Читайте также:
|
Дайте відповідь на запитання.
Зустрівшись з незнайомою людиною, на що зверне увагу, на вашу думку, у першу чергу лінгвіст, який досліджує проблему специфіки мовлення людей, лікар-терапевт, фотограф, що займається фотопортретами?
Про яку особливість сприймання йде мова?
Гори
Гори – це великі ділянки земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, які характеризуються різким коливанням висот. У горах чергуються стрімко підняті гірські хребти з глибокими міжгірськими улоговинами. Рельєф гір формується в результаті активної дії внутрішніх процесів, з наступним ускладненням його зовнішніми процесами.
Гори займають трохи більше 1/3 площі суходолу й виникають на межах літосферних плит у поясах складчастості. Вони, як правило, являють собою не окремі стрімкі підняття поверхні, а великі ланцюги гірських хребтів.
Як і рівнини, гори розрізняють за абсолютною висотою, за утворенням та за характером рельєфу.
За висотою над рівнем моря гори бувають низькі, середні та високі. Низькими вважають гори, висота яких не перевищує 1000 м. Вони, як правило мають порослі лісом достатньо пологі схили. На фізичній карті низькі гори показують світло-коричневим кольором. Низькими є зокрема Кримські гори в Україні, Уральські гори в Росії, Великий Вододільний хребет в Австралії.
Висота середніх гір коливається в межах від 1000 м до 2000 м над рівнем моря. Їхні вершини рідко вкриті снігом, а схили також достатньо пологі. На фізичній карті такі гори забарвлені коричневим кольором. В Україні середньовисотними горами є Карпати. Лише кілька їх найвищих відміток долають двокілометрову позначку, в тому числі й Говерла (2061 м) – найвища точка України. Середніми за висотою є також у Європі Скандинавські гори.
Вершини високих гір сягають висоти понад 2000 м. Їх схили стрімкі, а вершини гострі, безлісі, протягом року вкриті снігом та льодом. Такі гори позначені на фізичній карті найбільш темними відтінками коричневого кольору. Чим гори вищі, тим забарвлення більш інтенсивне. До високих гір належать у Південній Америці Анди, у Північній Америці Кордильєри, в Африці Атлаські гори,Азії Кавказ. Найвищими горами Європи є Альпи з максимальною відміткою г. Монблан (4807 м). “Дахом світу” називають найвищу гірську систему планети – Гімалаї, що розкинулися на півдні Азії. 11 вершин тут здіймаються вище відмінки 8000 м, в тому числі й найвища точка на Землі – гора Джомолунгма, або Еверест. Її висота сягає 8850 м. Уперше ця вершина була підкорена в 1953 році.
Утворення гір – процес дуже тривалий. За підрахунками учених швидкість їхнього росту становить від 1 мм до 1 см на рік. Тому проходять десятки мільйонів років перед тим, як сформуються гори. За походженням розрізняють гори складчасті, вулканічні та складчасто-брилові. Утворення гір пов’язане з їх віком.
Складчасті гори виникають на краях літосферних плит під час їх зсування. При цьому товщі осадових гірських порід, які накопичилися у давньому морі, зминаються в складки. Тому серед них часто знаходять скам’янілі рештки морських організмів, нині підняті на значну висоту. Складчасті гори, як правило високі, а за віком молоді. Вони почали формуватися в останні 25 млн. років, тобто у середині кайнозойської ери. Про те, що горотворення в них триває й донині свідчать численні землетруси та виверження вулканів. Складчасті гори цілими пасмами тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану (Анди, Кордильєри) та півдня Євразії (Альпи, Карпати, Кавказ, Гімалаї).
Вулканічні гори являють собою конуси діючих чи згаслих вулканів, складених з лави та твердих продуктів виверження. Вулканічні гори також є молодими. Таке походження має Вулканічний хребет у Карпатах.
Якби гори весь час росли, то лише за один мільйон років вони досягли б відмітки 10 км. Але, активність внутрішніх процесів компенсується роботою зовнішніх сил. Коли ж дія внутрішніх процесів поступово затухає, гори починають активно руйнуватися. Тому давні гори, наприклад Уральські, зовні сильно відрізняються від молодих. Вони значно нижчі й не мають гострих піків, а скоріше схожі на згладжені пагорби. Ці гори виникли близько 300 млн. років тому у кінці палеозойської ери, а згодом поволі руйнувалися й були повністю вирівняні. З активізацією земної кори в кайнозойську еру вони були омолоджені. При цьому поверхня була розбита на окремі блоки. В наслідок стискання плит, одні з них були виштовхнуті нагору, інші опустилися. Так виникли складчасто-брилові гори.
Залежно від утворення та віку гір, а також характеру гірських порід, що їх складають, гори сильно різняться за характером рельєфу. Бувають гори з високогірним, середньогірним та низькогірним рельєфом.
Високогірний рельєф притаманних переважно молодим складчастим горам: Альпам, Кавказу, Гімалаям, Андам та іншим. Для нього характерні круті схили, глибокі міжгірські улоговини, гострі й оголені шпилясті вершини та гребені, пориті діяльністю льодовиків. Середьногірний рельєф характеризується згладженими вершинами гірських хребтів, нерідко навіть з вирівняними ділянками. Міжгірські улоговини неглибокі. Це типовий рельєф Українських Карпат. Низькогірний рельєф переважає у давніх складчасто-брилових горах. Його характерними рисами є переважно м'які абрисами схилів та плоскі вершини гір. Таким є рельєф Уральських гір.
За характером поверхні гори поділяють на такі види:
- зі шпилястими вершинами;
- з округлими вершинами;
- з плоскими вершинами.
4. Рельєф України
Рельєф України досить різноманітний. 70 % сучасної поверхні України займають низовини, 25 % – це височини і тільки 5 % – гори.
У межах нашої країни виявлені гірські породи віком 3,7 млрд років, які залягають на Українському кристалічному щиті.
Територія України в основному лежить у межах двох великих структур - Східноєвропейської платформи та Альпійсько-Ґімалайського складчастого поясу (його Середземноморської області). У рельєфі платформі відповідає Східноєвропейська рівнина, а поясу - середньовисотні хребти Карпат і Криму та Керченського півострова. Ще три структури займають значно менші площі і маловиражені у рельєфі. Це невелика ділянка Західноєвропейської платформи (вузькою смугою тягнеться від кордону з Польщею до гирла притоки Дністра — річки Стрий) та зруйновані і поховані герцинські споруди Добруджі (межиріччя нижніх течій Дунаю та Дністра) та Скіфської плити (північна рівнинна частина Криму).
У межах Східноєвропейської платформи виділяють Український кристалічний щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську, Дніпровсько-Донецьку і Причорноморську западини, Донецьку складчасту споруду і схил Воронезького кристалічного масиву.
Поняття корисних копалин
Кор́исні копáлини – це мінеральні утворення земної кори, хімічний склад і фізичні властивості яких дозволяють ефективно використовувати їх у сфері матеріального виробництва. Корисними копалинами називають природні мінеральні речовини, які за сучасного рівня розвитку техніки можуть з достатньою ефективністю використовуватись у господарстві безпосередньо або після попередньої обробки.
Корисні копалини знаходяться у земній корі у вигляді скупчень різного характеру (скупчень, розсипів і ін.).
Скупчення корисних копалин утворюють родовища, а при великих площах поширення - райони, провінції і басейни.
Видобутком корисних копалин займається гірнича справа.
2. Класифікація корисних копалин
За умовами утворення розрізняють корисні копалини ендогенні, екзогенні та метаморфогенні. Крім того, за умовами утворення розрізняють корисні копалини органічного і неорганічного походження.
За фізичним станом є тверді, рідкі й газоподібні корисні копалини.
За умовами залягання - пластові, жильні та ін.
За промисловим використанням виділяють такі групи корисних копалин: металічні (рудні), неметалічні (нерудні), горючі (паливні) й гідромінеральні.
За значенням корисні копалини поділяються на загальнодержавного і місцевого значення. В Україні віднесення корисних копалин до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Державного комітету України з геології і використання надр.
Ендогенні корисні копалини - речовини, які утворилися в надрах землі внаслідок кристалізації, затвердіння магми та діяльності магматичних розчинів. До них належать:
· магматичні - мінеральні асоціації, що утворилися внаслідок кристалізації та (або) затвердіння магми як на глибині, всередині земної кори, так і на поверхні після виверження; у залежності від цього виділяють два головних класи магматичних корисних копалин — інтрузивні (глибинні) та ефузивні (виливні);
· пегматитові - крупнокристалічні мінеральні комплекси, що утворилися внаслідок кристалізації залишкового магматичного розплаву і залягають у вигляді лінз, жил, штоків та гнізд;
· карбонатитові - карбонатні або силікатно-карбонатні гірські породи; представлені жилами та масами неправильної форми з кальциту, доломіту і інших карбонатів, що містять рудні мінерали, просторово і генетично асоційовані з глибинними (інтрузивними) утвореннями;
· гідротермальні - речовини, які утворюються з гарячих водних (гідротермальних) розчинів, що циркулюють у надрах землі.
Екзогенні корисні копалини - речовини, які утворилися на поверхні землі або у верхній частині земної кори під впливом процесів вивітрювання - фізичного, хімічного, біогенного руйнування, наприклад, при дії потоків води й живих організмів.
Екзогенні корисні копалини утворюються, зокрема, на дні боліт, озер, рік, морів і океанів. Вони формуються в результаті механічного і біохімічного перетворення та диференціації мінеральних речовин ендогенного походження. Розрізнюють чотири генетичні групи цих копалин: залишкові, інфільтраційні, розсипні і осадові.
· Залишкові формуються внаслідок винесення розчинних мінеральних сполук із зони вивітрювання і накопичення важкорозчинного мінерального залишку, що утворює руди заліза, нікелю, марганцю, алюмінію.
· Інфільтраційні виникають при осадженні з підземних вод поверхневого походження розчинених в них мінеральних речовин з утворенням покладів руд урану, міді, срібла, золота, самородної сірки.
· Розсипні утворюються при накопиченні в пухких відкладах на дні рік і морського узбережжя важких цінних мінералів, до числа яких належать золото, платина, мінерали титану, вольфраму, олова.
· Осадові утворюються в процесі осадонакопичення на дні морів і континентальних водоймищ, що формує поклади вугілля, горючих сланців, нафти, горючого газу, солей, фосфоритів, руд заліза, марганцю, бокситів, урану, міді, а також будівельних матеріалів (гравій, пісок, глина, вапняк, цементна сировина).
Метаморфогенні корисні копалини - екзогенні та (або) ендогенні корисні копалини, структура і текстура яких суттєво змінена під дією температури, тиску, глибинних розчинів та інших факторів у надрах землі. Метаморфізм звичайно відбувається при зміні температури в діапазоні 300–1100 °C. Зміни включають перекристалізацію, мінералогічні і хімічні перетворення гірських порід.
До корисних копалин органічного походження належать речовини всіх трьох агрегатних станів: газоподібні (природний газ), рідкі (нафта) і тверді (кам'яне вугілля, сланці, торф). До неорганічних належать тверді копалини трьох видів: нерудна мінеральна сировина, що містить неметалічні породи (азбест, графіт, граніт, гіпс, вапняк, кам'яна сіль, кварц, мармур, сірка, слюда тощо); агрономічні руди (апатитові, фосфоритові); руди чорних, кольорових, благородних і рідкісних металів.
Руди поділяються на металічні і неметалічні. До металічних належать руди, що є сировиною для одержання чорних, кольорових, рідкісних, дорогоцінних і інших металів (залізні, мідні, уранові та інші). До неметалічних належать руди, що є сировиною для хімічної, харчової та іншої промисловості (азбестові, графітові, фосфоритові тощо).
Нерудні корисні копалини - ті, які не містять металів і є сировиною для виробництва будівельних матеріалів (глина, пісок, гравій, вапняк і ін.).
Горючі корисні копалини представлені вугіллям, торфом, горючими сланцями, нафтою, природним газом, кристалогідратами. Корисні копалини складаються з мінералів - природних хімічних сполук або самородних елементів, приблизно однорідних за хімічним складом і фізичними властивостями. В широкому розумінні до мінералів зараховують газоподібні речовини (природний газ), рідини (нафту, ртуть, мінеральну воду) та тверді мінерали. Кількісно переважають тверді мінерали. У природі мінерали поширені у вигляді кристалів або зерен, з яких складаються моно- або полімінеральні агрегати. Нараховують від 2000 до 3000 основних різновидів мінералів (Фрей К.), всього - до 14000 (за Лазаренком Є.К та Винаром О. М.). У земній корі найпоширеніші мінерали класу силікатів та класу оксидів і гідроксидів.
Україна, яка займає 0,4% земної суші, де проживає тільки 0,8% населення планети, має у своїх надрах 5% мінерального потенціалу світу.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 177 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |