Читайте также:
|
Рецидивом злочинів (від лат. recaedere – знову впасти) визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ч. 1 ст. 34).
Основні ознаки рецидиву злочинів:
1) рецидив наявний, якщо особа вчинила два чи більше самостійних і тільки умисних злочинів;
2) за рецидиву кожен із вчинених злочинів утворює одиничний злочин (різні його види);
3) злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим;
4) судимість особи за попередній злочин.
Факт судимості створюється обвинувальним вироком суду, що вступив у законну силу із призначенням винному певного покарання. Протягом строку покарання, а в деяких випадках і протягом певного проміжку часу після відбування покарання, існує судимість як певний правовий стан.
У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів (що суперечить ст. 34 КК), рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо.
Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.
Залежно від характеру злочинів, що належать до рецидиву, він поділяється на такі два види: загальний і спеціальний рецидиви.
Загальний рецидив – це рецидив, до якого входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об’єктами.
Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження та протягом строку судимості вчиняє шахрайство, чи якщо особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину та розглядається за п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.
Спеціальним називається рецидив, до якого належать тотожні чи однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні чи подібні безпосередні об’єкти у випадках спеціально передбачених Особливою частиною КК.
Якщо такий рецидив не є кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 296 КК), то він визнається повторністю (ч. 2 ст. 368 КК). Це положення є дещо штучним, але тільки так можна провести межу між повторністю та рецидивом.
Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний.
Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вбивство, за яке теж засуджується, грабіж та ін.
Складний рецидив – це рецидив злочинів, за якого особа має три та більше судимості.
За ступенем суспільної небезпечності вирізняють пенітенціарний рецидив, рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.
Хоча в теорії кримінального права існує й інша класифікація рецидиву за ступенем суспільної небезпечності (пенітенціарний та не пенітенціарний (наявний, якщо особа, що була засуджена до покарання менш суворого ніж позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до покарання менш суворого ніж позбавлення волі).
Пенітенціарний рецидив наявний, якщо особа, що була засуджена до позбавлення волі, знову вчиняє протягом строку судимості новий злочин, за який знову засуджується до позбавлення волі. Пенітенціарний рецидив відомий чинному законодавству.
Великого значення надається пенітенціарному рецидиву при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення.
Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві — не менше двох третин цього строку.
У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони підлягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання.
Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107).
45. Поняття, юридична природа та ознаки обставин, що виключають злочинність діяння.
Під обставинами, що виключають злочинність діяння, слід розуміти передбачені КК зовнішньо подібні зі злочинами соціально прийняті та правомірні вчинки, які здійснені за певних умов і не визначаються злочинами у зв’язку з тим, що були спрямовані на захист право охоронюваних інтересів особи, суспільста чи держави.
Загальними ознаками. Що виключають злочинність діяння є:
1) вольове діяння особи;
2) зовнішня подібність до злочину;
3) вони передбачені в КК чи інших н.а.;
4) вони не тягнуть за собою кримін. Відповід.
До них КК відносить такі обставини:
1) Необхідна оборона (позбавлення життя нападника при захисті від його нападу);
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 50 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |