Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Воспитание и обучение как основные категории педагогики.

Читайте также:
  1. I. Основные задачи и направления работы библиотеки
  2. I. Основные парадигмы классической социологической теории.
  3. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ УЧЕБНОЙ ПРАКТИКИ
  4. I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ. РУКОВОДСТВО ПОДГОТОВКОЙ И НАПИСАНИЕМ КУРСОВОЙ РАБОТЫ
  5. I. Основные свойства живого. Биология клетки (цитология).
  6. I. Основные цели
  7. I. Сопровождение перехода на новый образовательный уровень (обучение в школе) Уровень сформированности познавательной деятельности и отдельных её компонентов
  8. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки
  9. II. Основные количественные и качественные признаки преступности
  10. II. ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ

Список використаної літератури:

1. Болотіна Н.Б. Право соціального забезпечення.: Навч. посіб. –К.: Знання, 2005

2. Основи законодавства України про загальнообов’язкове соціальне страхування “Урядовий кур’єр” №33-34 від 19.02.2002 р.

 

Лекція Німецькі землі у XVII-XVIII ст.

План

1. Становище Німецьких земель після тридцятилітньої війни.

2. Бранденбурзько-Прусська держава.

3. Німецьке просвітництво.

 

Тридцятилітня війна (1618-1648) довершила розпад Священної Римської імперії на величезну кількість незалежних держав. Усі вони згідно з умовами Вестфальського миру (1648) отримали право проводити самостійну внутрішню і зовнішню політику. У всіх правителів, яких налічувалось понад 350 ("як днів у одному році"), були свої армії, міністерства, департаменти та ін.

На чолі імперії стояв імператор, який обирався на зборах сімома (потім дев'ятьма) найбільшими князями (курфюрстами). Імператорами зазвичай ставали представники княжого роду, який правив Австрією, - Габсбурги. Метою курфюрстів при обранні імператора щоразу було нав'язування йому таких умов, які б забезпечували "княжі свободи". Габсбурги погоджувались із цим, і тому роздробленість продовжувала існувати, згубно позначаючись на соціально-економічному розвитку.

Найбільшої шкоди Тридцятилітня війна завдала німецькому селянству. Зникло багато сіл. Зменшилась кількість міського населення, що призвело до зниження цін на хліб та інші продукти харчування. Дворяни, які також постраждали від війни, почали відновлювати свої господарства шляхом наступу на права селян.

Цей наступ на заході й сході Німеччини відбувався по-різному. У північно-західних районах (Вестфалія та ін.) власних господарств дворяни-землевласники майже не мали. Більшість із них здавали землю в оренду. Особисто вільні селяни були тримачами земельних наділів і передавали їх у спадок. У цьому регіоні сформувалися умови для розвитку капіталізму на селі. На південному заході (Баден, Баварія та ін.) дворянське господарство було дрібним, а селяни вільніше розпоряджалися своїми земельними наділами. Головне значення для феодала-дворянина мали платежі, які вносили селяни за земельні наділи.

Абсолютно іншим було становище у Східній Німеччині (Пруссія). Тут розвивалось велике дворянське господарство, що ґрунтувалося на праці кріпосних селян. Східні райони ставали постачальниками продовольчих товарів для Англії, Голландії та Швеції. Для дворян-поміщиків (юнкерів) було вигідно вести великотоварне (для ринку, продажу) господарство, яке вимагало значної кількості робітників. Селяни оголошувалися спадковими підданими поміщика і були зобов'язані працювати на його землі.

На початку ХVIІ ст. почалося повільне пожвавлення промисловості. У Саксонії розвивалось бавовняне і гончарне виробництво. У м. Майсені відкрилась фарфорова мануфактура. У Вюртемберзі поширилась вовнова промисловість, у Вестфалії - обробка металів. Однак слабкий купівельний попит населення призвів до нестійкого становища перших великих мануфактур. Кращим було становище мануфактур, які виготовляли зброю і сукно для армії. Фарфор, килими, дзеркала користувалися великим попитом у дворян і бюргерів (багатих городян).

Зростання промисловості зумовило соціальні зміни. У найрозвиненіших районах почалось формування буржуазії та найманих робітників. Але відбувалося воно порівняно з Англією дуже повільно.

 

2 пит. У XVIII ст. серед німецьких князівств великого значення набула Бранденбурзько-Прусська держава. Бранденбург належав династії Гогенцоллернів, яка на початку XVII ст. володіла і Пруссією. Це герцогство династія отримала у спадок. У результаті Тридцятилітньої війни бранденбурзький курфюрст збільшив свої володіння. Торговельні шляхи до Північного і Балтійського морів почали контролювати бранденбурзькі правителі, що сприяло економічному розвитку їхньої держави.

Попит на продовольчі товари (в Англії та ін.) сприяв економічному посиленню держави Гогенцоллернів. Це визначило появу в ній великого панщинного господарства юнкерів, які збагачувались у результаті дешевої праці кріпосних і вигідної зовнішньої торгівлі.

Бранденбурзько-Прусська держава була абсолютною монархією. У ній не було великих феодалів, спроможних чинити опір центральній владі (курфюрсту). Інтереси юнкерства (спадкоємці рицарів) вимагали сильної держави, яка б могла тримати у покорі селян і зберігати вихід до моря. У 1701р. курфюрст Фрідріх ІІІ отримав від імператора Священної Римської імперії титул прусського короля. Бранденбурзько-Прусська держава стала королівством Пруссія.

Прусські королі XVIII ст. відрізнялись один від одного характером і здібностями, але були однодумцями щодо захисту інтересів юнкерства. Легковажний Фрідріх І витратив 6 млн. талерів на коронацію (маючи лише 3 млн. талерів державного прибутку). Його син Фрідріх-Вільгельм І на відміну від батька боявся витратити зайві гроші, зате створив майже 90-тисячну армію, яка "з'їдала" 80 % бюджету (5-6 млн. із 7 млн. талерів). У період його правління остаточно сформувалася система "пруссацтва" - військово-поліцейської монархії, що захищала інтереси юнкерства.

Армія Фрідріха II (1740-1786) досягла чисельності 186 тис. осіб і потребувала вже 13 млн. талерів - майже 2/3 державного прибутку. Однак на відміну від інших родичів Фрідріх ІІ був добре освіченим, цікавився мистецтвом і філософією. У період його правління склалася система "освіченого абсолютизму" - дворянської монархії, яка спиралася на підтримку слабкої буржуазії. Було проведено реформи у сферах державного управління, економіки, освіти та у судовій сфері, підтверджено свободу віросповідання. Проведенням таких реформ Фрідріх II прагнув подолати відставання Пруссії від інших країн (Англії, Голландії та ін.).

Фрідріх ІІ здійснював активну зовнішню політику. В результаті двох війн з Австрією він приєднав Сілезію. До Пруссії увійшло майже все південне узбережжя Балтійського моря. Під час Семилітньої війни (1766-1763) Фрідріх ІІ завдав декілька поразок австрійським і французьким військам, але був розбитий російською армією.

 

Слабка економічна база не могла задовольнити величезні зазіхання Гогенцоллернів і це виснажувало сили держави. Подальший розвиток держави залежав від того, наскільки Пруссія звільниться від феодального спадку.

 

3 пит. У XVIII ст. у Німеччині сформувалося Просвітництво. Підґрунтям Просвітництва як світогляду людини ХVIII ст. були гуманізм та природничо-наукова картина світу, що утверджувалися філософією попереднього століття. Цей термін уперше вжив німецький філософ І. Кант у статті "Що таке Просвітництво?" (1784) для позначення морального та інтелектуального розкріпачення - звільнення людини від релігійних забобонів, право мати власну думку та послідовний характер думок (завжди мислити "у злагоді із самим собою"). Йшлося про подолання людиною всевладдя абсолютних монархій, сліпої релігійної віри, яка освячувала феодалізм і абсолютизм, та станової системи суспільства. Новонароджений клас буржуазії потребував ліквідації середньовічних правил, що ставили перешкоди на шляху вільного промислового розвитку, а також реформування політичної системи, яка б могла втілювати інтереси всіх верств і станів. На противагу релігійним догматам просвітителі висунули непохитну віру в людський розум - переконання у тому, що завдяки розуму людина здатна змінити панівний лад і побудувати нове суспільство загальної справедливості й добра. Просвітництво справило значний вплив на науку, літературу, мистецтво і політику.

Іммануїл Кант (1724-1804) - німецький філософ, основоположник німецької класичної філософії (доктрина "трансцендентального ідеалізму"), професор університету в Кенігсберзі (нині - м. Калінінград у Російській Федерації), Засновник так званої критичної філософії, основні положення якої були відображені в працях "Критика чистого розуму" (1781), "Критика практичного розуму" (1788), "Критика здатності судження" (1790) та ін. Яскравий представник німецького Просвітництва.

 

Ідеї просвітителів про невпинний прогрес людства, право людини на свободу, рівність, визначальну роль науки і освіти в соціальному й економічному поступі людства обґрунтовували свободу приватного підприємництва і недоторканність буржуазної власності, звільнення від феодального гноблення. Просвітництво - широкий і неоднозначний за змістом рух. Деякі з просвітителів вірили у безупинний прогрес людства до щасливого майбутнього, інші - розглядали історію та сучасність як суспільний регрес і прославляли минулі часи - "золоті віки". Заклики до боротьби з тиранією поєднувалися у них із переконаннями про неможливість діяти методами насильства і революцій. Віра у здатність людського розуму завдяки освіченості (ідеалом якої були математика та природничі науки) пізнати світ та правильно облаштувати життя, керуючись практичними, природними потребами (раціоналізм) було лише одним із напрямів філософської та суспільної думки Просвітництва. Інший напрям (ірраціоналізм) обстоював ідеї, що найвищою цінністю є індивідуальність окремої людини і в особистому існуванні завжди залишається велика частка непізнаного, перед яким зупиняється розум і яке можна тільки відчути та пережити.

Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум) - філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та суспільної практики. Філософи-раціоналісти виходили з ідеї природного порядку, в основі якого лежали нескінченні причинні зв'язки, що охоплюють увесь світ. Виявивши ці зв'язки, можна науково (об'єктивно) пізнати світ. Основа наукового пізнання - розум, який одночасно є джерелом і критерієм знання.

Ірраціоналізм - філософський напрям, який протистоїть раціоналізму, обмежує можливості розуму в пізнанні світу, висуваючи на перший план безпосереднє споглядання, волю, відчуття, інтуїцію, інстинкт тощо.

Попри всю різноманітність думок Просвітництво як суспільна течія було певною мірою єдиним. Це виявлялося насамперед у цілях та ідеалах Просвітництва - свобода, рівність всіх людей, щастя, віротерпимість, добробут, мир, знищення насилля тощо. Водночас Просвітництво - особливий інтелектуальний дух суспільства, де панували вільнодумство, критичне ставлення до авторитетів та будь-яких догм.

Відмінності у думках і підходах до розв'язання проблем розвитку суспільства створили для просвітителів чудовий ґрунт для розроблення й утвердження головних ідей Просвітництва. Просвітителі походили з різних класів та станів: аристократії, дворян, духовенства, службовців, торговців та ремісників. Вони не були відірваними від життя мрійниками, чудово знали потреби суспільства, брали активну участь у громадському житті своїх країн, сподіваючись вплинути на громадян та уряди. В суперечках між ними народжувалися сучасні концепції прав людини і громадянина, громадянського суспільства і визначальних основ демократії, правової держави і поділу гілок влади (законодавча, виконавча, судова), ринкової економіки та етики індивідуалізму.

Різними були і умови в яких жили і працювали просвітителі. Рівень економічного, політичного та культурного розвитку, впливу традицій у країнах світу в XVIII ст. значно відрізнявся. Це неминуче позначалося на ідеях просвітителів, загалом на просвітницькому русі, який набув колоритних національних ознак.

Г.Е.Лессінг (1729-1781) - провідний мислитель, філософ, мистецтвознавець, драматург, який виступав за звільнення людини від станової нерівності та феодального гніту.

Велику роль на той час відіграв рух "Буря і натиск". До нього на початку своєї творчості примкнули німецькі поети Ф. Шиллер і Й.В. Теше. Учасники руху, оспівуючи героя, який бореться проти феодалізму, поклали початок німецькій національній літературі.

Основи національної культури були закладені й у музиці. Творчість великого німецького композитора Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750), зростаючи на національному грунті, глибоко відобразила світ людських почуттів.

Загалом буржуазне у своїй основі німецьке Просвітництво відобразило слабкість і незрілість капіталістичних відносин у Німеччині. Німецька буржуазія на відміну від англійської та французької ще не була готова до боротьби за владу, її "просвітництво" стало тільки першим кроком на шляху до влади. Шлях цей виявився тривалим і болісним, і не стільки для самої буржуазії, скільки для німецького народу.

Воспитание и обучение как основные категории педагогики.

 

Выделяют следующие основные категории педагогики: образование, обучение, воспитание, педагогическая деятельность, педагогический процесс, педагогическое взаимодействие, педагогическая технология, педагогическая задача. В зависимости от исторического периода, той или иной теоретической концепции в эти понятия вкладывалось разное содержание.

Образование
Образование — это и процесс, и результат усвоения человеком опыта, накопленного обществом в ходе исторического развития. Цели образования заключаются во внесении желательных изменений в опыт, понимание (образ мышления) и поведение (образ жизни) учеников. Таким образом, в образовании объединяются обучение и воспитание, обеспечивающие готовность личности к выполнению социальных и профессиональных ролей.

Освоение системы ценностей, знаний, умений и навыков, соответствующих интересам индивида и общественным ожиданиям, накопление опыта эмоционально-волевого отношения к окружающему миру, к другим людям дают человеку возможность, с одной стороны, самосовершенствоваться, развивать свою психику и внутренний мир, а с другой — поддерживать взаимовыгодные отношения с социальной средой.

При этом главным является не объем знаний («обучен, но не образован»), а соединение знаний с личными качествами человека, умением самостоятельно знаниями распоряжаться. Все содержание образования наполнено познавательно-теоретическими, эстетическими, социальными, экономическими, политическими, гедонистическими, религиозными ценностями и отношениями. Под влиянием образования структура ценностей и отношений у человека изменяется. Это происходит в результате того, что человек усваивает критерии и пути выбора из широкого диапазона ситуаций и проблем, в том числе весьма отдаленных от его конкретного опыта, эмоционально для себя приемлемых. Складываются определенные нормы отношения к природе, людям и к самому себе.

Исторически первой формой образования, обеспечивающей сохранение и продолжение культурных завоеваний общества, является ученичество. Оно формирует основу для создания материальных и культурных ценностей, сбора, хранения, обработки и передачи информации, рациональной организации всех сфер производственной деятельности, бытового и культурного обслуживания, обеспечения обороноспособности государства. Без ученичества немыслимо ни освоение искусства: изобразительного, театрального, музыкального и т.п., ни развитие науки с обязательными для нее научными школами.

В зависимости от того, какие способности развиваются в процессе образования, принято различать образование общее и специальное (профессиональное). Общее образование обеспечивает человеку широкий кругозор и выводит его за границы узкой специальности. Багаж универсальных знаний помогает личности адаптироваться к новым ситуациям в науке и практике.

Образование, будучи социально обусловленной системой, включает в свою структуру: учебно-воспитательные учреждения, социальные общности (педагоги и обучающиеся) и учебный процесс как вид деятельности.

Обучение
Обучение — это целенаправленный процесс формирования и развития у людей знаний, навыков и умений с учетом требований современной жизни и деятельности. Обучение обеспечивает преемственность поколений, полноценное функционирование общества и соответствующий уровень развития личности. Главными механизмами освоения содержания в процессе обучения является целенаправленно организованная в специальных формах взаимодействия совместная деятельность детей и взрослых, их содержательное познавательное общение.

Способность обучаться принадлежит к числу фундаментальных свойств всех живых систем, а учитывая достижения кибернетики, можно говорить и об искусственных самообучающихся системах.

В качестве основной категории педагогики обучение рассматривается как:
• процесс целенаправленной передачи общественно-исторического опыта посредством организации усвоения учащимися научных знаний и способов деятельности. Процесс обучения имеет две составляющие: преподавание (деятельность учителя) и учение (деятельность ученика);
• совместная целенаправленная деятельность преподавателя и учащихся, в ходе которой осуществляется развитие учащегося, его образование и воспитание. По мере социального развития обучение становится отдельным, специфическим видом общественной деятельности, превращается в средство передачи социального опыта. В единстве деятельности «преподавание — учение» заключается основная функция обучения;
• педагогически обоснованные формы общения и взаимодействия преподавателя и учащихся, направленные на достижение целей образования. В элементарной форме отношение проявляется в конкретном взаимодействии учителя и ученика. В системе дидактических отношений ученик выступает как объект преподавания и как субъект учения. Управляющая роль в этом взаимодействии принадлежит учителю.

Обучение зависит от конкретных исторических условий. Различные эпохи и цивилизации оставляют свой отпечаток на его организации: отборе содержания материала для различных социальных групп, методах идеологической обработки и манипуляции сознанием. В условиях непрерывного образования прямое педагогическое руководство заменяется опосредованным, учение все более принимает форму самообразования. Содержательная и процессуальная стороны обучения находятся в единстве и влияют друг на друга. Объем и структура содержания образования должны соответствовать закономерностям и принципам обучения, условиям, в которых оно протекает, возможностям и особенностям формирующейся личности учащихся.

Основная функция обучения социальная: усвоение необходимых для жизни и деятельности знаний, умений, навыков. Второй функцией обучения является формирование мировоззрения. Оно формируется у детей и взрослых постепенно, по мере обобщения знаний, позволяющих судить об окружающем мире. Неразрывно связана с двумя предыдущими функция развития личности и самостоятельного мышления. Развитие человека есть количественный и качественный рост его физических, физиологических и психических характеристик, среди которых выделяются прежде всего интеллектуальные. Большое значение имеет и профориентационная функция. В процессе обучающего и производительного труда, приобретая конкретные знания и навыки в области той или иной профессиональной деятельности, формируется интерес к ней. Функция подготовки к непрерывному образованию ориентирует человека на активное участие в производстве и общественных отношениях, на постоянное совершенствование своей политехнической, профессиональной квалификации. Функция креативности нацеливает личность на непрерывное и разностороннее развитие.

Существуют различные системы организации обучения: индивидуальная, классно-урочная, лекционно-семинарская, предметно-курсовая и др. Каждая из них использует свои организационные формы обучения, способствуя созданию специфических условий обучения, воспитания и развития.

Воспитание
Воспитание — одно из тех многозначных понятий, которые существенно зависят от конкретных исторических условий развития общества. Воспитание рассматривают как общественное явление, особый вид деятельности, процесс, ценность, систему, воздействие, взаимодействие.

В широком педагогическом смысле воспитание — это относительно осмысленное и целенаправленное взращивание человека в соответствии со спецификой целей, групп и организаций, в которых оно реализуется. Как целенаправленный процесс, воспитание осуществляется системой учебно-воспитательных учреждений. Каждый проходит через воспитывающее воздействие общества, иначе он не станет человеком. Воспитание ведется по трем направлениям — культурам: физической, социально-психологической и духовкой. Вопрос о том, что должен освоить в этих культурах человек, решается каждый раз по-разному в зависимости от того, для жизни в какой социальной группе (сообществе) он готовится.

В социальном смысле слова воспитание отождествляют с социализацией, т.е. приспособлением человека к сложившейся в обществе системе социальных отношений через взаимодействие с группой и обществом в целом. Социально контролируемая социализация отличается от стихийной тем, что в ее основе лежит социальное действие, предполагающее субъективное осмысление возможных вариантов поведения людей, с которыми человек вступает во взаимодействие. Стихийная социализация — процесс непрерывный, в то время как воспитание — процесс дискретный, ибо осуществляется в определенное время определенными организациями. Социализация базируется на выдвигаемых различными социальными группами идеалах, иногда существенно противоречащих друг другу.

В рамках социализации решаются задачи:
• формирования социально приемлемых для общества установок в отношении других людей, семьи, народа, государства (социальные ценности, моральные, этические и правовые нормы) и сдерживания задатков, несовместимых с социальным идеалом;
• выработки позиции (мировоззренческой, социальной, политической) по отношению к многочисленным сообществам и социальным группам, окружающим человека.

В психологии воспитание выступает как условие психического развития человека, становления его личности, его индивидуальности.

В рамках индивидуализации решаются задачи:
• формирования благоприятного для самого человека способностей, позволяющих ему реализовать себя в жизни;
• гармонизации человека, развития как единого целого тела, души и духа.

Воспитание как социальный институт состоит из определенных элементов и имеет определенные функции в общественной жизни — как явные (осознаваемые и даже формулируемые обществом, социальными группами и индивидами), так и латентные (скрытые, неосознаваемые, неформулируемые).

Результаты и эффективность воспитания в современном обществе определяются не столько тем, как оно обеспечивает усвоение и воспроизводство человеком культурных ценностей и социального опыта, сколько подготовленностью членов общества к сознательной активности и самостоятельной творческой деятельности, позволяющей им ставить и решать задачи, не имеющие аналогов в опыте прошлых поколений. Важнейший результат воспитания — готовность и способность человека к самоизменению, самовоспитанию.

 

 


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 12 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.012 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав