Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Стан сучасної музейної мережі України

Якщо на середину 70-х рр. ХХ ст. в УРСР нараховувалось близько 159 державних і 15 тис. музеїв на громадських засадах, то на кінець 80-х рр. ХХ ст. – 391, з них 114 були історико-краєзнавчими музеями.

На сьогодні централізоване управління державними музеями здійснює Міністерство культури України. За 1990-2013 рр. кількість музеїв зросла від 214 до 608 (див. табл. 4.2), однак кількість відвідувань музеїв знизилась від 31,8 млн. до 22,3 млн. (на 29,87 %). Це можна пояснити розширенням спектру послуг дозвілля, які є конкурентами музеям, збільшенням плати за відвідання музеїв, особливо комерційних виставок, зростанням групи малозабезпечених, які не мають матеріальної можливості відвідати музей.

Упродовж 2013 р. в Україні працювало 608 музеїв, що на 2,7% більше порівняно з попереднім роком. Статус національного мали 50 музеїв. На 2013 р. у музеях України зберігалося 12,7 млн. експонатів основного фонду, у тому числі 12,2 млн., або 96,2%, які належали до державної частини Музейного фонду України. На виставках та експозиціях музеїв 22,3 млн. відвідувачів ознайомились з 1,5 млн. експонатів, що становить 11,7% від загальної кількості предметів основного фонду.

Робота музеїв за їх профілем характеризується такими даними (див. табл. 4.4).

За кількістю в Україні перше місце займають комплексні музеї (38%), друге – історичні (33%), третє – літературні (8,64%), четверте – художні (6,9%), п’яте – мистецькі (5,59%), шосте – інші разом – природничі, галузеві та інші (7,56%).

Таблиця 4.4. – Музеї України в 2013 р.

Комплексні музеї – це музеї, колекції яких документують соціально значущі феномени, які відносяться до різних профільних дисциплін: гуманітарних та природничонаукових дисциплін в краєзнавчих музеях, лише гуманітарних – в історико-художніх, літературно-художніх, природничонаукових дисциплін в музеях науки і техніки, політехнічних музеях. Власне комплексними музеями вважають музеї-садиби, музеї-заповідники, музеї-палаци, музеї під відкритим небом, музеї з історичним інтер’єром. В Україні найбільш поширений вид комплексного музею – краєзнавчий. Краєзнавчі музеї збирають колекції з природи, економіки, історії, культури певного адміністративно-регіонального регіону, населеного пункту.

Частина найвідвідуваніших музеїв та заповідників знаходяться в столиці Києві та «туристичній Мецці» України Львові, де найбільший приток туристів, як вітчизняних, так і іноземних (див. табл. 4.6).

Таблиця 4.6. – Найвідвідуваніші музеї та заповідники України в 2013 р., тис. осіб

Отже, в Україні серед найвідвідуваніших домінують комплексні та історичні музеї, для порівняння в Західній Європі – художні, а Північній Америці – науково-технічні та природознавчі музеї. Це можна пояснити інтересом українців до власної історії та поширеністю подібних музеїв в країні.

Національний музей історії України (м. Київ, 800 тис. музейних предметів), його філіал – Музей історичних коштовностей України (56 тис. музейних предметів), щорік відвідують 400 тис. осіб. Свою діяльність розпочав як Міський музей старожитностей та мистецтв еспозицією археологічної виставки на честь ХІ Всеросійського археологічного зїзду 1899 р. Приміщення для музею було побудовано за проектом архітекторів В.Городецького та Г.Бойцова на кошти, зібрані прогресивною інтелігенцією м.Києва. Офіційне відкриття було в 1904 р.

Збірка музею дає реальну можливість проводити значну науково-дослідну роботу з історії України, організовувати виставки музею за кордоном. Музей має власний сайт і поступово вводить в практику інноваційні технології. Національний музей історії України є піонером у використанні голографії у музейній справі та першим перейшов на комп’ютерний облік фондових колекцій.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам'ятки історії і культури. Серед них – 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам'ятки архітектури XI – XIX ст., виставкові приміщення.

Фондова колекція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника нараховує більше 70 тис. одиниць зберігання, з яких близько 9 тис. – це предмети з вмістом дорогоцінних металів та коштовного каміння.

У 1990 р. архітектурний ансамбль Лаври у стилі українського бароко увійшов до Списку пам’яток всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. У 1996 р. заповідник отримав статус національного.

Відвідуваність Національного історико-культурного заповідника за 2013 р. за даними Науково-організаційного відділу екскурсійної роботи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника сягнула 965 820 осіб.

За Даними науково-організаційного відділу екскурсійної роботи национального Києво-Печерського історико-культурного заповідника з 12 по 18 травня 2014 р. музейну установу відвідалі 7 290 гостей, з них 4 218 – безкоштовно. За цей період співробітники заповідника провели 94 екскурсії російською, англійською, німецькою, італійською, французькою та польською мовами, з них індівідуальніх – 10. Найбільше гостей відвідалі заповідник 17 та 18 травня – напередодні і в Міжнародний день музеїв. У ці дні на музейної встанови побувалі 1146 та 3182 особи відповідно.

На сьогодні заповідник має сайт http://www.kplavra.kiev.ua, на якому знаходиться віртуальний тур музеєм. У 2013 р. на пам’ятках архітектури Києво-Печерського заповідника встановлені QR-коди. Тепер, сфотографувавши QR-код на мобільний телефон, можна отримати доступ до інформації про об’єкт. Для сканування необхідно встановити спеціальний програмний додаток на телефон QR Reader, QR Code Scanner, QuickMark.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник включає найзнаменитіший печерний монастир в Східній Європі. У 1988 р. під час святкування 100-річчя хрещення Русі-України, нижня територія Лаври була передана Православній церкві. Сьогодні Ближні та Дальні печери є частиною Свято-Успенської Києво-Печерської лаври – діючого чоловічого монастиря. Підземні лабіринти Лаври – місце поклоніння прочан, вони привертають велику кількість туристів, оскільки це унікальна історико-культурна пам’ятка: син великого київського князя Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1159 р. надав Печерському монастирю титул «лавра», статус великокнязівської архімандрії і ставропігії.

Приблизно 1051 р. її засновник преподобний Антоній Печерський оселився в маленькій печерці на схилі яру на околиці Києва. Там же ховали померлих. Склався розгалужений комплекс підземних ходів, які включають Ближні печери протяжністю 383 м та Дальні печери довжиною 293 м. Там досі зберігаються нетлінні мощі печерських угодників, зокрема ігумена Антонія Печерського та його наступника Феодосія.

Печери, в яких знаходитья поховання засновника Печерського монастиря преподобного Антонія називаються Ближніми або Антонієвими. Внаслідок пізніших переробок ходи Ближніх печер втратили первісні габарити. Тепер їхня ширина сягає 1,5 м, висота – 2,5 м.

У Ближніх печерах почивають мощі 73 печерських подвижників, які були не простими ченцями, а визначними людьми, серед них –перший історик Нестор Літописець, лікар безмездний Агапіт, засновник першої монастирської лікарні Никола Святоша, перший руський іконописець Аліпій, дванадцять греків-будівничих і іконописців Успенського собору, билинний богатир і чернець Ілля Муромець.

Це цікаво!!! У печерному коридорі привертають увагу вмуровані в товщу стіни віконця кавдратної та круглої форм, позначені табличками з іменами затвирників. Існує хибна думка, нібито затвірників, які помирали, просто замуровували в келіях. Але це не так. Коли чернець, який приносив подвижнику їжу і на прохання благословити його не отримував відповіді – розкопували вхід до затвору, щоб пересвідчитись у смерті затвірника. Чин поховання затвірника нічим не відрізнявся від загальноприйнятого. Таблички з іменами затвірників знаходяться біля їх поховань у локулах, склепістих ніш у стіні, призначених для поховання.

Останки Іллі Муромця зберігаються в печерах Києво-Печерської лаври. В 1988 р. міжвідомча комісія Міністерства охорони здоров’я УСРСР провела дослідження мощей Іллі Муромця и отримала наступні результати. Ріст багатиря досягав 177 см, тоді як середній ріст в ті часи був 164-166 см, сліди на кістках свідчать про розвинуті м’язи. Встановлений був вік – 40-45 років, в ті часи вік старця, причина смерті – глибока рана в області грудей. Час смерті – ХІІ ст. Московський судмедексперт С.Нікітін створив скульптурну реконструкцію погруддя Іллі Муромця.

Національний заповідник «Софія Київська» є одним з найбільших музейних комплексів України, який об’єднує пам’ятки світового рівня, що яскраво репрезентують головні етапи розвитку національної культури. Заповідник було створено у 1934 р. Софійський собор разом з ансамблем монастирських споруд XVIII cт. занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З 1994 р. заповідник отримав національний статус, до його складу якого входять об’єкти, розташовані в Києві та АР Крим.

Софійський собор збудований у першій половині ХІ ст. Він був політичним, громадським та культурним центром держави. Тут відбувалися посадження на великокняжий стіл, посвячення в митрополити, прийоми іноземних послів, укладалися політичні угоди. Була заснована перша на Русі бібліотека і майстерня-скрипторій, де перекладались і переписувались книги. Собор Св. Софії зберіг давню архітектуру та унікальний за своєю цілісністю комплекс мозаїк і фресок ХІ ст. Національний заповідник «Софія Київська» серед перших музеїв України запровадив в екскурсійному сервісі аудіогіди українською, російською, англійською та німецькою мовами, на сайті заповідника розроблено віртуальний тур Софіївським музеєм, мета якого – надати можливість відвідувачу побачити монументальний живопис собору у повному обсязі.

Львівський історичний музей (ЛІМ) – один з найстаріших і найбагатших музеїв України, заснований у 1893 році. Датою другого народження музею можна вважати 1940 р., коли розташовані поряд Історичний музей м. Львова та Національний музей імені короля Яна ІІІ (засн. 1908 р.) були об'єднані в одну установу – Львівський історичний музей (ЛІМ). До складу фондового зібрання новоутвореного музею увійшли також окремі колекції колишніх львівських музеїв, зокрема, Музею імені князів Любомирських, Музею Наукового Товариства імені Шевченка, Музею Ставропігійського інституту.

Нині збірки ЛІМу налічують понад 330 тис. музейних предметів. Щорічно музей відвідують бл. 400 тис. осіб. Археологічні матеріали, твори живопису, скульптури, графіки, архівні документи, рукописні книги, стародруки, вироби з металу, шкіри, дерева, скла і порцеляни, меблі, годинники, музичні інструменти, фотографії та фотонегативи, зброя, а також пам'ятки нумізматики, фалеристики, сфрагістики оповідають про події історії, життя і побут мешканців Львова і Галичини від найдавніших часів до ХХ ст. (відділи археології та давньої історії, пл. Ринок, 24; відділ історії західноукраїнських земель ІІ пол. XIX – XX ст., пл. Ринок, 4). Експозиція, розгорнута у Королівських залах кам'яниці Корнякта, де у др. пол. ХVІІ ст. була резиденція короля Яна ІІІ Собеського, репрезентує старовинні меблі, картини, годинники; окремим комплексом експонуються ордени (відділ історичних коштовностей, пл. Ринок, 6). У Музеї-Арсеналі можна побачити рідкісні зразки зброї та захисного озброєння ХІІ-ХХ ст. з різних країн Європи, Азії та Африки (відділ Музей-Арсенал, вул. Підвальна, 5).

У 2005 р. відкрито відділ ЛІМ «Музей історичних коштовностей» (пл. Ринок, 2). Темі боротьби українського народу за створення самостійної держави присвячена експозиція Музею визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а).Відділ історії української діаспори експонує пам'ятки пов'язані з соціально-культурним життям українців зарубіжжя (пл. Ринок, 4). Львівський історичний музей має відділи «Літературний Львів І пол. ХХ ст.", історико-меморіальний музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (вул. Білогорща, 76а) та полковника Євгена Коновальця (с.Зашків Жовківського р-ну).

Будівлі Львівського історичного музею – це пам'ятки архітектури епохи Ренесансу. Унікальним, єдиним у Східній Європі, є внутрішній дворик кам'яниці Корнякта (1580 р., архітектор Петро Барбон). Італійське подвір'я оточене по периметру відкритими аркадами-лоджіями на всіх трьох поверхах. Єдиною збереженою у Львові пам'яткою світської готики є готичний зал на першому поверсі кам'яниці Корнякта.

Харківський історичний музей веде свій родовід від Музею Слобідської України ім. Г.С.Сковороди, створеного в січні 1920 р. піклуванням видатного вченого і громадського діяча, академіка Української академії наук Миколи Федоровича Сумцова шляхом реорганізації мережі музейних закладів Харкова. З 22 вересня 1992 року, у зв'язку зі зміною форми власності, музей носить назву Обласний комунальний заклад «Харківський історичний музей». У 1997-2003 рр. музей поступово переїздив із будівель, переданих відновленому Свято-Покровському монастирю, у будівлю колишнього ломбарду, спорудженого у 1908 р. у псевдодавньоруському стилі за проектом архітектора Б.М.Корнєєнка.

Сьогодні Харківський історичний музей (ХІМ) – один з найбільших музеїв України, провідний культурний центр Слобожанщини та Східної України, обласний науково-методичний музейний центр. Унікальна фондова колекція музею нараховує більше 300 тис. предметів.Щорічно музей приймає більше 200 тис. відвідувачів.

В українських художніх музеях зберігаються національні шедеври, які не поступаються світовим, далі вибрані твори живопису з музеїв України, які необхідно розкручувати як бренди, популяризувати. Національні бренди України – картини «Ворожіння» та «Катерина» Т. Шевченка, «Дівчина з Поділля» В.Тропініна, «Запоржці пишуть листа турецькому султанові Ахмету ІІІ. 1893 р.» Іллі Рєпіна. Необхідна робота музейників та мистецтвознавців, спеціалістів з PR над створенням національних брендів, щоб збільшити відвідуваність художніх музеїв України, зокрема Національного художнього музею України.

Національний художній музей України було відкрито 1899 р., його будівля є архітектурною пам’яткою національного значення – «Будинком зі львами», створеному архітектором В.Городецьким при участі скульптора Е.Саля.

Музей володіє 40 тис. музейними предметами – це найбільш репрезентативне зібрання вітчизняного образотворчого мистецтва в Україні та світі – шедеври українського живопису, скульптури і графіки від часів Київської Русі до сьогодення. Найаттрактивнішими експонатами є раритетна поліхромна деревяна ікона «Святий Георгій з житієм» ХІІ ст., Березнянський іконостас 1760-х рр., який представляє бароккову епоху. Одним з найбільших в Україні є музейне зібрання народних картин «Козак Мамай» XVIII – XIX ст. Серед шедеврів Національного художнього музею автори навчального посібника хотіли б звернути увагу на наступні (див. табл. 4.7).

Дівчина з Поділля. 1804-1807 рр. Василь Тропінін. Твір вражає не лише майстерністю виконання, а насамперед тим теплим почуттям у ставленні до моделі, що загалом невластиве тогочасному мистецтву, де панувала естетика класицизму. Художник уважно змальовує типову подільську сорочку, коралі на шиї, дівочий головний убір – пастозно покладені фарби добре відтворюють фактуру зображеного. Але увага Тропініна далека від захоплення етнографічною екзотикою вбрання. Він хоча і бачить в ньому високохудожній атрибут народного побуту, але віддає перевагу людині. Гарний овал молодого смаглявого обличчя прорисований з великою майстерністю, як і проникливі карі очі та усміхнені вуста. Обличчя відрізняється гармонійною красою та національною типовістю. Одухотвореність образу, певна його ідеалізованість споріднюють полотно з мистецтвом сенитименталізму, але водночас відображають демократичність поглядів художника, який впродовж сімнадцяти років був кріпаком. Стримано поданий пейзаж збагачує мотив, а золотаво-оливковий колорит у поєднанні з людяною теплотою трактування надають творові поетичного забаарвлення.

В 2008-2009 рр. відвідуваність музею сягала 1,5-2 тис. відвідувачів на день, коли проходили виставки Пікассо і Гойя. Більшість українців орієнтується на бренди, тому, якщо до музею приїхав якійсь шедевр, відвідуваність музею значно зростає. Музей має власний сайт http://namu.kiev.ua/ та сторінку в соціальній мережі «ВКонтакте», популяризуючи власне зібрання. Музей приваблює відвідувачів новими виставками, художнєю майстернєю, програмою розвитку мислення засобами образотворчого мистецтва, пропозиціями провести день народження в музеї.

Відвідуваність Національного художнього музею України за 2013 р. досягла 700283 особи. Найбільша відвідуваність була у березні (до 10 тис.), що зумовлено шкільними канікулами, коли школяри масово відвідують музей, і травні (до 8 тис. – за рахунок «Ночі музеїв», міжнародної акції, щорічно приуроченої Міжнародному дню музеїв 18 травня). Щомісячна відвідуваність коливається від 2 до 10 тис.

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького – художній музей, закладений 1905 р. греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація, у 1913 р. урочистим актом переданий у дар українському народові. Фонди музею налічують понад 150 тис. музейних предметів.

Предметом особливої гордості є найбільша й найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII-XVIII ст. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV-XVIII ст., здебільшого з теренів Західної України.

Київський національний музей російського мистецтва (в минулому Київська картинна ґалерія) – одна з найзначніших збірок головним чином російського мистецтва, третя після Державної Третяковської галереї в Москві та Музею російського мистецтва в Санкт-Петербурзі. Колекція музею нараховує більше 12 тис. творів живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, відзначається високим художнім рівнем робіт, багато з яких – справжні шедеври (див. табл. 4.9).

Національний музей Тараса Шевченка перетворився на сьогодні на один з небагатьох в Україні музеїв європейського рівня: тут є пандуси, спеціальні ліфти та інші «зручності» для відвідувачів з інвалідністю. В музеї використовуються аудіогіди, він представлений в соціальних мережах – Вконтакте та Фейсбуці, сторінки яких мають віртуальний тур музеєм.

В рамках підготовки до відзначення 200-річного ювілею від дня народження Т.Шевченка у 2014 р. в Національному музеї Тараса Шевченка було проведено ремонтно-реставраційні роботи. Адже будівля, в якій розташовано музей, на той час перебувала у аварійному стані через тривале зволоження незахищених гідроізоляцією стін водою, що стало причиною поширення грибка, та потребувала капітального ремонту. В рамках ремонтно-реставраційних робіт було здійснено роботи з гідроізоляції фундаментів, реконструкцію системи опалення, вентиляції, охоронної, пожежної сигналізації. Також – капітальний ремонт покрівлі та водовідводів. Особливу увагу було приділено реставрації фасаду головного корпусу Музею – пам’ятки архітектури XIX сторіччя: оновлено фасади, відремонтовано балкони, частково перекрито дах і встановлено нову підсвітку. Також було облаштовано нові приміщення для фондів, вирішено проблему вентиляції та клімат-контролю в будівлі, відсутність яких не давала можливості експонувати оригінали малярської спадщини Тараса Шевченка. Створено новий атріум з відкритим арт-простором для нових виставкових проектів, театральних постановок, інсталяцій та ін. Облаштовано сучасний конференц-зал та простір дитячого центру.

Для оновленого музею розроблено та втілено концепцію осучасненої експозиції Музею «Тарас Шевченко – Божественне покликання». Зокрема тепер до біографічної частини експозиційного простору додано зали, в яких постійно експонуватимуться оригінали графічних робіт Тараса Шевченка (на сьогоднішній день в експозиції - 63 оригінали). Принциповою відмінністю оновленої експозиції є умовний поділ виставкової площі другого поверху на дві частини. У першій частині експозиції розроблено моделювання постаті Тараса Шевченка адекватної сучасному часу. В другій частині експозиції створено культурне поле для з’ясування і постійного розкриття співвідношення традиції і новаторства в творах Шевченка-художника.

В наслідок реконструкції будівлі музею, його оновлення у відповідності з світовими стандартами, підвищення соціально-культурного сервісу, налагодження зворотнього зв'язку з музейною аудиторією, актуалізацією аттрактивності музейних колекцій відбулись радикальні зміни у відвідуваності музею в 2014 р. 9 березня 2014 р. у день відкриття Національного музею Тараса Шевченка його відвідала рекордна кількість людей – понад 2000 відвідувачів. В 2013 р. було виконано план відвідування 60 тис. осіб, на 2014 р. план було збільшено до 80 тис., а вже станом на кінець літа музей відвідали 100 тис. осіб.

На думку авторів навчального посібника картина «Катерина» 1842 р. Тараса Шевченка могла б стати українською «Джокондою». Після створення поеми «Катерина» Тарас Шевченко написав маслом картину, виконавши її в стилі реалізму, за тим же сюжетом, вибравши сцену, що йде відразу після прощання головної героїні з її коханим - «москалем». По суті, «Катерина» 1842 є авторською ілюстрацією до вірша, але також сповнена за деякими припущеннями різноманітних символів (Катерина, як образ України, російський солдат, як Російська імперія, селянин, як свобода в далекому минулому). На картині зображена миловидної зовнішності дівчина, опустивши голову, ступали по курній дорозі босими ногами. На ній – традиційний український одяг: біла сорочка з червоним бантиком, довга спідниця, не доходить сантиметрів двадцять до щиколоток, вінок зі стрічкою, схожою за кольором з її червоним фартухом. Цю сумну темноволосу дівчину звуть Катерина. На тій же курній дорозі під деревом сидить дідусь, схрестити і руки, і ноги, струже ложечки і сумно дивиться на Катерину. На його обличчя падає тінь від крислатого солом'яного капелюху; втім, видно, що дідусь вусатий, а волосся його чорне, як смола. Зате його лляний одяг, що контрастує зі смаглявою шкірою, білосніжний. Трохи вдалині на здибленому коні сидить солдат Російської імперії – той самий «москаль». Очевидно, він збирається їхати, тому, незважаючи на детальність, його постать дещо смутна, його доганяє сабака, яка, вірогідно, гавкає. Задній план картини – це традиційний пейзаж, але прихований в тумані. З одного боку могила, на могилі – вітряк, а далі степ.

Харківський художній музей – один з найстаріших і найбільш значних за цінністю зібрання музеїв України. В експозиції представлені твори видатних українських, російських, західноєвропейських майстрів живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва XVI – XX ст. Серед них І.Рєпін, К.Брюллов, Т.Шевченко, І.Айвазовський, І.Шишкін, В.Васнецов, В.Суріков. Середня цифра річної відвідуваності в Харківському художньому музеї 150-160 тис. осіб.

В Харківському художньому музеї зберігається перший з відомих варіант картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові Ахмету ІІІ», другий, більш відомий, зберігається в Державному Російському музеї Санкт-Петербургу. Образи першого варіанту картини зображують ті людські прототипи, які бачив художник в українських степах і за дніпровими порогами. Персонажі другого варіанту писалися з відомих земляків-інтелігентів, які жили на той час в Петербурзі, зокрема історика Д.І.Яворницького. Харківський варіант відзначається яскравим декоративно насиченим живописом, документалізмом антуражу, глибоким психологізмом сюжету. Цей музейний експонат потрібно рекламувати, створювати ожіотаж навколо нього, визнання суспільством за ним статусу національного шедевру та бренду призведе до зростання відуваності Харківського художнього музею.

В Харківському художньому музеї, Київському національному музеї російського мистецтва, Санкт-Петербурзі зберігаються три варіанти картини Іллі Рєпіна «Миколай Мирликійський зупиняє страту трьох невинно засуджених». 1886 р. художник відвідав свою двоюрідну сестру – ігуменю Микільської пустині, північніше Харкова. За проханням сестри він написав канонічну композицію Миколи Чудотворця, покровителя усіх мандрівників, спасителя на водах для рибалок та моряків, улюбленця усіх дітей – 19 грудня він приносить їм подарунки. Третій варіант картини був переданий монастиреві, а з часом опинився в Харківському художньому музеї.