Читайте также:
|
Як і на етапі виникнення протодержав, однією з основних соціальних форм, що відіграла вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств державної епохи, була сільська община. Вона значною мірою визначала характер політичної влади в цих суспільствах, роль і функції давньосхідної держави, особливості правових систем.
Сільська община, зміцненню позицій якої сприяли колективні зусилля її членів по створенню іригаційних споруд, мала величезний вплив на уповільнення процесів класоутворення, на форми земельної власності і засоби експлуатації в давньосхідних суспільствах. Тут безпосереднім власником землі була сама община. Водночас і держава виступала в ролі верховного власника землі, владно-власницькі права якого реалізовувалися в отриманні з общинників податку.
Лад багатоукладного господарського життя визначав виключно неоднорідний соціальний склад давньосхідних суспільств, який можна диференціювати в межах трьох основних соціально-класових утворень:
1) пануючий соціальний прошарок, куди входили придворна і служива аристократія,
командний склад армії, заможна верхівка землеробських общин та ін.;
2) вільні дрібні виробники — общинники-селяни і ремісники, що жили своєю працею;
3) різноманітні категорії осіб, позбавлені засобів виробництва: раби, залежні підневільні робітники та ін.
На Сході була відсутня чіткість соціально-класових меж, наприклад, існували різноманітні категорії залежного населення, що займали проміжні позиції між вільними і рабами, або деякі перехідні категорії вільних (від дрібних землевласників до пануючого прошарку, зокрема, до дрібного купецтва і чиновництва). Станово-правовий статус індивіда в суспільстві, як правило, не співпадав, а розходився з його соціальноекономічним становищем.
Вершиною Давньоєгипетської держави був цар-фараон (від слова «перо», що в перекладі з єгипетської означає «високий будинок», в єврейській транскрипції «паро», а в грецькій «фараон»), якому приписували божественну гідність. Цар — бог за життя і після смерті, нащадок бога. Цар не вмирає, а «заходить у свій вічний горизонт».
Фараону належала вся повнота законодавчої влади. Він здійснював законодавство
одноосібно, йому допомагали в цьому лише вищі сановники країни («радники царських наказів»). Всі зобов’язані були сліпо коритися його наказам. Фараон стояв також на чолі усього адміністративного апарату. Йому належала вища судова і вища військова влада. Як нащадок богів, як посередник між богами і людьми фараон був також і верховним жерцем.
Найбільш розвинений чиновницький апарат був у Єгипті. Він представляв величезну армію чиновників різних рівнів. Очолював цю армію візир (джаті) — всемогутній голова усього бюрократичного апарату. У його руках були зосереджені адміністративна, судова і військова влада.
Значною була також роль іншої поважної посадової особи — охоронця печатки, або головного скарбника. Скарбник завідував державними складами, в яких зберігалися натуральні приношення. Йому підпорядковувалися два скарбники царя, що керували роботами каменоломень, мідними рудниками і виконували, крім того, функції військового і морського міністрів.
Крім цих чиновників існували доглядач «білої палати» і доглядачі двох царських
житниць. Важливою була роль «начальника всіх царських робіт», який був свого роду царським архітектором і міністром громадських робіт, що стежив також і за порядком виконання повинностей, які лежали на вільному населенні.
У кожній з держав існували органи місцевого управління, які підкорялися єдиному центру в особі монарха. В Єгипті на місцях державне управління здійснювали голови номів. Вони представляли вищу судову і адміністративну влади в номі, збирали податі в скарбницю. Правитель ному титулувався «завідувачем областю», «начальником доручень» або «першим після царя». На місцях були також місцеві судді, писарі, завідувачі складами тощо.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 105 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |