Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Граничні норми підіймання і переміщення вантажів підлітками під час короткочасної та тривалої роботи

Примітки:

1. Короткочасна робота – 1-2 підняття та переміщення вантажу, тривала – більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу.

2. Календарний вік визначається кількістю повних років, що відлічують­ся від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари й упаковки.

4. Докладуване м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати гра­ничної ваги вантажу, його тривалість – не більше 3 хв., подальший від­починок – не менше 2 хв.

Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, – 24 години.

Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належ­них умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Виробниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час.

Після закінчення виробничого навчання присвоюється квалі­фікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником і надаєть­ся робота відповідно до набутої кваліфікації. За час навчання ви­плачується заробітна плата.

Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних навчальних за­кладів працюючій молоді надається відпустка:

- для вступних іспитів у ВЗО – 15 календарних днів;

- для вступу до середніх навчальних закладів – 10 календарних днів.

Молодь, що навчається, може отримати один вільний день на тиждень без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що ро­ботодавець обов'язково створює органи управління охороною праці на підприємстві і забезпечує їх функціонування для виконання керівництвом та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. У розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охо­рони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб, при меншій чисельності – очолює службу охорони праці сумісник або сто­ронній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти ро­боту виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі по­рушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих, та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути ство­рена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають реко­мендаційний характер.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи по­винні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допо­моги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (ст. 18). Навчання та перевірка знань повинні здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною небезпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці).

У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійсню­ється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми влас­ності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, ви­трати на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої про­дукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місце­вого бюджетів, на охорону праці передбачаються витрачати не мен­ше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержав­них, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством. Законом передбачено вносити в колективний договір угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (ст. 20) з визначенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, ма­шини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимо­гам нормативно-правових актів з охорони праці і, перед введен­ням у дію, повинні пройти експертизу (ст. 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (ст. 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У статті 23 перед­бачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також направлятися до органів державного управління і держав­ного нагляду. Відповідно до Закону (ст. 24), можуть створюва­тися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, пра­цівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників (ст. 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня без­пеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, уго­дою та законодавством. Відшкодування збитків (ст. 26) за по­рушення правил охорони праці – державі, юридичним і фізичним особам – згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розсліду­вання її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V – "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI – "Державне управління охороною праці" (ст. 32) – визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію

Статті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблем охорони праці (ст. 37) проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, в межах загальнодержавної та інших програм із цих питань – науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.

Розділ VII – "Державний нагляд і громадський контроль за охо­роною праці." Державний нагляд (ст. 38) здійснюють: спеціаль­но уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці; спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки – Дер­жавний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпе­ки – Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці – Сані­тарно-епідеміологічна служба МОЗ України. У статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист по­садових осіб спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охо­рону праці (ст. 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки, громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (ст. 42) і діє відповідно до типового положення.

Розділ VIII – "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (ст. 43), максимальний розмір якого ста­новить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізич­ної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів нараховуються до державного бюджету. Відповідальність за по­рушення вимог щодо охорони праці (ст. 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ IX. "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 – з 1 січня 2003 p.

Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконан­ня службових обов'язків працівниками, є Кодекс законів про працю України (КЗпП).

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У КЗпП викладені основні трудові пра­ва та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або до­говорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.

Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регу­люються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Колективний договір, угода укладається профспілковим комі­тетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем.

Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах (конференції) трудового колективу і затверджуватись зборами (конференцією).

Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення щодо робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удоско­налення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін.

Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і по­ширюється на всіх працівників установи, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

У відповідності з Законом України "Про колективні договори і угоди" передбачено внесення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін з цих заходів.

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язан­ня сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або проф­захворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

Рекомендовано включати до розділу "Охорона праці" договору заходи із по­ліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України", адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або заповнення колективного договору, угоди; порушення строків переговорів або ухилення від переговорів роботодавців, уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників сторін по укладенню, зміні або доповненням колективного договору, і передбачає накладення на порушни­ка штрафу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат. По­рушення чи невиконання колективного договору особами робото­давців, уповноваженим трудового колективу, представниками трудових колективів передбачає накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.

Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим колективом органи, представникам тру­дових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, передбачає накладання штрафу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

У Кодексі законів про працю України є положення про трудо­вий договір. Трудовий договір – це угода між працівником і робото­давцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, ви­значену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового роз­порядку, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для ви­конання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір може бути: 1) строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умо­вами роботи, правами і обов'язками, які вони повинні виконувати.

Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ "Охо­рона праці". У ньому зазначено, що на будь-якому об'єкті, де пра­цюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я та самопочуття.

Роботодавець або уповноважені ним органи повинні дбати про умови праці, їх полегшення, оздоровлення навколишнього середо­вища, виконання правил безпеки й інструкцій з техніки безпеки, забезпечувати контроль здоров'я для працівників із шкідливими умовами праці, забезпечувати спецодягом та засобами захисту пра­цюючих від шкідливого впливу речовин, що використовуються в процесі праці, слідкувати за дотриманням трудового законодав­ства на підлеглому об'єкті, створювати умови для здійснення кон­тролю за умовами праці, дбати про відпочинок працюючих.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професій­ного захворювання, які спричинили втрату працездатності" регу­лює взаємовідносини:

- потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з пи­тань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю пра­цівника під час виконання ним трудових обов'язків;

- роботодавців і страховика з питань усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів.

Основними принципами Закон проголошує:

- обов'язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

- сплату страхових внесків лише роботодавцями;

- формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- управління страхуванням представниками працівників, ро­ботодавців та державних органів на основі соціального партнерс­тва і на паритетних засадах під наглядом держави;

- економічну заінтересованість суб'єктів страхування в по­ліпшенні умов та безпеки праці;

- надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та профе­сійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 р. № 1105-ХIV, що був введений в дію 1 квітня 2001 р., всі підприємства повинні реєструватися в регіональних Управлін­нях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отри­мати страхове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємства класу професійного ризику. Клас професійного ризику та страховий та­риф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставі Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та постанови KM України від 13.09.2000 p. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання". Найбільші страхові вне­ски, з урахуванням змін, внесених Постановою KM України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67 клас ризику), найменші – 0,86% (1 клас) від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а з урахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%.

Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться у ви­щий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхо­вого Фонду і, відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страхових внесках скасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці. Контроль за станом травма­тизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюють страхові екс­перти Фонду. Страхові виплати потерпілим виплачує страховий Фонд. Великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушують власника дбати про стан безпеки й удоско­налювати виробництво, щоб мати пільги і низький клас ризику.

Згідно з Законом "Про загальнообов'язкове соціальне страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням" працівники, а в окремих випадках і члени їх сімей, забезпечуються в порядку дер­жавного соціального страхування:

1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою по вагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

2) допомогою з нагоди народження дитини; допомогою на поховання;

3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втрати годуваль­ника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.

Кошти державного соціального страхування можуть витрача­тися на санаторно-курортне лікування працівників, на обслугову­вання профілакторіями, на дієтичне харчування.

По тимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівню­вати повному заробітку.