Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

РОЗДІЛ ІІ. ПРИКЛАДНИЙ АНАЛІЗ КЛІЄНТЕЛІСТСЬКИХ МЕРЕЖ В УКРАЇНІ

2.1. Клієнтелістська мережа в КМУ в період президенства В. Януковича

В даному підрозділі ми здійснимо аналіз клієнтелістської мережі КМУ в період президенства В. Януковича, розглянемо які клієнтели сформувались в Партії Регіонів на прикладі КМУ в динаміці: порівняння КМУ, який формувався протягом 2010-2012 рр. і теперішнього за президенства В. Януковича. Також намагатимемось дати відповідь на наше дослідницьке питання, а саме: на чому базуються відносини між патроном і клієнтами, на особистісних зв’язках чи на партійній основі та визначимо, хто є патроном у клієнтелістській мережі КМУ. В 2010 році почався період президенства В. Януковича. Відповідно із поверненням до Конституції 1996 року повноваження Президента України розширились. Водночас звузились повноваження парламенту по контролю за урядом. У цьому випадку роль президента як носія виконавчої влади зростає. Фактично президент формував уряд протягом 2010-2012 рр., постійно змінюючи його склад. Про це свідчить наступний факт, що станом на 2012 рік, в уряді залишилось лише 9 з 29 міністрів, призначених 11 березня 2010 року [9]. Перший уряд М. Азарова виглядав наступним чином: перший віце-прем'єр – А. Клюєв, та шість віце-прем'єрів: Б. Колесніков (з Євро-2012), В. Семиноженко (з гуманітарних питань), В. Тихонов (з питань регіональної політики), С. Тігіпко (з економічних питань), В. Сівкович (силовий блок) та В. Слаута (з питань АПК), міністр Кабінету міністрів – А. Толстоухов та 20 міністрів, які очолили відповідні відомства: Ф. Ярошенко (фінансів), В. Цушко (економіки), М. Єжель (оборони), Ю. Бойко (палива та енергетики), К. Грищенко (закордонних справ), Д. Табачник (освіти і науки), М. Присяжнюк (аграрної політики), А. Могильов (внутрішніх справ), З. Митник (охорони здоров'я), Д. Колєсніков (промислової політики), В. Бойко (охорони навколишнього природного середовища), К. Єфименко (транспорту і зв'язку), М. Кулиняк (культури і туризму), О. Лавринович (юстиції), В. Надрага (праці та соціальної політики), О. Попов (з питань житлово-комунального господарства), Р. Сафіуллін (у справах сім'ї, молоді та спорту), В. Яцуба (регіонального розвитку та будівництва), Ю. Ященко (вугільної промисловості) та Н. Шуфрич (з надзвичайних ситуацій). Проаналізувавши особовий склад на партійну приналежність отримали наступні результати: 23 особи представляли Партію Регіонів, 3 особи – Блок Литвина і лише міністр економіки України – В. Цушко та віце-прем’єр міністр В. Семиноженко були безпартійними. В такому складі КМУ пропрацював три місяці. У червні 2010 року В. Янукович прийняв указ про звільнення міністра з питань житлово-комунального господарства (ЖКХ) О. Попова, якого відправили очолити Київську міську державну адміністрацію. На його місце був призначений чиновник з м. Єнакієве Ю. Хіврич (безпартійний), який безпосередньо пов’язаний з В. Януковичем, оскільки працював під його керівництвом, коли той був губернатором Донецької області начальником управління з питань ЖКХ [32]. Це приклад партійного патронажу на основі міжособистісних відносин, який здійснюється у формі призначення на вищу державну посаду клієнта Ю. Хіврича патроном В. Януковичем, тобто прояв клієнтелізму. 2 липня 2010 року міністерських посад позбулися В. Семиноженко та В. Бойко. За даними Партії Регіонів В. Семиноженка було звільнено без відома М. Азарова, через пряме доручення В. Януковича [9]. На місце В. Бойка (Блок Литвина), якого звільнили через хабарництво його відомства [9], міністром охорони навколишнього природного середовища було призначено М. Злочевського (Партія Регіонів). 10 липня 2010 року за поданням М. Азарова Верховна Рада України 256 голосами звільнила Н. Шуфрича з посади голови МНС у зв’язку з його переходом до Ради нацбезпеки і оборони (РНБО). Тимчасово виконуючим обов’язки міністра призначили В. Антонця (до 21 липня), а потім М. Болотських (до 12 листопада). 12 листопада 2010 року В. Янукович призначив міністром МНС В. Балогу (Єдиний Центр), напередодні виборів до органів місцевого самоврядування в 2011 році, що мало забезпечити ПР електоральну підтримку на Закарпатті [9]. Таким чином, В. Янукович застосовує практику партійного патронажу з метою задоволення виборчих цілей Партії Регіонів. Після повернення в дію чинності Конституції 1996 р. уряд потрібно було реорганізувати відповідно до конституційних положень (замість 6 віце-прем’єрів та першого віце-прем’єр, відповідно 3 віце-прем’єри та перший віце-прем’єр). Окрім того, В. Янукович згідно конституції отримав право призначати та звільняти міністрів без згоди парламенту. Внаслідок масштабного реформування уряду, склад кабінету Азарова скоротився до 16 членів. Новий склад уряду, який почав діяти в результаті адмінреформи виглядав наступним чином: А. Клюєв (ПР) – перший віце-прем’єр, міністр економічного розвитку та торгівлі; Б. Колесніков (ПР) – віце-прем’єр міністр, міністр інфраструктури; С. Тігіпко (Сильна Україна) – віце-прем’єр міністр, міністр соціальної політики; В. Тихонов (ПР) – віце-прем’єр міністр, міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства; В. Балога (Єдиний центр) – міністр надзвичайних ситуацій; Ю. Бойко (ПР) – міністр енергетики та вугільної промисловості; М. Злочевський (ПР) – міністр екології та природних ресурсів; М. Кулиняк (ПР) – міністр культури та туризму; М. Присяжнюк (ПР) – міністр аграрної політики та продовольства; Д. Табачник (ПР) – міністр освіти і науки, молоді та спорту; А. Могильов (ПР) – міністр внутрішніх справ; М. Єжель (ПР) – міністр оборони; К. Грищенко (ПР) – міністр закордонних справ; О. Лавринович (ПР) – міністр юстиції; З. Митник (ПР) – міністр охорони здоров’я; Ф. Ярошенко (ПР) – міністр фінансів. Як бачимо, всі члени (окрім, С. Тігіпка та В. Балоги) реорганізованого КМУ є членами Партії Регіонів, і призначались В. Януковичем одноосібно. Міністри, які втратили свої посади в КМУ, були призначені В. Януковичем на інші державні посади, зокрема: В. Цушко (безпартійний) очолив Антимонопольний комітет; Ю. Хіврич (ПР) став заступником міністра ЖКГ; В. Яцуба (ПР) призначений постійним представником Президента в Криму, а згодом очолив Севастопольську міську державну адміністрацію, В. Надрага (Блок Литвина) став заступником С. Тігіпка; К. Єфименко (Блок Литвина) перейшов на посаду першого заступника міністра інфраструктури України; Д. Колєсніков (ПР) очолив Державне агентство з управління державними корпоративними правами і майном [9]. Це ще один приклад партійного патронажу, який здійснювався у формі призначення на посади у державні установи В. Януковичем на партійній основі. Постійного реформування зазнавало міністерство охорони здоров’я. 21 грудня 2010 року В. Янукович призначив міністром кардіохірурга І. Ємця (безпартійний). 17 травня 2011 року президент звільнив І. Ємця у зв’язку з неспроможністю провести реформи у медичній сфері, хоча за неофіційною інформацією приводом для відставки стала боротьба за контроль фармринку. Зокрема, безпосереднім приводом для відставки став намір І. Ємця призначити своїх людей керівниками Державної інспекції з контролю за ліками та в держпідприємство МОЗ «Державний експертний центр». Ці дві структури — ключові інструменти державного контролю фармацевтичного ринку [4]. 24 травня 2011 року В. Янукович призначив міністром охорони здоров’я О. Аніщенка, однак 14 лютого 2012 року він був звільнений з посади міністра охорони здоров’я – на його місце прийшла Р. Богатирьова (близька до Р. Ахметова) [18]. Відбулись зміни і в міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. 1 червня 2011 року В. Янукович відправив у відставку В. Тихонова та його заступника Ю. Хіврича та 12 липня 2011 року міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ став голова Донецької облдержадміністрації А. Близнюк, який тісно пов’язаний з В.Януковичем [3]. Тобто це прояв клієнтелізму через практику партійного патронажу, оскільки В. Янукович виступає патроном, а А. Близнюк клієнтом мережі. 7 листопада 2011 року В. Янукович звільнив з посади главу Міністерства внутрішніх справ (МВС) А. Могильова і призначив на посаду прем’єр-міністра Автономної Республіки Крим. Новим міністром МВС став В. Захарченко, який вважається близькою особою до молодшого сина президента О. Януковича [9]. Призначення В. Захарченка можна розцінювати як посилення впливу «Сім’ї» у силових відомствах. 8 лютого 2012 року В. Янукович змінив і керівника Міністерства оборони. Замість М. Єжеля, якого звинуватили у корупційних діях та звільнили через скандальну справу про передачу землі під Києвом на потреби Адміністрації Президента, КМУ і Міністерства оборони, був призначений Д. Саламатін (член Партії Регіонів) [9]. Д. Саламатін пов’язаний з В. Януковичем, який у 2010 році призначив Саламатіна генеральним директором Державної компанії «Укрспецекспорт», а 4 січня 2011 року – генеральним директором Державного концерна «Укроборонпром» [24]. 18 січня 2012 року В. Янукович звільнив з посади керівника Міністерства фінансів Ф. Ярошенка та призначив на цю посаду В. Хорошковського, який до того очолював СБУ (Служба безпеки України). Наступну кадрову перестановку В. Янукович здійснив 14 лютого 2012 року, коли призначив першого віце-прем’єра А. Клюєва секретарем РНБО. Посаду першого віце-прем’єра зайняв В. Хорошковський, якого В. Янукович перевів з посади міністра фінансів. На вакантну посаду міністра фінансів 28 лютого 2012 року указом президента призначений Ю. Колобов [12]. Ю. Колобов є близькою людиною для першого віце-прем’єр міністра С. Арбузова та старшого сина Президента України О. Януковича [13]. Призначення Ю. Колобова можна пояснити як посилення контролю «Сім’ї» у фінансовій сфері. Тому Ю. Колобов є елементом клієнтелістської мережі, яку розбудовує В. Янукович в КМУ та людиною «Сім’ї». 23 березня 2012 року указом президента В. Януковича міністром економічного розвитку і торгівлі призначений П. Порошенко [22]. 20 квітня 2012 року В. Янукович звільняє М. Злочевського з посади міністра екології і природних ресурсів і призначає Е. Ставицького [28]. Призначення Е. Ставицького є ще одним доказом формування клієнтелістської мережі навколо президента, оскільки Е. Ставицький вважається людиною «Сім’ї» [18]. Отже, станом на 20 квітня 2012 року склад КМУ виглядав наступним чином: М. Азаров (ПР) – прем’єр-міністр; В. Хорошковський (безпартійний) – перший віце-прем`єр-міністр; С. Тігіпко (ПР) – віце-прем’єр міністр, міністр соціальної політики; Б. Колесніков (ПР) – віце-прем`єр-міністр, міністр інфраструктури; Р. Богатирьова (ПР) – віце-прем`єр-міністр України, міністр охорони здоров`я; В. Балога (Єдиний центр) – міністр надзвичайних ситуацій; Ю. Бойко (ПР) – міністр енергетики та вугільної промисловості; А. Близнюк (ПР) – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства; Е. Ставицький (ПР) – міністр екології та природних ресурсів; М. Кулиняк (ПР) – міністр культури; М. Присяжнюк (ПР) – міністр аграрної політики та продовольства; Д. Табачник (ПР) – міністр освіти і науки, молоді та спорту; Ю. Колобов (безпартійний) – міністр фінансів; П. Порошенко (безпартійний) – міністр економічного розвитку та торгівлі; К. Грищенко (ПР) – міністр закордонних справ; В. Захарченко (безпартійний) – міністр внутрішніх справ; Д. Саламатін (ПР) – міністр оборони; О. Лавринович (ПР) – міністр юстиції. В КМУ (умовно назвемо його КМУ 1.0.) сформувались три групи інтересів (клієнтели): група Фірташа (так звана група "РосУкрЕнерго" - РУЕ), група Ахметова та клієнтела В. Януковича «Сім’я» (табл.1). Таблиця 1. Клієнтели КМУ 1.0.

Інші міністри пов’язані з В. Януковичем формальними зв’язками на партійній основі, окрім В. Балоги, який був призначений президентом на посаду міністра надзвичайних ситуацій, з метою задоволення партійних інтересів Партії Регіонів та отримання за рахунок В. Балоги підтримки на виборах на Закарпатті. Для того щоб візуалізувати клієнтелістську мережу та показати основні групи інтересів, які сформувались у КМУ, ми побудували матрицю зв’язків між акторами мережі в Excel (додаток А) та на її основі здійснили мережевий аналіз за допомогою програмного продукту Ucinet (додаток Б). Мережевий аналіз показує, що патроном клієнтелістської мережі є В. Янукович, навколо якої формуються інші клієнтарні групи, зокрема група Ахметова та Фірташа. Отже, В. Янукович розпочав побудову клієнтелістської мережі шляхом кадрових призначень на посади КМУ людей, які пов’язані з «Сім’єю» з метою збільшення впливу та контролю над сферами управління, зокрема: Ю. Колобова (фінансова сфера), М. Присяжнюка (сфера продовольства), В. Захарченка (контроль над силовими структурами), Е. Ставицького (контроль над використанням природних ресурсів). Президент далі продовжує реформувати КМУ та розширювати власну клієнтелістську мережу, призначаючи на посади людей, які пов’язані з ним неформальними особистісними зв’язками. Окрім того, також створює і ліквідовує нові відомства (ліквідація Міністерства надзвичайних ситуацій, створення Міністерства доходів та зборів), керуючись не концепцією адміністративної реформи, а з огляду на персоналії та їхню особисту відданість. Призначення членів нового уряду свідчить про те, що кадрова політика орієнтується виключно на людей, що є близькими до «Сім’ї». Важливо зазначити, що представники «Сім’ї» займають найбільш стратегічно важливі і найбільш впливові посади. Тому основною тенденцією є безпрецедентне посилення «Сім’ї» президента. Про це свідчать наступні факти: - 24 грудня 2012 року призначення на посаду першого віце-прем'єр-міністра С. Арбузова, якого пов’язують з старшим сином президента О. Януковичем [2]. Мотивом призначення С. Арбузова є контроль «Сім’ї» над найбільш важливими сферами управління. Згідно з розподілом повноважень серед віце-прем’єрів, С. Арбузову відійде аграрна політика, економічний розвиток і торгівля та фінанси [18]. Фактично, за всіма цими напрямками Арбузову буде працювати досить зручно — адже профільні міністерства теж посіли ставленики “Сім’ї”. Так, на посаді очільника Мінфіну залишився Юрій Колобов, аграрною політикою і далі займатиметься Микола Присяжнюк; - створення Міністерства доходів та зборів, яке об’єднало функції податкової служби та митниці, головних джерел наповнення бюджету. 24 грудня 2012 року В. Янукович призначає на посаду міністра доходів і зборів О. Клименка, який також є людиною О. Януковича і входить в коло «Сім’ї» [18]. Це дасть змогу «Сім’ї» контролювати наповнення та розподіл бюджету; - 24 грудня 2012 року призначення на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості Е. Ставицького, який перебуваючи на посаді міністра екології та природних ресурсів сприяв В. Януковичу у відчуженні резиденції «Межигір’я» [18]. Мотивом призначення Е. Ставицького є прагнення «Сім’ї» контролювати енергетичну сферу; - Указом Президента України № 737/2012 від 24 грудня 2012 року призначений Міністром екології та природних ресурсів України О. Проскуряков [29]. О. Проскуряков входить до кола «Сім’ї», особисто пов’язаний з С. Арбузовим та Е. Ставицьким [18] і отримав посаду Мінекології від останнього; - Указом Президента України № 737/2012 від 24 грудня 2012 року призначена на посаду Міністром Кабінету Міністрів України О. Лукаш, яка також входить до найближчого оточення В. Януковича [18]. Таким чином, В. Янукович відновив посаду Міністра КМУ, з метою встановлення контролю над секретаріатом уряду. За новим положенням О. Лукаш як керівник секретаріату КМУ керуватиметься не актами президента, а його дорученнями, статус, який взагалі не врегульовано Конституцією [17]. По суті, О. Лукаш буде формувати порядок денний КМУ; - Указом Президента України № 737/2012 24 грудня 2012 року призначений Міністром економічного розвитку і торгівлі України І. Прасолов, міністр який вважається близьким до «Сім’ї». І. Прасолов пов’язаний з С. Арбузовим. І. Прасолов був обраний керівником ради Національного банку, коли нинішній віце-прем’єр міністр очолював цю державну фінансову установу. Нові кадрові призначення значно збільшили вплив і групи Ахметова в КМУ, зокрема: О. Вілкула – віце-прем'єр-міністром, який до того займав посаду голови Дніпропетровської облдержадміністрації і зміг забезпечити успіх на виборах для Партії Регіонів; Г. Темника – міністром регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, який був заступником О. Вілкула в Дніпропетровській облдержадміністрації; В. Козака – міністром інфраструктури, колишнього керівника «Укрзалізниці», тому Р. Ахметову зберіг свій вплив на залізничні перевезення [17]; П. Лебедєва – міністром оборони, Н. Королевської – міністром соціальної політики, М. Короленка – міністром промислової політики. Послабились позиції групи Фірташа, оскільки був звільнений В. Хорошковський, а призначення Ю. Бойка на посаду віце-прем’єр міністра, послабило контроль над енергетичною сферою. Окрім того, у сфері відання Ю. Бойка перебувають непідконтрольні йому міністри Е. Ставицький та О. Проскуряков, які є близькими до «Сім’ї». У новому уряді «Сім’я» також продовжує контролювати Міністерство внутрішніх справ (В. Захарченко) та Міністерство аграрної політики (М. Присяжнюк). Формування гуманітарного блоку уряду, свідчить, що ця сфера для «Сім’ї» є не такою пріоритетною. Р. Богатирьова, яка входить до групи Р. Ахметова зберегла посаду міністра охорони здоров’я, міністерством освіти і науки керує Д. Табачник, міністром культури – Л. Новохатько, міністром молоді та спорту – Р. Сафіуллін. Це міністри, які є членами Партії Регіонів, але не входять до кола осіб «Сім’ї». Міністром юстиції залишився О. Лавринович, який умовно наближений до групи Фірташа, але фактично повністю підконтрольний президенту [18]. Таким чином, формування нового КМУ (умовно КМУ 2.0.) свідчить про посилення впливу групи Р. Ахметова та «Сім’ї» (табл. 2). Також це ми можемо побачити у додатку Д.

Таблиця 2. Клієнтели КМУ 2.0.

Якщо проаналізувати клієнтелу «Сім’ї» то побачимо, що зв’язки між В. Януковичем, який є патроном та клієнтами базуються на основі міжособистісних зв’язків, незважаючи на те, що 3 міністри з 10, що входять до «Сім’ї» є членами Партії Регіонів, зокрема: О. Лукаш, Е. Ставицький, та М. Присяжнюк. Отже, здійснивши мережевий аналіз клієнтелістської мережі КМУ за президенства В. Януковича можна зробити висновок, що в КМУ сформувались три клієнтарні групи: «Сім’я», яка діє як колективний патрон на чолі з В. Януковичем, група Р. Ахметова та група Д. Фірташа. Останні кадрові призначення, якими координує В. Янукович свідчать про розширення клієнтарної мережі «Сім’ї», яка будується на основі міжособистісних відносин між патроном В. Януковичем та клієнтами та посилення впливу групи Р. Ахметова. Практика партійного патронажу застосовується В. Януковичем для призначення лояльних чиновників на посади в державні служби, про що свідчать наведені нами приклади. Ще однією тенденцією є посилення контролю «Сім’ї» над найважливішими сферами управління, адже ключові позиції у відповідних відомствах займають люди, які є близькими до «Сім’ї». Це дає змогу контролювати ресурси та розподіляти їх у власних інтересах в межах клієнтелістської мережі. 2.2. Аналіз клієнтелістської мережі Партії Регіонів на регіональному рівні У даному підрозділі ми проаналізуємо клієнтелістську мережу Партії Регіонів на регіональному рівні, у одній з областей Західного, Центрального, Південного та Східного регіонів України, а саме у Волинській, Кіровоградській, Миколаївській та Донецькій областях та спробуємо виявити клієнтелістські зв’язки на рівні структур виконавчої влади, зокрема держадміністрацій. Розширення повноважень Президента в Україні вже прийнято вважати передумовою побудови ієрархічної клієнтелістської мережі. Мета нашого дослідження полягає у з’ясуванні: 1) наявності чи відсутності клієнтелістських мереж в Україні (на обласному та районному рівнях); 2) закономірностей побудови владної вертикалі Президента України (на районному рівні); 3) особливостей розвитку клієнтелізму на рівні районів та областей України. Основні завдання дослідження: - визначення формальних зв’язків поміж керівництва районних державних адміністрацій вибраних областей; - з’ясування бізнесових зв’язків на обласному та районному рівнях; - визначення особистих зв’язків між представниками ієрархічних структур державних адміністрацій. Волинська область Патроном клієнтелістської мережі у Волинській області було визначено голову Волинської обласної держадміністрації – Б.П. Клімчука, що підтверджують такі факти: - обраний на місцевих виборах 2010 року до Волинської обласної ради за мажоритарним округом від партії Регіонів, входить до фракції Партії Регіонів, був призначений В. Януковичем – головою Волинської облдержадміністрації цього ж року [10]; - підписав розпорядження про виділення терміном на 20 років ділянку лісових угідь площею 0,9 га Б. Горбатюку, який є молодшим братом народного депутата України від партії Регіонів А. Горбатюка [6]; - призначив першим заступником О.К. Башкаленка, який очолює Волинську обласну організацію партії Регіонів, а також давнього товариша та колегу С.М. Ющика керівником апарату [11]; - за дорученням Б.П. Клімчука його довіреною особою В. Латковським (депутат Вол. обл. ради від БЮТ) було представлено нового “смотрящого” за контролем на митниці Ярослава Гича, який був заступником міського голови м. Ковель, під час губернаторства Клімчука Б.П.; - Ярослав Гич, окрім того, був головою спостереженої ради ВАТ “Ковельський хлібокомбінат”, Генеральним директором підприємства в той час був Іван Смітюх (1999 – 2010 р. база даних), який зараз є головою Ковельської райдержадміністрації, а Головою ревізійної комісії – Е.М. Стоєв (2007 р. база даних), – заступник голови Волинської облдерж адміністрації з 2010 р. і по д. ч.; - встановив контроль за Шацьким регіоном, призначивши головою Шацької райдерж адміністрації В.С. Найду, якому через родинні зв’язки (зять – прокурор в Луцькому районі) допоміг залагодити кримінальне минуле: три кримінальні справи, пов’язані з земельними махінаціями; - Р. Микитюк очолив Волинську митницю і перебуває у родинних зв’язках з Б.П. Клімчуком (кум); - І.Є. Смітюх – голова Ковельської райдерж адміністрації із дозволу Клімчука Б.П. призначив своїм заступником В.Я. Потапчука [26]. Отже, Б.П. Клімчука можна вважати патроном клієнтарно-патронажної мережі у Волинській області, а також можна виділити Ковельський “клан” до якого входять: В.В. Карпюк – Б.П. заступник Клімчука, Е.М. Стоєв – заступник Б.П. Клімчука, С.М. Ющик – керівник апарату Вол. облдерж адміністрації і керівництво Ковельської райдерж адміністрації на чолі з І.Є.Смітюхом. Прослідковується клієнтелістський зв’язок між О.К. Башкаленком та В.І. Войтовичом. Перший заступник голови Вол. облдерж адміністрації на партійній основі (О.К Башкаленко) подав кандидатуру В.І. Войтовича на посаду голови Волинської облради (член Народної партії) [7]. В результаті той з 18листопада 2010 р. – обраний головою Волинської обласної ради [5]. Клієнтелістська мережа від О.К. Башкаленка продовжується вже на основі родинних зв’язків, а саме: Т.В. Войтович (партійність “Фронт Змін”) – син В.І. Войтовича, призначений першим заступником голови Рожищенської райдержадміністрації, головою якої був призначений з січня 2012 р. В.М. Масалов – брат С. Масалова (заступник прокурора Волинської області). Іншим заступником Рожищенської райдерж адміністрації був призначений Л.М. Лаба, який мав спільний досвід роботи з В.М. Масаловим (в 2010 р. Масалов В.М. – довірена особа кандидата на пост президента України Віктора Януковича по виборчому округу №22, Л.М. Лаба– член окружної виборчої комісії по округу №22). Отже, у Волинській області виявлено розгалужену клієнтарно-патронажну мережу (додаток Е), яка формується переважно на партійній основі, а також на родинних зв’язках, в якій чітко простежується ієрархічна структура. Кіровоградська область Відразу слід зазначити особливості Кіровоградської області. Більшість території області – це сільська місцевість. В області – 21 регіон, в якому лише чотири районні центри – це міста (Кіровоград, Олександрія, Світловодськ, Знам’янка), усі інші районні центри – це селища міського типу. Відповідно робота на рівні електронних ресурсів з даними районами була складнішою через порівняно менший рівень розвиненості електронної комунікації. Кіровоградська область не є однорідною в сенсі економічного розвитку, особливо в питанні розвитку міста/села. Тому громадськість в першу чергу звертає увагу на вирішення владою першочергових проблем, пов’язаних з налагодженням інфраструктури, підтриманням сільського господарства та економічного розвитку. Керівництво області, в свою чергу, поряд з даними проблемами, вирішує більш нагальні, такі як утримання влади, забезпечення власних інтересів та налагодження зв’язків. Перейдемо до проблемних моментів та результатів дослідження. Зрозуміло, що інформація, подана в інтернет-ресурсах є неповною (іноді – взагалі відсутня), тому були відправлені запити з проханням, відповідно до Закону «Про публічну інформацію», про надання інформації про партійність та біографічні дані керівництва районних державних адміністрацій. Із 21 регіону відповіді надіслали лише 11, при чому із цих 11 – третина – це відмови, ще третина – надіслано неповну інформацію (до прикладу не вказано партійність). Ми отримали такі результати: Щодо формальних зв’язків, то ми їх з’ясовували через партійність керівництва державних структур (табл. 3). Таблиця 3. Партійність голів районних державних адміністрацій Кіровоградської області

Аналіз даних дозволяє зробити висновок про належність 95% голів районних державних адміністрацій до Партії регіонів (лише двоє голів – Сильна Україна, яка не є конфронтуючою з Партією регіонів політичною силою). Крім того, слід вказати наступне: голова Кіровоградської ОДА, заступники голів Бобринецької та Компаніївської, Маловисківської РДА, голови Долинської, Голованівської, Кіровоградської, Олександрійської, Світловодської та Ульяновської РДА – керівники місцевих партійних організацій Партії регіонів [19], співпрацюють в напрямку розширення членства партії та зміцнення її структур. Тут чітко зрозуміло наявність формальних зв’язків між керівництвом усієї області на кожному з рівнів. Наявність офіційно 128 місцевих організацій різноманітних партій у всій області є лише декларативною у зв’язку з повним домінування провладної Партій регіонів. Щодо бізнесових чи особистих зв’язків, то ми можемо говорити лише про наявність певних закономірностей, які, однак, не обов’язково означають наявність клієнтелістських мереж. Відразу, про те, яка закономірність відсутня: не спостерігалось родинних чи сімейних зв’язків між керівництвом районних державних адміністрацій у жодному з випадків. Тобто при призначенні на посаду нижчих за ієрархією посадових осіб кумівство і подібні речі не спостерігались (або ж були настільки добре приховані, що ми їх не помітили). При аналізі усіх регіонів області найбільше виділився Голованівський район через порівняно недавній (2010 рік) конфлікт, пов’язаний із ув’язненням депутата Лозінського. Справа в тому, що команда Лозінського, яка досі діє без її ув’язненого за вбивство лідера. До даної команди, за даними ЗМІ, входить і теперішній голова районної державної адміністрації – О.В. Яровий. Тобто сформувалась група, яка керує справами району у власних інтересах. Ця інформація неодноразово висвітлювалась у ЗМІ, проте ситуація залишається незмінною (за винятком ув’язнення Лозінського). Щодо бізнесових структур, то за офіційними даними та тими, які були віднайдені нами, керівництво райдержадміністрацій у великих фінансових чи бізнесових змовах не бере участі. В області діє п’ять великих фінансових магнатів, які співпрацюють з Києвом, а не з регіонами (хоча не виключено, що з ними також). Керівники регіонів володіють невеликими підприємствами, фірмами, є керівниками громадських організацій, проте не мають значних бізнесових зв’язків. Останнім пунктом, на який варто звернути увагу, – це присутність «донецьких». Голова Кіровоградської обласної державної адміністрації А. Ніколаєнко – виходець з Донецьку з яскраво вираженою прихильністю до Партії регіонів. Присутні заступники та голови адміністрацій, що пов’язані з Донецькою областю та навчались в Дніпропетровському регіональному інституті державного управління при Президентові України: В. Серпокрилов, Я. Арсірій, Г. Деморацький, В. Мельник, А. Гродзіцький, Н. Степаненко, В. Палій та інші (додаток Є). Однак, говорити про те, що всі структури зайняли «донецькі», ми не можемо, адже близько половини посадовців народились, виросли, працювали та почали управлінську діяльність у своєму рідному місті (хоч і вступили до Партії регіонів). Отже, вертикаль влади будується у Кіровоградській області Партією регіонів, тому формальні зв’язки чітко окреслені та підтверджені. Щодо бізнесових чи особистих зв’язків, то можемо говорити лише про певні закономірності: наявність керівників із Донецька та відсутність родинних зв’язків. Миколаївська область Для дослідження клієнтелістських мереж в органах виконавчої влади була обрана Миколаївська область, яка включає 19 районних державних адміністрацій та обласну державну адміністрацію. Проаналізувавши персональний склад районних та обласної державних адміністрацій, враховуючи наявну інформацію, можна сказати про те, що всі голови районних державних адміністрацій та голова обласної державної адміністрації є членами Партії регіонів. Виняток є лише в Новобузькій РДА, де голова є членом Народної партії України, проте це нівелюється тим, що його перший заступник В. А. Ругно є регіоналом. Показовим на мою думку є також те, що всі перші заступники, без винятку теж є членами Партії Регіонів. Заступник голови Доманівської РДА Г. В. Делі позиціонував себе як безпартійний, а з 2010 року стає депутатом Доманівської районної ради від Партії регіонів. Змінилась партійність і голови Врадіївської РДА – Ю. З. Марчук, який змінив ВО «Свобода» на Партію Регіонів, ставши депутатом районної ради. Також, голова Березанської РДА С, М. Корчевський, кар’єрний ріст розпочав з парткому до Партії Регіонів. Аналогічно очолювали партійні структури Партії Регіонів голови: Братська РДА – Т. П. Підборська, Миколаївська РДА – Ю.В. Серебряков та голова Миколаївської ОДА – М. П. Круглов. Всі голови РДА були усунені з посад в адміністраціях з початком президентства Януковича, за винятком тих, які і до цього були регіоналами. Важливо було виявити персональні зв’язки посадовців між собою та іншими публічними персонами. Проте, на рівні районів це виявити дуже складно, адже ЗМІ районів не поширюють такої інформації. Такі зв’язки проявляються лише стосовно освіти. Як такими можна вважати наступне. В Одеському інституті державного управління при Президентові України (включаючи регіональні філії) навчалися перший заступник Миколаївської ОДА Г.Б Ніконенко та голова Казанківської РДА В.В. Скрипник, які у 2003 році отримали там спеціальність «Магістр державного управління». Проте, можна лише зробити припущення, що ці люди знають один одного, але нічого більше. Також тут здобували кваліфікацію голова Доманівської РДА Т.Л. Кушнір (2008), голова Очаківської РДА О.Ф. Росинець (2001). Можливо цей інститут і сприяв зайняттю останніми своїх посад, проте хто за цим стоїть і чи це дійсно так встановити не вдалося. І ще один інститут – Одеський сільськогосподарський – дав освіту ряду службовців. Тут навчалися голова Баштанської РДА І.В. Рубський (1999), заступники голови Первомайської РДА С.В. Бондаренко (2008) та Т.І. Ситнікова (2005), голова Березанської РДА С.М. Корчевський (1988), заступник голови Веселинівської РДА А.В. Дрозд (1990), заступник голови Кривоозерської РДА М.В Зайцев. (1979) та заступник голови Очаківської РДА Д.І. Вялкова (1985). Проте, як бачимо, навчались вони у різні роки та на різних спеціальностях. Тому окрім навчального закладу говорити про міжособистісні зв’язки недоречно, оскільки останні виявлені не були. Краще можна простежити зв’язки на рівні обласної державної адміністрації. Голова Миколаївської ОДА – М. П. Круглов має дружину Зою Євгенівну заступника головного лікаря міської лікарні, та дочку Олену – працівника арбітражного суду [15]. Початки кар’єрного росту М.П. Круглова тісно пов’язані з А.К. Кінахом. У 1992 році Круглов був його першим заступником, а через два тижні після призначення Кінаха віце-прем’єр-міністром, Круглов був призначений указом Президента виконуючим обов’язки голови обласної державної адміністрації за сприяння останнього [16]. Подальша кар’єра пов’язана виключно з Партією регіонів в лавах якої Круглов з 2000 року: 2002-2005 рр. – нардеп 4-го скликання, обраний по виборчому округу №130 від Партії регіонів. Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 по січень 2007 від Партії регіонів, №40 в списку. Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, №39 в списку. Керівник виборчого штабу Януковича у Миколаївській області на останніх виборах президента [1]. Отже, в Миколаївській області на основі аналізу даних не вдалось виявити клієнтелістську мережу Партії Регіонів, однак прослідковується закономірність, що вертикаль влади в області будується на партійній основі Партією Регіонів, особливо після призначення В.Ф. Януковича на пост Президента України. Донецька область Аналізуючи біографічні дані, партійну приналежність та бізнесові зв’язки керівників районних та обласної державних адміністрацій Донецької області фактично було виявлено клієнтелістську мережу. В її основі закладено кілька основних ліній, що пов’язують очільників області. Умовно їх можна назвати: 1. Харківська лінія; 2. Дніпропетровська лінія; 3. Лінія підприємців, що займаються птахівництвом; 4.Київсько-Донецька лінія; 5. Партійна лінія; 6.Міжособистісні зв’язки До першої групи належать голови районних адміністрацій їх заступники та керівники апаратів Амвросіївки (С.В. Колодій); Володарська (В.В.Балабанов) та його заступник (В.О. Завадський); Добропіля (В.В. Перейма); Костянтинівки (С.П. Івахнін); Тельманово (О.І. Мормуль); Слов’янську (П.І. Бєлоконов) та керівник апарату (Л.В. Макогонов); Олександрівки (М.М. Дзюба). До другої групи осіб належать виключно голови РДА Амвросіївки (С.В. Колодій); Артемівська (В. М. Данилов); Шахтарська (Д.В. Конаков); Тельманово (О.Ф. Афенкіна); Старобешева (окрім голови, ще і обидва його заступники): (В.Ф. Панько) – голова, (Г.М. Гончаров) та М.Л. Ніколаєв – заступники; Слов’янську (П.І. Бєлоконов); Першотравневого (Б.В. Тріма); Мар’їнки (Р.І. Гаврін) та Красноармійську (В. Г. Богославський). Всі вони навчалися у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління НАДУ при Президентові України на початку 2000-х років, і всі отримали диплом магістра державного управління, після чого зайняли посади на яких перебувають до цього часу. До третьої групи належать представники всіх РДА області. Всі вони працювали в різних галузях птахівництва чи сільського господарства у період 1985-1990 років, і згодом отримали у власність новоутворені після розпаду УРСР птахофабрики чи сільсько-господарські підприємства на території районів де були призначені чи обрані. До Київсько-Донецької лінії належать виключно очільники Донецької обласної державної адміністрації - А.В. Шишацький (голова), В.В. Фомін (заступник і по сумісництву керівник апарату), В.М. Лукашенко (заступник). Всі вони в період із 2005 по 2006 роки перебували на керівних посадах банків у Києві, і у 2006 році вступили в Києві до Партії регіонів. Кожен із них був керівником, директором, розпорядником будівельних фондів та підприємств Донецька у період із 1998 по 2010 роки. До п’ятої групи можна віднести абсолютно всіх (за винятком деяких керівників апаратів) керівників адміністрацій. Всі вони у період із 1999 по 2010 роки набули членства Партії регіонів, де і перебувають зараз. Характерною рисою для всіх цих осіб є те, що після набуття членства їх бізнес почав розгортатися: відкривалися чи отримувалися у власність підприємства та організації, і почався стрімкий злет політичної кар’єри. Також можна прослідкувати, що вступ у партію не завжди відбувався добровільно. Наприклад, С.В. Амелін був призначений замісником голови Артемівської РДА тільки після виходу з КПУ та вступу до Партії регіонів. Саме завдяки цим зв’язкам можна визначити, патрона, що контролює всю область. Ним виявився колишній голова Донецької обласної ради, директор ВАТ «Харцизький трубний завод» та ВАТ «Донецький завод великопанельного домобудування №3», менеджер System Capital Management (СКМ) – Андрій Шишацький, що був призначений указом президента від третього квітня 2011 року на посаду голови Донецької облдержадміністрації. Судячи із приналежності голови до групи СКМ, можна говорити, про його прямий зв'язок із Р.Л.Ахметовим, котрий є власником СКМ [34]. Крім того, Шишацький входить до передвиборчого списку Партії регіонів під номером 229. Також пан Шишацький має безпосереднє відношення до Олександра Януковича із котрим співпрацював у МАКО [20]. Таким чином, можна зробити висновок, що більшість керівників Донецької обласної державної адміністрації є представниками великого бізнесу і підпорядковані особисто Сім’ї. Представники районних державних адміністрацій не мають безпосереднього зв’язку із Сім’єю, але завдяки партійним та бізнесовим впливам займають свої посади. Патрон клієнтелістської мережі у Донецькій області А. Шишацький, через якого і реалізується практика партійного патронажу Партією Регіонів (додаток Ж). Отже, проаналізувавши чотири області, клієнтелістські мережі вдалось виявити лише у Волинській та Донецькій областях. На регіональному рівні спостерігається закономірність, що владна вертикаль будується на партійній основі. Тому більшість голів обласних та районних державних адміністрацій є членами Партії Регіонів, особливо це стосується губернаторів областей. На рівні районів спостерігається подібна тенденція. Наприклад, у Волинській області, де Партія Регіонів не має значної підтримки 7 із 16 голів райдержадміністрацій є членами провладної партії.

ВИСНОВКИ Аналізуючи клієнтелістську мережу у Кабінеті Міністрів України за президенства В. Януковича ми отримали наступні результати: - патроном мережі було визначено Президента України В. Януковича, оскільки він одноосібно формував КМУ, починаючи з 2010 року, і призначав чи звільняв з посад людей, керуючись власними мотивами та інтересами. В. Янукович будує власну клієнтелістську мережу, про що свідчать останні кадрові призначення. На посади міністрів глава держави призначає людей, які входять до його найближчого оточення, так званої «Сім’ї», зокрема: призначення на посаду першого віце-прем'єр-міністра С. Арбузова, якого пов’язують з старшим сином президента О. Януковичем; призначення на посаду міністра енергетики та вугільної промисловості Е. Ставицького, який перебуваючи на посаді міністра екології та природних ресурсів сприяв В. Януковичу у відчуженні резиденції «Межигір’я»; призначення міністром екології та природних ресурсів України О. Проскурякова, який входить до кола «Сім’ї» та особисто пов’язаний з С. Арбузовим та Е. Ставицьким; призначена на посаду Міністром Кабінету Міністрів України О. Лукаш, яка також входить до найближчого оточення В. Януковича та надавала йому юридичні послуги у справі приватизації ділянки для президента у Межигір’ї; призначення на посаду міністра доходів і зборів О. Клименка, який також є людиною О. Януковича і входить в коло «Сім’ї»; - аналіз клієнтели «Сім’ї» показує, що зв’язки між В. Януковичем та клієнтами базуються на основі міжособистісних зв’язків, незважаючи на те, що 3 міністри з 10, що входять до «Сім’ї» є членами Партії Регіонів, зокрема: О. Лукаш, Е. Ставицький та М. Присяжнюк. Тому ми підтверджуємо нашу гіпотезу, що клієнтарно-патронажні відносини в КМУ за президенства Януковича будуються на основі міжособистісних зв’язків, що дає змогу В. Януковичу та «Сім’ї» контролювати доступ до державних ресурсів та розподіляти їх у власних цілях; - окрім клієнтарної групи «Сім’ї» сформувались ще дві групи інтересів: група Д. Фірташа та група Р. Ахметова. Особливо посилився вплив в КМУ групи Р. Ахметова, оскільки на посади були призначені міністри, які йому підконтрольні, зокрема: О. Вілкул, Г. Темник, В. Козак, Н. Королевська, П. Лебедєв, І. Прасолов. Однак, ще однією тенденцією є посилення контролю «Сім’ї» над найважливішими сферами управління, адже ключові позиції у відповідних відомствах займають люди, які є близькими до «Сім’ї». Це дає змогу контролювати ресурси та розподіляти їх у власних інтересах в межах клієнтелістської мережі. В результаті аналізу клієнтелістської мережі Партії Регіонів на регіональному рівні, а саме в 4 областях (Волинській, Кіровоградській, Миколаївській та Донецькій) ми прийшли до таких висновків: - клієнтелістська мережа Партії Регіонів чітко простежується у Волинській та Донецькій областях; - клієнтелістська мережа Партії Регіонів на регіональному рівні будується на партійній основі через практику партійного патронажу, яка здійснюється у формі призначення на посади в державних установах, близьких до В. Януковича та «Сім’ї» людей. Поряд з особистими зв’язками, зберігається Практика партійного патронажу, яка застосовується В. Януковичем для призначення лояльних чиновників на посади в державні служби, що дає змогу розширювати мережу «Сім’ї» та контролювати ресурси для її зміцнення. В. Цушко після звільнення з посади міністра економіки очолив Антимонопольний комітет; Ю. Хіврич (ПР) став заступником міністра ЖКГ; В. Яцуба (ПР) призначений постійним представником Президента в Криму, а згодом очолив Севастопольську міську державну адміністрацію; Д. Колєсніков (ПР) очолив Державне агентство з управління державними корпоративними правами і майном. Отже, в українській політиці за президенства В. Януковича клієнтелізм здійснюється через формування клієнтелістської мережі на основі міжособистісних зв’язків та застосовується практика партійного патронажу для побудови владної вертикалі на регіональному рівні. Партійний патронаж здійснюється у формі призначення на посади в державні структури лояльних чиновників, які є членами Партії Регіонів з метою контролювати процес прийняття рішень та потік інформації в структурі управління.