Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Музеї Запорізької області

Музейний фонд Запорізької області має виняткову історичну й художню цінність і є невід’ємною складовою частиною культурно-історичного надбання України. В Україні на 2013 р. було зафіксовано 608 музеїв, із них 23 (3,78%) державних музеїв і заповідників було розташовано на території Запорізької області із загальною кількістю близько 386145 предметів основного фонду (14,6%). У 2013 р. музеї Запорізької області відвідали близько 620,9 тис. відвідувачів, з них майже половина (282,6 тис.) студенти та школяри.

В області до реєстру пам’яток національного культурного надбання занесено 3 заповідники: Національний заповідник «Хортиця», Національний історико-археологічний музей-заповідник «Кам’яна Могила», Державний історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» (див. табл. 4.11).

Таблиця 4.11. – Заповідники Запорізької області

Острів Хортиця – найбільший острів на р. Дніпро (довжина 12,5 кілометрів, найбільша ширина сягає до 2,5 км). На території острова знаходиться Національний заповідник «Хортиця», заснований у 1965 р. як Державний історико-культурний заповідник з ініціативи і за безпосередньої участі істориків М. П. Киценка, П. Т. Тронька та за підтримки громадських організацій, зокрема письменників М. Рильського, П. Тичини, О. Гончара. Загальна площа заповідника становить 2386,786 гектарів. Хортиця – це єдина комплексна культурно-історична та природна пам’ятка, що охоплює період від мезоліту до XX ст.

За підсумками Всеукраїнської акції «Сім чудес України» у 2007 р., Національний заповідник «Хортиця» ввійшов до списку семи чудес України, завдяки своїй унікальності занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка національного значення. На території заповідника нараховується 106 пам’яток археології та історії.

У результаті археологічних експедицій на о. Байда було виявлено залишки дерев’яних укріплень, оборонні, господарчі споруди та житлові приміщення XVI ст. Ці знахідки підтверджують думку дослідників, що укріплення на о. Мала Хортиця (о. Байда) були укріпленням Д. І. Вишневецького, яке Д. І. Яворницький вважав першою Запорозькою Січчю. У балках Молодняга й Липова знайдено зимівники запорозьких козаків XVIІІ ст. Значна кількість пам’яток пов’язана з подіями російсько-турецької війни 1735–1739 рр., в якій безпосередню участь брали запорозькі козаки. У 1736 р. в районі Хортиці було засновано Запорозьку верф, а для її захисту побудовано фортеця й ретраншемент. Декілька десятків суден верфі затонуло біля острова.

У 2011 р. туристичні об’єкти Національного заповідника «Хортиця» відвідало 250 тисяч туристів, з них 10% – іноземці. Серед відвідувачів більше 100 тисяч – учнівська молодь. Це свідчить про те, що Хортиця є одним з найаттрактивніших туристичних об’єктів України.

Структурними підрозділами Національного заповідника «Хортиця» є Музей історії запорозького козацтва та Культурно-історичний комплекс «Запорозька Січ».

У 1983 р. на території Державного культурно-історичного заповідника на о. Хортиця було відкрито Музей історії міста Запоріжжя. Авторами проекту музейного приміщення була група архітекторів під керівництвом М. А. Жарікова та В. Г. Стефанчука. Над оформленням експозиції музею працював художник-монументаліст, заслужений діяч мистецтв УРСР А. В. Гайдамака.

Із часу створення музею в експозиції показувалась історія краю від найдавніших часів до сучасної доби, історії запорозького козацтва було присвячено один розділ експозиції. Національне відродження та посилення інтересу до вивчення запорозької тематики у 80-х рр. ХХ ст. зумовило перепрофілювання музею в Музей історії запорозького козацтва (1988 р.). Унаслідок цього з його експозиції було вилучено значну частину матеріалів радянської доби. Звільнені площі сьогодні використовуються для проведення різноманітних виставок, присвячених козацькій тематиці.

Експозіційна площа музею становить 1600 кв. м. На сьогодні в експозиції музею існують такі розділи: «Запорізький край у найдавніші часи», «Запоріжжя в період Київської Русі», «Запоріжжя в козацькі часи», «Заселення Запорозького краю в кінці XVIII – XX ст.» та діють 4 діорами: «Битва Святослава біля Дніпровських порогів» (автор М. Овєчкін), «Військова Рада на Січі» (автор М. Овєчкін), «Будівництво Дніпрогесу» (автор В. Троценко), «Нічний штурм м. Запоріжжя у жовтні 1943 р.» (автор М. Овєчкін).

Фондова колекція музею комплектувалася на матеріалах, переданих із Львівського, Луганського, Рівненського й інших музеїв, а також із надходжень археологічних та етнографічних експедицій. На сьогоднішній день у музеї зібрано понад 32 тис. предметів.

До найбільш цінних зібрань музейних фондів належить колекція кам’яної скульптури доби бронзи, античності і середньовіччя, колекція предметів православної віри – вбрання священників, церковне начиння (потири, підсвічники, натільні хрести та іконки, надбанні хрести XVIII ст.), козацькі надгробні хрести ХІІІ–ХІХ ст., колекція іконопису ХІІІ – початку ХХ ст., колекція стародруків XVII–XVIII ст., колекція козацької зброї XVII–XVIII ст. (порохівниці, шаблі, ятагани, гармати, рушниці, пищалі, кам’яні гарматні ядра, вістря списів), колекція одягу ХІІІ – початку ХХ ст., колекція монет XVI–XХ ст.

Реставраційний павільйон «Дніпровська флотилія 1735-1739 рр.» було створено на основі двох кораблів, піднятих із дна Дніпра в районі о. Хортиця. В 1739 р. на Хортиці базувалося близько 400 кораблів Дніпровської флотилії. Частина з них затонула під час паводку. Збережений на дні під піском корпус козацької чайки було виявлено в 1998 р., і рік по тому судно було піднято на поверхню. У 2007 р. підняли виявлену там же бригантину – судно часів російсько-турецької війни XVIII ст. завдовжки 17,5 метрів і висотою 3,5 метри. Судно вміщало команду з 50 осіб і було оснащено 4 гарматами, ходити могло на веслах і під вітрилом. Знахідки було законсервовано й поміщено в реставраційний елінг. Нажаль, музей працює лише в туристичний сезон і обслуговує групи за попереднім замовленням.

На Хортиці поряд із музеєм створено Культурно-історичний комплекс «Запорозька Січ» – анімаційно-туристичний проект. Загальна територія комплексу сягає 3 гектарів. Ідея створення на Хортиці узагальненого образу козацьких столиць XVI–XVIII ст. виникла в 60-ті рр. ХХ ст. і вперше офіційно була озвучена одночасно з наданням острову статусу державного заповідника в 1965 р. Але тільки 14 жовтня 2004 р. відбулася урочиста закладка комплексу. Комплекс складається з внутрішнього Коша, оточеного земляним валом, ровом і засікою та торгово-ремісничого Передмістя. Мета комплексу – відтворити архітектуру та інтер’єри козацького житла (курінь та будинок кошового отамана), офіційних та освітніх установ (військової канцелярії та січової школи). Продовжується робота з наповнення експозицій предметами козацького часу.

Другий в області отримав статус національного у 2008 р. історико-археологічний музей-заповідник «Кам’яна Могила». На сьогодні завершено будівництво нової музейної будівлі, тепер йде копітка робота над створенням нової експозиції, яка повною мірою виявить загальносвітове значення видатної пам’ятки природи й історії.

Комплекс заповідника, розташований на території 15 гектарів, – унікальна пам’ятка стародавньої історії, культури і природи. В його гротах і печерах зосереджено петрогліфічні зібрання – зразки первісного мистецтва. У складі заповідника функціонує музей «Первісне мистецтво» та лапідарій-пагорб «Кам’яна Могила». В них експонується понад 3 тис. стародавніх малюнків – від періоду пізнього палеоліту (10–16 тис. років до н. е.) до епохи бронзи і більш пізнього часу.

У фондах музею зберігаються унікальні стародавні речі, кам’яні знаряддя, посуд. Заповідник представляє матеріальну та духовну культуру давніх мешканців Північного Причорномор’я, їхні зв’язки з Месопотамією, Шумерською державою, Єгиптом, Грецією.

У 68 гротах і печерах зосереджено велику кількість петрогліфічних комплексів – унікальних зразків первісного мистецтва. Більше ніж 3 тисячі малюнків, починаючи від кам’яного віку до епохи бронзи і більш пізні, утворюють унікальну галерею. Є в цій «галереї» грот Бика, на плитах якого зображено запряжених биків, плита «слідів» із малюнками людських стіп (причому парних немає), «кінські» плити із зображенням коней з першими в Європі вершниками на них, а також окремі петрогліфи візків, човнів, диких тварин, солярних знаків, сцен полювання й багато іншого.

У 1889 р. до Кам’яної Могили прибув відомий на той час археолог М. І. Веселовський та знайшов кілька зображень, які описав у невеликому повідомленні в звіті Археологічної комісії. Але зацікавленості це не викликало і про Кам’яну Могилу забули. Лише в 1932 р. співробітники Мелітопольського краєзнавчого музею звернули увагу на повідомлення М. І. Веселовського та, організувавши експедицію під керівництвом співробітника музею В. М. Даниленка, проводили невеликі розкопки до 1935 р. У ІІ пол. 30-х рр. ХХ ст. археологічні дослідження Кам’яної Могили здійснювала Азово-Чорноморська експедиція Інституту історії матеріальної культури ВУАК під керівництвом О. М. Бадера. Дослідники, головним чином завдяки зусиллям В. М. Даниленка, відкрили більше 30 нових пунктів із зображеннями. Роботи тривали тільки до 1941 р. і були перервані війною.

У Державному архіві Запорізької області у фонді Обласного управління культури зберігається копія обґрунтування унікальності пам’ятки, автором якого є доктор історичних наук М. Я. Рудинський: «Камяна Могила – це колишній каменистий острів, що стояв серед могутньої древньої ріки і в міру заглиблення її русла і обміління, дедалі більше виступав з води і нарешті залишився на нинішньому правому березі р. Молочної у вигляді високого піскового горба, вкритого камінням. У результаті ерозії та вивітрювання в товщі пісковику, який вкриває вершину Кам’яної Могили, і під плитами над схилами її горба утворилися численні гроти і навіси, які були використані в культових цілях древніми жителями узбережжя ріки. На стелях і карнизах цих гротів і навісів залишились численні зображення – найцінніші документи первісного мистецтва і первісної ідеології».

20 жовтня 1953 р. Президія Академії наук УРСР ухвалила рішення про оголошення території Кам’яної Могили заповідною зоною і поставила перед Радою Міністрів УРСР питання про відведення під заповідник земельної ділянки площею 15–16 га. 7 липня 1954 року уряд УРСР ухвалив відповідну постанову № 676-Р і виділив під заповідник «Кам’яна Могила» 15 гектарів від земель колгоспу ім. Сталіна біля с. Терпіння Мелітопольського району. Звісно, що наступного дня не було вирішено всі проблеми пам’ятки. За даними на 1966 р., тобто через 12 років після створення заповідника, все ще не було належної охорони. Формально Кам’яну Могилу охороняв Інститут археології АН УРСР, але реально не існувало ніякого контролю. Місцеві селяни ще неодноразово намагалися використати плити та пісок із Кам’яної Могили як будматеріали. Сторожа, звісно, було призначено, але це одна людина на 15 га, та ще й інвалід. З призначенням на початку 1970-х рр. на посаду директора заповідника Б. Д. Михайлова ситуація поступово змінювалася на краще.

За останній час заповідник став центром археологічної та історичної науки в Запорізькій області. Щорічно, починаючи з 1932 р., тут проводяться археологічні експедиції, що дозволяють виявляти нові пам’ятки стародавніх культур. Сьогодні «Кам’яна Могила» стала місцем масового туризму. Цей комплекс претендує на включення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Пам’ятка архітектури другої половини XIX ст. палацово-парковий ансамбль «Садиба Попова» (м. Василівка Запорізької області) входить до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення». Створення заповідника відбулося завдяки діяльності місцевого історико-культурного товариства «Спадщина», яке, починаючи з осені 1989 р., наполегливо вимагало від усіх рівнів влади вжити заходів щодо збереження залишків палацово-паркового ансамблю колишнього маєтку «Васильєве», яке належало родині дворян Попових.

Фактично музей-заповідник розпочав свою діяльність із березня 1993 р. За цей час, незважаючи на відсутність фінансування, на кошти пожертвувань розгорнуто експозиції з історії краю і садиби, з етнографії, з історії Василівського району в період окупації 1941–1943 рр., обладнано виставковий зал, де постійно проводяться персональні виставки творів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та художників. Фонди музею налічують близько 9 тис. одиниць зберігання. Проведено дослідницьку й пошукову роботу з уточнення історії краю в дореволюційний період і в період Великої Вітчизняної війни.

До складу музею-заповідника «Садиба Попова» входять два комплекси: історичний та архітектурний. Обидва комплекси є цінними пам’ятками історії та культури.

До історичного комплексу входить «Садиба поміщика періоду освоювання Дикого поля», яка складається із 4-х споруд кінця ХVІІІ – 30-х рр. ХІХ ст.: житловий будинок поміщика (1790 р.), корівник (1835 р.), молочарня (цех переробки молока, 1836 р.), погріб (30-ті рр. ХІХ ст.).

Архітектурний комплекс (залишки палацового комплексу) складається з трьох флігелів (східний, західний та північний), оглядової башти, каретного двору, конюшні, будівлі електростанції та майстерні, головної башти зруйнованого палацу, що збереглася до цього часу.

Історичний комплекс за своїм профілем – єдиний в Україні. Архітектурний комплекс, за свідченням фахівців із Петербурзького заповідника «Петродворец», – шедевр містобудування, створений за проектом російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Відвідувачів вражає архітектура будівель і якість мурування стін та окремих деталей будівлі.

Палацовий комплекс маєтку «Васильєво» побудовано 1894 р. руками місцевих майстрів на кошти володаря маєтку генерала Василя Павловича Попова. Комплекс виконано в стилі еклектики (сполучення різних стилів). У цьому ж стилі виконано й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), східний та північний флігелі було побудовано в псевдомавританському стилі; західний флігель («англійський замок») – у стилі неоготики; каретна побудована в стилі господарських будівель Півдня Європи; конюшня – в стилі Північної Італії – епохи середньовіччя, причому споруд такого стилю у Східній Європі лише дві: Кремль у Москві та конюшня у Василівці. Матеріал для будівництва – місцевого виробництва.

Палацовий комплекс було побудовано як елітарна мисливська база, щоб вразити красою палацового комплексу і затишком після вдалого полювання вищі верстви суспільства. Господар маєтку генерал Василь Попов по материнській лінії був правнуком царя Грузії Іраклія II Багратіоні-Мухрамського. Його гоноровість та фінансові можливості повністю віддзеркалилися в архітектурі цих будинків. Унікальний палацово-парковий ансамбль був відомий не тільки в Російській імперії, а й за кордоном.

У 30-ті рр. ХХ ст. було зруйновано окремі елементи комплексу: капличка, мури, фонтани, декоративна огорожа; наполовину розібрано будинок палацу, а раніше, на початку 20-х рр. ХХ ст., знищено, порубано на дрова величезний парк, де, як свідчать документи, десятками росли дерева-гіганти завтовшки від 2,2 до 2,8 м. На початку 30-х рр. ХХ ст. в будівлі палацу знаходилися райком, райвиконком, міліція. Школа розмістилась у будинку каретного сараю. У стайні знаходився сільськогосподарський технікум.

Сьогодні цей пам’ятник перебуває в напівзруйнованому стані. На його території розміщаються житловий будинок, школа-інтернат і музей «Садиба Попова». Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» користується повагою серед музейників області за ту наполегливість, із якою маленький колектив намагається захистити й відновити перлину замкової архітектури Півдня України. Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» – єдина поміщицька замкова споруда Запорізької області, яка збереглася до нашого часу. Палац поміщика будувався на зразок Воронцовського палацу в Алупці, але, на жаль, збереглися тільки його фотографії та єдина вежа із крученими сходами всередині й зігнутим флагштоком на вершині. Палац поміщика Попова було розібрано на будівельні матеріали місцевими жителями.

Василівка має вигідне географічне розташування для того, щоб використовувати «Садибу Попова» як аттрактивну пам’ятку Запорізької області – саме такий напрямок передбачає концепція розвитку і збереження пам’яток цього музейного закладу.

Отже, заповідники Запорізької області представлені трьома установами – історико-археологічні (Національний заповідник «Хортиця», «Кам’яна Могила») та історико-архітектурний («Садиба Попова»). Збереженням та популяризацією культурно-історичних пам’яток у Запорізькій області займаються разом із заповідниками й музеї. На нашу думку, до провідних музеїв Запорізької області можна віднести Музей історії запорозького козацтва, Запорізький обласний краєзнавчий музей, Запорізький обласний художній музей, Музей історії зброї та Музей ретроавтомобілів «Фаетон».

Серед музейних установ області особливим багатством колекцій відзначається Запорізький обласний краєзнавчий музей. Із 300 тис. предметів основного фонду, що зберігається в музеях області, 108 тисяч належать саме йому. У грудні 2011 р. музей відсвяткував своє 90-річчя. Сьогодні обласний краєзнавчий музей – визнаний центр науково-методичної і краєзнавчої роботи в області. В будівлі музею знаходиться Запорізький обласний туристично-інформаційний центр (див. табл. 4.12).

Таблиця 4.12. – Провідні музеї Запорізької області

Будівля Запорізького обласного краєзнавчого музею –колишній будинок Земської міської управи, збудований в 1915 р., якому присвоєно статус пам’ятки архітектури національного значення. Стиль архітектури будівлі – модерн, з округленим кутом і прямокутним виступом у двір.

Краєзнавчий музей було засновано в грудні 1921 р. з ініціативи відомого краєзнавця, археолога, етнографа і фольклориста Я. П. Новицького, який став його першим директором. Колекцію музею склали знахідки Я. П. Новицького, зібрані ним під час археологічних та етнографічних розвідок, речі музейного значення, які зберігалися в навчальних закладах міста, архіви колишніх установ Олександрівська. 15 червня 1923 р. відкрито першу експозицію. Активна діяльність музею припиняється у зв’язку зі смертю Я. П. Новицького (травень 1925 р.), музей поступово прийшов у занепад, переїжджаючи з місця на місце. Новий етап історії музею пов’язаний з ім’ям літератора, художника і краєзнавця М. Г. Філянського, який у 1931 р. взявся за створення в Запоріжжі музею історії Дніпрогесу. У 1931 р. краєзнавчий та музей історії Дніпрогесу, який очолював М. Г. Філянський, було об’єднано.

У роки окупації Запоріжжя під час Другої світової війни колекції музею було повністю втрачено. Від довоєнних часів випадково збереглися лише дві гармати першої половини XVIII ст. Музей відновив діяльність у січні 1944 р., а відтворений заново у 1948 р., тоді він тимчасово перебував у житловій будівлі, де займав два поверхи. У 1950 р. отримав статус обласного краєзнавчого музею. У 1977 р. музеєві надано нове приміщення – колишня повітова земська управа.

У 1991 р. експозиція Запорізького обласного краєзнавчого музею була відкрита в новому приміщенні. Фондові зібрання музею нараховують понад 108 тис. предметів, що відображають історію краю з найдавніших часів. Музей зберігає та експонує археологічні, нумізматичні та етнографічні збірки світового значення.

Запорізький обласний художній музей було засновано в 1971 р. Колекція, зібрана руками маленького колективу мистецтвознавців, надзвичайно різноманітна. Зібрання починалося з місцевого колориту – портрети металургів, працівників-ударників та іншого соцреалізму. Згодом сформувався потужний професійний колектив, який за ці роки зібрав колосальну добірку шедеврів. Український і російський живопис ХІХ–ХХ ст., графіка, скульптура представлені такими іменами, як І. Шишкін, І. Айвазовський, К. Крижицький, С. Васильківський, та ін. Колекція українського народного декоративного мистецтва – одна з найбільших на Подніпров’ї (4,5 тис. експонатів). У ній зібрано всі види народного мистецтва. Триває науково-дослідна й видавнича робота, музейна колекція поповнюється новими експонатами, щорічно організовуються по 10–15 виставок.

Музей історії зброї (м. Запоріжжя) було засновано у 2004 р., у створенні музею та атрибуції його експонатів активну участь брали історики, археологи та краєзнавці В. Нефьодов, М. Остапенко, В. Мурзін, Г. Шаповалов, Г. Тощев, З. Попандополо, А. Новосельський, Ю. Вілінов, С. та А. Шишкови, Р. Косарев, В. Добрянський, А. Волох, В. Лизвинський. Фонди приватного музею були сформовані з колекції його власника В.Г.Шлайфера. Колекція зброї містить у собі весь спектр холодної й вогнепальної зброї: від зброї кам’яного віку до автоматів Другої світової війни. Музей виділяється тим, що його колекція регулярно поповнюється і на сьогодні це один із музеїв з універсальним і найбільш повним зібранням зброї на пострадянському просторі, виставленим в експозиції. У ньому представлено зразки зброї різних країн, народів і рас різних часів. Музей історії зброї починався із двох тисяч екземплярів, а сьогодні нараховує чотири тисячі експонатів. Його щорічна відвідуваність сягає 30 тис. осіб.

Музей ретро-автомобілів клубу «Фаетон» у Запоріжжі є приватним музеєм, заснованим у 2008 р. Власник – Позняк Дмитро Юрійович, займається будівельним бізнесом. У 2013 р. відвідуваність музею сягала 25,5 тис. осіб.

Експозиція кожний рік розширяється за рахунок відкриття нових залів, музейна колекція включає більше 100 одиниць авто і мототехніки, з них 22 зразки автомототехніки 30–60-х років ХХ ст., 20 зразків артилерійської та стрілкової зброї часів Другої світової війни. Серед експонатів виділяються найбільш аттрактивні – «ЗиС-5» 1939 р. випуску; «ГАЗ-АА», «полуторка», вантажопідйомністю 1,5 тонни, один із двох, які зберіглись в Україні; єдина в Україні «Катюша» на базі автомобіля «ЗиС-6». Поряд з оригіналами представлена колекція моделей автомобілів у масштабі 1:43.

Для розваги відвідувачів музейна експозиція містить один відкритий легковий та вантажний військовий автомобілі, мотоцикл, в яких можна сидіти, фотографуватись, одягнути шолом, покрутити руль й прибори.

Серед музейних послуг, – реконструкція ретроавтомобілів, їх оренда з водієм для весіль, фото і відеозйомка в залах експозиції. Музей за рахунок наданих послуг має можливість придбати нові експонати.

Музей має сайт, на якому можна переглянути віртуальний тур http://www.faeton.zp.ua/index.php?task=view_cat&id_cat=2&active_i=1. А також сторінки в соціальних мережах, на яких висвітлює свою діяльність.

1 листопада 2013 р. в музеї офіційно був зареєстрований рекорд «Національним реєстром рекордів» (НРР) в категорії «найбільший в Україні музей ретро авто-мототехніки».

Таким чином, на сьогодні в Запорізькій області за туристичною аттрактивністю виділяються три історико-культурні заповідники, Запорізький обласний краєзнавчий музей, Музей історії зброї та Музей ретро-автомобілів клубу «Фаетон».