Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Українська народна пісня та її жанри. Думи та історичні пісні

Читайте также:
  1. IV Международная научно-практическая конференция
  2. Quot;Народная воля" и "Черный передел". Их деятельность и значение.
  3. XVIII Международная (заочная) научно-практическая конференция
  4. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
  5. Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині ХІХ ст.
  6. Беларусь у перыяд аднаўлення народнай гаспадаркі (1944 — пачатак 1950 гг.).
  7. Вооруженные конфликты и международная безопасность
  8. Вопрос 4. Международная валютная система и валютные отношения
  9. ВОПРОС№14:Фармiраванне беларускай народнасцi. Станауленне старабеларускай мовы i развiцце лiтаратуры.
  10. Г. - Международная лесоперерабатывающая фирма ЭНСО провозгласила

Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. Давнім жанром історичного епосу є також історична пісня. Пам'яткою середи-ни XV століття є відома пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш". Три роти, що стоять "на версі Дунаю" - турецька, татарська та польська - правдиво відобра-жають тогочасну історичну обстановку України, на землі якої завжди зазіхали загарбники.
Історичні пісні, як і думи, передають своїм змістом конкретні історичні події, процеси, оспівують історичних осіб. Народна пісня стала поштовхом для написання драм "Сава Чалий" М. Костомарова та І. Карпенка-Карого. У прозову і драматургічну творчість М. Старицького ввійшов легендарний образ Марусі Богуславки. Неодноразово зверталися письменники до пісні "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці". За мотивами цієї пісні створена одноіменна драма М. Старицького, повість О. Кобилянеької "У неділю рано зілля копала", роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".
Найдавніші історичні пісні, які пов'язані з добою козаччини, оспівують лицарів-патріотів. Відомою є "Пісня про Байду" - народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національ-ної гідності, не став зрадником.

 

34. Партесний спів як вершина української барокової музики.
Найдавніша зі знайдених пам’ятка партесної музики датується першою половиною XVII століття. Хоч вона і фрагментарна, можна говорити про набагато більшу близькість партесної музики на тому етапі до західноєвропейської традиції ренесансного поліфонічного письма, ніж це було згодом. Наступний етап – період розквіту партесної музики – друга половина XVII. Про цей період можна говорити завдяки творам М. Дилецького, С. Пекалицького та низки анонімних творів. Найбільше творів відомо з першої половини XVIII століття, оскільки саме цим часом датується більшість збережених рукописів. Серед відомих композиторських імен цього часу – І.Домарацький та Г.Левицький. Відхід партесного стилю був досить поступовим. З часом все меншим ставало прагнення до нестандартних рішень, прагнення пошуку нових, яскравих засобів. В Україні, пригніченій політично і економічно, назріває спад творчих сил. У партесній музиці починають формуватися певні шаблони, які переходять з одного твору в інший. Художні засоби поступово стабілізуються і спрощуються, на зміну естетиці Бароко приходить, як і в усій Західній Європі, класицистична естетика. Виникає жанр хорового концерту – жанр, що займав в українській музиці те ж місце, що симфонія у західноєвропейській. Так само як симфонія виникла на базі жанру concerto grosso, так український хоровий концерт, що досяг вершин у творчості М. Березовського і А. Веделя, спирався на досягнення партесної музики.

35. Творчість композиторів Д.Бортнянського, М.Березовського, А.Веделя
Бортнянський Дмитро Степанович
Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (* 28 жовтня 1751 року, Глухів, Україна — † 10 жовтня 1825 року, Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині. уховна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована, тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі[7], а перша — загублена. Інструментальні твори Бортнянського були написані у другій половині 1780-х років, в той же час коли і опери на франкомовні лібрето. Збереглася лише невелика кількість інструментальних творів Бортнянського — три сонати для клавесину, концерт для чебмало з оркестром, квінтет і Концертна симфонія. Ці твори призначалися для салонного музикування при «малому» дворі престолонаслідника Павла, а клавірні твори, імовірно, призначалися для виконання його дружиною — Софією Доротеєю Вюртенберзькою.
Березовський Максим Созонтович
Макси́м Созо́нтович Березо́вський (*27 жовтня 1745, Глухів — †2 квітня 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики. Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту. Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Окрім церковнослов'янських текстів Березовський використовував також тексти англійською (хвалебна пісня) та німецькою мовами («Unser Vater»). Опери
«Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія),
«Іфігенія» (не закінчена)
Єдиним відомим інструментальним твором Березовського є Соната для скрипки і чембало, написана в Пізі 1772 року. Рукопис цієї сонати зберігався в Паризькій національній бібліотеці і був розшифрований М. Степаненком та опублікований видавництвом «Музична Україна» в 1983 році.
Ведель Артем Лук'янович
Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ — †14 липня 1808, там само)[1] — український композитор, диригент, співак, скрипаль. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.
В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів.
Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегирічного.
Як і Березовський таБортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.

 

36 Музика ХІХ ст.: формування самобутньої композиторської школи (Семен Гулак-Артемовський, Микола Лисенко та ін.).

У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки.

Велике значення для дальшого розвитку музичного мистецтва мала нова українська література, засновником якої став Іван Котляревський. Його "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, зробили великі культурні зрушення. Ці п'єси були написані мовою, близькою й зрозумілою для народу. Вони розповідали про долю простих людей.

В українській музиці становлення музичної культури пов'язане, насамперед, з іменами С. Гулака-Артемовського, П.Ніщинського, М. Аркаса. В музиці цих композиторів б'є джерело народного життя, але в силу цілого ряду об'єктивних причин, професійні якості їх творчості ще не піднялися на рівень європейської культури. Більшість з композиторів того часу, не маючи відповідної професійної підготовки, залишалися на аматорському рівні. їх музична мова спиралася передовсім на мелодику побутового романсу, інтонації народної пісні, традиції побутової комічної опери. Як вірно відзначив відомий дослідник Зиновій Лисько, "усе, крім мелодики, для їх творчості було справою другорядною". Водночас, в українській музиці пробиваються паростки професійної творчості, виникають такі жанри, як опера.

Розвиток музичної культури України продовжувався в тому ж напрямку, але вже на засадах професійної творчості. У першу чергу ці; було пов'язано з діяльністю Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Його творчість відкривала новий етап - створення української національної музичної школи та прагнення піднести її на рівень європейської культури. М. Лисенко був одним із тих небагатьох українських композиторів, хто отримав професійну музичну освіту. Коло його інтересів було щонайширше. Діяльність М. Лисенка охоплювала всі галузі професійної музичної культури. У своїй особі він поєднував творчість композитора, піаніста, педагога, фольклориста, музичного теоретика, громадського діяча.

37. Історія створення українського гімну.

М. Вербицький — яскравий представник національної композиторської школи. Його творчому стилю властиве поєднання загальноєвропейських музичних традицій із суто національними. За таким принципом створено й пісню «Ще не вмерла Україна».

Історія створення українського гімну починається 1862 року, коли український етнограф, фольклорист і поет Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Одразу після написання вірша його поклав на музику друг і однодумець П. Чубинського М. Лисенко. Створена на його мелодію пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку XX ст. Згодом музику до вірша П. Чубинського створив і К. Стеценко. Проте остаточно пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» утвердилась у свідомості українського народу саме в співавторстві П. Чубинського і М. Вербицького.

На хвилі піднесення українського патріотичного і духовного життя на Галичині в 60-х роках XIX ст. в одному із львівських журналів було надруковано вірш «Ще не вмерла Україна». Цей вірш сподобався М. Вербицькому своїм патріотичним змістом, легкістю форми, і він поклав його на музику спочатку як солоспів у супроводі гітари. Згодом М. Вербицький зробив із пісні-солоспіву хорову композицію.

На тлі інших пісень духовно-патріотичного змісту «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, передбаченням його духовного відродження. Як національний гімн пісня «Ще не вмерла Україна» була визнана І. Франком, Лесею Українкою, українськими громадами за кордоном. Особливо знаковим було авторство пісні, адже її створили наддніпрянець і галичанин, що знаменувало соборність українських земель.

У наш час як Державний Гімн України було затверджено слова першого куплету і приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького.

Рукописний текст і ноти цього твору зберігаються в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 163 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав