Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Суть, склад і принципи організації будівельного виробництва

Читайте также:
  1. Microsoft Word - текстовий процесор, що випускається фірмою Майкрософт, входить до складу офісного пакету«Microsoft Office».
  2. VII. Антропологічний склад народів України
  3. VІІ. Організації контролю застосування СУР
  4. X. Антропологічний склад народів світу: народи Африки та Америк
  5. Алгоритм складання рівнянь хімічних реакцій.
  6. Аналіз виробництва культури
  7. Аналіз загальних показників організації праці
  8. Аналіз кількісного та якісного складу персоналу підприємства
  9. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації
  10. Аналіз складу, структури та динаміки дебіторської заборгованості
Год Номинальный ВВП (млрд. дол.) Индекс уровня цен (%) Реальный ВВП
59, 8

 

Ответьте подробно на следующие вопросы:

а) Какой год из трех является базовым?

Базовым годом является 1969 г., т.к. индекс уравнения цен этого года равен 100%.

б) Как изменился уровень цен в период с 1959 по 1963 гг.?

0,92/1,23=0,75, значит, уровень цен снизился на 25%.

в) Как изменился уровень цен в период с 1963 по 1969 гг.?

1/0,92=1,09, значит, уровень цен увеличился на 9%.

г) Рассчитайте реальный ВВП для каждого года.

ВВПреал= ВВПном/Дефлятор ВВП:

1959: = 491.

1963: = 59,8.

1969: = 87.

д) Укажите, в каком случае Вы использовали дефлятор, а в каком — инфлятор ВВП.


1959 г. : индекс цен больше1, значит используется дефлятор.

1963 г.: индекс цен меньше 1, значит используется инфлятор.

3.19. Имеются следующие данные:

ВВП = 5000 дол. Потребительские расходы = 3200 дол., государственные расходы = 900 дол., а чистый экспорт = 80 дол.

Рассчитайте:

а) величину инвестиций:

I = ВВП-G-C-Xn=5000-3200-900-80 = 820.

б) объем импорта при условии, что экспорт равен 350 дол:

Im=Ex-Xn=350-80=270.

в) ЧВП при условии, что сумма амортизации равна 150 дол:

ЧВП=ЧВП-Аn=5000-150=2850.

г) В этом примере чистый экспорт выражается положительной величиной. Может ли она быть отрицательной? в каком случае?

Да, может, когда импорт будет выше экспорта.






 

Суть, склад і принципи організації будівельного виробництва

Будівельне виробництво являє собою комплекс робіт, які об'єднуються певним чином і виконуються різноманітними співвиконавцями - замовниками, проектувальниками, будівельниками, поста­чальниками будівельних матеріалів, конструкцій, виробів, техноло­гічного устаткування тощо. Кількість таких співучасників при зве­денні окремого об'єкта досягає кількох десятків, а іноді і сотень.

За цих умов кінцевий результат - одержання готової будівель­ної продукції у вигляді закінчених будинків і споруд - залежить від упорядкування й синхронізації виконання суміжних робіт окремими виконавцями, тобто від рівня організації виробництва.

Узагалі під організацією будівельного виробництва прийнято розуміти форму, порядок об'єднання праці окремих співвиконавців із речовинними елементами виробництва та відокремлених буді­вельно-монтажних і спеціалізованих процесів між собою у просторі і часі з метою забезпечення найповнішого використання існуючої і нової техніки, трудових, матеріальних, фінансових ресурсів та підви­щення на цій основі рентабельності й ефективності виробництва.

Організація будівельного виробництва при зведенні окремих будинків, споруд або їхньої сукупності передбачає організацію:

- підготовчих робіт, тобто робіт, пов'язаних із розробленням організаційно-технологічної документації з технології виробництва будівельно-монтажних робіт, планування й контролю за ходом будівництва як окремих об'єктів, так і їхньої сукупності;

- загальнобудівельних робіт, тобто робіт із підготовки території будівництва об'єкта (споруди) - вертикального планування, зведення тимчасових будинків, споруд, комунікацій, а також зведення постій­них будинків, споруд;

будівельно-монтажних робіт, пов'язаних із зведенням комуні­кацій, що використовуватимуться у процесі будівництва окремих будинків і споруд відповідно до укладених підрядних договорів;

виробничої бази будівництва (кар'єрів, виробничих підпри­ємств, парків будівельних машин і автотранспорту, складського господарства тощо).

Основними завданнями організації будівельного виробництва є:

- неухильне зниження собівартості робіт і підвищення рентабель­ності виробництва;

- збільшення обсягів виконуваних робіт та випуску готової будівельної продукції;

усіляке підвищення продуктивності праці;

сувора економія й ощадлива витрата матеріальних ресурсів;

максимальне використання існуючих основних фондів;

раціональне використання оборотних коштів і прискорення їхньої оборотності;

поліпшення умов праці й підвищення технічного та матері­ального рівня робітників.

При розв'язанні питань організації будівельного виробництва необхідно керуватися такими основними положеннями (принципами), що випливають із тенденцій розвитку науково-технічного прогресу і передового досвіду будівництва (рис. 1.1).

Пропорційність виробництва, що передбачає відповідність одне одному всіх виробничих потужностей будівельних, монтаж­них і спеціалізованих організацій, що залучаються до зведення окремих об'єктів або їхньої сукупності у визначений (планований) відрізок часу.

Базою дотримання пропорційності є включення до складу кожної будівельної організації основних і допоміжних виробничих ланок, які відповідають одна одній. Наприклад, при створенні домо­будівних комбінатів мають бути погоджені поміж собою виробничі потужності промислового й будівельного підрозділів, які здійсню­ють відповідно випуск і монтаж конструкцій.

Одним із методів виконання пропорційності у виробництві € календарне й оперативне планування, у процесі якого здійснює­ться добір завдання для кожної виробничої ланки і виконавця, виходячи з його виробничої потужності.


Безперервність виробництва, що передбачає скорочення всіх розривів (перерв) як у використанні трудових, матеріальних і технічних ресурсів, так і у простоях фронтів робіт.

Рис. 1.1. Основні положення (принципи) організації будівельного виробництва

Ритмічність виробництва, яка передбачає забезпечення рівно­мірності завантаження окремих виробничих ланок протягом усього відрізка часу, що розглядається. Ця вимога зумовлена необхідністю, з


одного боку, виключити перевантаження одних наявних потужнос­тей (виконавців), з іншого - недовикористання (простої) інших.

Концентрація виробництва, передбачає концентрацію всіх наявних в організації трудових, матеріальних, технічних і фінан­сових ресурсів на обмеженій кількості об'єктів, що одночасно спо­руджуються, для скорочення строків зведення об'єктів і на цій основі забезпечення прискорення оборотності обігових коштів.

Спеціалізація передбачає орієнтацію окремих учасників вироб­ництва, у тому числі підсобних і допоміжних виробництв, на певні види діяльності.

Регламентація виробництва передбачає встановлення і суворе дотримання визначених правил, положень, інструкцій, нормативів, заснованих не на свавіллі (бажанні й думці окремих виконавців), а на спеціально проведених дослідженнях, у тому числі на узагаль­ненні досвіду виробництва. При реалізації цього положення необ­хідно чітко відмежувати коло питань, при розв'язанні яких необ­хідна жорстка, цілеспрямована регламентація виробництва, від тих, де замість регламентації необхідні рекомендації, які припус­кають вибір, творчий пошук варіанту рішення, відповідно до конкретних умов виробництва. Як правило, об'єктами регламен­тації варто вважати зміст та результати складових частин вироб­ництва, здійснюваних окремими учасниками будівельного вироб­ництва, а об'єктами рекомендацій - методи та засоби, які забез­печують їхнє досягнення.

Індустріалізація будівництва передбачає скорочення трудо­місткості й тривалості робіт, що виконуються безпосередньо на будмайданчику, у тому числі за рахунок перенесення частини робіт (виробництва) у заводські стаціонарні умови. На сучасному етапі розвитку економіки найважливішими напрямами індустріалі­зації будівництва є:

підвищення рівня збірності будівель та споруд, що будую­ться. Для оцінки рівня збірності різноманітних об'єктів будівництва можна використовувати або частку вартості збірних конструкцій щодо загальної вартості об'єкта, або при порівнянні однотипних об'єктів - кількість елементів необхідних для зведення об'єкта;

підвищення заводської готовності деталей, конструкцій, блоків і вузлів, у тому числі пов'язаних з установкою й експлуатацією технологічного устаткування;

уніфікація й типізація рішень, що ухвалюються як при про­ектуванні об'ємно-планувальних, конструктивних рішень будівель та споруд, так і при розробленні організаційно-технологічих рішень;

комплексна механізація виробництва. Нині розрізняють дві стадії механізації: часткову та комплексну. При частковій за допо­могою машин і механізованого інструмента виконуються окремі будівельні процеси, а при комплексній, яка є прогресивнішою, -за допомогою однієї або сукупності (комплекту) машин усі техно­логічно пов'язані процеси. Наприклад, при улаштуванні котловану розробку ґрунту і його навантаження на транспорт здійснюють екска­ватором, планування підлоги котловану - бульдозером. Рівень меха­нізації оцінюється відношенням кількості робіт, виконаних із використанням механізмів, до загального обсягу робіт;

мобільність основних і допоміжних засобів виробництва, що визначається спроможністю будівельно-монтажних підрозділів швидко і з мінімальними витратами переміщати виробничі потуж­ності і трудові ресурси (будівельні машини, механізми, установки, побутові помешкання, склади тощо) з об'єкта на об'єкт.

Розглянуті напрями не є раз і назавжди встановленими. По мірі розвитку науки й техніки, які використовують у будівництві, з'являю­ться нові напрями, а деякі з розглянутих можуть виключатися. Так. наприклад, тепер при спорудженні резервуарів з'явилися варіанти рішень*, які забезпечують економію трудових та тимчасових ресурсів під час виконання споруджень не у збірному, а в монолітному варіанті.

Основою розвитку індустріального будівництва є матеріально-технічна база, до складу якої входять:

- підприємства, що випускають конструкції, вироби, матеріали і напівфабрикати;

 

Суть цих рішень розглядається при вивченні курсу "Технологія будів­ництва".

- підприємства і майстерні, що виготовляють вузли і заготовки для монтажних і спеціалізованих будівельних організацій і їхніх підрозділів;

- парк будівельних машин, механізмів і транспортних засобів;

- підприємства з ремонту будівельних машин, механізмів і транспортних засобів;

- складське господарство.

Застосування прогресивних методів організації будівництва і виробництва робіт. На сучасному етапі розвитку будівництва до них можна віднести - потоковий, вузловий, вахтовий методи будівництва, організацію монтажу з використанням конвеєрних ліній і ряд інших. Суть і порядок проектування зазначених методів розглядатиму нижче.

Цілеспрямована творчість, що склалася, передбачає постійне удосконалення практики організації проектування й організації виробництва будівельно-монтажних та спеціалізованих робіт. Використання цього положення не можна протиставляти вимозі (принципу) регламентації виробництва. Його завданням є внесен­ня на основі проведених досліджень, у тому числі узагальнення досвіду виробництва, змін і доповнень, до діючої документації, яка регламентує практику проектування організації та здійснення будівельного виробництва. Нововведення в галузі організації виробництва проходять такі самі стадії, що характерні для твор­чого процесу в будь-якій галузі науки і техніки. Вони передба­чають здійснення таких етапів:

- аналіз існуючих практики й суперечностей, які сформувалися;

вивчення досягнень науки і накопиченого досвіду; генерація ідей; підготовка і проведення експерименту;

аналіз його результатів як позитивних, так і негативних; внесення необхідних корективів;

визначення можливої сфери застосування нововведення і схвалення відповідного рішення;

- творче використання його в конкретних умовах.

Кожний із розглянутих принципів має цілком визначене самостійне значення. Водночас вони доповнюють один одного, розкриваючи ту або іншу грань загальної стратегії підходу до організації виробництва. Тому найбільша дієвість принципів вияв­ляється при їхньому сукупному використанні.

Організація виробництва передбачає існування і здійснення будь-якого плану. Слово план - дуже ємне. Стосовно до організації будівель­ного виробництва це:

заздалегідь намічений порядок, послідовність виконання визна­чених заходів і робіт, що ведуть до досягнення поставлених цілей;

креслення, що зображує в умовних знаках у масштабі на пло­щині розміщення у просторі об'єктів будівництва, машин і механіз­мів, підсобних і допоміжних споруджень, комунікацій тощо, які використовують у процесі будівництва.

Перше тлумачення поняття "план" використовують для відо­браження схвалених рішень з організації будівництва в часі при розробленні різного роду календарних, оперативних й інших видів планів, друге - для відображення їх у просторі, при проектуванні будгенпланів (загальноплощадочних, об'єктних тощо).

 

 

1.2. Суть, види і методи планування

Планування взагалі за своєю суттю - це пошук відповідей на такі запитання:

Де ми перебуваємо, а саме: які наші можливості, що в нас погано і що добре?

Куди ми хочемо рухатися, а саме: яких результатів (цілей) прагнемо досягти?

Що може нам заважати досягти поставлених цілей (тобто встановлюємо обставини, які обмежують свободу наших дій)?

Як ми збираємося досягти поставлених цілей (тобто відпо­вісти на запитання - що й у які терміни повинні робити члени орга­нізації, для того щоб досягти виконання поставлених цілей)?

Нині існує велика кількість різноманітних тлумачень терміна "планування". Надалі під плануванням ми розумітимемо систему організаторської й економічної діяльності, пов'язану з процесом завчасного передбачення бажаного майбутнього й ефективних шля­хів його досягнення.

Головним результатом планування є визначення цілей, стратегії й програми їхнього досягнення, а також розподіл ресурсів, який дасть змогу організації більш підготовленою зустріти невизначене майбутнє і вплинути на нього. Рішення, ухвалені в процесі плану­вання, фіксуються в документі, що одержав назву план.

Іноді, виходячи з назви документа (план), під терміном "плану­вання" розуміють просто сукупність робіт із розроблення плану, тобто процес розроблення плану. Таке тлумачення поняття "плану­вання", як правило, веде до того, що вся увага розробників при­діляється підготовці документа (плану), а самі рішення, що закла­даються в план залишаються осторонь. У цих випадках у планах основну увагу приділяють переважно встановленню кінцевих і проміжних результатів, що повинні бути досягнуті, а не тому, як домогтися досягнення цих цілей. Отже, на нашу думку, плануван­ня не можна навіть спрощено звести лише до процесу розроб­лення плану, оскільки воно не розкриває сутності самого процесу планування.

Процес планування - це один із найскладніших і трудо­містких видів розумової діяльності, доступних людині, оскільки людина намагається управляти майбутнім. Цей процес спря­мований на досягнення такого стану (станів) у майбутньому, які бажані, але від яких не можна очікувати, що вони виникнуть самі по собі. Тому планування пов'язане, з одного боку, із запобіган­ням помилковим діям, а з іншого боку, - із зменшенням невикорис­таних можливостей. Зрозуміло, якщо є підстави припускати, що майбутнє саме природно приведе до здійснення всіх бажань, то у плануванні й плані немає ніякої потреби. Отже, в плані завжди є частка песимізму і частка оптимізму. Песимістична сторона плану полягає в переконанні, що якщо нічого не робити, то бажане май­бутнє навряд чи настане; оптимістична - у тому, що своїми діями можна збільшити шанс (можливість) настання бажаного майбут­нього.

Планування не є одночасним актом; це процес, який не має явно вираженого початку і кінця. Цей процес (як можна споді­ватися) наближається до завершення, але ніколи не досягає його з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно перегля­дати раніше схвалені рішення. Проте необхідно колись почати діяти, і це змушує рано або пізно зупинитися на якомусь варіанті плану. По-друге, у той час коли виконується планування, а тим більше здійснюється реалізація схваленого плану (варіанта рішен­ня), змінюється і система, для якої він розроблявся, і зовнішнє середовище. Досвід свідчить - врахувати при розробці плану усі такі можливі зміни неможливо. Це зумовлює необхідність пос­тійного коригування плану.

Тепер, як правило, залежно від часу, на який розробляється план, розрізняють - перспективне, або як його ще називають страте­гічне, планування, що передбачає розроблення плану на термін 4-15 років, поточне (тактичне) - на 1-2 роки й оперативне -місяць, декаду, тиждень, добу, а іноді й зміну. На нашу думку, крім наведеної класифікації, залежно від того, що є об'єктом плану­вання, необхідно розрізняти техніко-економічне й оперативно-виробниче планування (рис. 1.2). Об'єктом першого є організація діяльності будівельної організації в цілому, другого - організація будівництва окремого об'єкта (пускового комплексу).

 

Завданням перспективного планування є встановлення темпів і пропорцій розвитку окремих Підрозділів будівельної організації виходячи з прогнозованих потреб економіки держави й окремих замовників у готовій будівельній продукції.

Завданням потокового планування є конкретизація завдань перспективного плану на планований період, у тому числі: вироб­ничої програми; підвищення економічної ефективності виробничо-господарської діяльності; матеріально-технічного забезпечення; соці­ального розвитку тощо.

Календарні плани розробляють на весь період зведення об'єк­та, їхнім завданням є узгодження виробничої діяльності всіх учас­ників будівництва при зведенні окремих будинків, споруд або їхніх комплексів (заводів, мікрорайонів тощо). Останніми роками дедалі ширше практикується розроблення календарних планів, завданням яких є взаємоузгодження діяльності різноманітних орга­нізацій при зведенні сукупності об'єктів для різноманітних замов­ників. У такий спосіб відбувається часткове злиття потокового і календарного планування.

Завданням оперативного планування є взаємоузгодження розроб­лених раніше календарних і потокових планів, із станом справ, що складається фактично на окремих будівельних майданчиках.

При здійсненні процесу планування організації будівельного виробництва необхідно керуватися такими * основними принципами:

ранжирування об'єктів за їхньою важливістю;

збалансованість планових завдань окремими виконавцями з наявними у них потужностями;

збалансованість планових завдань між усіма виконавцями, задіяними у здійсненні планових завдань; наступництво планів, які розробляються для різноманітних рівнів планування та управ­ління будівельним виробництвом;

варіантність планів; економічна обґрунтованість планових показ­ників з урахуванням невизначеності майбутніх можливих ситуацій у зовнішньому середовищі та у виробництві;

узгодженість планів із параметрами зовнішнього середовища;

адаптивність планування;

соціальна орієнтація планів.

У процесі планування, як уже зазначалося вище, здійснюється розроблення плану. Що ж має встановлювати план? Він має визи­чати:

цілі і завдання, які мають бути досягнуті в результаті вироб­ничої діяльності. Для будівельної організації - це забезпечення рентабельності виробництва, а також задоволення потреби окремих замовників і всієї економіки держави в готовій будівельній про­дукції - реконструкції існуючих і зведенні нових об'єктів;

шляхи і засоби досягнення поставлених цілей, а саме характе­ризувати засоби здійснення робіт, що плануються, їх послідов­ність і взаємоузгодження;

ресурси, необхідні для досягнення поставлених цілей і завдань, тобто встановлювати їх найменування, кількість, джерела надхо­дження тощо;

пропорції, а саме: план має забезпечувати збалансованість між окремими елементами господарства будівельної організації -рівномірне і тривале завантаження всіх підрозділів організації;

організацію виконання плану, тобто забезпечення технічних, технологічних, організаційних і економічних умов для виконання поставлених цілей і завдань;

систему контролю процесу реалізації схвалених рішень, а саме: систему показників і часу здійснення як проміжного, так і кінцевого контролю. При цьому завданням (метою) контролю є не просто зіставляння плану з результатами роботи, а прогнозування можливих відхилень й вжиття заходів з їх попередження.

Таким чином, план має дати відповідь на такі основні запи­тання: які роботи необхідно виконати; обсяг і терміни виконання цих робіт; яка взаємозалежність окремих робіт; хто є відповідаль­ним виконавцем з окремих робіт; звідки, в які терміни й у яких обсягах здійснюватиметься забезпечення робіт матеріально-техніч­ними ресурсами; хто й у які терміни має здійснювати контроль за реалізацією розробленого плану? Виходячи з викладеного вище, можна уточнити наведене раніше визначення тлумачення поняття "план". Надалі під терміном "план" ми розумітимемо обґрунтова­ний розклад робіт (завдань) для конкретних виконавців, об'єднаних спільною метою, що передбачається виконати у визначеній послідов­ності у встановлений заздалегідь термін.

Якість плану багато в чому залежить від ухваленого підходу (стратегії планування) перед його розробленням. Нині застосову­ють такі основні підходи - планування від досягнутого рівня, опти­мальне планування й адаптивне планування. Як свідчить досвід, у "чистому" вигляді жоден із підходів у практиці не застосовується. Як правило, ми маємо справу з якоюсь сумішшю цих підходів. Здебільшого один із підходів є домінуючим. Коротко розглянемо сутність цих підходів.

Планування від досягнутого передбачає зміну, як правило, збільшення планових завдань пропорційно якійсь тенденції, що склалася раніше, від базового (періоду, який передує планованому періоду) рівня. Наприклад, за звітний період будівельна органі­зація забезпечила зростання продуктивності праці на 4%. На планований період їй встановлюють той самий темп росту показ­ника, а часто-густо й більше.

Такий підхід мимоволі штовхає господарників на подолання труднощів, одержання додаткових ресурсів та ін., які забезпечили б їм надалі спокійне життя. Таке планування не забезпечує пошуку й використання резервів виробництва, а породжує план, в якому лише продовжують розвиватися як позитивні, так і негативні тенденції, що стихійно виникли в системі. Це може призвести, а найчастіше і призводить до застою, банкрутства організації.

Крім того, отримані в результаті діяльності організації техніко-економічні показники дуже часто, особливо при порівнянні одно­типних організацій, не відбивають дійсного стану справ. Наприк­лад, як видно з табл. 1.1, перша організація перевиконала планове завдання, а друга недовиконала його на 3%, проте підсумкові показ­ники в грошовому виразі свідчать про те, що друга працює краще, оскільки в неї вище продуктивність праці.

 

Поширеність планування від досягнутого пояснюється, насам­перед, його простотою і, як наслідок, можливістю використання при розробленні планових завдань виконавців із низькою фаховою підготовкою. До того ж такий підхід забезпечує можливість слабким керівникам навіть при поганій роботі "успішно" виконувати і пере­виконувати плани.

Оптимальне планування. Суттєвість такого підходу полягає в знаходженні і схваленні в якості програми робіт найраціональнішого (оптимального) із розроблених варіанта плану за заздалегідь заданими показниками (критеріями). Для цього готують й аналізують різноманітні можливі варіанти шляхів і засобів досягнення постав­лених цілей.

У суттєвості оптимального планування виявляється і його основна позитивна якість - схвалений план базується на аналізі можливих шляхів досягнення поставлених цілей і, як наслідок, він забезпечує досягнення їх із найменшими витратами. Це зумовлено тим, що при його розробленні враховуються конкретні місцеві умови роботи будівельної організації, у тому числі конкретні можли­вості виконавців, постачальників будівельних матеріалів, устатку­вання, можливі варіанти використання наявних ресурсів; черговість здійснення робіт на об'єктах тощо.

Тепер, у зв'язку з розробленням відповідного математичного й програмного забезпечення, застосуванням обчислювальної техніки, різко розширюються можливості використання такого підходу до планування будівельного виробництва. Водночас такому в цілому прогресивному підходові до планування властивий і ряд недоліків. Основний недолік такого підходу полягає в тому, що оптимальний план є дуже жорстким, оскільки він установлює конкретні терміни початку і закінчення робіт, виконавців, джерела і терміни надхо­дження ресурсів тощо. При зміні будь-якої умови розроблений раніше план потребує значного коригування, а найчастіше і докорін­ного перероблення. Фактично ж, при розробленні плану можуть бути враховані тільки ті можливості й обмеження, які встановлені (виявлені) на момент його опрацювання. При цьому навіть із викорис­танням сучасної обчислювальної техніки розглянути усі можливі варіанти плану у відведений для цього відрізок часу практично неможливо. Це зумовлює те положення, що ухвалений оптималь­ний план у кінцевому рахунку є найраціональнішим із розглянутих. Кількість таких варіантів, як свідчить практика діяльності буді­вельних організацій, варіює від двох до трьох, чотирьох. Тому багато можливостей і варіантів здійснення програми робіт узагалі не розглядаються.

У процесі виробництва можуть виникнути і виникають неперед­бачені раніше можливості й обмеження на виконання будівельно-монтажних робіт. З огляду на жорсткість оптимального планування, для безпосередніх виконавців дуже складно реагувати на можли­вості, що з'явилися у ході виробництва, оскільки це веде, як правило, до відмови від установленої програми дій і, як наслідок, або до анархії у виробництві, або до перероблення раніше розробленого оптимального плану. Якщо ж у продовж визначеного відрізка часу (місяць, квартал, рік) таких коригувань необхідно зробити кілька, то організація практично працює виходячи тільки із спроможності та підприємливості окремих виконавців. У цих випадках, як правило, інтереси організації не враховуються, а на перший план виступають егоїстичні інтереси окремих виконавців - будівельної дільниці, бригади тощо.

Крім того, до недоліків такого підходу треба віднести й те, що такий план потребує відповідної спеціальної підготовки як керів­ників, так і виконавців, а також використання дорогого технологіч­ного та технічного забезпечення - наявності програмного й норма­тивно-довідкового забезпечення, обчислювальної техніки тощо.

Адаптивне планування. Суттєвість його полягає у створенні економічного і соціального механізму, який стимулює і забезпечує бажаний розвиток господарської системи. При використанні такого підходу, увага приділяється створенню механізму, який би стиму­лював виконавців розвивати систему в заданому (необхідному розробнику) напрямі. Наприклад, шляхом установлення тієї чи іншої ставки податків на розвиток соціальної або виробничої бази, впро­вадженням і розробленням нових технологій і будівельних матері­алів, зведенням об'єктів для потреб держави (держзамовлення) або для інших замовників.

Складність впровадження адаптивного підходу полягає в тому, що встановлення таких важелів (механізму) потребує значних обся­гів спеціальних досліджень і виконавців високої кваліфікації.

Нині у практиці будівельного виробництва, як уже зазначалося, використовують усі три підходи. Перший і третій, як правило, засто­совують при встановленні значення планових показників, другий - при плануванні виробничо-господарської діяльності організації, у тому числі при розробленні календарних планів і проектуванні будівельних генпланів.

Якість використання розроблених планів залежить і від мето­дів, які застосовують при розробленні можливих варіантів рішень і виборі з них тих, що закладаються в план. При цьому під методом планування прийнято розуміти сукупність робочих способів і техніч­них засобів, що використовуються у процесі конкретних планових розрахунків, тобто у процесі планування.

Узагальнюючою назвою комплексу методів, які використовую­ться для аналізу можливих варіантів рішень і вибору того варіанту, що закладається в план, є назва "економіко-математичні методи". До їхнього складу включають такі основні групи наукових напрямів: економічна статистика, моделювання, теорія ігор, сіткові методи планування і керування, системний аналіз та ряд інших. Суттєвість окремих напрямів вивчають у спеціальних дисциплінах. Узагальню­ючою назвою їх є економіко-математичні методи*.

Крім економіко-математичних методів при плануванні будівель­ного виробництва широко використовується балансовий метод. Суттєвість його полягає в розробленні системи балансів з ув'язу­вання потреби в наявних у організації або її підрозділі ресурсах та можливостей їх покриття, а також в узгодженні окремих розділів і показників плану між собою. Іноді балансовий метод розглядають як один із методів, що мають спільну назву "економіко-математичні методи".

На якість планів впливає і система нормативів, на основі якої встановлюють планові завдання, розраховують потребу в трудових, матеріально-технічних і фінансових ресурсах, а також дається техніко-економічні обґрунтування показників плану і здійснюється оцінка результатів виробничо-господарської діяльності будівельно-монтаж­них і спеціалізованих організацій.

У будівельному виробництві застосовують такі види нормативів: виробничі, нормативи організації й управління будівництвом, планові нормативи, планово-виробничі нормативи та комплектуючи відо­мості. Детальніше їх розглядатимуть у главі 8.

*У багатьох країнах термін "економіко-математичні методи" не застосо­вується, його заміняють термінами "економічна кібернетика", "дослідження операцій" і ряд інших, при цьому в зміст коленого з них вкладається та або інша комбінація зазначених напрямів.

Основними технічними засобами, що використовують під час розглядання планових завдань є електронно-обчислювальні машини (ЕОМ). Задачі, які розв'язують із використанням ЕОМ можуть бути поділені на два основних види (класи) - задачі оброблення інформації й оптимізаційні задачі.

 

 


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 102 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.024 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав