Читайте также:
|
Громадянське суспільство. Під поняттям «громадянське суспільство»
зазвичай розуміють автономну (стосовно держави), самоорганізовану й
саморегульовану сферу публічного життя, в якій вільні і рівні громадяни, чного життя, в якій вільні і рівні громадяни, права яких захищені конституцією і законами, створюють асоціації, спілки
та інші об'єднання зорієнтовані на громадські справи і разом з вільною
пресою, що обслуговує їхні інтереси і є для них засобом комунікації й
самовираження діють задля задоволення власних потреб і захисту своїх
інтересів. Важливим наслідком розвиненості такої сфери є формування
соціального капіталу та громадянської політичної культури, які
підвищують інтенсивність і поліпшують якість громадянської участі та
запобігають зловживанню владою.
5. Процедурний підхід виходить з того, що демократія - це форма правління, і акцентує увагу на процедурах, які дозволяють народу проявити свою волю (вибори, мітинги, збори громадськості). Ці процедури вказують на те, хто бере участь у прийнятті важливіших рішень, як враховується кожен голос і скільки голосів необхідно для досягнення рішення. Відповідно виділяються критерії демократії: універсальна політична участь, політична рівність ("одна людина - один голос ", принцип більшості).
6. Теорія поліархії. Однією з найбільш відомих теорій плюралістичної демократії є теорія поліархії, розроблена Р.Далем. На думку вченого, те, що називають демократичними режимами, - це поліархії (з грецьк. arhe - суверенітет, початок, роlі - багато), де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.
Поліархія як політичний режим включає в себе:
політичну конкуренцію і участь;
політичний плюралізм;
право громадян створювати незалежні організації, в тому числі політичні партії і групи за інтересами;
політичні свободи, серед яких - право громадян отримувати інформацію з альтернативних джерел;
право опозиції заперечувати рішення уряду;
вільні і чесні вибори, відкритий характер конфліктів між політичними лідерами.
Це трактування плюралізму є найбільше, тому що критерій публічної загальності груп і лідерів у боротьбі за владу поєднується з вимогою широкої залученості громадян у політичний процес. У роботі "Плюралістична демократія в США" американський політолог обгрунтував фундаментальну аксіому плюралістичної теорії про існування різноманітних центрів влади, ні один з яких не може володіти монопольною владою.
7. Теорія консенсуальної демократії. У політологів велику цікавість викликає концепція консенсуальної демократії, розроблена А.Лейхартом. Сутність демократії розкривається у процедурних механізмах прийняття рішень, що дозволяють врахувати інтереси різних меншин. Подібна модель, на думку ученого, може бути ефективною в багатоскладових суспільствах, тобто у суспільствах з вираженими сегментними протиріччями релігійного, культурного, регіонального, расового і етнічного характеру. Так само, як і в інших плюралістичних теоріях, політичний процес розглядається через взаємодію сегментів, на основі яких виникають партії, групи інтересів.
Ключовими моментами даної моделі демократії є чотири принципи:
максимальна автономність кожної групи при вирішенні своїх внутрішніх питань;
пропорційне представництво в органах влади і в розподіленні ресурсів;
коаліційний уряд;
принципи взаємного вето, що гарантує меншинам додаткові механізми захисту власних інтересів.
8. “Демократія – це влада більшості, що поважає права меншості”– підкреслює М.Дюверже. Отже, принцип більшості як в теорії демократії, так і в політичній практиці не можна розглядати абстрактно. Він реалізується у рамках конкретної системи політичних відносин. Більшістю вважається лише та частина, яка є громадянами цієї країни, більшість має право брати участь у політичному житті, у виборах влади. “Демократія, тобто воля більшості, може сприяти збереженню і охороні свободи, але вона ніколи не здатна сама по собі створювати свободу, якщо кожного окремого громадянина це не турбує”
Принцип “більшості” потребує певного обмеження, оскільки більшість може утискати права меншості. Історичний досвід переконує: важливі питання суспільного життя не можна вирішити лише більшістю голосів. Групи, які виявилися у меншості, будуть відстоювати свої інтереси, а це може привести до порушення політичної стабільності. Це зумовлює необхідність відповідних гарантій прав меншості, урахування їх у політико-правовому процесі.
Американський політолог, відомий теоретик демократії Дж.Сарторі підкреслює: коли ми говоримо про меншість, то це в теорії демократії означає політичну групу, яка контролює владу. Ця група чисельністю менша половини того соціуму, щодо якого влада здійснюється. Поняття “контролююча група” розширює зміст принципу більшості, з’ясовує діалектику його демократичної реалізації
Сфера застосування принципу більшості не безмежна. Як говорив М.Бердяєв, не можна доводити істину кількісною більшістю. Історія і теорія пізнання доводить, що істину відкриває меншість, а найчастіше – особистості. Проте, вона стає доконаним фактом, якщо визнається більшістю суспільства, підтверджується практикою.
9. Хвиля демократизації — це група переходів від недемократичних режимів до демократичних, що відбуваються у визначений період часу, кількість яких значно перевищує кількість переходів у протилежному напрямку в даний період. До цієї хвилі звичайно відноситься також чи лібералізація часткова демократизація в тих політичних системах, що не стають цілком демократичними. У сучасному світі мали місце три хвилі демократизації. Кожна з них торкала порівняно невеликого числа країн, і під час кожної відбувалися переходи й у недемократичному напрямку. Вдобавок не всі переходи до демократії відбувалися в рамках цих хвиль. Історія не відрізняється упорядкованістю, і політичні зміни неможливо розкласти по зручних історичних поличках. Історія також не є односпрямованої. За кожною з перших двох хвиль демократизації випливав відкат, під час якого деякі, хоча і не всі, країни, що зробили колись перехід до демократії, поверталися до недемократичного правління. Найчастіше визначити момент переходу від одного режиму до іншого можна лише умовно. Умовно визначаються і дати хвиль демократизації і відкотів. Проте, частка умовності нерідко буває корисна, так що дати хвиль змін режиму виглядають приблизно в такий спосіб:
a. Перша, довга хвиля демократизації 1828-1926;
b. Перший відкат 1922-1942;
c. Друга, коротка хвиля демократизації 1943-1962;
d. Другий відкат 1958-1975;
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 118 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |