Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Розвиток науки.

Справжньою подією в культурному і науковому житті України став вихід у 1907-1909 рр. чотиритомного слов­ника української мови Б. Грінченка. Упродовж 1905-1908 рр. вийшов дру­ком тритомник А. Кримського «Укра­їнська граматика». В. Гнатюк підго­тував і видрукував 6 томів «Етно­графічного збірника» і «Матеріали для української етнології».

Гнатюк Володимир (1871-1926)

Етнограф, фольклорист, мовознавець, літерату­рознавець, організатор науки. Народився на Тер­нопільщині, у родині дяка. Після закінчення філо­софського факультету Львівського університету отримав запрошення працювати в Науковому то­варистві ім. Т. Шевченка (НТШ). З 1895 до 1903 р. брав участь у шести наукових експедиціях по За­карпатській Україні, Східній Словаччині, Південній Угорщині. Як підсумок цих досліджень вийшло шість томів етнографічних матеріалів. За словами І. Франка, Гнатюк був «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівнявся ніхто». Для нього були невіддільні поняття «мова» і «куль­тура». Гнатюк часто порушував проблеми збільшення кількості українських шкіл в Австро-Угорщині, домагався запровадження у середній і вищій школі україн­ської мови викладання.

Плідно працювали у цей час українські історики. У Петербурзі 1908 р. вийшла перша історична праця українською мовою - «Історія України- Руси» М. Аркаса. М. Грушевський там же видав російською «Нарис істо­рії українського народу» (1904), україномовну «Ілюстровану історію України» (1911). Російською мовою надруковано написану ще у 90-ті роки XIX ст. «Историю украинского народа» О. Єфименко (1906). Вона стала першою жінкою - доктором історичних наук у Російській імперії. Відкриттями світового значення увінчалися пошуки археолога В. Хвойки у Києві, Трипіллі, Середньому Подніпров'ї. На той час уже був відомий науковій громадськості - Дмитро Іванович Яворницький, автор 3-томної праці «Історія запорізьких козаків». Він продовжував займатися історією за­порізьких козаків, створив унікальну колекцію матеріальних пам'яток із Запоріжжя і Південної України.

У Львівському університеті зусиллями С. Рудницького закладено фундамент нового наукового напряму - географічного українознавства. У працях ученого обстоювалися прагнення українців до національно- державного самовизначення.

У вузах Праги проводили до­сліди фізик зі світовим ім'ям І. Пулюй та хімік І. Горбачевський. Останній, професор Празь­кого університету, видав 4-томний курс лікарської хімії чеською мовою, курс хімії українською мовою. Прорив учених України в біології дозволив створити в Києві у 1898 р. Бактеріологічний інсти­тут, де продуктивно працювали фізіолог В. Бец, гістологи О. Івакін, Ф. Ломинський та інші вчені. Вагомий внесок у світову на­уку зробили українські вчені-природознавці: Д. Заболотний розробив методи боротьби з чумою, В. Вернадський обґрунтував ціліс­ність Всесвіту, доводив пріоритет загальнолюдських цінностей над усіма іншими.

На початку XX ст. Україна вийшла на передові рубежі у розвитку по­вітроплавання. Д. Григорович сконструював перший у світі гідролітак, І. Сікорський - багатомоторний літак.

1908 р. в Одесі відкрито перший аероклуб. П. Нестеров розробив тео­рію та прийоми вищого пілотажу, першим у світі виконав «мертву пет­лю», що згодом дістала назву «петля Нестерова».

3. Література.

Українська література чутливо реагувала на події у світі. Демокра­тичним пафосом та патріотичними ідеалами пройнята поезія Олексан­дра Олеся (справжнє ім'я - О. Кандиба), який упродовж 1907-1917 рр. ви­дав чотири збірки віршів.

Леся Українка залишилася митцем-громадянином, гостро реагуючи на явища навколишнього життя («Пісні про волю», «Казка про Оха- чудотвора»), талановито висвітлювала загальнолюдські, філософські, ре­лігійні й історичні теми («На руїнах», «Камінний господар», «У пущі», «Бояриня»). Водночас вона була тонким, проникливим ліриком («Лісова пісня»).

Видатним українським прозаїком був М. Коцюбинський. Вихований на кращих зразках творчості Панаса Мирного та І. Нечуя-Левицького, він відточував свій талант під впливом новітніх європейських літе­ратурних стилів («Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Сміх»).

На початку XX ст. величезну популярність як письменник мав В. Винниченко. 1902-1906 рр. було видано його твори «Голота», «Солдатики», «Голод», «Малорос-європеєць» та ін.

Наростання соціальної активності під час революції 1905-1907 рр. не оминув у своїх творах І. Франко. Про це свідчать написані тоді каз­ка «Будяки», поема «Мойсей», вірші «Сійте більше», «Блаженний муж», вольні вірші, статті «Сухий пень», «Одвертий лист до галицько- української молодіжі», «Щирість тону і щирість переконань», «Нова іс­торія російської літератури» та ін. Вони сповнені віри в перемогу україн­ського народу, в торжество історичної справедливості.

На Буковині (з 1891 р. оселилася в Чернівцях) творила одна з най­яскравіших українських письменниць О. Кобилянська. Вершиною її творчості літературознавці називають повість «Земля».

Кобилянська Ольга (1863-1942)

Письменниця, громадська діячка. Народилася в м. Гурі-Гуморі на Буковині (тепер Румунія) в бага­тодітній сім'ї дрібного урядовця. Навчалася в ні­мецькій школі, а вже відомою письменницею від­відувала як вільна слухачка Чернівецький університет. Писати почала німецькою мовою, ці­кавилася ідеями Ніцше. Значною подією в житті юної О. Кобилянської було знайомство у 1881 р. з С. Окуневською та Н. Кобринською, високоосвіче­ними на той час жінками, активними учасницями жіночого руху в Галичині. О. Кобилянська була од­нією з ініціаторок створення у 1894 р. Товариства руських жінок на Буковині. Згодом ідеї емансипа­ції яскраво виявилися в творчості письменниці. Перший художній твір О. Кобилянської був надрукований лише у 1894 р. Цьому передували майже п'ятнадцять років літературних спроб, сумнівів у правиль­ності обраного шляху. Протягом 1898-1899 рр. О. Кобилянська побувала в Киє­ві, Каневі, Гадячі, познайомилася з багатьма видатними діячами української культури, налагодила творчі контакти з І. Франком, Стефаником, М. Коцюбин­ським. Знайомство з Лесею Українкою переросло в багаторічну щиру дружбу. Розквіт художнього таланту О. Кобилянської знаменувала глибоко психологічна повість «Земля» (1902), основна проблема якої - влада землі - розкрита через драму братовбивства. В творах «Людина», «Він і вона», «Царівна», «Що я любив», «Некультурна», «Покора» О. Кобилянська порушує проблеми жіночої емансипа­ції, формує культ сильної жіночої особистості, «аристократичного характеру». В українській літературі кінця XIX - початку XX ст. О. Кобилянська є постаттю яскравою і самобутньою. Творча спадщина письменниці, однієї з найвизначні­ших представниць нового соціально-психологічного напряму в вітчизняній про­зі, увійшла до духовної скарбниці українського народу.

Майстер тонкого психологічного спостереження, В. Стефаник про­никливо відтворював душевний стан людей з народу, низів суспільства («Камінний хрест», «Дорога», «Оповідання», «Синя книжечка»). Такий самий напрям у літературі обрали галицькі письменники М. Черемшина («Карби») та Л. Мартович («Стрибожий дарунок» та інші оповідання).

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українську літературу при­йшли письменники О. Маковей, М. Яцків, Д. Лукіянович, А. Крушельницький, які продовжували кращі традиції красного письменства. Справжньою гордістю українського народу став талановитий поет та іс­торичний романіст Б. Лепкий – відомий інтелектуал, знавець багатьох мов.