Поняття розвитку.

Розвиток – це поступовий процес системного нагромадження за порівняльно довгий проміжок часу направлених і незворотних змін.

Розвиток вказує на те, що матерія не просто існує і рухається в просторі й часі, але й змінюється в певному напрямку (це ж стосується і духовного життя).

Час – необхідна умова якісного розвитку любої матеріальної системи.

Таким чином, розвиток як властивість матерії нескінченний процес її самооновлення, поява якісно нових форм свого існування і руху.

Поняття «розвиток» виділяє із загальної маси змін такі, котрі зв’язані з поновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміненням, перевтілення у щось нове. Причому, у випадках розвитку мова йде не про разові, а про наростаючі, розгорнуті у часі поступові якісні трансформації системи. Для характеристики того чи іншого процесу як розвитку, як правило, потрібні великі періоди часу, які дозволяють судити про тенденції, направленість змін.

Принципи розвитку:

1. Принцип цілісності – кожен елемент складається з багатьох частин
   які взаємодіють між собою. Різним типам зв’язку відповідають різні типи цілісності.
2. Принцип системності – це риси внутрішньої організації систем. Існують неорганізаційні сукупності (слабка внутрішня організація) і системні ефекти (стійка структура).
3. Принцип причинності – явища, які ведуть за собою інші явища (причина і наслідок). Одним із типів причинно – наслідкового зв’язку є «ефект доміно», коли дія однієї причини визиває цілий ланцюг наслідків. Причина і наслідок взаємно впливають одна на одну.
4. Принцип детермінізму – це така концепція світу, яка базується на принципах причинності і закономірності.

2. Протиріччя як внутрішнє джерело розвитку.

Питання про протиріччя – центральний у діалектиці. Вчення про єдність протиріч є її ядро, суть. Особлива значимість проблеми протиріччя визначається тим, що все, що відбувається в світі містить в собі протиріччя.

Протиріччя – це відношення між протилежностями, протилежними частинами, властивостями, підсистемами.

Види протиріч:

1) внутрішні – зовнішні,

2) основні – не основні,

3) антагоністичні – неантагоністичні.

Протилежності входять до складу системи і в середині її складають єдність. Боротьба протилежностей є внутрішнім джерелом діалектичного руху і розвитку.

Філософи– метафізики допускають протиріччя лише як феномен мислення, виникаючих через порушення вимог формальної логіки. Але протиріччя не тільки ознака смутної думки, а насамперед визначний елемент об’єктивної діалектики природи й суспільства. У людини як особистості існують протиріччя між власним і суспільним досвідом, бажаннями і можливостями, розумом і почуттями.

Протиріччя – це єдність взаємовиключних протилежностей.

Відношення протилежності елементів, об’єктів реальності, їх сторін і властивостей виражає властиву всім явищам дійсності суперечність. У протиріччях – імпульсом самозміни є джерело розвитку, яке змінює речі на щось нове. Якщо б предмети були б постійною тотожністю самим собі, без протилежностей, вони були б абсолютно незмінними.

Боротьба протилежностей та їх взаємозаперечення – спонукаючий до якісних змін фактор. У боротьбі протилежностей відбувається їх взаємодія, тобто відбувається переміщення між ними речовин, енергії та інформації. В силу боротьби протилежностей мають місце зміни відносин між ними, а тим самим – поетапне розгорнення і поглиблення протиріч. В результаті взаємодія протилежностей призводить до вирішення протиріччя.

Форми вирішення протиріччя:

1) перехід протилежностей одна в одну;

2) перехід в більш високі форми;

3) перемога однієї протилежності над іншою;

4) зникнення обох протилежностей при повній зміні предмета.

Абсолютність боротьби протилежностей заключається в тому, що в їх взаємодії виникає в предметі внутрішня «напруга», виникає імпульс до змін і формуються тенденції його розвитку.

Типи протиріч:

1) внутрішнє протиріччя – це єдність протилежностей у самій суті предмету,

2) зовнішні – ті, які виникають між співіснуючими і взаємозв’язаними явищами,

3) онтологічні – фізичні, біологічні, хімічні, соціальні протилежності,

4) гносеологічні – пізнавальні:

а) когнітивні – виникають в пізнавальних діях,

б) логічні – виникають внаслідок порушення законів правильного мислення,

в) категоріальні – протилежності типу можливості – дійсності, причини – наслідку, якості – кількості,

5) аксеологічні – протилежності ціннісних відносин людей,

6) праксеологічні – економічні, політичні, ідеологічні протиріччя.

3. Основні закони діалектики.

Закон – це внутрішній суттєвий зв'язок явищ, обумовлюючий їх необхідний, закономірний розвиток.