Читайте также:
|
Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для. У плані місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста - велика площа з ратушею. У Львові основні в´їзні брами сполучилися широкими магістралями, що було одним з найпрогресивніших прикладів у тогочасному європейському містобудуванні. На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна кам´яниця" (1588-1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта архітектор П. Бар-бон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський). У Львові найвідоміші дві центричні ренесансні споруди — каплиці-усипаль-ниці Боїмів та Кампіанів. Це твори суто львівського середовища, оскільки в них найорганічніше виявилися духовні прагнення міщанства. Каплиця Боїмів — восьмерик на четверику, перекритий куполом. В каплиці цікава не стільки її конструктивна проста архітектоніка, скільки декоративно-скульптурне оздоблення. Структура каплиці Кампіанів ще простіша. Це безкупольний, перекритий звичайним склепінням куб, що тісно примикає до північної стіни кафедрального костелу. Вхід до каплиці — з інтер'єру костела. Головну цінність становить фасадна стіна. Отже, у Львові ренесансна цивільна архітектура досягла найповнішого розквіту. Площа Ринок — унікальний високохудожній ансамбль, який зберіг донині, за винятком кількох пізніших споруд, стильовий характер часу. В цьому ансамблі закладені гуманістичні, життєлюбні тенденції, що визначили напрям подальшого розгортання українського зодчества.
24. Мурована архітектура, монументальний живопис, вітчизняна школа іконопису у ХVІІ столітті
У першій половині ХVІІ ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. Тут виникли храми, муровані світські житлові та адміністративні будинки, навчальні заклади, трапезні. До таких будов належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) та Братська церква Києво-Могилянскої академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові
Від другої половини ХVІІ ст. український живопис швидко відходить від церковних канонів, у ньому починає переважати зображення реальних людей, подій. Домінуючим у творчості митців цього періоду був вплив мистецького стилю бароко.
У монументальному живописі яскраво проявлялися народні традиції. Особливо реалістично відтворено образи людей з народу, краєвиди в оздобленні церкви Св. Юра в Дрогобичі, а також у розписах дерев’яних храмів на Закарпатті. У Софії Київській створені нові розписи з використанням сюжетів, що показували боротьбу з татарами та поляками. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври була намальована ціла портретна галерея української знаті цієї доби. У той же час київські майстри намагалися максимально зберегти старовинні мозаїчні та фрескові композиції.
Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах «Страшного Суду». Визначним явищем стало звернення до образів козака-бандуриста — захисника Батьківщини («Козак Мамай»), а також селянина-повстанця, борця проти соціального і національного поневолення.
Продовжував розвиватися іконопис. Проте на іконах поряд із біблійними персонажами стали зображати реальних персонажів — гетьманів, старшин, рядових козаків, міщан на тлі реальних інтер’єрів тієї доби. Так, на одній з найвідоміших лівобережних ікон другої половини ХVІІ ст. — «Воздвиження Хреста» — зображені не лише церковні діячі, а й міщани, козаки, студенти, селяни в невимушених життєвих позах. На іншій відомій іконі «Запорозької покрови» зображені запорожці, військові клейноди, геральдика, зброя тощо.
Цікавим явищем українського малярського бароко стала діяльність художнього осередку в Жовкві. Серед представників цієї школи можна назвати імена І. Рутковича (1667—1707) та Й. Кондзелевича (1667—1740).
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 307 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |