Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття та структура економічної культури юриста

Економічна культура юриста — система економічних знань, умінь і навичок, що дозволяють реалізовувати економічні права й економічно обґрунтовано виконувати професійні обов'язки.

Формування економічної культури юриста продиктовано економі­чною політикою держави, спрямованою на мобілізацію зусиль усіх професіоналів для піднесення української економіки і підтримки віт­чизняного товаровиробника. У сучасних умовах, коли всім шарам суспільства необхідний визначений рівень економічних знань, щоб зрозуміти економічний світ, у якому вони живуть, від юриста-професіонала (адвоката, судді, нотаріуса, юрисконсульта, працівника мі­ліції в системі економічної безпеки, працівника податкової міліції, державного виконавця й ін.) потрібні більш глибокі знання в сфері економічних відносин. Юрист повинен уміти розібратися в питаннях економіки при вирішенні справ, тісно з нею зв'язаних, займати акти­вну соціальну позицію.

Внесок юриста-професіонала в реалізацію економічної політики держави полягає в тому, щоб: 1) приймати правові рішення в об­ласті економіки на професійному рівні; 2) запобігати правопору­шенням в економічній сфері.

Структура економічної культури юриста:

1) оволодіння знаннями економічної теорії і законодавства в об­ласті економіки, широка інформованість про економічне життя су спільства, його закономірності, права і обов'язки громадян як учас­ників економічних відносин;

2) усвідомлення цінності і необхідності економічних знань; пере­конаність у доцільності економічних реформ ринкового типу, піднятті економічного рівня країни, звільненні економіки від тіньових струк­тур і утвердженні її стабільності, охорони і захисту економічних прав і свобод громадян;

3) уміння використовувати економічні знання в професійно-пра­вовій діяльності, брати участь на професійному рівні в недопу­щенні і припиненні зловживань у системі економіко-правових від­носин.

Першорядне значення має знання юристом економічних прав, тобто суб'єктивних прав в області економіки, у сфері економічних (майнових) відносин. Глибина пізнання механізму їхнього здійснен­ня необхідна не тільки для реалізації власних прав. Вона дозволяє юристові кваліфіковано охороняти і захищати економічні права клієнтів.

Економічні права — можливості (свободи) людини і громадя­нина розпоряджатися предметами споживання й основними факто­рами господарської діяльності: власністю і працею, виявляти запо­взятливість і ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні способів для існування, приймаючи участь у виробництві матеріа­льних та інших благ.

До цих прав належать право приватної власності, право на під­приємницьку діяльність, право громадян на користування: а) при­родними об'єктами права власності народу; б) об'єктами права дер­жавної і комунальної власності.

Особливе місце серед економічних прав займає право на прива­тну власність. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право при­ватної власності здобувається в порядку, визначеному законом. Ні­хто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Кримінальним кодексом України в п'ят­надцятьох статтях передбачена відповідальність за знищення або ушкодження чужого майна. Майно може бути вилучене у власника тільки у випадках і в порядку, передбачених чинним законодав­ством.

Разом з тим використання власності не може заподіювати шко­ди правам, свободам і достоїнствам громадян, інтересам суспільс­тва, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Конституція України проголосила право кожного на підприємни­цьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42). Підприємницька діяльність — це систематична на власний ризик діяльність по виро­бництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняттю тор­гівлею з метою одержання прибутку. Обмежено підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Гарантуючи право приватної власності, право підприємницької діяльності й інших економічних прав, Конституція України підкреслює: «Власність зо­бов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує... соціальну спрямованість еконо­міки». Відповідно до Конституції України забезпечується не тільки рівність усіх форм власності — державної, приватної, комунальної, але і їх рівний юридичний захист.

Глибока орієнтація юриста в механізмі реалізації економічних прав громадян неможлива без знання економічного або господарсь­кого механізму в широкому змісті слова. Це — закони, норми, пра­вила поведінки, процентна і податкова політика, колективні догово­ри, міжурядові й інші угоди. Усі вони органічно взаємодіють між собою, у тому числі і з механізмом ринкового регулювання еконо­міки. Знання про них можна почерпнути в економічній теорії. Саме економічна теорія служить фундаментом економічної культури юриста: вона забезпечує його професіоналізм при вирішенні юриди­чних справ, що мають економічний зміст (наприклад при розгляді господарських спорів у господарському суді). Юрист-професіонал повинен вільно орієнтуватися в економічних поняттях на вид про­стих, а в дійсності складних: що таке виробництво, споживання, гроші, ціни, доходи, витрати. Він зобов'язаний відрізняти удаване в економіці від дійсного. Наприклад, при розгляді юридичної спра­ви і визначенні рівня добробуту особистості необхідно враховувати не тільки поточний грошовий доход, але і накопичене майно, гро­шові заощадження.

Для юриста важливе знання основ:

• мікроекономіки — на рівні людини, родини, підприємства, фірми;

• макроекономіки — уявлення про економіку як про цілісну єдину систему, тобто про процеси виробництва, розподілу, спожи­вання товарів, благ, послуг у масштабах регіонів, країни, світу.

З огляду на той факт, що в економічній науці виділяють теорети­чну (політичну економію й ін.) і практичну (прикладну економіку) галузі, виникає питання, наскільки глибоко юрист повинен знати ко­жну з них. Юридична практика свідчить, що для юриста будь-якої спеціалізації (насамперед юриста, що займається правотворчістю) важливо знати основи теоретичної частини економічної теорії, а для юриста, що вирішує завдання в сфері реальних економічних відно­син, необхідні глибокі пізнання прикладної економіки. Це пояснюєть­ся тим, що прикладна економіка прив'язана до економічної конкретики — вона предметно аналізує господарську діяльність, вивчає економічну ситуацію, що позначається на веденні домашнього гос­подарства, розвитку підприємництва, функціонуванні фірм, підпри­ємств. Прикладна економіка спирається на реальну інформацію, широке використання практичних даних.