Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Спроби перекладу церковних книг „простою мовою”. „Пересопницьке євангеліє” (1556–1561 рр.).

Проста мова – це друга малоросыйська лытературна мова (15-16 ст.). Вона ыснувала параллельно з церковнослов’янською.

Проста мова – це сукупність загальноруських, церковнослов’янських (слов’яноукр.), московських та живомовних елементів.

Окрім ПМ існувало: 1. барзопроста (дуже проста) мова – діалекти.

2. простацька мова.

ПМ представлена:

· у «граматиці» Іоана Іжевича, де ПМ поєднана з церковнослов’янською;

· у словнику Беринди ПМ протиставлена волинській (власне укр.) та білоруській мові;

· Львівський буквар написано ПМ.

ПМ – офіційна мова уряду і перші схід.-слов. друковані книги написані нею:

· першодрукар Швальпольт Фіоль видав Псалтир у 1491;

· Псалтир Франциско Скорини – 1543

· Іван Федоров Псалтир та Часословець.

Переспіви згаданніх псалтирів знайдено у Максимовича, Гулака-Арт., Руданського.

ПМ представлена у Пересопницькому євангелії – рукописна пам’ятка; один з перших перекладів канонічного тексту.

Почав писатися на Волині, а завершили в Рівненській області (Пересопницький монастир).

Над перекладами і переписами працювали: Михайло Василевич, архімандрит пересопницького монастиря – Григорій.

Вага книги – 9 кг.

Написана на пергаменті.

Мова ПЄ – сукупність укр.. та книжних елементів мови 16 ст.

Фонетичні оформлення:

1. вживання редукованого ь за традицією церковн.-слов. письмом. Хоча іноді, під впливом білоруської мови на її місці вжив. є, а під пливом укр.. – і.

2. давні о, е вжив. послідовно (трад.), проте іноді лігатура оу або у, а також ю (посюй, брат твоуй)

3. рукопис відбиває змішування и та ы.

4. яскраво представлено повноголосся.

Морфологія (жива народна)

Лексика (церковнослов’янська та польські слова (пан, барзо)).

З середини 20 ст. зберігається в Національній бібліотеці України ім.. Вернадського.

Дослідники: Осип Бодянський, Інна Чапіга.

Роль П. Гулака-Артемовського у розвитку української літературної мови.

Сприяв зближенню писемного і народно-розмовного мовлення – спрямованість на формування усно-розмовної укр. мови.

Основні риси творчості:

· викор. розмовне мовлення (в силу свого розуміння);

· вплив «Енеїди»

· вплив мови фольклору;

· вплив полтавського діалекту;

· стилізація буденного життя (побутові слова).

Правив в епістолярії.

Сприяв виробленню норм використання фольклору.

_____11_____

Три функціональних стилі давньокиївської літературної мови: високий (конфесійна і ораторська література), середній (мова літописів і художньої літератури) і знижений («Руська Правда», грамоти).

Давньокиївська літературна мова однаковою мірою використовувалась усіма східними слов’янами і складалася із трьох функціональних стилів: високого (конфесійна і ораторська література), середнього (мова літописів і художньої літератури) і зниженого («Руська Правда», грамоти). Високий стиль репрезентувала старослов’янська мова, яка, набувши деяких східнослов’янських рис (фонетичних, граматичних і лексичних), наблизилася до місцевого київського діалекту.

Беручи до уваги головне функціональне призначення високого стилю, природно називати цей різновид літературної мови східних слов’ян церковнослов’янською мовою. Середній стиль поєднував у собі церковнослов’янські елементи — основа стилю — і в значній кількості місцеві фонетичні, граматичні і особливо лексичні особливості. Залежно від об’єкта опису мова цього різновиду змінювалась від майже стандартної церковнослов’янської до майже чистої народної. Знижений стиль може бути названий так тільки умовно. З походження, як про це вже згадувалось, він становить собою літературну мову східних слов’ян, що, очевидно, розвивалася ще до прийняття Руссю християнства. У ній домінують місцеві східнослов’янські риси, хоч наявні й церковнослов’янізми, які виступають тут не як природні елементи структури, а як своєрідний інкрустаційний матеріал.