Читайте также:
|
Дидактика як наука має одній з своїх можливостей пізнання процесу навчання. Результатом цього пізнання є виявлення об'єктивно існуючих законів та закономірностей процесу навчання. Це становище наочно підтверджується тим, що у дидактичних роботах останніх сформульовано значну кількість педагогічних законів і закономірностей. Проте передчасно казати про суворої їх системі, оскільки, по-перше, що з виділених положень, на погляд, не можна будувати до рангу законів, оскільки вони висловлюють не внутрішні, а зовнішні, не стійкі, а варіативні зв'язку. Вони часом відбивають не функціонування та розвитку, лише структуру педагогічного процесу.
Закономірність – це результат сукупного дії безлічі законів, тому вона висловлює багато зв'язку й відносини, тоді як закон однозначно відбиває певну зв'язок, ставлення. Вивчення закономірностей навчання тому - це пошук загальних тенденцій розвитку та функціонування педагогічних (дидактичних) систем.
Закономірності навчання висловлюють суттєві й необхідні зв'язок між його умовами і результатом, а зумовлені ними принципи визначають загальну стратегію рішення цілей навчання. Така стратегія звичайно позначається терміном підхід (наприклад, індивідуального підходу, проблемний підхід тощо.). Підхід у педагогіці - це сукупність принципів, визначальних стратегію навчання чи виховання.
Категорії загального, й одиничного вимагають визначення співвідношення загальнолюдського, національного і індивідуального у доборі змісту освіти, його спрямованості формування етнічних еталонів, ментальних характеристик, індивідуальних схильностей і здібностей особистості, і навіть врахування спільних і специфічні умови функціонування тій чи іншій системи навчання.
Категорія заходи виводить на теорію і практику навчання принцип оптимальності, чи заходи, у доборі змісту, методів, форм та способів педагогічних впливів.
Категорії суті доповнень і явища зумовлюють необхідність виявлення внутрішніх характеристик процесу навчання дітей і всього діапазону його особливостей, у своїй сукупності характеризуючих навчання як педагогічний процес.
Єдність забезпечення і форми у процесі навчання знаходить своє вираження у адекватності змісту освіти видам і формам навчальної діяльності, згідно методів навчання його технічного оснащення тощо.
Категорія необхідності вимагає побудови процесу відповідно до закономірностями навчання, вікового і індивідуального розвитку. Так само значимої є і категорія випадковості, що з урахуванням явищастохастичности у навчанні, відповідно до яким один і той ж педагогічне вплив передбачає варіативність реакцій у відповідь учнів, який завжди адекватних задуму педагога.
Ефективність процесу навчання закономірно залежить від умов, у яких протікає (матеріальних, гігієнічних, соціально-психологічних тощо.). До значимих умов для навчання ставляться професіоналізм вчителя (викладачів), її творчий потенціал, спроможність до рефлексії, прагнення своєчасному поповненню знань і корекції особистісних якостей.
Об'єктивною є залежність результатів навчання від особливостей взаємодії що розвивається особистості зі світом. Сутність закономірності у тому, що результати навчання залежить від характеру діяльності, у якому у тому чи іншому етапі свого розвитку включаєтьсяобучаемий. Так само важлива закономірність відповідності змісту, форм і методів навчання віковим і індивідуальних особливостей і можливостям учнів.
Названі закономірності процесу навчання знаходять своє конкретне вираження у принципах навчання.
Закономірності навчання, аналізовані як вираз дії законів у умовах, — це об'єктивні, суттєві, стійкі, повторювані зв'язок між складовими частинами, компонентами процесу навчання. Особливість поняття «закономірності» в дидактиці у тому, що це зв'язку, залежності компонентів процесу навчання мають переважновероятностно-статистический характер. Частина діє завжди, незалежно від дій його учасників і умови процесу, наприклад: цілі й зміст навчання залежить від вимог суспільства до рівня освіти особистості. Велика ж його частина закономірностей проявляється як тенденція, тобто над кожному окремому разі, а статистичному ряду, в деякому безлічі випадків. Це притаманно всіх громадських процесів, також і процесу навчання, оскільки вона залежить від багатьох чинників: свідомої діяльності вчителя і учнів, культурних, матеріальних умов тощо.
Багато закономірності навчання виявляються досвідченим, емпіричним шляхом, отже, навчання може будуватися з урахуванням досвіду, як кажуть, по здоровому глузду. Проте побудова ефективних систем навчання, ускладнення процесу навчання із включенням нових дидактичних коштів вимагає теоретичного знання про закони, якими протікає процес навчання.
Виділяються зовнішні закономірності процесу навчання дітей і внутрішні. Перші характеризують залежність навчання від громадських процесів і умов: соціально-економічної, політичну ситуацію, рівня культури, потреб суспільства на певний тип особи і рівня освіти.
До внутрішнім закономірностям процесу навчання ставляться зв'язок між його компонентами: між цілями, змістом, методами, засобами, формами. Інакше висловлюючись, це залежність між викладанням, вченням і досліджуваним матеріалом. Таких закономірностей у педагогічній науці встановлено значна частина, більша частина з них, як уже зазначалося, діють лише під час створення обов'язкових умов для навчання. Зазначимо окремі.
Існує закономірна зв'язок між навчанням і вихованням: навчальна діяльність викладача переважно носить який виховує характер.Воспитательное вплив його залежить від створення низки умов, у яких протікає навчання. Опис цих умов характеризує окремі прояви зазначеної закономірності.
Інша закономірність свідчить, що є залежність між взаємодією вчителя і учня і результатами навчання. Згідно з положенням навчання неспроможна відбутися, якщо нівзаимообусловленной діяльності учасників процесу навчання, відсутня їх єдність. Приватним, конкретнішим проявом цієї закономірності є зв'язок між активністю учня і результатами вчення: ніж інтенсивніше, свідомішеучебно-познавательная діяльність школяра, тим більша якість навчання. Приватне вираз цієї закономірності полягає у відповідність цілей вчителя і учнів, при неузгодженості цілей то ефективність навчання знижується.
Назвемо і інших закономірностей, які з навчанні за наявності визначених умов.
Міцність засвоєння навчального матеріалу залежить від систематичного прямого і відстроченого повторення вивченого, від включення їх у раніше пройдений й у новий матеріал. Розвиток розумових умінь і навиків учнів залежить від використання пошукових методів, проблемного навчання дітей і іншихактивизирующих інтелектуальну діяльність прийомів і коштів.
Формування понять у свідомості учнів може відбутися у разі, якщо буде організована спеціальна пізнавальна діяльність із виділенню істотних ознак, явищ, об'єктів, операції з зіставленню і розмежування понять, для встановлення її змісту, обсягу й ін.
Зазначені закономірності підкреслюють одну важливу педагогічну істину, суть якої у цьому, що результати навчання дітей і виховання особистості залежить від характеру діяльності, у якому включається учень. Саме тому вони служать базою розробки системи стратегічних ідей, що є ядро сучасної педагогічної концепції навчання. У суті своїй цю концепцію зводиться до наступним ідеям:
1. націленість навчання і виховання формування особистості, індивідуальності, яка має духовним багатством, загальнолюдськими цінностей і мораллю, усебічно і гармонійно розвиненою, здатної до плідної та продаж найпродуктивнішої діяльності;
2. єдність організації навчально-пізнавальної, пошукової, творчої діяльності учня за умови формування особистості;
3. оптимізація змісту, методів, коштів, розпорядження про відбір методів, приносять максимальний ефект при відносно невеликих витратах часу й праці.
Отже, знання дидактичних закономірностей у тому, перебіг процес навчання, поруч із психологічними та інші його характеристиками дозволяє вченим та практикам побудувати його оптимально у різних конкретних випадках. Закони та закономірності служать теоретичної підвалинами вироблення,постулирования принципів навчання дітей і правил практичної школи.
Як зазначалося, виділяють зовнішні та внутрішні закономірності навчання.
До перших відносять залежність навчання від громадських процесів і умов (соціально-економічної, політичну ситуацію, рівня культури, потреб й держави у певному типі і прогнозного рівня освіти); до другого — зв'язок між компонентами процесу навчання (між цілями, змістом освіти, методами, коштами підприємців і формами навчання; між учителем, учнем і здоровим глуздом навчального матеріалу).
До зовнішнім закономірностям ставляться:
соціальна обумовленість цілей, забезпечення і методів навчання;
який виховує і розвиваючий характер останнього;
навчання завжди ввозяться спілкуванні і полягає ввербально-деятельностном підході;
залежність результатів навчання від особливостей взаємодії студента навколишнім світом.
До внутрішнім закономірностям процесу навчання ставляться:
залежність його розвитку від способи вирішення основного протистояння між пізнавальними чи практичними завданнями і готівковим рівнем необхідні розв'язання знань, умінь і навиків учнів, розумового розвитку;
ставлення між взаємодією вчителя і учня і результатами навчання;
підпорядкованість результативності навчання способам управління процесом останнього, і активності самого учня;
задачна структура, тобто за успішне вирішення однієї навчальної завдання й постановці наступній учень просувається від незнання до знання, від знання – уміння, від вчення – донавику.
Принципи навчання втілюють вимоги осередку — наочності, свідомості і активності які у навчанні, систематичності і послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури та досвідом діяльності, єдності теорії та практики.
У результаті історичного поступу теорії та практики навчання сформувалися різновиди, стилі та художні засоби навчання. У кожному виді, попри помітні відмінності, можна знайти загальні моменти, характерні будь-кого навчання.
По-перше, основу процесу навчання будь-якого виду лежить система принципів, кожен із яких виступає як керівних ідей, норми, чи правил діяльності, визначальних як характер взаємозв'язку викладання й вчення, і специфіку діяльності викладача і учнів.
Другий загальний момент нічого для будь-якого виду навчання — це циклічність вищезазначеного процесу, тобто повторюваність дій педагога і студента від постановки мети для пошуку засобів і оцінці результату. З одного боку, циклічність передбачає постановку учителем завдань і цілей, і навіть оцінку засвоєних знань. З іншого боку, як усвідомлення і рішення які навчаються поставлених завдань, і спроможність до самооцінці. Це засвідчує двосторонньому характері процесу навчання.
Третій загальний момент всіх видів навчання — це структура процесу навчання, яка втілює ступінь його відповідності цілей і методів результатам. Вибір методів навчання дітей і логіка їх застосування характеризують стиль поведінки й діяльності суб'єктів процесу навчання (педагога і учнів).
Методи навчання — це методипреподавания-учения. У педагогіці неодноразово були спроби створити класифікатор методів навчання. Є різноманітні типології вищезазначеного процесу, проводять систематизацію з різних підставах. Наприклад, перша група включає у собі методи передачі й засвоєння знань (їх іноді називають словесними). До них відносять розмову, розповідь, дискусію, лекцію, роботи з текстом. Друга ж група – це практично методиобучен6ия (вправи, практичні заняття, лабораторні експерименти). До третьої групи методів відносять контроль й оцінку результатів навчання (самостійні і контрольні роботи, текстові завдання, заліки й іспити, захист проектів).
Форма навчання – це спеціальна конструкція саме процесу. Форма навчання означає колективну, групову і індивідуальну роботу учнів під керівництвом педагога. Форма організації навчання передбачає будь-якої навчання означає колективну, групову і індивідуальну роботу учнів під керівництвом педагога. Форма організації навчання передбачає будь-якої вид навчального заняття — урок, лекцію, факультатив, гурток, екскурсію, майстерню.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 113 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |