Читайте также:
|
Предмет курсу — вивчення загальних процесів мови: виникнення, її формування, формування літературної мови на базі діалектів.
Завданя: уточнення періодів становлення УЛМ, простежити особливості виникнення певних стилів, виділити письменників які розвивали УЛМ.
2. Мова історіографічної літератури („Повість временних літ”, Київський і Галицько-Волинський літописи)
До історіографічної літератури належать насамперед літописи: «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи.
«Повість временних літ» — твір багатьох авторів-літописців, що змінювали один одного. Останнім з них був Нестор, який подбав про художню й ідейну завершеність літопису і дав йому назву. Мова літописів належить до середнього стилю. Її особливість полягає в тому, що суто старослов’янська (або вже церковнослов’янська) мова чергується із майже чистими східнослов’янськими текстами.
Залежно від об’єкта опису мова літопису іноді піднімається до високого стилю, але все ж переважно перебуває в межах середнього.
Фонетичні особливості «Повісті временних літ» досить своєрідні. Східнослов’янське начало виступає тут дуже виразно. По-перше, повноголосні форми переважають неповногосн; старослов’янське жд у літопису практично відсутнє (хожение, радающаıа, гражане, вижь, дажь, надеже, ωдеже, жажа, чужеи), зате замість ч у більшості випадків уживається щ та ін.
Морфологічні особливості «Повісті» ті ж, що і в творах інших жанрів: в теперішньо-майбутньому часі, а також в імперфекті в третій особі однини й множини виступає закінчення -ть (втечеть, хулить, оумреть, одбЂжить, стоить, возмуть, створАть, мучать, сказають, сЂдАть, оучать, женоуть, имахуть, бАшеть і под.), трапляються поодинокі випадки відпадіння -ть в дієсловах першої дієвідміни (а кнАгини наш[а] хоче за вашь кнАзь — ЛЛ, 56), дієслівна частка сıа (сА) часто иступає у препозиції (се оуже сА есте покорили мнЂ — 47; оуже намъ нЂк[а]мо сА дЂти — 58); аще сА сбудеть — 95; аще ли сА покаємь — 158; рЂкы сА смерзывають — 406), особові форми дієслова хотЂти уживаються то в традиційному старослов’янському, то в українському варіантах (хотАть, не хощета, хочемъ, хочете).
І все ж старослов’янська традиція в «Повісті» досить сильна. Це і форми аориста й імперфекта (правда, без подвоєння голосних). У літописній літературі розповідь ведеться, природно, з посиланням на третю особу, але інколи наводяться й діалоги. Як і в ораторській та і агіографічній літературі, тут час від часу вживаються риторичні запитання, що сприяє піднесенню урочистості мовлення.
_____10_____
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 266 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |