Читайте также:
|
Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частиною богослужіння. Церковний спів прийшов на Русь із Візантії. Руська християнська церква перейняла грецьку богослужбову традицію.
Вивчення історії пісенного мистецтва засвідчує, що перші церковні наспіви на Русі записувалися спеціальними грецькими знаками, які називалися знаменами. Незважаючи на наявність грецьких текстів церковного співу, присутність чужоземних музикантів, у грецькі церковні наспіви поступово проникали елементи народної руської пісні, тісно пов'язаної у слов'ян зі землеробством і сімейно-побутовою сферою. Спочатку церковні ієрархи намагалися чинити опір народним пісенним мотивам, але згодом на Русі утвердився такий церковний спів, в основі якого буз відомий київський знаменний розспів, тісно пов'язаний з мотивами народнихобрядових пісень.
Давньою і достатньо унікальною формою вітчизняної культури є дзвонова музика. Дзвони повідомляли про нашестя ворога, пожежі,військові перемоги, скликали народ на віче, викликали у людей почуття радості або скорботи, надії, тривоги, страху тощо.
Музичним супроводом найчастіше слугувала гра на рожку,сопілці, гудку, гуслях. Особливою любов'ю в південній частині Русі користувалися струнні інструменти. Існує гіпотетична думка, що в наших землях вони з'явились під безпосереднім впливом культури міст античного Причорномор'я. Якщо навіть ця спірна думка правильна, то запозичені в греків інструменти вдосконалювалися відповідно до слов'янських смаків і уподобань і згодом перетворились на популярні впродовж багатьох століть бандуру і цимбали.
Пісні, музика й танці супроводжували давніх русичів і під час розваг та відпочинку. Князі та представники заможних верств населення запрошували на бенкети професійних співаків та акторів,яких інколи постійно тримали при своїх дворах. Однак переважна частина професійних виконавців, згуртувавшись у невеликі колективи, вела мандрівний спосіб життя, виступаючи в різних містах на ринковій площі (торжиці). Таких акторів називали скоморохами. Вважають, що скоморошництво не було суто руським явищем, а запозичене з Візантії й відбивало загальносвітові тенденції в розвитку середньовічної культури через свій генетичний зв'язок із творчістю жонглерів і гістріонів у Західній Європі. Хоча на європейському сході це явище набуло специфічних національних рис,що робить його ознакою власне давньоруської культури.
Наголосимо також, що вже в XI —XII ст. на Київській Русі з'явились свої вчені природодослідники. Наприклад, київський монах Агапіт займався медициною. "Києво-Печерський патерик"повідомляє, що Агапіт-лікар лікував не лише заможних людей,зокрема князів, а й простих, незаможних. Він зцілював запалення,шкіряні хвороби, широко використовуючи при цьому відвари з трав і коренів. Відомі імена і світських лікарів — Іоанна Смереки, Петра Сиріанина, Февронії, Євпраксії Мстиславівни.
Монгольська навала XIII ст. зруйнувала давньоруські міста і села, пам'ятки архітектурної майстерності — палаци, монастирі, а також твори живопису і літератури. Від Києва — "матері руських міст" через шість років після Батиєвого погрому залишилося усього200 будинків. Ординці знищили такі шедеври архітектури, як Десятинна церква та церква Богородиці у Києві, міста фортеці Колодяжненське і Райковецьке на Житомирщині та ін. Тисячіталановитих древньоруських майстрів: художників, архітекторів, ювелірів були фізично знищені або забрані у полон. На півстоліття припинилося кам'яне будівництво через відсутність матеріальних засобів і майстрів-будівників. Однак татаро-монгольське нашестя не змогло знищити всіхнадбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання, відбудовував зруйновані міста, села, храми, монастирі, відроджував кращі традиції культуриминулого.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |