Читайте также:
|
|
Відповідно до ст. 14. Конституції земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю фізичних і юридичних осіб гарантується в конституційному порядку. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У зв'язку з цим розд. IV ЗК цілком присвячений набуттю та реалізації прав на землю і передбачає конкретні заходи щодо безпосереднього втілення конституційних положень у суспільне життя.
Підстави та умови набуття права на землю, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, набуття прав на землю за давниною користування (набувальна давність), умови переходу прав на земельну ділянку при переході прав на будівлі та споруди тощо, передбачені в гл. 19 ЗК. Вона є однією з найважливіших складових частин земельного закону, а її зміст тісно пов'язаний зі змістом попередніх розділів ЗК, зокрема із правовим регулюванням відносин власності на землю, правом землекористування, земельними сервітутами та обмеженнями прав на землю. Тому підстави, способи і порядок набуття прав на землю громадянами та юридичними особами не можна розглядати у відриві від інших положень земельного закону.
Водночас у ЗК закріплені нові підстави, умови, способи і порядок набуття прав на землю. До них, зокрема відносяться придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових договорів, та їх продаж на конкурсній основі. Систематизована численність таких норм дозволяє говорити про формування нових правових інститутів набуття прав на землю у сучасному земельному праві, що динамічно розвивається. їх необхідно відрізняти від традиційних підстав, умов і порядку набуття прав на землю, чим власне і пояснюється виділення зазначених питань у відособлену главу.
Приступаючи до розгляду підстав набуття прав на землю громадянами та юридичними особами, варто підкреслити, що ними в основному набувається право власності та право користування земельними ділянками. Саме ці права на земельні ділянки для них представляють приоритетний інтерес. Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених ЗК. У наведеній нормі земельного закону закріплені загальні положення щодо придбання землі як вітчизняними, так і іноземними громадянами та юридичними особами.
Проте ЗК не визначає загальних вимог, якими мають володіти фізичні та юридичні особи для придбання земельних ділянок. Такі вимоги передбачені в ЦК й охоплюються поняттям особи, із визначенням її правоздатності, дієздатності та правосуб'єктності. Земельне законодавство сприймає ці правові категорії при визнанні фізичних та юридичних осіб суб'єктами земельного права в цілому, і суб'єктами права на землю зокрема. На цих засадах право на землю мають фізичні та юридичні особи, які є правоздатними за національним цивільним законодавством. Вони можуть здійснювати конкретні правомочності щодо реалізації земельних прав на підставі загальноцивільної дієздатності. У передбачених законом випадках земельні правомочності можуть здійснюватися їх законними представникам або уповноваженими особами.
Однак чинне земельне законодавство передбачає деякі спеціальні вимоги щодо придбання земельних ділянок. Так, відповідно до ст. 130 ЗК покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві, а також юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Таке ж переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. Звичайно, наведені земельно-правові вимоги не обмежують земельну праводієздатність фізичних або юридичних осіб, а відносяться до фактичного складу земельних правовідносин щодо придбання земельних ділянок для спеціальних видів їх використання.
Рішення про передачу земельних ділянок у власність чи надання їх у користування приймаються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Органами місцевого самоврядування, що приймають такі рішення, є сільські, селищні та міські ради, а також ради міст Києва та Севастополя. До органів виконавчої влади, належать Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації - обласні й районні держадміністрації та держадміністрації міст Києва і Севастополя. Повноваження цих органів щодо прийняття рішень про передачу відповідних земельних ділянок у власність або надання їх у користування, передбачені у главах 2 та З ЗК.
Слід зазначити, що на відміну від попереднього земельного закону, чинний ЗК не наділяє Верховну Раду України повноваженнями щодо прийняття рішень про передачу земельних ділянок у власність або надання їх у користування, за винятком погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) особливо цінних земель, а повноваження Верховної Ради АРК у цій сфері обмежені розпорядженням землями, що знаходяться в спільній власності територіальних громад, а також підготовкою висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади. Аналогічними повноваженнями в межах своєї земельної компетенції наділені обласні та районні ради, а повноваження районних рад у містах взагалі визначаються відповідними міськими радами.
За ч. 2 ст. 116 ЗК набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому для набуття права власності на землю закон вживає термін "передача", а для виникнення права землекористування - термін "надання". Треба зазначити, що лише між цими поняттями існує не тільки термінологічна, а й сутнісна відмінність "передачі" від "надання". Передача земель державної або комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб недержавної власності змінює власника землі. Надання ж земельних ділянок у постійне користування юридичних осіб державної та комунальної власності, або передача їх в оренду юридичним особам або громадянам не змінює володаря права власності на землю.
Зазначені відмінності між передачею земельних ділянок у власність та наданням їх у користування знайшли своє відображення й у деяких положеннях земельного законодавства. Так, примусове відчуження земельної ділянки у відповідних випадках, що знаходиться у власності громадян та юридичних осіб, за вимогами ст. 147 ЗК, може здійснюватися з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом і за умови повного відшкодування її вартості. А відповідно до вимог ст. 149 ЗК земельна ділянка, надана із земель державної або комунальної власності в постійне користування, може вилучатися в передбачених випадках для суспільних потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Таким чином, відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб відрізняється не тільки передбаченими випадками їх здійснення, а й за видами та змістом прав на земельну ділянку. Тому відчуження земельних ділянок з мотивів суспільних потреб слід було б включити не у ст. 140, а у ст. 141 ЗК.
Однак і передача земельних ділянок у власність, і надання їх у користування - це є складні юридичні факти, що охоплюють широке коло необхідних дій та потребують документального оформлення. Так, для передачі земельних ділянок у власність, так і надання їх у постійне користування державним і комунальним підприємствам вимагають: звертання громадянина або юридичної особи із заявою або клопотанням з доданням до них відповідних документів; розгляду заяви або клопотання уповноваженим органом і ухвалення відповідного рішення, а в необхідних випадках і надання дозволу на підготовку проекту відведення земельної ділянки; розробки проекту цього відведення, його узгодження, розгляд і затвердження; перенесення проекту відведення в натуру шляхом встановлення меж земельної ділянки на місцевості; одержання документів, що засвідчують право на землю; здійснення державної реєстрації земельної ділянки. Чинним земельним законодавством передбачаються додаткові вимоги для передачі земельних ділянок у власність або надання в користування. До них, наприклад, належать наявність позитивного рішення професійної комісії з питань передачі земельної ділянки для створення фермерських господарств, підготовка і надання висновків сільськими, селищними, міськими, районними, обласними радами, районними та обласними держадміністраціями за місцем розташування земельної ділянки тощо.
У чинному ЗК право приватної власності на землю громадян та юридичних осіб у ЗК значно поширене. Проте необхідно зазначити, що ч. З ст. 116 ЗК не охоплює усі види набуття права власності на земельні ділянки вітчизняними громадянами та юридичними особами, передбаченими в ст.ст. 81, 82 ЗК. Вона передбачає тільки безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян лише у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; набуття земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. Таким чином, наведену норму земельного закону слід розглядати як окремий випадок реалізації громадянами права власності на землю серед загальних способів придбання земельних ділянок, передбачених ст.ст. 81, 82 ЗК.
Закріплення у ЗК положення про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян у разі приватизації ними земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні, обумовлене тим, що попереднє земельне законодавство передбачало надання їм ділянок землі у постійне і тимчасове користування. Чинний ЗК не передбачає для громадян країни ні постійного, ні тимчасового землекористування, крім оренди землі. Нині земельні ділянки, які були надані громадянам на підставі відповідного виду права землекористування, можуть бути приватизовані або надані в оренду. Набуття права власності на зазначені земельні ділянки може здійснюватися громадянами за їх бажанням, вираженим в заяві до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.
Проте вказана правова норма не дає вичерпної відповіді на всі питання, що можуть виникати у зв'язку з безоплатною передачею земельних ділянок у власність громадян, що знаходяться у їх користуванні. Насамперед, це стосується їх розмірів та категорій земель, на яких здійснюється приватизації земельних ділянок. Текстуальний зміст ст. 116 ЗК не в усіх випадках надає достатні підстави для безоплатної передачі усієї площі земельної ділянки, що знаходиться у користуванні громадянина, особливо якщо її розмір значно перевищує норму безоплатної приватизації. Тому передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється лише в межах встановлених норм безоплатної приватизації землі.
Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій передбачена в ст. 25 ЗК. При приватизації земельних угідь цих підприємств земельні ділянки передаються їх працівникам, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію їх земель приймають органи державної виконавчої влади або місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників державних або комунальних сільськогосподарських підприємств. Земельні ділянки відповідним категоріям осіб передаються у приватну власність безоплатно.
У ст. 25 ЗК закріплені й умови визначення площ земельних угідь, що передаються в приватну власність. Вони складають різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, і площею земель, які залишаються в державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд). Учасники приватизації земель таких підприємств мають гарантоване право на одержання своєї земельної частки (паю), виділеної в натурі (на місцевості).
При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували в постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, за винятком земель, що залишаються у державній або комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь розділяється на загальну кількість учасників приватизації. Вартість і розміри їх земельних часток визначаються в умовних кадастрових гектарах і є рівними. При цьому розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати розмірів земельних ділянок, які безоплатно передаються громадянам, для ведення особистого селянського господарства.
Норми безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок передбачені у ст. 121 ЗК. Нормування в розмірі земельної частки має місце при безоплатній передачі землі для ведення фермерського господарства. Відхилення від гранично встановленого розміру передачі землі у приватну власність громадян передбачено і при передачі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у випадку одержання ними земельної частки в натурі на місцевості. Однак слід зазначити, що якщо для ведення фермерського господарства безоплатна передача землі у розмірі земельної частки є загальним правилом, то для ведення особистого селянського господарства воно сформульовано у ч. 2 ст. 121 ЗК у виді виключення. Пояснюється це тим, що загальним правилом визначення розміру земельної ділянки, що передається для ведення особистого селянського господарства, є гранична норма земельної площі розміром не більше 2 га.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян у межах визначених норм проводиться шляхом їх приватизації один раз по кожному виду їх використання. При цьому у ЗК не обмежується кількість земельних ділянок, а встановлюються лише їх граничні розміри. Разом з цим незмінним у земельному законодавстві залишається привило, передбачене тепер у ч. 5 ст. 116 ЗК про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її у встановленому законом порядку.
У ЗК передбачені й основні вимоги для набуття права користування земельними ділянками. В ньому, як і у попередньому земельному законодавстві, зберігається положення про те, що надання земельної ділянки у користування, що знаходиться у власності або в користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу) у встановленому порядку. Само собою є зрозумілим, що викуп земельної ділянки припиняє права попереднього власника і породжує їх у нового власника.
Право користування земельною ділянкою також не може бути "подвійним", тобто набуватися однією особою без припинення цього права іншої особи. Неприпустимим є, наприклад, надання земельної ділянки у наступне землекористування, без припинення попереднього користування нею. Тому вимоги інституту права землекористування у повному обсязі поширюються на права громадян та юридичних осіб щодо використання ними землі на таких засадах.
Новелою серед підстав набуття права власності та права користування земельною ділянкою громадянами є їх набуття за давністю користування. Так, відповідно до ст. 119 ЗК громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах зазначених норм.
Наведена підстава набуття права на землю раніше взагалі не була відома нашому законодавству. Набувальна давність тепер передбачається й у ст. 344 ЦК, але її цивільно-правовий зміст відрізняється від земельно-правової набувальної давності умовами користування об'єктом, суб'єктним складом, порядком набуття прав на майно тощо. Слід зазначити, що земельно-правова набувальна давність не передбачена серед загальних підстав набуття громадянами права власності на землю, закріплених у ст. 81 ЗК. Тому набувальна давність як нова підстава набуття прав на земельну ділянку заслуговує особливої уваги і більш детального розгляду.
Передача земельної ділянки у власність або надання в користування на підставі набувальної давності обумовлена, насамперед, добросовісністю та відкритістю користування нею. Цивільному законодавству відомі категорії добросовісного і недобросовісного володіння майном. У наведеній земельно-правовій нормі йдеться про добросовісне користування земельною ділянкою, під яким слід розуміти здійснення обробки та привласнення корисних властивостей земельної ділянки без належних на те правових підстав, про які її користувач не знав і вважав своє користування правомірним. Відкрите користування земельною ділянкою означає неприховане привласнення корисних властивостей землі, так само як і своїх досягнень в результаті здійснення такого користування.
Із змісту наведеної норми закону випливає, що набувальна давність як підстава набуття права власності на землю або права користування нею, поширюється тільки на громадян. Це може мати місце, наприклад, стосовно службових земельних ділянок, надання яких засновувалося на наявності трудових відносин працівників з підприємствами і закріплювалося у ЗК 1970 р. Однак у ЗК 1990 р. надання службових земельних наділів не передбачалося, але громадяни продовжували користатися зазначеними земельними ділянками без належного оформлення. Такі земельні ділянки, за зверненням громадян в орган виконавчої влади або місцевого самоврядування, можуть передаватися їм у власність або надаватися в користуватися на умовах оренди.
Добросовісне і відкрите користування земельною ділянкою повинне здійснюватися на протязі 15 років. При цьому землекористування протягом зазначеного строку не може бути перерваним та сумарним. Звичайно, сезонні перерви в обробці землі не можуть розцінюватися як перерви в її використанні. Перервою в користуванні земельною ділянкою може вважатися не менш ніж річний строк протягом зазначеного строку безпідставного землекористування. Незважаючи на те, що ЗК не передбачає умов обчислення строку набувальної давності, часом її започаткування слід вважати момент фактичного початку користування земельною ділянкою.
Варто зазначити, що набувальна давність як підстава набуття громадянами земельної ділянки у власність або в користування на орендних засадах виникла з набуттям чинності ЗК. Тому саме з цього моменту бере свій початок набувальна давність як підстава для звернення громадян про надання таких земельних ділянок у власність або в користування.
У зв'язку з тим, що в подібних випадках громадяни не мають відповідних документів, які б засвідчували право на земельну ділянку, виникає питання про інші докази щодо користування земельною ділянкою. Думається, що такими доказами можуть визнаватися будь-які фактичні обставини, що підтверджують користування земельною ділянкою. На них вказується в клопотанні, з яким громадянин звертається до відповідних органів. Останні мають право на перевірку вказаних обставин і на цій підставі можуть задовольнити або відхилити клопотання.
На практиці виникають і питання щодо розмірів надання земельних ділянок громадянам на підставі набувальної давності. Розміри земельних ділянок, які передаються громадянам у власність або надаються в користування, встановлюються в межах передбачених нормами ЗК для визначеного виду землеволодіння або землекористування. Це стосується і безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність на підставі набувальної давності. Але вони можуть не збігатися із розмірами ділянок землі, якими громадяни фактично користувалися раніше.
Законодавче визнання набуття права на земельну ділянку за давністю користування як правової підстави тільки за громадянами, не означає, що на практиці не зустрічаються випадки безпідставного використання земельних ділянок юридичними особами. Незважаючи на відсутність у наведеній правовій нормі прямої вказівки на передачу земельної ділянки у власність або надання у користування підприємствам, установам та організаціям за давністю користування, слід вважати, що вона може застосовуватися і до юридичних осіб за правилами аналогії земельного закону.
Своєрідною підставою набуття прав на землю є перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду, що передбачено у ст. 120 ЗК. Аналіз змісту цієї статті надає підстави для твердження про її універсальність, що полягає в охопленні усіх суб'єктів земельного права - громадян та юридичних осіб, територіальних громад і держави в особі її органів, а також іноземних суб'єктів права, з урахуванням встановлених винятків щодо набуття ними прав на землю, що передбачені земельним законодавством.
Одночасно слід звернути увагу на те, що ст. 120 ЗК зазнала суттєвих змін у зв'язку з прийняттям Закону України від 27 квітня 2007 р. "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України".
Згідно з новою редакцією ч. 1 ст. 120 ЗК до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Таким чином, чинне земельне законодавство повертається до традиційного принципу "земельна ділянка слідує за будівлею", тобто за спорудженим об'єктом нерухомості.
Із наведеного випливає, що при придбанні житлового будинку, будівлі чи споруди до їх набувача переходить і право власності на земельну ділянку або на її частину, на якій вони розміщені, або яка необхідна для їх обслуговування, без нового відведення. Доцільність "безвідвідного" надання земельної ділянки у таких випадках пояснюється тим, що вона один раз вже відводилась, вона має свій кадастровий номер, а її розміри визначені в договорі про придбання житлового будинку, будівлі або споруди, чи позначені розмірами забудови або можуть нормативно визначатися для їх обслуговування. їх власнику залишається лише на підставі цього договору або за встановленими нормативами внести відповідні зміни до кадастрової документації та зареєструвати придбану земельну ділянку на праві власності. Проте, такий висновок відповідає змісту наведеної норми при умові збереження цільового призначення земельної ділянки. У випадку, коли її основне цільове призначення змінюється, то має відбуватися відведення земельної ділянки у власність з дотриманням усіх передбачених законодавством стадій його здійснення. Це безпосередньо випливає із змісту ст. 20 ЗК.
Правовою підставою переходу прав на земельну ділянку є також договір довічного утримання. Так, за ч. З ст. 120 ЗК у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Перехід прав на земельну ділянку за договором довічного утримання відносно переходу права власності на будинок або його частини, може відбуватися й у випадках, коли в договорі не передбачені умови переходу прав на земельну ділянку. Більш того, наявність договору довічного утримання не вимагає оформлення переходу прав на земельну ділянку окремим договором, хоча сама земельна ділянка може бути об'єктом самостійного договору довічного утримання.
Безумовно, відчужувачем будинку або його частини, а, значить і земельної ділянки, у договорі довічного утримання (догляду) може бути тільки фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я, якій належить право власності на зазначені нерухомі об'єкти. Проте за ч. 2 ст. 746 ЦК набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам цих осіб у вартості будівлі або споруди. Принцип пропорційного розподілу прав на земельну ділянку залежно від вартості частки у придбаній будівлі чи споруді, не дозволяє у наступному їх власникам часток виходити за межі пропорційності при використанні земельної ділянки. Однак ч. 4 ст. 120 ЗК передбачає можливості відхилення від пропорційності прав на земельну ділянку, якщо це передбачено договором відчуження будівлі або споруди. Тому наявність такого договору може змінювати загальний принцип пропорційного переходу прав на земельну ділянку.
Відповідно до ч. 5 ст. 120 ЗК при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. У цьому випадку набувачами будівель або споруд з обмеженими правами на земельну ділянку можуть бути як вітчизняні, такі іноземні громадяни та юридичні особи. Це залежить від припустимості переходу прав на земельну ділянку, обсягу земельної правосуб'єктності самих суб'єктів права та особливостей правового режиму земель, на яких розташовані придбані ними будівлі або споруди.
Деякі особливості встановлені для переходу права користування земельною ділянкою при відчужені житлового будинку, будівлі або споруди. Так, згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Так тепер вказуючи на частини земельної ділянки, що переходять до набувача, залишено без визначення правові підстави їх використання.
Можна припустити, що в разі придбання юридичною особою державної або комунальної власності житлового будинку, будівлі або споруди, які розташовані на земельній ділянці, що може надаватися тільки у користування, такими правовими підставами її використання можуть бути як постійне землекористування, так і надання землі в оренду. Що ж стосується фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавної чи не комунальної власності, правовою підставою використання такої земельної ділянки може бути тільки її оренда. При цьому, орендне використання земельної ділянки вимагає укладання договору оренди землі, а право постійного землекористування потребує здійснення відведення земельної ділянки. Так, чи інакше, набуття прав на землю громадянами, рівно як і юридичними особами, вважається завершеним, після здійснення державної реєстрації земельної ділянки у складі державного реєстру земель.
2.??? У ЗК передбачені й основні вимоги для набуття права користування земельними ділянками. В ньому, як і у попередньому земельному законодавстві, зберігається положення про те, що надання земельної ділянки у користування, що знаходиться у власності або в користуванні, провадиться лише після її вилучення (викупу) у встановленому порядку. Само собою є зрозумілим, що викуп земельної ділянки припиняє права попереднього власника і породжує їх у нового власника.
Право користування земельною ділянкою також не може бути "подвійним", тобто набуватися однією особою без припинення цього права іншої особи. Неприпустимим є, наприклад, надання земельної ділянки у наступне землекористування, без припинення попереднього користування нею. Тому вимоги інституту права землекористування у повному обсязі поширюються на права громадян та юридичних осіб щодо використання ними землі на таких засадах.
Новелою серед підстав набуття права власності та права користування земельною ділянкою громадянами є їх набуття за давністю користування. Так, відповідно до ст. 119 ЗК громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах зазначених норм.
2. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
1.Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
2.Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3.Громадяни — працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
4.Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5.Передача земельних ділянок у власність громадянам — працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6.Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
7.Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству — також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
8.Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
9.Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
10.Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
11.У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам
1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах;
а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б)для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара;
в)для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара;
г)для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;
д)для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.
2. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).
Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але ве мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.
2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам
1.Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
2.Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.
3.Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.
4.До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
5.Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
6.Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміояо-гічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
7.При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
8.При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.
9.Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.
3. Умови і порядок передачі земельних ділянок юридичним особам у постійне користування та в оренду.
Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст.92 ЗК).
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Юридична особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації (ст.123 ЗК).
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст.93 ЗК).
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та
вимог земельного законодавства (ст.1 ЗУ «Про оренду»).
Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 94 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |