Напрямки аналізу внутрішнього середовища організації

Читайте также:

1. Обратите внимание на то, что иноязычные мужские фамилии с основой на согласный в русском языке склоняются: Прочел у Томаса Манна; Познакомился с Розснталем и т. п.

2. В последнее время наблюдается устойчивая (и преобладающая) тенденция к неизменению женских иноязычных имен с основой на мягкий согласный (Мишель, Изабель, Ракель, Ассоль и др.), хотя по существующим нормам такие слова должны изменяться.

3. Географические названия на -ино и -ово (Переделкино, Останкино, Пушкино, Громово, Сертолово, Сорматово и т. п.) также чаще употребляются как неизменяемые, хотя по нормам, зафиксированным в академических грамматиках русского языка, такие названия должны изменяться.

Однако даже исконно русские изменяемые фамилии (оканчивающиеся на -ов и -ин) имеют свои особенности. Формально такие фамилии относятся ко II склонению, но в тв. п. у этих слов обнаруживается другое окончание. Ср.: столом, окном, сыном, конём, но: Петровым, Ивановым, Пушкиным, Гориным и т. п.

Примечание. Следует обратить внимание на то, что иноязычные фамилии, формально совпадающие с исконно русскими, в I и. п. будут иметь то же окончание, что и другие слова II склонения: Дарвином, Чаплином и т. п.

Собственно имена, не изменяемые в русском языке, распределяются по родам следующим образом. Все личные имена, фамилии и прозвища людей, а также клички животных относятся либо к женскому, либо к мужскому роду. Это зависит от половой принадлежности именуемого объекта, т. е. имена, фамилии, прозвища лиц женского пола, а также клички самок животных относятся к женскому роду, а, соответственно, имена, фамилии, прозвища лиц мужского пола и клички самцов животных — к мужскому роду.

Что же касается географических названий, то их род определяется по опорному слову: Сухуми (город) — м. р., Эри (озеро) — ср. р., Оринокко (река) — ж. р. и т. д., а род аббревиатур — по главному слову: ЧТЗ (завод) — м. р., ЛОМО (объединение) — ср. р. и т. д.

Так называемые названия, а в частности, составные наименования, у которых сложно выявить грамматические особенности имен существительных, рекомендуется употреблять совместно с опорным словом: роман «Что делать?», статья «Выть или не быть?» и т. п.

Имена собственные обычно являются наименованиями каких-либо уникальных объектов, и грамматические особенности, проявляющиеся при употреблении этого разряда существительных, также могут быть уникальны. Все такие особенности не могут быть описаны, поскольку многие из них проявляются лишь в определенных случаях, при определенных ситуациях.

ПЛАН

1. Сутність виробничого потенціалу.

2. Оцінювання виробничого потенціалу.

3. Показники внутрішнього аналізу оцінки потенціалу підприємства.

Рекомендована література

Основна: 3; 4; 5; 10; 14; 17; 18; 28

Додаткова: 6; 8; 11; 12; 19; 21

Ресурси: 54; 60; 62; 65; 67; 68

1 питання Сутність виробничого потенціалу

Виробничий потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства.

В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний, витратний. При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів.

Відповідно до класифікації основних підходів до оцінки показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Процесно-орієнтовний підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний прибуток підприємства.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів і використовуються при витратному підході, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

2 питання Оцінювання виробничого потенціалу

Для оцінювання виробничого потенціалу згідно з ресурсним підходом використовуються звичні обліково-звітні документи, на основі яких розраховуються відповідні показники. Цим забезпечується доступність інформації та відкриваються можливості широкого застосування відомих методик і методів дослідження зазначеного потенціалу, зокрема щодо внутрішніх показників (табл. 1). Але, оцінюючи виробничий потенціал, варто враховувати матеріально-технічні ресурси з окремими поглибленими дослідженнями знарядь і засобів праці; трудових ресурсів, енергетичних та інформаційних ресурсів, фінансових (грошових) ресурсів з метою визначення їх наявності, відповідності та взаємозамінності. Останні — інформаційні та фінансові ресурси — є найбільш взаємозамінними з рештою ресурсів. Проте ресурсний підхід не дає змоги оцінити, чи відповідає ВПП необхідним характеристикам, які зумовлюють його належне використання. Він орієнтує, здебільшого, або на нагромадження всіх видів ресурсів (якщо мета — розвиток потенціалу), або на жорстку економію без урахування потреб зростання.

Таблиця 1

Напрямки аналізу внутрішнього середовища організації

Об’єкт аналізу	Метод	Система показників
Ресурси	Аудит ресурсів	Кількість ресурсів: обсяг запасів (за окремими видами); дохід/зайнятість; інтенсивність руху капіталу тощо. Якість ресурсів: кваліфікація робітників; технічний рівень обладнання; унікальність МТР тощо
Компетентність щодо окремих дій	Аналіз дій	Продаж на одного працівника. Обсяги продажу Випуск на одного працівника. Випуск продукції Витрати МТР на працівника або одного робітника тощо
Компетентність через управлінські зв’язки	Аналіз роботи всієї організації	Частка ринку. Прибутковість (рентабельність продукції тощо). Продуктивність, результативність (обсяг продажу / витрати, продуктивність праці, ефективність виробництва тощо

Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» стосовно всіх складових потенціалу одночасно не є ефективним. Отже, потрібно враховувати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.

Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його розмір згідно з прогресивними нормами і нормативними співвідношеннями, заданими найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.

Для аналізу структурних характеристик виробничого потенціалу крім стандартної документації необхідно залучати результати спеціальних досліджень: системного та організаційного аналізу, аналізу техніко-організаційного рівня операційної системи, елементи стратегічного аналізу, методи конкурентного аналізу та бенчмакінгу (це метод суч. менеджменту, за допомогою якого дана компанія проводить порівняння своєї діяльності з практикою інших компаній з метою здійснення конкурентних змін, що дозволяють поліпшити діяльність компанії і підвищити її конкурентоспроможність.

Аналіз та оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, у сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структурних елементів потенціалу можна віднести технологію та організацію.

Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, а це, у свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації підсистем та їхніх елементів, проте варто мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби та можливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим чином. Зі структурним підходом пов’язана ще одна характеристика потенціалу— його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничої можливості. Потужність має визначатись щодо окремих підсистем і потенціалу загалом. Вона характеризує і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі.

Створення ефективної структури виробничого потенціалу зумовлює економію всіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та матеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії (це додаткова економічна перевага) між ними можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробивши більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових.

Виробничі потенціали зі структурного погляду різняться розмірами та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються.

Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують:

· масштаб потенціалу та його просторове розміщення;

· характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал — об’єкт дослідження;

· ступінь замкненості.

Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити динамічність(рухомість) системи.

Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поводження та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткові витрати часу і коштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу.

Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його розмір як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеалізованому уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, яке знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») із широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків.

Рівень виробничого потенціалу визначається у процесі його використання й оцінюється з погляду його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги).

Тому важливим етапом стратегічного аналізу є цільові оцінки виробничого потенціалу підприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінювання рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінки нагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісного боку. Цільова оцінка потенціалу — якісна його оцінка, що дає змогу оцінити можливості досягнення певних результатів, створити умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу загалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів за виконавцями та термінами для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуття навичок, а отже, забезпечити досягнення поставлених цілей.

Виробничий потенціал підприємства — це система взаємозв’язаних та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.

Важливе значення має не лише обсяг цих складових, їхня відповідність одна одній, а й те, як використовуються окремі елементи потенціалу. А це залежить від рівня взаємодії, співвідношення частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегій розвитку як окремих складових системи, що знаходять вираження в ресурсних, функціональних і продуктових стратегіях, так і загальних стратегій підприємства. Результати цільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів є основою для таких дій:

вибору стратегій та визначення термінів їх виконання;

визначення напрямків та швидкості нагромадження, зміни структури потенціалу та окремих складових;

формування конкурентоспроможності підприємства;

прийняття рішень щодо організаційної реструктуризації й розвитку.

Виробничий потенціал, як і виробнича потужність (тільки більш системно), являє собою кількісну оцінку його здатності до випуску продукції певного обсягу, структури та якості, а зрештою — до одержання необхідних результатів.

У ринковій економіці можливості виготовляти продукцію, яка має збут, — одна з головних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється, і виникає потреба поновлювати асортимент продукції, а отже, більшою чи меншою мірою — виробничий потенціал. Кожне підприємство зацікавлене з мінімальними витратами своєчасно реагувати на зміни потреб споживачів. Тому на першому етапі цільовий аналіз виробничого потенціалу здійснюється відносно змін, які необхідно внести до виробничого потенціалу для виготовлення певних видів продукції.

Попередній цільовий аналіз виробничого потенціалу можна виконувати у табличній формі (табл. 2).

Експертні оцінки складаються за такою шкалою:

5 — повна відповідність;

4 — відповідність в основному;

3 — відповідність за великою кількістю елементів;

2 — незначна відповідність;

1 — відповідність за другорядними елементами;

0 — невідповідність.

Таблиця 2

Цільова оцінка відповідності виробничого потенціалу підприємства новим вимогам (стратегіям)

Рівень відповідності	Загальне визначення рівня відповідності	Інтервал значень рівня відповідності
Відсутній	Наявна не більша, ніж загальна професійна орієнтація в галузі, куди спрямована майбутня діяльність підприємства; перед визначенням будь-яких конкретних цілей необхідні попередні заходи з формування відповідної компоненти виробничого потенціалу підприємства	0... 0,2
Низький	У разі початку робіт з цього рівня необхідно посилити відповідність ВПП (окремого його елемента) залучення зовнішніх джерел; наявний потенціал можна використовувати лише за допомогою спільного виконання робіт під керівництвом (або за надання певної матеріальної або інформаційної допомоги) партнера	0,2... 0,4
Середній	Рівень відповідності ВПП (окремого його елемента) дає змогу починати роботи з освоєння обраного напрямку діяльності; для забезпечення відповідного саморозвитку ВПП у процесі виконання робіт треба «підсилити» окремі складові ВПП з допомогою партнера (партнерів)	0,4... 0,7
Високий	ВПП відповідає умовам самостійного розв’язання основних проблем щодо переходу до нового напрямку діяльності та може забезпечити потрібний саморозвиток і посилення відповідності потенціалу цілям, що їх планується досягти, у процесі виконання робіт	0,7...0,9
Повна відповідність	Відповідний елемент ВПП або потенціал в цілому достатній для успішного досягнення визначених цілей у необхідні терміни	0,9... 1,0

Одержані оцінки дають змогу визначити рівень відповідності виробничого потенціалу підприємства обраним стратегіям за окремими складовими. Враховуючи значущість цих складових для виробничого потенціалу, що визначається експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову оцінку виробничого потенціалу.

Показники, які використовують для аналізу внутрішнього середовища підприємства чи організації.

1. Загальні характеристики підприємства:

імідж підприємства, наявність чітко визначених цілей та стратегій;
рівень самостійності підприємства (форма власності);
конкурентоспроможність підприємства, можливість конкуренції з вітчизняними та зарубіжними організаціями;
«оптимальність розмірів» підприємства (рівень концентрації);
складність і гнучкість виробничої системи (рівень спеціалізації та можливості виробничої диверсифікації);
профіль виробничого потенціалу (цільова оцінка);
фаза «життєвого циклу» підприємства та його окремих частин;
капітало-, науко-, трудомісткість та інші показники щодо продукції;
додана вартість продукту.

2. З маркетингу (фактори конкурентоспроможності):

розміри сегмента ринку (ринків), який обслуговує підприємство, можливості завоювання нових ринків;
рівень розвитку marketing-mix (у широкому розумінні, зокрема реклами);
рівень продажу та вартість розподілу;
наявність стратегій завоювання та зростання потенціалу ринку;
система ціноутворення та еластичність цін щодо попиту/ пропозиції;
структура, кількість, прибутковість і конкурентоспроможність продукції, що виробляється (зокрема аналіз і прогноз фаз «життєвого циклу» для різних продуктів з метою їх балансування);
рівень прихильності (лояльності) споживачів до продукції, що виробляється, концентрація споживачів та їхні основні потреби;
якість і конкурентоспроможність продукції;
аналіз і прогноз необхідних змін у продукції, що споживається (рівень необхідних змін і пов’язані з ними витрати);
наявність можливостей зміни постачальників;
витрати на дослідження ринку, розподіл і просування товарів.

3. З виробництва (техніки та технології):

можливості реагування на цикли попиту/пропозиції;
тривалість та особливості виробничого циклу (з метою виявлення недоліків і резервів);
рівень розвитку окремих виробничих систем (основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва, а також їх співвідношення);
можливості змін у технології та технічному оснащенні, рівень технології (фаза її «життєвого циклу») та технологічність продукції, що виробляється (можливості технологічної диверсифікації);
рівень патентного захисту технології та продукції;
якість виробництва, використання комп’ютерних технологій;
рівень оновлення устаткування;
виробничі потужності та їх завантаження (наявність резерву та «надпотужностей»), можливості економії на масштабах виробництва;
гнучкість виробничого потенціалу;
забезпеченість виробництва сировиною, матеріалами, обладнанням, робочою силою (загальний потенціал), а також наявність варіантів переходу на нові сировину, матеріали і т. ін.;
витрати на виробництво та можливість встановлення конкурентних цін;
витрати на диверсифікацію, конверсію;
ефективність виробництва.

4. З фінансів:

можливості пом’якшення впливу (реагування) на інфляційні процеси;
розміри власного (акціонерного) капіталу, активи та потрібний для розвитку капітал;
ліквідність;
розміри заборгованостей;
прибутковість (маса прибутку, рентабельність);
рівень реінвестування (це переміщення капіталу з одних об’єктів у інші);
розміри кредитів та їх повернення;
джерела фінансування та фінансова стабільність;
обсяги та напрямки інвестицій;
обсяги запасів;
готівка (cash-flow).

5. З науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт (НДПКР):

рівень інвестицій у НДПКР;
дослідницький потенціал (наявні розробки, винаходи, патенти, відкриття і т. ін.);
наявність і рівень дослідницько-експериментальної бази;
професійно-кваліфікаційний потенціал служб НДПКР.

6. З організації та управління:

підприємницька орієнтація та політика ведення бізнесу;
використання системи стратегічного управління, її особливості та рівень розвитку;
рівень розвитку аналітичних підсистем;
організаційна структура підприємства (характеристика та цільова оцінка);
комунікації та рівень автономності й розміщення виробничих одиниць;
специфіка побудови апарату управління (централізація/децентралізація, розподіл прав, обов’язків і відповідальності); рівень гнучкості та мобільності (швидкості реагування на зміни);
технологія управління та специфіка інформаційних систем (процес керівництва, розробка і виконання рішень, контролю, регулювання);
система контролю діяльності підприємства;
неформальна система управління підприємством;
техніко-організаційний рівень виробництва, рівень координації та інтеграції.

7. Щодо персоналу:

можливість залучення та ефективного використання висококваліфікованих кадрів;
структура та рівень кваліфікації персоналу, динаміка робочої сили;
компетентність керівників і підлеглих;
система заробітної плати та рівень доходів робітників, «участь у прибутках»;
методи добору, атестації підготовки, просування, підвищення кваліфікації та перекваліфікації кадрів.

8. З рівня організаційної культури:

цінності й норми, що визнаються всіма (зокрема трудова дисципліна та мораль);
«атмосфера», «клімат» у колективі;
мотивація діяльності, системи матеріальної та нематеріальної винагороди;
система та характер неформальних комунікацій, рівень їх впливу на систему прийняття та виконання рішень;
переважний стиль керівництва.

Наведений як приклад перелік факторів, що використовуються для стратегічного аналізу, не вичерпує їх кількості, однак на практиці навіть ці показники не використовуються всі разом через великий обсяг робіт, пов’язаних зі збиранням і обробкою інформації для їх розрахунків. Кожне підприємство має розробляти свої методичні засади для аналізу власного внутрішнього середовища, які б відбивали його особливості, розширюючи чи звужуючи в разі потреби відповідні групи факторів. Головна мета при цьому — визначення «критичних точок» у функціонуванні та управлінні підприємством, які стають основою для встановлення пріоритетів у розв’язанні стратегічних проблем.

Для цього потрібно використовувати весь спектр методів конкурентного економічного, техніко-організаційного аналізу, внутрішнього та зовнішнього, організаційного аудиту тощо.

3 питання Показники внутрішнього аналізу оцінки потенціалу підприємства

У залежності від конкретних цілей і завдань можливо виконати фінансовий аналіз різної ступені деталізації. Наприклад, для швидкої оцінки фінансового стану можливо обмежитися експрес – аналізом мінімальної кількості найбільш важливих показників або провести поглиблений аналіз, використовуючи десятки фінансових показників. Єдиної методики немає, тому що аналітики використовують різні набори показників. Одна із систем показників для експрес – аналізу представлена у табл. 3

Таблиця 3

Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 70 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

1 23

lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав