Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Співвідношення права власності і права інтелектуальної власності

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

- право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо;

- -право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає і право інтелектуальної власності.

Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

1. Право власності не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.

2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації.

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти - предмети навко­лишнього середовища.

Об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпоте­зи тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватися, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої ма­теріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є здатність об'єкта інтелектуаль­ної власності до тиражування, чого не можна сказати про ма­теріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи то­що мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль­ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуаль­ну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості.

3. Джерела права інтелектуальної власності.
Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦК України та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією України, ст. 54 якої закріпила основні засади охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно - правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.
Незважаючи на спільну природу, всі об'єкти інтелектуальної власності досить специфічні за процесом створення, призначенням і способами використання. Тому ці питання потребують спеціального регулювання, яке здійснюється гл. 36-46 кн. 4 ЦК, а також спеціальними законами, що присвячені охороні різних об'єктів інтелектуальної власності. Функціями спеціальних законів є комплексне регулювання відносин у сфері використання того чи іншого об'єкта, включаючи і публічно-правову сферу, деталізація врегульованих ЦК майнових відносин, визначення усіх важливих понять і термінів. Також вони залишаються зручним засобом заповнення прогалин, що виявлятиме практика. До таких спеціальних законів відносяться, зокрема, наступні:

· Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».

· Закон України від 23.03.2000 № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних».

· Закон України від 17.01.2002 № 2953-III «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

· Закон України від 15.12.1993 № 3687-XII «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі».

· Закон України від 15.12.1993 № 3688-XII «Про охорону прав на промислові зразки».

· Закон України від 21 квітня 1993 № 3116-XII «Про охорону прав на сорти рослин».

· Закон України від 15.12.1993 № 3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

· Закон України від 16.06.1999 № 752-XIV «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

· Закон України від 5.11.1997 № 621/97-ВР «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

· Закон України від 15.12.1993 № 3691-XII «Про племінну справу у тваринництві».

· Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції».

· Закон України від 11.01.2001 № 2210-III «Про захист економічної конкуренції».

Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим.

Формування міжнародного законодавчого поля у сфері інтелектуальної власності здійснюється Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) та іншими міжнародними організаціями, які опікуються цими проблемами.

До міжнародних законодавчих і нормативно-правових актів з питань охорони інтелектуальної власності віднесено такі:

• Конвенція щодо заснування ВОІВ;
• Всесвітня конвенція про авторське право;
• Паризька конвенція про охорону промислової власності;
• Договір про патентну кооперацію;
• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
• Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
• Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин;
• Договір про закони щодо товарних знаків;
• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;
• Найробський договір про охорону Олімпійського символу;
• Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;
• Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;
• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхньої продукції;
• Договір ВОІВ про авторське право²;
• Договір ВОІВ про виконання і фонограми¹;
• Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення¹;
• Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;
• Договір про патентне право.

Міжнародні угоди держав-учасниць СНД:

• Угода про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності;
• Угода про співробітництво в галузі авторського права і суміжних прав;
• Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів в галузі правової охорони винаходів;
• Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень;
• Угода про співробітництво щодо припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності.

Одним з міжнародних договорів, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності і застосування якого є обов'язковим на території України, є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); про набрання чинності названою Угодою для України йшлося в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.10.2008 № 01-8/620"Про набрання чинності Протоколом про вступ України до Світової організації торгівлі та Угоду ТРІПС".

З набранням чинності Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі Україна приєдналася до Марракеської Угоди про заснування Світової організації торгівлі, невід'ємними частинами якої є угоди та пов'язані з ними правові документи, включені до її додатків. Однією з таких угод є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), основними принципами якої є забезпечення правової охорони інтелектуальної власності та захисту прав авторів і власників інтелектуального продукту.

До законодавчих і нормативно-правових актів України, які регулюють правовідносини щодо створення, набуття, здійснення, захисту прав, використання об'єктів авторських і суміжних прав і об'єктів права промислової власності, віднесено такі:

До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., ратифікована Україною у 1993 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., учасницею якої Україна стала у 1991 р., Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р., чинна для України з 1991 р., Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми, прийняті у 1995 р., до яких Україна приєдналася у 2001 р. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (Україна приєдналась у 2001 р.); Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. (Україна приєдналась у 1999 р.); Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28.11.1960 р. (Україна є учасницею з 2002 р.); Договір про патентну кооперацію від 19 черв. 1970 р., чинний для України з 1991 р.