Читайте также:
|
Контрольные вопросы
1) Виды функциональных подсистем.
2) Что лежит в основе планов сдачи и получения деталей?
3) Стадии процесса движения изделий (деталей, узлов).
4) Что такое Заделы (запасы)?
5) Виды заделов.
6) Рассказать 3 ситуации взаимодействия механообрабатывающего и сборочного цехов в процессе производства.
7) Рассказать как можно представить процесс заготовки изделий для сборки.
8) Уравнение модели.
9) Рассказать алгоритм фрагмента производства
Свердловське Обласне Медичне Училище
Самостійна робота
З філософії
На тему:Філософія і медицина в епоху Нового часу і Процвітання.
Підготувала
Студентка 3-А
Лікувальна справа
СОМУ
Нестеренко Тетяна
2014
м.Свердловськ
План
1.Емпіричний напрям у філософії Нового часу (Ф.Бекон,Дж.Локк,Д.Юм).
2.Раціоналістичний напрям у філософії Нового часу(Р.Декарт,Б.Спіноза,Г.Лейбніц).
3.Французький матеріалізм і Процвітництво другої пол XVIII ст.
4. Френсіс Бекон:філософські погляди в медицині.
Емпіричний напрям у філософії Нового часу (Ф.Бекон,Дж.Локк,Д.Юм).
Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.
Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон. Філософія Френсіса Бекона (1561-1626) підкорена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не був завершений повністю) "Великого відродження наук", доповнений 1620 p. трактатом "Новий Органон", є найбільш популярним у філософії минулого та сьогодення.
Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному пізнанні. Такою позицією він, власне, висловлює нову фундаментальну ідею, що лягає у фундамент сучасного природознавства, об'єктивного пізнання дійсності. Його творчість у багатьох місцях пронизана компромісністю концепції "двоїстої істини", тобто істини "одкровення", істини про Бога (теологічної істини) та істини філософської, тобто істини, відкритої в науковому пізнанні. Створення нової науки та філософії, вважав Бекон, можливе тільки після усвідомлення причину що ведуть до помилок. Головну ваду він вбачає у застосуванні традиційних форм мислення, які базуються на логічній науці Арістотеля, розповсюдженій серед європейців християнством. Така логіка створює своїх ідолів (розповсюджені помилки). Бекон вирізняє чотири види ідолів: ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку, ідоли театру. Ідолів роду та печери він визнає вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки відносяться до властивостей людини, а не до дійсності. Людина як криве люстерко змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Подолання вад людської природи полягає у послідовному дотриманні правил нової індуктивної логіки, яку запропонував Ф.Бекон. Головне з цих правил полягає у постійній емпіричній перевірці уявлень людини: відповідають наші уявлення дійсності чи ні. Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Якщо ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями, то ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів. У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням.
Джон Локк (1632-1704) відомий як творець класичного сенсуалізму, творець трактату "Досвід про людський розум" (1690). За своєю сутністю філософія Локка має антидекартівське спрямування.
Локку першому вдалося довести, що мислення загального грунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знання загального та істина побудовані на досвіді. Сенсуалізм у теорії пізнання Локка тісно пов'язаний з методологічним емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Локком, в комбінуванні емпірично створених суджень. Він заперечує існування "вроджених ідей" і стверджує поняття "рефлексу". Продуктивним методом створення наукових знань визнається індуктивний метод Декарта.
Душа людини (мислення), на думку Локка, позбавлена вроджених ідеальних структур, ідей, понять, принципів. Він проголошує душу "чистим аркушем", на який лише досвід накладає свої письмена.
Локк розуміє досвід насамперед як вплив речей навколишнього світу на нас, на наші чуття. Разом з цим виділяє досвід внутрішній — як діяльність душі, думки. Ідеї, які виникають через зовнішній досвід, він називає чуттєвими; ідеї, які витікають з внутрішнього досвіду, — рефлексіями. Як зовнішній, так і внутрішній досвід призводить до виникнення лише простих ідей: про присутність чи відсутність чогось, властивостей твердого чи м'якого, корисного чи шкідливого тощо. Для виникнення загальних ідей потрібні міркування. Однак міркування не становлять собою сутності душі, бо душа може існувати і без міркувань (у тварин, комах). Міркування — це певна властивість людської душі, тому їх не можна визнати первинними, як це вважав Декарт. Складні ідеї, як, наприклад, поняття субстанції, виникають на базі сприйняття сукупності таких простих ідей, як вага, форма, колір тощо. Сукупності простих ідей повторюються, внаслідок чого виникає уявлення про щось таке, що є носієм цих ідей.
Локк запропонував поділ якостей на первинні та вторинні, уявлення про які виникають на підставі зовнішнього досвіду. Первинні якості виникають через вплив на наші органи чуття об'єктів з різноманітними властивостями. Вони свідчать про різноманітність світу. Такими визнаються просторові властивості, маса, рух тощо. Уявлення про вторинні якості виникають внаслідок різноманітності наших органів чуттів: смак, колір, запах, звук тощо. Ці властивості існують лише для нашої свідомості, наших почуттів. Проблему вирізнення первинних і вторинних якостей Локк визнає як найважливіша для філософії, науки, бо якщо перші е реальними сутностями світу, то другі — лише номінальними, а люди часто не бачуть різниці між ними і приписують дійсності такі властивості, яких реально не існує.
Відмінність реальних і номінальних сутностей спрямовує думку Локка на перегляд існуючих класифікацій буття, традиційних принципів створення таких класифікацій. Згідно з Локком, реально існують лише індивідуальні об'єкти як носії властивостей. Тому різноманітні роди, види, класи, групи визнаються лише номінальними поняттями, що фіксують властивість різних речей бути схожими. Разом з тим схожість не можна визнати суттєвою ознакою, бо це є номінальне визначення, яке не завжди відповідає реальним властивостям речей.
Давид Юм (1711-1776) продовжує лінію англійської школи сенсуалізму. На відміну від Локка (який вбачав джерело наших чуттів у реальності поза суб'єктом) та Берклі (який вбачав джерело наших чуттів у духові, або у божестві), Юм вважає, що неможливо довести остаточно ні точку зору першого, ні точку зору другого філософа.
Юм робить спробу керуватися лише тим, що можна довести емпіричним шляхом, відкидаючи гіпотетичні тлумачення. Тому він визначає, що людина може оперувати лише змістом наших чуттів, а не поняттям про їх субстанцію. Наші сприйняття світу не дають можливості довести ні його існування, ні його відсутності. Така агностична позиція обґрунтовується у відомих творах Д.Юма "Трактат про людську природу" (1738), "Дослідження людського розуму" (1751) та ін. Усі "духовні сприйняття" він розділяє на два різновиди: перший охоплює більш сильні і визначається терміном "враження", які діють під час бачення, тактильного відчуття тощо; другий — ідеї (уявлення), які він визнає менш сильними і точними. Усі наші ідеї чи враження є копія чуттєвих комбінацій. Визнаючи за думкою лише здатність розділяти та об'єднувати, Юм стоїть на позиціях чітко окресленого сенсуалізму.
Керуючись позицією.Локка, Юм вирізнює чуття, які утворюються різними чуттєвими органами, на відміну від вражень, які є певним результатом внутрішнього стану суб'єкта. Розум сам по собі не здатен нічого додати до вражень, він лише розділяє або об'єднує їх. Юм визнає досвід найголовнішою складовою пізнання. Однак досвід у нього відноситься лише до оволодіння нашої свідомості враженнями. Досвід він розглядає як утворення схем суб'єктивних дій розуму з об'єднання чи розділення вражень.
Між враженнями та ідеями існують три типи відношень: 1) будуються на виявленні подібностей та відмінностей; 2) відбивають послідовності в просторових та часових визначеннях; 3) відношення причини та наслідків. Саме третій тип Юм розглядає як головний у природознавстві (досвіді побудови схем суб'єктивних дій з образами природної реальності). Дослідження поняття "причина" уможливлює Юму дати обгрунтування, що дане поняття не має під собою жодного емпіричного значення, окрім фіксації послідовності явищ — одне після другого. Усі причини пояснюються ним як відношення просторового співіснування та часової послідовності. Тобто поняття "причина" Юм розглядає як похідне від понять "час" та "простір". Детально аналізуючи конкретні випадки, Юм робить висновок, що мислення, розум не здатні дати кінцевого визначення подій, причин та наслідків.
Фіксуючи своє ставлення до попереднього наукового пізнання, до історії філософії, Юм вважає, що філософські системи, механіка є узагальненням досвіду суб'єкта в зручних формах.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 222 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |