Читайте также:
|
Нову епоху в історії укр. літ. мови і сторії укр. театру – епоху драми відкрив Котляревський своєю «Наталкою-Полтавкою».
Новий театр за європейськими зразками уже був в Україні в кінці 18 ст. У Харкові відбувалися вистави рос. мовою (директор – Квітка-О.).
Розквіт укр. театру розпочався у 80-ті роки 19 ст.:
· М. Старицький (організатор)
· М. Кропивницький (режисер).
Старицький відкрив трупу: Заньковецька, Затиркевич-Карпиньська, Садовська, Карпенко-Карий, Саксаганський, Максимович, Грицай. У репертуарі: «За двома зайцями», «Не так сталося як гадалося».
У 1885 р. розділилися на два театри: Кропивницького та Старицького.
З 1917 року діє театр Леся Курбаса «Молодий театр» («Березіль») до 1933 р.
М. Стрицький вважається засновником нового театру.
Драматичну творчість розпочав з 70-х років 19 ст. комедіями («Різдвяна ніч»), побутовими драмами («Не ходи Грицю»).
Дбав про вироблення укр. літ. мови.
В мовленні селян-персонажів вживав живу народну мову, діалектизми, народну фразеологію.
Також, вводить селян-інтелігентів, що розмовляють порівняно вищою укр. мовою.
М. Кропивницький – автор близько 50 п ’ єс.
Надмірно використовував народно розмовні елементи: фразеологія, стилістично-розмовні елементи (ач, серденько) – хоч і використовував селянські сюжети, він специфічного простонародного «селянського колориту», від елементів «порепаної мови» - грубих просторіч і діалектизмів.
І. Тобілевич (Карпенко-Карий) – писав драми і комедії.
Мова його творів сполучала 2 лексичних шари: живу, народну мову (лексика зі стилістичним забарвленням, дуже різноманітна, вузькодіалектні слова, фразеологія) та книжно-літературну.
_____13_____
Мова перекладної літератури („Остромирове євангеліє” 1056 р., Оршанське євангеліє ХІІІ ст, збірники Святослава 1073 і 1076 рр. та ін. пам’ятки: Архангельське, Турівське, Реймське та ін. євангелія, Толстовський псалтир, Казання Григорія Богослова (Назіанзина), Пандекти Антіоха тощо.
Переклад Святого письма південнослов’янською мовою здійснили в IX ст. Кирило і Мефодій. Найдавніша пам’ятка духовного письма, переписана на Русі зі староболгарського оригіналу, — «Остромирове євангеліє» 1056 р. Переписувач не прагнув змінити в чомусь мову оригіналу, але все ж рідна мова інколи підштовхувала вишколену руку на помилки.
Ізяслав, який князював у Києві, послав Остромира до Новгорода, де писарі за майже сім місяців написали це євангелі.
Правда, писарі дотримувалися кожен своїх правописних звичок. Зрідка вживаються повноголосні форми, інколи сплутуються Ђ з и (вЂдЂ замість видЂ), на місці жд уживається східнослов’янське ж (прихож Ж; прЂже, рожьжоус А, роженыи, такоже та ін.); р у пам’ятці переважно тверде (боура, лазара, кесара, алтара, назаранинъ), а ц м’яке (коньць, отьць) і т. ін.
Ці ж особливості спостерігаються і в інших текстах конфесійного призначення, зокрема в Архангельському євангелії, Турівському євангелії, Реймському євангелії, в Купріянівських євангельських листах, у Толстовському псалтирі, в Казанні Григорія Богослова (Назіанзина), Пандектах Антіоха та інших пам’ятках. У Толстовському псалтирі привертає до себе увагу лексика. Тут багато українських слів.
Говорити про будь-які стилістичні особливості перекладних текстів не доводиться, бо вони відбивають стилістику оригіналів.
Порівняння Оршанського євангелія-апракоса з його попередником — Остромировим євангелієм дає змогу побачити, як окремі нові риси в структурі східнослов’янських діалектів, відбитих у тексті ОрЄ, так і тенденції у відтворенні особливостей старослов’янського тексту, якими керувався переписувач XIII ст. Привертає до себе увагу факт, що ті спільноруські риси, які потрапляли в текст ОЄ спорадично, у редакції XIII ст. виступають як норма.
Церковнослов’янська мова на Русі перебувала в стані постійного розвитку, будучи активно використовуваним живим засобом літературного спілкування. В галузі лексики в ній можна було спостерігати ті ж процеси, що і в старослов’янській мові IX-X ст., зокрема утворення синонімічних рядів, а звідси лексичне варіювання.
Давні переписувачі богослужбових книг творчо підходили до мови, вільно замінювали одні слова іншими, прагнучи якомога точніше довести думку до читача.
До найдавніших перекладних творів, у яких духовні сюжети переплітаються із світськими, належать збірники Святослава 1073 і 1076 рр. Це переклад з грецького оригіналу IX ст., здійснений у X ст. для болгарського царя Симеона. Збірник 1073 р. — копія з болгарського перекладу.
Збірник 1076 р. оформлений значно скромніше, ніж попередня пам’ятка. За змістом це хрестоматія для релігійно-навчального читання, яка починається статтею про користь від читання книжок.
У ній ще більше східнослов’янських, зокрема українських мовних рис.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 136 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |