Читайте также:
|
Школу, яка в історії соціально-економічної думки отримала загальну назву "історичної" (її називають також "школа національної політичної економії", іноді - " німецька історична школа", "національна школа німецької політекономії") часто відносять до т. зв. "нетрадиційних напрямів". Ця школа по суті уособлює не стільки "історичний", стільки "соціально-історико-економічний" підхід до вивчення конкретних національних процесів явищ.
Особливістю методології досліджень представників "історичної школи" був аналіз економіки з погляду усіх історичних аспектів життя конкретної нації - історії розвитку її культури, науки, мистецтв, індустрії, моралі, релігії, державних інститутів тощо. Можна стверджувати, що вони першими застосували т. зв. "цивілізаційний підхід" як наукову методологію.
Історичну першість в розвитку "історико-національної методології" по праву віддають "німецькій національній політекономії", її засновником був Фрідріх ЛІСТ. Основна праця Ліста має повну назву "Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз" (до світової скарбниці знань увійшла під скороченою назвою "Національна система."). Ф. Ліст писав: "Як характерну особливість системи, яку я висуваю, я стверджую національність. Вся моя будівля заснована на природі нації як посередника між індивідуумом і людством". З позицій сьогодення, можна стверджувати, що Ліст як видатний науковець, перевів загальні соціально-економічні принципи на мову конкретних національних соціально-економічних систем.
Таким чином, "німецька національно-історична школа" стала методологічною основою для подальшого вивчення національних моделей "соціальних економік" в різних країнах.
Социальной рыночной экономике присущи различные модели, обусловленные национальной спецификой. Различают европейскую модель (немецкую, шведскую, голландскую), азиатскую (японскую,….) америанскую и другие модели социальной рыночной экономики.
Согласно Классификации Европейского Сообщества существует две основні моделі соціальної політики: модель Бісмрка, которая устанавливает жесткую связь между уровнем социальной защиті и предидущей професійною діяльністю людини та модель Бевериджа, яка передбачає,що людина незалежно від його приналежності до економічно активного населення має право на мінімальну соціальну захищенність за старістю, хворобою та інше. Проізводними її є ліберальна модель, соціал-демократична, консервативна і католична модель соціальної економіки.
Либеральная модель допускает предоставление возможностей для решения индивидуальных проблем самому гражданину, а государство формирует условия для этого и берет на себя только те функции, которые не может исполнить собственными силами личность или семья. Целью социальной политики при таком подходе является обеспечение равных возможностей, предоставление равных шансов всем в достижении соответствующего социального статуса. Государство не несет ответственности за развитие граждан и их социальную перспективу, но создает им необходимые для этого экономические, правовые и культурные условия. Либеральная модель социальной политики предусматривает объединение частного и государственного секторов в социальном обеспечении и социальной защите населения. Количество субъектов социальной политики может расширяться, а объектами ее преимущественно должны быть лица, не способные по различным причинам обеспечить себя самостоятельно. Она предусматривает различные системы социального страхования, включая в них самих работников как субъектов социальной политики. Специфической чертой либеральной модели является предоставление центральной роли адресной социальной помощи, и меньшего значения - социальному страхованию.
Основной целью социал-демократической модели социальной политики является достижение социальной справедливости в обществе, сокращение неравенства в распределении социальных и экономических ресурсов. При таком подходе государство гарантирует определенный уровень доходов и социальных услуг независимо от трудового вклада. Потребности населения являются основанием для определения социальных расходов. Расходы на социальные услуги рассматриваются как инвестиции в человеческий капитал, что является наивысшей ценностью и условием экономического роста. Эта модель снимает с человека беспокойство за решение собственных социальных проблем, исключая стимулы самореализации и борьбы за свое существование. Государствам, отнесенным к социал-демократической модели (Швеция, Норвегия, Финляндия), свойственна всеобъемлющая система перераспределения доходов, которая значительно смягчает расслоение общества по уровню дохода.
Центральный принцип консервативной модели - упор на рынок, страхование под государственным наблюдением. Гарантом социального обеспечения выступает государство, а финансируется оно через разнообразные страховые фонды. Уровень социального обеспечения зависит от стажа работы, уровня заработной платы и т.п. Вертикальное перераспределение доходов здесь очень незначительно. Данная модель построена на взаимных обязательствах наемных работников и работодателей, на принципе трудового участия (лучше обеспечен тот, кто больше работает и больше зарабатывает) и на предпочтении реабилитации по сравнению с выходом на пенсию, чтобы не допускать досрочного ухода в связи с потерей трудоспособности. Для стран с данной моделью (Италия, Франция, Германия, Австрия) характерно расслоение населения по уровню дохода и социальному статусу.
Принципы католической модели социальной политики даны в ряде «папских писем», изданных Ватиканом в течение XX ст. Главным принципом является вспомоществование, т.е. ближайшая инстанция должна всегда пытаться решить возможные социальные проблемы. Естественно, индивид является ближайшей инстанцией. Если он не может себе помочь, то обращается за помощью к семье и родственникам. Следующей инстанцией будет местная община, включая церковь и гражданские организации, а также соседей и т.д. Если и это не поможет, то индивиду следует воспользоваться услугами соответствующих систем страхования. Последней инстанцией является государственный сектор. В данной модели семья и прочие институты гражданского общества в местной общине играют основную роль. Модель предполагает наличие структуры клиентизма и патроната, содержащие элементы рыночных структур, а также политические и социальные права личности.
Для всех современных моделей социальной политики присуща конвергенция
1. "Європейська" модель "соціальної економіки"
Найбільш довершеної форми "соціальна ринкова економіка" (в німецькому варіанті "соціальне ринкове господарство") набула в Німеччині.
За твердженнями дослідників, "скандинавська модель " являє собою систему взаємопов'язаних факторів, жоден з яких не можна вилучити, не порушуючи всю соціально-економічну конструкцію. Основа цієї моделі полягає у "соціальній домовленості" між організованим робітничим рухом і великим капіталом. Вона передбачала розв'язання проблеми використання національних ресурсів, який відповідав би потребам кожного громадянина країни з урахуванням його соціально-економічного становища і соціального статусу в суспільстві.
Державами з соціал-демократичною моделю є Швеція, Норвегія, Фінляндія. В межах означеної "скандинавської моделі" особливої уваги заслуговує модель т. зв. "шведського соціалізму ". Слова т. зв. "шведський соціалізм" вжиті в лапках саме тому, що, як відомо, Швеція є типовою капіталістичною країною, з усталеними ринковими традиціями і ніколи не перебувала в полоні ортодоксальних "соціалістичних ідей".Так, особливістю "скандинавської" соціально-економічної моделі традиційно вважається висока питома вага державного сектору, наявність потужних фінансових груп і розвинений кооперативний рух, висока кваліфікація робочої сили. Т.зв. "скандинавська модель" традиційно відзначалась соціальною спрямованістю економічної політики - наданням пріоритету в досягненні повної зайнятості, покращанні умов праці, у створенні розвинених систем соціального добробуту, охороні навколишнього середовища. До числа фундаментальних елементів "шведської моделі" соціальної (а не соціалістичної!) економіки слід віднести такі: збереження приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва з відповідною формою господарювання, розвинені ринкові системи й механізми, значне державне регулювання економіки, безумовне визнання демократичних цінностей, досягнення соціального миру на основі партнерства праці і капіталу, перерозподіл суспільного продукту за допомогою активної соціальної політики держави, виходячи з цілей повної зайнятості і підвищення добробуту трудящих.
Усі названі процеси відбуваються на фоні збереження політично незалежних країн. В цьому, до речі, й полягає головна відмінність "європейської моделі" від "моделі Сполучених Штатів", де ринкова модель охоплює окремі штати, що входять в єдину державу. Загальноєвропейська модель ринку й досьогодні зберігає "національні мундири" окремих країн (Англія, Франція, Німеччина, Італія тощо).
2. "Американська модель"(ліберальная модель)
Ринкова, а з часом "соціальна ринкова економіка" Сполучених Штатів, безперечно, має свої особливості. Головні її ознаки - приватна власність, підприємництво у різних його формах, різні види конкуренції, різноманітність і багатобарвність ринків.
Найважливішою складовою американської моделі "соціальної економіки" є її "конкурентність" в широкому розумінні слова. Історично і ментально "американська модель" вироблялася на принципах "конкурентноспроможності", "змагальності", "успішності" та "живучості". В основі цієї моделі, поза сумнівом, перебувала суто "ринкова конкуренція". В "соціальній економіці" конкуренція диктує жорсткі правила поведінки для кожного члена "соціуму", для "домогосподарства" і будь-якого підприємства чи компанії
Особливістю американізованої моделі "соціальної економіки" є її чисто виражений "змішаний характер". Навіть суто господарчий її механізм включає не два, а три компоненти -конкуренцію, державне й корпоративне регулювання. Роль т. зв. "корпоративного регулювання" в соціально-економічному устрої Сполучених Штатів заслуговує на спеціальний розгляд.
3. Т. зв. "азійська модель"
З точки зору соціально-економічного розвитку "азійські країни" являють собою надзвичайно пістряву картину - від "соціально-оріентованих і державно-регульованих" до таких, які лише починають засвоювати ринкові засади. Тому вести мову про якусь єдину "азійську соціально-економічну модель" рано, хоча можна впевнено казати, що своїм корінням вона виростає з "азійського способу виробництва". Це означає, що в конструкції "азійської соціальної економіки" державі завжди належала особлива роль внаслідок специфіки клімату, природних факторів, національних і культурних традицій, релігійних уподобань.
Саме на азійському континенті склалася унікальна і неповторна "китайська цивілізація" з її "державницькими устремліннями". Китайська модель "ринкової економіки" цілком вписується в "загальноазійську модель" саме завдяки "державницькому сектору" як провідного і вирішального в соціально-економічному прогресі. Аналізуючи складові успішності китайської соціально-економічної реформації, треба однозначно виділити - сприйняття ринкових принципів господарювання, державне стимулювання підприємницької ініціативи, збереження політичної стабільності та передбачуваності поведінки керівництва країни (що спричинилося, зокрема, до залучення іноземних інвестицій).
Говорячи про "азійську модель" не можна обминути "соціально-економічний" феномен "Японського дива ". Ми вже згадували складові "японського дива", пов'язані з використанням найпередовіших досягнень світової цивілізації з поєднанням неповторної японської специфіки. Так само, як і у Китаї, державний сектор та економічна роль держави, своєрідно спричинилися до "японського дива". Дослідники відзначають надзвичайно високий рівень фактору "японської самоідентифікації" в її національній трансформації. *
"Японський варіант" соціально-економічного розвитку з певними модифікаціями повторили Сингапур, Тайвань та Південна Корея. Чимало з японського досвіду взяли Малайзія, Індонезія та інші азійські країни. Усе це дає підстави для тверджень про специфічну "азійську модель" соціально-економічного розвитку. Вивчення своєрідного і неповторного "азійського досвіду" являє спеціальний інтерес, особливо для країн т. зв. "державницьких" соціально-економічних устроїв.
СНГ
Російські традиції в господарюванні упродовж віків визначалися двома моментами - традиціями "державності" і традиціями "общинності".
Щодо України, то її унікальне геополітичне становище між Сходом та класичним Заходом визначило особливості національного менталітету і значною мірою позначилося на його трагічній історії. Українська національна ідея завжди була пов'язана із синтезом національного і соціально-демократичного визволення. Говорячи про суто "українську соціально-економічну модель", можна сказати, що історично і традиційно, навіть підсвідомо, вона намагалася уникати крайнощів як директивної державності, так і безмежного лібералізму.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |