Читайте также:
|
|
Особистість - інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя людини у результаті стадної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.
Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.
Поняттям "індивід" позначається людина як окремий представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.
Соціальні властивості особистості є проявом у її поведінці та діяльності соціальних відносин - політичних, економічних, сімейних тощо. Проте кожна людина по-різному відбиває ці відносини. Вони ніби проходять крізь фільтри індивідуальності, утворюючи неповторний синтез соціального та індивіду-ального.
Отже, кожна особистість є унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнання, шанування гідності.
Особистість - людина, як носій певних, неповторних якостей. Індивід - один із представників роду людського, окрема людина. Людина - узагальнюючий образ людського роду в цілому.
Якщо індивід повторює риси всіх інших людей, то особистістьзавжди оригінальна, оскільки тут маються на увазі тільки ті, якості, які притаманні даній людині. Звідси, кожна людина, з одного боку, - індивід(один із роду людей), а з іншого - особистість (людина, яка має свою індивідуальність). І якщо поняття "людина" та "індивід" о б'єднуютьвсіх людей, то особистість відрізняє їх один від одного.
Індивідуальність - це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т. д.), які відрізняють одну людину від інших.
У понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних об'єктів - груп, інститутів, організацій тощо, соціальна роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства. Якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.
Сучасні досягнення наук про людину, передусім - фізіології, психології, соціології, накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, групи властивостей, котрі утворюють так звані рівні структури особистості:
- 1-ий рівень - це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;
- 2-ий рівень - індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;
- 3-ій рівень - соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, у процесі діяльності людини.
Наукові дослідження підтвердили гіпотезу про глибинний взаємний зв'язок, взаємну обумовленість зазначених компонентів структури особистості.
Спрощені уявлення про однозначну генетичну чи соціальну обумовленість формування особистості не підтверджуються сучасною наукою. Людина від народження має не тільки певні передумови для розвитку вищих психічних властивостей - інтелекту, мислення, мовлення, але й схильності до певних типів поведінки, видів діяльності. Однак без відповідного соціального середовища, навчання і виховання закладені природою потенції людини не трансформуються в реальні її властивості. Структуру особистості слід розуміти як складну єдність двох взаємопроникаючих структур - психофізіологічної та соціальної, ця єдність є відносно стійкою, забезпечує цілісність особистості, її самоусвідомлення.
Особистість є предметом вивчення багатьох наук, філософія розглядає особистість як суб'єкт творчості, здатний пізнавати і змінювати себе та оточення. Психологія вивчає особистість як комплекс психічних властивостей, станів та процесів, акцентуючи увагу на індивідуальних відмінностях людей.
Соціологія ж прагне виявити в особистості соціально-типове, з'ясувати зміст і особливості формування особистості і розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних груп та спільнот. Вона акцентує увагу на вивченні закономірностей зв'язків особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки. Соціологічний аналіз особистості - це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових соціальних груп.
"Соціологічна теорія особистості" досліджує особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні взаємозв'язків із соціальними групами та спільнотами. Вона оперує такими поняттями, як "людина", "індивід", "особистість", "особа", "індивідуальність", "соціальний статус", "соціальна роль", "соціалізація", "соціальна структура особистості", "види соціальної поведінки", "соціальна адаптація", "соціальний тип особистості", "соціальна активність", "соціальна поведінка" та ін.
Основні аспекти соціологічного аналізу особистості і відповідні групи проблем соціології особистості:
- Людина вивчається як елемент соціальної системи, представник різноманітних соціальних утворень, соціальних спільнот, соціальних інститутів та організацій. Досліджуються проблеми інтеграції особистості до складу різних соціальних спільнот, процеси взаємозв'язку особистості і суспільства, особистості і соціальної групи (спільноти).
- Як елемент усіх без винятку соціальних спільнот, всіх соціальних систем, особистість сама є складною системою - сукупністю всіх своїх численних соціальних якостей, котрі з елементами структури особистості. Досліджуються проблеми типології особистості, аналізу тих властивостей, що складають її структуру.
- Особистість досліджується в соціологічній теорії як об'єкт впливу з боку суспільства та його структур. Досліджуються проблеми формування особистості, її розвитку під впливом певної культури, взаємозв'язку з певними соціальними спільнотами, а також проблеми виховання, освіти, соціалізації особистості.
- Особистість виступає не лише об'єктом, але й суб'єктом суспільних змін, діючою істотою, творцем соціальних спільнот і суспільного розвитку, джерелом суспільного життя. Досліджуються проблеми соціальної активності особистості, процеси регуляції та саморегуляції соціальної поведінки, фактори і критерії соціальної активності.
2. Соціалізація особистості: сутність, агенти, етапи
Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоб його члени успішно засвоювали культурні надбання: норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.
У результаті реалізації суспільних зусиль кожну людину можна, до певної міри, вважати продуктом соціальних відносин, наслідком впливу на неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему - механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори йото поведінки. Водночас людина, як правило, не є пасивним результатом впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання. Формуючи себе як особистість, індивід здобуває можливість завдяки своїй цілеспрямованій активності здійснювати вплив на оточення - окремих людей, соціальні групи і суспільство в цілому. Відбувається діалектична взаємодія індивіда із соціальним середовищем. Закладені в людині психобіологічні задатки перетворюються за допомогою суспільства та за активної участі самої людини у соціально значущі, соціально-типові властивості особистості, що дають їй змогу брати повноцінну участь у суспільному житті.
Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його відповідно до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.
Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у суспільстві, називається соціалізацією.
Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.
Агенти соціалізації - це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.
Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.
Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності зумовлює додаткові вміння та навички, спонукає засвоювати нові ефективні зразки поведінки.
На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують: дошкільні установи, неформальні організації, навчальні заклади, армія, трудовий колектив. Деякі інститути соціалізації мають вплив на формування особистості протягом усього життя. Це - засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи потрібне людині для успішної соціалізації.
Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж. Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.
Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.
Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.
Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. На цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.
Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог середовища.
Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме: об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти; функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей; нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти; міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.
3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості
Соціалізація починається в ранньому дитинстві і не припиняється по суті до глибокої старості. Вона охоплює всі процеси прилучення індивіда до культури: його навчання і виховання, взаємодію з іншими людьми, засвоєння ним, цінностей, норм суспільства, різних соціальних ролей і видів сумісної діяльності, набуття певних прав і обов'язків поглядів, звичок і т. д. В результаті людина з біологічної істоти поступово перетворюється в істоту соціальну, здатну жити і діяти в суспільстві.
Яким чином особистість інтегрується до суспільства? Завдяки приналежності до різноманітних соціальних спільнот, шляхом засвоєння норм та цінностей, що склалися у цих спільнотах на даному етапі їх розвитку, особистість стає членом суспільства.
Ми живемо у стратифікованому суспільстві, тобто у суспільстві, де має місце соціальна нерівність. Окремі члени суспільства і соціальні групи різняться між собою за: рівнем багатства й доходів, обсягом владних повноважень і доступом до політичної влади, за рівнем освіченості і престижністю професії, і завдяки цьому - вони займають неоднакове місце у соціальній ієрархії.
Розрізняють статуси соціальний і особистий.
Соціальний статус - це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків.
Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються - стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям - освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.
Соціальний статус - становище індивіда в суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю, сімейним станом тощо.
Приписаний - одержаний незалежно від бажання волі й зусиль самого індивіда (наприклад, стать, національність, раса, успадкований титул та ін.).
Здобутий - одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (наприклад, освіта, кваліфікація, посада, почесне звання та ін.).
Особистий статус - становище індивіда в малій групі (сім'я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається становленням до нього оточуючих людей (наприклад, працівник: працелюбний, відповідальний, ініціативний, комунікативний, компетентний, старанний; начальник: справедливий, добродушний, вимогливий, уважний, стриманий, наполегливий).
Будь-яку людину можна охарактеризувати за допомогою певного статусного набору - це сукупність усіх статусів, що має конкретна людина. Але її положення у суспільстві визначає так званий головний статус.
Якщо соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві, то - особистий його позицію в середовищі безпосередньо оточуючих його людей.
Особистий статус - це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до нього оточуючі.
У соціології використовують також поняття соціальна позиція та соціальний престиж (франц. рrestige - авторитет, престиж). Поняття "соціальна позиція" відображає усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти, інтереси і цінності якої людина розцінює як свої власні та прагне реалізувати їх у своїй діяльності. Важливо розуміти, що люди, котрі об'єктивно за своїм походженням або належністю є членами однієї спільноти, можуть ототожнювати себе з іншою, свідомо відстоювати її інтереси. Самосвідомість людини як суб'єктивний чинник формування її соціальної позиції, як правило, відбиває складну сукупність соціальних зв'язків і відносин, складність соціальної структури суспільства.
У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусними ознаками та вибудовує їх ієрархію.
Співвідносна оцінка, яку дає суспільство статусу особи або соціальної групи, називається соціальним престижем.
Соціальний престиж тісно зв'язаний у суспільній свідомості із престижем професії. Останній є відображенням у суспільній свідомості відносної цінності різних видів діяльності, професій з огляду на відповідні їм рівень оплати, складність праці, рівень відповідальності виконавця, необхідний рівень фахової освіти. Оцінки престижності є дієвим регулятором поведінки членів суспільства, вони значною мірою визначають структуру професійної зайнятості, різні види соціальної мобільності, перебіг інших процесів у суспільстві.
В емпіричних соціологічних дослідженнях престижність позиції визначається за допомогою таких індикаторів, як рівень освіти, престиж професії та рівень доходів (добробуту). Інтегральний показник називають соціально-економічним індексом позиції (узагальненим статусом).
Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується не лише шляхом обіймання статусної позиції, а й засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп.
У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, студента, громадянина держави, сина, члена спортивної команди, клієнта, покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі - демографічній, сімейно-родовій, економічній, професійній, політичній тощо.
Соціальні ролі - це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу.
Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль - функція, яку вона виконує нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т. д.). Американський антрополог Р. Лінтон вважає соціальну роль динамічним аспектом соціального статусу особистості. Ще давні римляни говорили: "Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику".
Вимоги оточення (у вигляді приписів, побажань, очікувань) щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми (norma -правило, взірець, керівне начало).
Соціальні норми - сукупність, зобов'язуючих принципів, правил, еталонів, вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженнями суб'єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб'єктів на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності.
Для забезпечення належного виконання вимог створюються система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкцій - привести поведінку людини у відповідність до соціальної норми, застерегти людину від порушень.
Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Позитивні санкції: формальні позитивні санкції - публічне схвалення з боку влади, вручення почесної грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам'ятників тощо; неформальпі позитивні санкції - слава, шана, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.
Негативні санкції: формальні негативні санкції - покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув'язнення, позбавлення громадянських прав, конфіскація майна тощо); неформальні негативні санкції - громадський осуд, огида, висловлювання подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо.
З огляду на зміст суспільних вимог розрізняють:
Правові санкції - система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії.
Етичні санкції - система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів.
Сатиричні санкції - система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято.
Релігійні санкції - нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.
Отже, у нормативній структурі ролі виділяють 4 конструктивні елементи:
- описання типу поведінки, що вимагається при виконанні ролі;
- припис - вимоги щодо виконання ролі;
- оцінка - виконання або невиконання припису;
- санкція - позитивні або негативні наслідки дій у рамках вимог.
Соціальна роль є важливим засобом реалізації творчого потенціалу
особистості, її розвитку, розкриття здібностей. Виконання ролі вимагає від людини певного обсягу знань, вмінь, досвіду, відповідного інтелектуального та психологічного напруження. Людина формує ставлення до виконання своєї ролі - від активного, цілеспрямованого, творчого, відповідального до байдужого, пасивного. Порівнюючи результати виконання ролі з аналогічними діями інших людей, кожен з нас формує самооцінку, знаходить додаткові стимули для подальшого самовдосконалення особистості.
Якщо рольові вимоги не відповідають внутрішнім потенціям особистості, її статусу, то виникає конфлікт між роллю та людським "Я". У таких випадках, як це показав ще З. Фрейд, спрацьовують захисні психологічні механізми - людина знаходить аргументи на користь своєї поведінки, виправдовує себе, але нерідко під впливом почуття тривоги, провини, постійної психологічної напруги людина відмовляється виконувати певні ролі, звільняється з роботи, розлучається, змінює коло спілкування.
Наприклад, людині зі статусом батька "слід" любити свою дитину, турбуватися про їїматеріальне забезпечення, добре виховання, всебічний розвиток і т. д., якщо ж замість цього батько виявляє байдужість до дитини, достатку сім'ї, вдається до пияцтва, а все виховання зводиться до грубого окрику, "давання ремінця", статусна роль не виконується.
Р. Лінтон дослідив рольовий конфлікт, що пов'язаний з маргінальним (перехідним) статусом особистості. Вважається, що пересічній людині важко дається одночасне виконання різноманітних ролей, вона виконує їх по черзі. Статусно-рольовий конфлікт виникає також унаслідок того, що оточення висуває несумісні, часом протилежні за змістом вимоги до виконання різних ролей однією людиною.
Властивості особистості, що сформувалися у наслідок виконання нею певних ролей, змінюють структуру особистості. Соціальний статус людини, як і статус групи, до якої вона належить, мають вирішальне значення у формуванні властивостей особистості, зі зміною статусу діапазон властивостей особистості розширюється.
4. Соціальна структура особистості
Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).
Соціальна структура особистості: інтегрованість особистості у соціальне середовище (статус, ролі); спрямованість особистості як її домінуюче соціально зумовлене ставлення до соціальної дійсності, що оточує людину; соціальна активність особистості та її здатність до саморегуляції поведінки, життєвий контроль.
Джерелом активності людини є її потреби - внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.
Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американського соціального психолога А. Маслоу вважають засновником ієрархічної теорії потреб. Він відокремив такі потреби:
- потреби в їжі, воді, одежі, повітрі, теплі, сексі тощо;
- потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки;
- потреби відчувати причетність до подій (соціальні);
- потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;
- потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження).
Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, не тільки зважує на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.
Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення - усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.
Інтерес - це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.
Найвищою потребою людини є потреба у самовираженні, у реалізації її потенціалу. Для самовираження особистості характерне наступне: активне сприйняття дійсності, здатність добре у ній орієнтуватися; сприйняття людей такими, якими вони є; безпосередність у вчинках та спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів; концентрація уваги на тому, що відбувається назовні, а не у внутрішньому світі, власних почуттях і переживаннях; почуття гумору; розвинуті творчі здібності; неприйняття умовностей, але без демонстративного їх ігнорування; домінуюча стурбованість благополуччям інших людей, а не власним: спроможність глибоко розуміти життя, дивитись на нього "відкритими очима", оцінювати події об'єктивно; вміння налагоджувати з оточенням оптимальні стосунки.
Цінності особистості - це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.
Ціннісні орієнтації - соціальні цінності які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею.
Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації - орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони,
закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють
поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації
індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб'єкту соціальної діяльності.
Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.
Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.
Спрямованість особистості ( за В. Хмелько): ідейно-політична - містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини, до певних ідеологій, класів, націй, держав, спільнот і політичних організацій; соціально-культурна - становлення до праці інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших малочисельних соціальних груп; моральна - включає моральні орієнтації, які відображають суб'єктивне, особистісне ставлення людини до інших людей і самої себе.
5. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної поведінки
Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства, коли її поведінка взаємозв'язана з оточуючими і має соціальний характер.
Соціальна поведінка - це дії людини стосовно суспільства, інших людей, природи і речей.
Діяльність і поведінка особистості детермінується, тобто обумовлюється, обмежується не лише внутрішнім механізмом мотивації, взаємодії потреб, інтересів, цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі у суспільстві норми.
Соціальна норма - це типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє у певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.
Соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії існують об'єктивно стосовно людини. У процесі соціалізації особистості соціальні норми інтеріоризуються в елементи системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості. Водночас, далеко не всі нормативні вимоги соціального оточення і далеко не для всіх людей соціальні норми стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у певній мірі не вдається.
За своїм характером соціальна поведінка може бути найрізноманітнішою: альтруїстичною або егоїстичною, законослухняною або протизаконною, серйозною або легковажною, коректною або грубою і т. д.
Унаслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою - поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.
Один з засновників теорії структурного функціоналізму американський соціолог Р. Мертон розробив класифікацію девіантної поведінки, основною причиною якої він вважав розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами досягнення цих цілей. Більшість членів суспільства визнають пануючі у ньому норми і цінності, прагнуть реалізувати їх легальними, тими, що схвалюються суспільством.
Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном):
конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;
інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання тощо);
ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується прийнятих "правил гри", діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;
ескейпізм (ретритизм) - відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людина не визнає ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.);
бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.).
Розрізняють позитивну і негативну девіацію.
У періоди, коли суспільні відносини зазнають суттєвих трансформацій, у кризові моменти розвитку суспільства прояви девіантної поведінки збільшуються.
Девіантна поведінка у широкому розумінні це будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства. У вузькому – негативні відхилення від соціальних норм.
Позитивна девіація: самопожертвування, надпрацездатність, героїзм.
Негативна девіація: тероризм, крадіжки, цинізм та ін.
Основні форми: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція.
6. Соціальні типи особистості
У структурі соціальних властивостей людини можна виділити загальносоціальні риси, що характеризують її як продукт суспільного розвитку, а також такі властивості, котрі відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей - етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. Індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли йдеться про особистість як члена суспільства, якоїсь спільноти, мають на увазі не властивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.
Соціальний тип особистості - певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці.
Прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Водночас, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійкі, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, є підставою для типологізації особистостей.
Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.
Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального
(модального) типів особистості: ідеальний - сукупність особистісних властивостей, яка, на думку сучасників, є бажаною, відіграє роль еталона, взірця;базисний - сукупністьвластивостей, яка дає змогу якнайкраще адаптуватися до конкретних умов життєдіяльності у даний час, у суспільстві;реальний -сукупність спільних для членів суспільства, типових
властивостей особистості, що переважають на даному етапі розвитку суспільства.
Якщо перші 2 типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.
Відомий український соціолог Є. Головата враховуючи особливості розвитку нашого суспільства протягом 70-их рр. після більшовицької революції 1917 р. і останнього десятиріччя XX ст., запропонував соціально-історично типологію особистості з 3 головними типами:
Перший тип характеризується духовною обмеженістю та інстинктивним потягом до стадності.
Другий тип виник у часи застою, коли відбувався процес відокремлення особистості від держави, політичної системи, її роздвоєння.
Третій, або "перехідний" тип особистості характерний для сьогодення. Йому властиві такі риси: недовіра будь-якої влади; потяг до релігії; відмова від політичного життя; роздвоєння свідомості тощо.
Соціально-історична типологія особистості (за Є. Головатою): особистість, "розчинена" у суспільстві, особистість, відчужена від суспільства, "перехідний" тип особистості.
Проблема діагностики властивостей конкретної особистості набула за останній час актуальності. Методи соціально-психологічної діагностики активно використовуються у профорієнтаційній роботі та в процесі професійного добору персоналу.
Домінування гуманістичних начал у роботі з людьми обумовлює добір для кожного такого типу діяльності, який відповідає нахилам, інтересам та здібностям особистості, рівню її освіченості та культури. Діяльність, що у найкращий спосіб відповідає властивостям особистості, стає продуктивною, стимулює творчість та прагнення до постійного вдосконалення.
У процесі соціально-психологічної діагностики використовують різноманітні методи та методики: спостереження, аналіз документів та продуктів діяльності людини, анкетування, тестування, моделювання ситуацій (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).
Тестування, як метод емпіричного соціологічного обстеження, передбачає стандартизовану процедуру опитування (або виконання певних завдань) респондентів, що проводиться з метою отримання надійної інформації про деякі властивості особистості. За результатами тестування можна оцінити ступінь практичної готовності індивіда до виконання певних завдань, його здатність набувати нові навички та вміння, розширювати діапазон наявних властивостей.
Для підвищення рівня об'єктивності результатів соціально-психологічної
діагностики використовують науково обґрунтовані комплекси тестів - тестові
батареї. Для складання соціально-психологічного портрету особистості застосовують батарею тестів, що містить понад два десятки методик, серед яких тести інтелекту, здібностей, а також тести досягнень - установок, мотиваційні, інтересів, тести суб'єктивних оцінок суспільних явищ. У сучасному тестуванні щораз активніше застосовують комп'ютерні методики.
7. Нові тенденції взаємодії людини і суспільства у сучасних умовах
Формування особистості відбувається у конкретних соціальних умовах. Духовний і технологічний стан суспільства визначають ступінь гармонійності, всебічність розвитку особистості:
з одного боку, особистість - це комплекс суспільних відносин, властивостей, що сформувався на вимогу оточення;
з другого, людина - це активний суб'єкт, який змінює відносини у суспільстві.
Більшість дослідників вважають стан сучасного суспільства кризовим, а взаємодію між суспільством та особистістю - проблемною. Сучасне суспільство в процесі своєї еволюції поступово втрачає можливості регулювання взаємодії соціальних систем, мобілізаційного впливу на них унаслідок їх дроблення, функціонального розшарування, ослаблення взаємозв'язків між окремими системами життєдіяльності суспільства - господарством, політикою, наукою, ідеологією.
Як вже підкреслювалося, ідентифікація особистості (самоусвідомлення своєї приналежності до певних соціальних спільнот) є єдиним способом інтеграції людини до системи соціальних зв'язків та відносин. Руйнування механізмів самоідентафікації обумовлює атомізацію ("розпорошення") суспільства, воно втрачає свої національно-державні обриси, перетворюючись у глобальне світове співтовариство.
Як свідчать результати соціологічних досліджень, у результаті розширення комунікаційних можливостей, розвитку інформатизації усіх сфер суспільного життя досить багато людей в різних країнах світу вже не відчувають своєї національної приналежності, не солідаризуються з такими соціальними спільнотами як нація, держава, релігійна конфесія, покоління тощо. Це стає причиною порушення соціальної рівноваги у суспільстві, оскільки воно не забезпечує дотримання основного принципу своєї єдності, інтегрованості консенсусу, суспільної згоди стосовно основних цінностей.
На кожному етапі свого розвитку суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, реалізація яких дозволяє людині успішно інтегруватися до соціального середовища. Скажімо, сьогодні ця успішність обумовлюється комунікативними властивостями людини, її комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов тощо. Технічна і технологічна модернізація виробництва спричинилася до зміни характеру праці, що вимагає від працівника високого рівня фаховості, компетентності, творчості, самодіяльності.
Якщо у доіндустріальному суспільстві положення людини у системі соціальних зв'язків та відносин визначалось аскриптивними ознаками статусу - віком, статтю, етнічною приналежністю, походженням, родоводом, спадщиною, то у сучасному суспільстві соціальний статус визначається переважно результатами професійної діяльності людини, її особистими досягненнями.
Однак, із суспільної точки зору найбільш важливими властивостями особистості є:
її здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними, відповідальність за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності;
здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ, самокритичність, загальний рівень культури, освіченість.
У сучасному світі, насиченому різноманітними конфліктами, для ефективної суспільної взаємодії усе більш важливими стають такі властивості особистості, як взаємна довіра, толерантність, визнання і повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій, вірувань, гуманізм та духовність.
Украй важливого значення набуває формування розвинутої екологічної свідомості особистості, оскільки людство сьогодні переживає вирішальний момент своєї історії - воно практично вичерпало наявні природні ресурси і увійшло в епоху планетарної кризи усіх сфер життєдіяльності, котра може завершитись глобальною катастрофою.
Усвідомлення глобальних проблем сучасної цивілізації та загроз, що виникли для людства на початку третього тисячоліття, призвело до постановки на порядок денний світового співтовариства питання щодо переходу на шлях сталого розвитку, що задовольняє потреби сучасності без створення небезпеки для існування наступних поколінь.
Сучасне українське суспільство переживає період системної трансформації - реформуються економіка і політика, глибокі зміни відбуваються у духовному житті народу. Успіх процесу державотворення залежить від рівня консолідованості суспільства, здатності усіх його членів об'єднати зусилля для досягнення спільної мети - побудови економічно розвинутої, демократичної, правової держави - рівноправного члена світового співтовариства. Визначена новою стратегією економічного та соціального розвитку України орієнтація на інноваційно-технологічну модель розвитку підносить роль людського фактору - головного носія і суб'єкта інноваційних перетворень. За цих умов формування особистості, зорієнтованої на особисту причетність до реформування, суспільну солідарність, особисту відповідальність за те, що відбувається у нашому суспільстві, набуває вирішального для побудови нового суспільства значення.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 224 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |