Читайте также:
|
Організм постійно пристосовується до умов навколишнього середовища(що змінюються). У наслідок чого виникає потреба в змінні інтенсивності кругообігу, тобото у збільшені або зменшені крові та її перерозподілу. Робота серця та регуляція кругообігу здійснюється нервовою системою та гуморальними чинниками.
53. Рух крові по судинах. Тиск крові.
Внаслідок повільного руху крові в капілярах кисень і поживні речовини встигають потрапити до клітини, а продукти їх життєдіяльності і вуглекислий газ надійти в кров. Виштовхуючи кров в артерії відмічається найбільший тиск в судинах,які розміщуються ближче до серця. Кров рухається з ділянок в яких тиск поступово зменшується. Рух у крові по венах сприяє скорочення скелетних м*язів, які знаходяться біля вен. Цей механізм переміщення крові наз. насосом. Кров*яне русло у венозній частині набагато ширше аніж в артерії, що сприяє сповільненню руху крові.
Фізіологічне значення капілярів полягає у тому, що через їх стінки відбувається обмін речовин між кров*ю і тканинами,частина капілярів перебуває поза кругообігом. У період інтенсивності діяльності органів, коли обмін речовин у них посилюється,кількість функціонуючих капілярів зростає.
54.Патології серцево - судинної системи.
Серцеві хвороби — це цілий ряд різних захворювань які вражають серце та серцево-судинну систему. Вивченням хвороб серця, їх профілактикою та лікуванням займається кардіологія.
Серцево-судинні захворювання
· Ішемічна хвороба серця (ІХС)— захворювання, яке характеризується порушенням кровопостачання міокарду внаслідок пошкодження коронарних артерій. Ішемічна хвороба серця, переважно зумовлюється атеросклерозом. Внаслідок появи атеросклеротичної бляшки просвіт судини звужується. Порушення кровоплину в коронарних судинах, призводить до недостатнього кровопостачання серцевого м'яза. Внаслідок припинення кровопостачання серцевого м'яза в зоні ураженої артерії гинуть (некротизуються) його окремі ділянки.
Хвороби системи кровообігу є вікозалежною патологією. При старінні людини в організмі поступово змінюються ліпідний і вуглеводний обміни, погіршується стан серцево-судинної системи, її резервні можливості.
Основною причиною порушення кровопостачання серця, мозку та інших органів у людей старших вікових груп є атеросклероз – проникнення і відкладення у стінці артерій ліпідів (жирових мас) з послідуючим розвитком у цих ділянках сполучної тканини, звуженням просвіту судини з ішемією (порушенням і навіть повною втратою кровопостачання) відповідного органу. При цьому можуть виникати важкі ускладнення, наприклад, інфаркт міокарду, інсульт тощо. Розвиток атеросклерозу визначається багатьма факторами: вік людини, порушення ліпідного обміну зі збільшенням вмісту у крові холестерину, гормональні порушення (зменшення рівня жіночих статевих гормонів у жінок у період менопаузи, цукровий діабет), підвищений артеріальний тиск, стреси, куріння, несприятлива спадковість і тощо.
Підвищений артеріальний тиск крові сприяє розвитку атеросклерозу судин, розвитку ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда та інсульту, слабоумства (судинної деменції).
Ожиріння як чинник ризику розвитку серцевої патології, має найбільше значення у віці 60-80 років. Збільшення маси тіла у старої людини є додатковим навантаженням на серце, сприяє порушенню обміну жирів і прогресуванню атеросклерозу. Ожиріння підвищує ризик виникнення інсулінонезалежного діабету, а також артеріальної гіпертензії, артриту і деяких онкологічних захворювань.
Психоэмоціональні перенапруження.
У виникненні багатьох захворювань системи кровообігу велике значення має тип нервової діяльності. Люди з урівноваженим типом нервової діяльності частіше досягають довголіття і залишаються здоровими.
55.Зміцнення серцево- судинної системи.
Стан серцево-судинної системи багато в чому визначає здоров'я людини в цілому, його витривалість, здатність швидко адаптуватися до підвищених навантажень на організм. Щоб і в похилому віці відчувати себе здоровим і міцним, варто дотримуватися нескладних правил для зміцнення серцево-судинної системи.
Інструкція
1.Слідкуйте за станом свого хребта, зміцнюйте його. Наприклад, при проблемах в шийному відділі хребта відбувається порушення нормального проходження нервових імпульсів, що призводить до утруднення кровотоку, і серце не отримує кисень в необхідній кількості, настає захворювання.
2.Намагайтеся займатися спортом. Віддавайте перевагу помірним навантаженням, які чудово зміцнюють і тренують всю серцево-судинну систему. Оптимальним варіантом будуть будь-які аеробні навантаження: плавання, теніс, біг підтюпцем і т.д.
3.Вже доведено, що щоденне ходіння пішки по сходах призводить до зниження ризику виникнення серцево-судинних захворювань. Постарайтеся взяти за звичку долати сходовий простір без допомоги ліфта, ось побачите, що вже через кілька днів подібних тренувань дихання стане спокійніше, а спина пряміше.
Однак не варто при цьому носити важкі сумки або будь-які інші тяжкості.
4.По можливості позбавляйтеся від таких шкідливих звичок, як куріння, вживання алкоголю та кави у великих кількостях.
5.Не варто займатися обжерливістю - рясне харчування тільки ускладнює роботу серця, змушуючи його працювати в посиленому темпі.
6.Постарайтеся звести вживання солі до мінімуму. Справа в тому, що підвищений вміст солі призводить до затримки води в тканинах організму, а це в свою чергу підвищує артеріальний тиск, виникають набряки, створюється додаткове навантаження на серце. Намагайтеся збагатити свій раціон продуктами, які мають здатність виводити зайву рідину з організму. До них відносяться волоські горіхи, гарбуз, насіння соняшнику, курага, мигдаль, петрушка, палтус.
7.Найважливішими мікроелементами для роботи серця є калій і магній. Саме брак калію сприяє порушенню серцевого ритму. Для заповнення цих речовин в організмі вживайте зелень петрушки, журавлину, кінзу, корицю.
56.Будова системи органів дихання.
Дихання – це процес, під час якого багаті на хім.. енергію речовини окислюються до бідних на енергію кінцевих продуктів вуглекислого газу та води з використанням молекулярного кисню.
Існує зовнішнє дихання (обмін О2 і СО2 між зовнішнім середовищем та кров*ю легеневих капілярів) і внутрішнє дихання (це газообмін між альвіалярним повітрям). Органи дихання із верхніх та нижніх дихальних шляхів. До верхніх дихальних шляхів відносяться: носова порожнина, гортань, трахея. Функція зводиться до того,щоб зволожувати, обеззаражу вати вдихуване повітря. Гортань містить голосові зв’язки і при проходженні через них видихуваного повітря створює звук, який може змінюватися в залежності від натягу зв’язок та ширини голосової щілини. Трахея починається від верхнього краю 7-го шийного хребця і закінчується на рівні 5 грудного хребця.
57.Вдих і видих.
Роблячи вдих і видих людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий склад газів. Людина дихає атмосферними повітрям з великою масовою часткою кисню(20,9%) і низьким вмістом вуглекислого газу(0,03%), а видихає повітря, в якому кількість кисню знижується, а СО2 – зростає. Під час вдиху в альвеоли надходить шляхів(видихування),а під час видиху,навпаки, до видихування домішується атмосферне повітря.
У легенях кисень з альвеолярного повітря переходить у кров,а СО2 з крові переходить у легені дифузією через стінки альвеол і кровоносних капілярів. Після завершення вдиху дихальні м*язи розслаблюються і грудна клітка повертається до вихідного положення(видих).
У чоловіків переважає черевний тип дихання,грудний - у жінок.
58. Вікові особливості системи органів дихання
Діти до 8-11 років мають недорозвинуту носову порожнину, набряклу слизову оболонку і звужені носові ходи. Це ускладнює дихання носом і тому діти часто дихають з відкритим ротом, що може сприяти простудним захворюванням, запаленню глотки і гортані. Простудно-інфекційні захворювання слизової носа (риніти) майже завжди сприяють її додатковому набряку.
У дітей до 10-12 років глотка дуже коротка, що приводить до того, що інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів часто ускладнюються запаленнями середнього вуха.
Гортань у дітей більш коротка, ніж у дорослих. Найбільш інтенсивно цей орган росте в перші 3 роки життя дитини, та в період статевого дозрівання. В останньому випадку формуються статеві розбіжності у будові гортані: у хлопчиків вона стає більш широкою (особливо на рівні щитовидного хряща), з'являється кадик і голосові зв'язки стають більш довгими, що обумовлює ламку голосу з кінцевим формуванням більш низького голосу у чоловіків.
Слизова оболонка повітроносних шляхів дітей (до 15-16 років) дуже вразлива до інфекцій за рахунок того, що містить меншу кількість слизових залоз і дуже ніжна.
З віком будова легень значно змінюється: наростає довжина повітроносних шляхів, а у віці до 8-10 років ще й збільшується кількість легеневих пухирців — альвеол. Легені у дітей до 8-10 років ростуть за рахунок збільшення кількості альвеол, а після 8 років за рахунок збільшення об'єму кожної альвеоли.
59. Природна та штучна вентиляція
Природна вентиляція легень — процес оновлення повітря в легенях, що досягається ритмічними вдихами та видихами.
Суть штучної вентиляції легенів (штучного дихання) полягає у примусовому введенні повітря в легені. Вона застосовується у випадках зупинки дихання. Найефективніше цей прийом проводити за допомогою спеціальних апаратів для штучного дихання чи S-подібної трубки для введення у гортань. У разі відсутності таких пристроїв штучну вентиляцію легенів проводять різними способами. Найкращим з них є спосіб «з рота в рот», оскільки у цьому випадку в легені потерпілого потрапляє близько 1,5 л повітря, що дорівнює об'єму одного глибокого вдиху.
Перш ніж приступити до процедури вдування повітря, слід покласти потерпілого на спину і перевірити прохідність дихальних шляхів, що є основною умовою для ефективного штучного дихання. Голову максимально відводять назад. Якщо щелепи стиснуті, слід натиснути на підборіддя і відкрити рот. Потім за допомогою серветки очистити рот потерпілого від слини, слизу чи блювотних мас; на ротовий отвір покласти серветку і затиснути пальцями ніс. Далі слід зробити глибокий вдих, прикласти свої губи до губів потерпілого, створивши герметичність, і з силою вдути повітря.
Щоразу необхідно вдувати таку порцію повітря, яка викликала б максимально повне розширення легенів, що можна спостерігати за рухом грудної клітки. Повітря вдувають ритмічно 16—18 раз на хвилину до появи у потерпілого власного дихання.
Якщо у потерпілого є переломи щелеп чи складні поранення ротової порожнини, штучне дихання можна проводити методом «з рота в ніс», при цьому рот потерпілого повинен бути закритий, а вдування повітря проводиться через ніс.
60. Поняття про мікроклімат
Мікроклімат визначається сукупністю фізичних параметрів повітряного середовища, таких як температура, швидкість руху, вологість і барометричний тиск повітря, температура поверхонь, що оточують людину, та інтенсивність інфрачервоного випромінювання. Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину не виникають ушкоджень чи порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
61. Значення і будова органів травлення
Травлення - це процес розщеплення складних органічних речовин (білків, жирів, вуглеводів) на прості, які можуть всмоктуватися в кров і лімфу та засвоюватися в організмі. Це початковий етап обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем.
Система органів травлення складається з травного каналу і травних залоз
У травному каналі їжа переміщується, перетравлюється, продукти травлення всмоктуються в кров і лімфу. Його поділяють на такі відділи: ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник, що закінчується прямою кишкою з анальним отвором. Травні залози - це органи, в яких утворюються і з вділяються травні соки, що беруть участь у травленні. Розрізняють такі травні залози: три пари слинних залоз; залози слизової оболонки шлунка та кишечнику, печінка і підшлункова залоза.
Стінки травного каналу складаються з трьох основних оболонок: внутрішньої (епітеліальної) слизової, м'язової і зовнішньої (сполучнотканинної). У слизовій оболонці утворюється слиз, що зволожує стінки каналу, а також травні залози. М'язова оболонка утворена двома шарами непосмугованих м'язів. У зовнішньому шарі м'язової оболонки волокна розташовані вздовж каналу, а у внутрішньому - кільцеподібно. Їхнє скорочення сприяє перемішуванню їжі із травними соками і переміщенню її по травному тракту. Зовнішня оболонка є сполучнотканинною.
Черевну порожнину вистеляє щільна двошарова сполучнотканинна оболонка - очеревина. Вона захищає органи травлення, утримує їх у певному положенні. Речовина, яку виділяє очеревина, пом'якшує їхні рухи.
62. Травлення у порожнині рота, шлунку, кишечниках
Травлення в порожнині рота — це складний процес, який включає визначення смакових якостей їжі, її подрібнення, просочення слиною і початок хімічної обробки їжі. Роздрібнення їжі відбувається за допомогою зубів і язика. Язик сприймає смак і температуру їжі, бере участь в акті ковтання. Слина зволожує їжу, надає їй напіврідкої консистенції. У слині міститься лізоцим, який має бактерицидну дію. Ферменти птиалін і мальтоза здатні розщеплювати крохмаль до моносахаридів (птиалін — до мальтози, мальтоза — до глюкози).
Завдяки скороченням стінок шлунку їжа перемішується зі шлунковим соком, і під його впливом відбувається її подальше травлення. Білки під дією ферменту пепсину розщеплюються на поліпептиди. Хімозин заворожує білки молока. Ліпаза діє на природноемульговані жири молока. Вироблення та виділення шлункового соку знаходиться під контролем нервових і гуморальних механізмів. Нервова регуляція соковиділення може бути безумовно-рефлекторною — при подразненні їжею рецепторів порожнини рота, глотки, стравоходу, а також умовно-рефлекторною — при вигляді та запаху їжі.
У тонкому кишечнику відбуваються два види травлення: порожнинне і пристінкове. Слизова тонкого кишечнику виділяє кишковий сік, який містить 22 ферменти, котрі розщеплюють різні компоненти їжі. У цьому відділі кишечнику травлення в основному закінчується. У товстому кишечнику за участю бактерій відбувається розщеплення клітковини.
Процес травлення триває у людини від однієї до трьох діб, з яких більший час доводиться на пересування залишків їжі по товстому кишечнику. У цьому відділі відбувається всмоктування води, мінеральних солей, а також низки отруйних для організму речовин, що утворюються в результаті гниття залишків білків.
63. Захисна функція печінки
Затримка деяких продуктів розпаду білків і жирів і перетворення їх в нетоксичні для організму сполуки можуть розглядатися з цієї точки зору. Печінка має здатність поглинати самі різноманітні токсичні речовини та робити їх безпечними для організму. Так, в печінці деякі отруйні метали та (ртуть, свинець, миш’як) частково переводяться в безпечні сполуки шляхом зв’язування їх нуклеопротеїдами. Клітини печінки – гепатоцити також метаболічно перетворюють стероїдні гормони та алкоголь. Важливу роль відіграє печінка у зв’язку з тим, що її тканині відбувається затримка деяких мікроорганізмів, а також знешкодження інфекційних токсинів.
64. Процеси обміну речовин та енергії
Обмін речовин — це сукупність процесів поглинання речовин із навколишнього середовища, їхніх перетворень в організмі та виведення з нього продуктів життєдіяльності.
У тілі живих організмів постійно відбувається обмін речовин і перетворення енергії. Основу обміну складають процеси синтезу — утворення складних органічних сполук із простих, на які витрачається енергія, та процеси розпаду — перетворення складних органічних сполук на прості, під час яких енергія виділяється. Енергія необхідна організмам для підтримання життєдіяльності, забезпечення таких процесів, як живлення, дихання, ріст, розвиток, рух, розмноження, подразливість.
65. Білки, їх значення та обмін
Білки їжі під дією ферментів шлункового, підшлункового та кишкового соків розщеплюються на різні амінокислоти, які в тонкому кишечнику всмоктуються в кров, що доставляє їх до всіх клітин тіла. У клітинах з амінокислот утворюються специфічні для людини білки. Водночас частина білків, що входять до складу клітин і тканин, та амінокислоти, не використані для синтезу білків, розпадаються з вивільненням енергії на речовини. Кінцеві продукти розпаду білків — вода, CO2, амоніак, сечова кислота та ін. Білки в організмі не відкладаються про запас. У дорослої людини загальна кількість білків постійна, оскільки їх синтезується рівно стільки, скільки розпадається. Лише у дітей у зв’язку зі ростом організму синтез білків перевищує їх розпад.
Без обміну білків неможливе життя, ріст і розвиток будь-якого організму. Білки — основний будівельний матеріал клітин, ферментів, гормонів, імунних тіл. Вони беруть участь у транспорті кисню, в обміні вітамінів, мінеральних речовин, жирів, вуглеводів, є енергетичним матеріалом (забезпечують до 15% енергоцінності добового раціону). Добова потреба людини в білках — 80 —100 г, половину з яких повинні складати тваринні білки.
66. Жири, вуглеводи, їх значення та обмін.
Вуглеводи — сполуки вуглецю, водню і кисню.
Вуглеводи виконують структурну функцію, тобто беруть участь у побудові різних клітинних структур. Вуглеводи виконують пластичну функцію - зберігаються у вигляді запасу поживних речовин, а також входять до складу складних молекул (наприклад, пентози (рибоза і дезоксирибоза) беруть участь у побудові АТФ, ДНК і РНК). Вуглеводи є основним енергетичним матеріалом. При окисленні 1 грама вуглеводів виділяються 4,1 ккал енергії і 0,4 г води. Вуглеводи беруть участь у забезпеченні осмотичного тиску і осморегуляції. Від концентрації глюкози залежить осмотичний тиск крові.
Вуглеводи є найбільш доступним джерелом енергії в організмі. В процесі перетравлення їжі вуглеводи розщеплюються до глюкози, яка з кров'ю постачається до клітин і засвоюється ними, приймаючі участь у будові клітинних мембран та в енергетичному обміні. Із надлишків глюкози в печінці синтезується глікоген, який накопичується в тканинах печінки та у м'язах як депо вуглеводів організму. Зайві вуглеводи можуть також накопичуватись у вигляді жирових відкладень організму. При недостачі вуглеводів у їжі вони шляхом катаболізму можуть утворюватись із жирових відкладень, або із білків і жирів їжі.
Жири - мають найбільшу енергетичну цінність. Вони необхідні для нормальної діяльності центральної нервової системи, для кращого засвоєння білків, мінеральних речовин, жиророзчинних вітамінів А, D, Е. У середньому людині на добу необхідно 102г жирів.
Жири, що потрапляють в організм з їжею, в процесі перетравлення в тонкій кишці розщеплюються на гліцерин та жирні кислоти, які переважно всмоктуються з кишок в лімфу і частково у кров. В організмі з цих речовин синтезується власний жир, який перш за все є багатим джерелом енергії (1 г жиру при катаболізмі виділяє 9,3 ккал енергії).
67. Вітаміни та їх роль в організмі
Вітаміни є незамінними елементами, необхідними для росту, розвитку й життєдіяльності людини. Більшість вітамінів в організмі не синтезується, джерелом їх звичайно є зовнішнє середовище (харчові продукти рослинного й тваринного походження, мікроорганізми — нормальні мешканці ШКТ). Нестача вітамінів в організмі (вітамінна недостатність) може бути наслідком низького вмісту вітамінів у їжі, порушення їх усмоктування (при патологічних змінах травного тракту). Підвищена потреба у вітамінах виникає в період інтенсивного зростання, у літньому віці, при вагітності, годівлі грудьми, важкій фізичній праці, при інтенсивних заняттях спортом.
68. Вікові особливості обміну речовин
У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься у продуктах, які споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне значення. Вони використовуються для росту та самооновлення організму. Внутрішньоутробному періоду та періоду дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди енергетичний обмін позитивний. Для організму, що росте, характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в організмі азоту. Під час росту поживні речовини використовуються як будівельний матеріал, як джерело енергії для синтезу ферментів і нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму складаються з основного обміну та робочих надбавок (витрати енергії та виконання фізичної роботи, на терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі). Жировий обмін у людей літнього та старечого віку характеризується різким зниженням мобілізації жирів, зменшенням їх затрат на пластичні й енергетичні потреби. Тому, на фоні досить високого рівня синтезу жирів зростає маса жиру в організмі, підвищується рівень холестерину в крові.
69. Режим харчування дітей і підлітків
Нормальна життєдіяльність організму можлива лише тоді, коли всі витрати пластичних матеріалів та енергії, наприклад, за добу, будуть компенсовані речовинами, що потрапляють з їжею за цей же період.
Для організму важливо, щоб їжа містила усі необхідні поживні речовини в певному співвідношенні. Останнє у великій мірі залежить від віку людини та від виду її зовнішньої діяльності. Дошкільнятам (до 6 років) та школярам молодшого шкільного віку (6-10 років) слід дотримуватись співвідношення білків, жирів та вуглеводів у складі їжі на рівні 1:2:3 (то б то на кожен грам білків потрібно споживати 2 грами жирів і 3 грами вуглеводів). Для учнів середнього (11-13 років) і старшого шкільного (14-17 років) віку, так як і для дорослих людей, співвідношення основних компонентів їжі рекомендується на рівні 1:1:4. Саме за цих умов білки максимально затримуються в організмі і найкраще засвоюються інші компоненти їжі.
70. Санітарно-гігієнічні вимоги до збереження продуктів і приготування їжі
До умов зберігання харчових продуктів пред'являють наступні санітарні вимоги, спрямовані на збереження якості сировини: 1) наявність достатньої кількості складських приміщень; 2) дотримання режиму зберігання продуктів (температура, вологість, вентиляція); 3) дотримання термінів зберігання;: 4) заборона спільного зберігання сировини, напівфабрикатів та готової продукції; 5) дотримання правил товарного сусідства (щоб уникнути передачі запаху продуктів); 6) наявність спеціального-складського обладнання (стелажі, полиці, гаки, підтоварники, скрині, засіки), що забезпечує хороше збереження продуктів
71. Загальна характеристика процесів виділення.
У процесі обміну речовин постійно утворюються кінцеві продукти обміну жирів, білків і вуглеводів, які вже не потрібні організму і навіть шкідливі для нього, а тому повинні бути видалені з організму. Процес виділення як складова частина обміну речовин - один із головних у збереженні гомеостазу. Кінцевими продуктами обміну жирів і вуглеводів є вуглекислий газ і вода. При розпаді білків, крім вуглекислого газу і води, утворюється сечовина, сечова кислота, креатинін, фосфорно- і сірчанокислі солі інші сполуки. Кінцеві продукти обміну речовин надходять у кров І виносяться нею до органів виділення. Органами виділення є легені, пот залози шкіри, шлунково-кишковий тракт, нирки. Легені виводять з організму вуглекислий газ, пари води, а також деякі леткі речовини. Потові залози шкіри виділяють зайву воду, мінеральні солі, солі важких металів, які можуть потрапити в організм разом із їжею, деякі продукти обміну білків (наприклад, аміак), а за важкого фізичного напруження — молочну кислоту. Печінка знешкоджує різні отруйні речовини, надлишки гормонів, продукти обміну гемоглобіну та білків. Після цього вони разом із жовчю потрапляють у кишечник та викидаються з організму. Хвора печінка не може виконувати свою видільну функцію, через що й настає тяжке самоотруєння організму. Шлункові та кишкові залози, а також підшлункова залоза виділяють у просвіт шлунка та кишечнику алкоголь, розчинений у крові, продукти обміну білків, воду та зайві мінеральні солі. Викидаючи кал, кишечник звільняє організм від зайвих, непотрібних і шкідливих продуктів обміну, хвороботворних мікроорганізмів. Одним із найголовніших органів виділення та підтримання гомеостазу є — нирки. Вони виводять із сечею з організму надлишок води, мінеральні солі, шкідливі продукти білкового обміну (сечовина, сечова кислота). Нирки регулюють водний і сольовий обмін, забезпечуючи нормальний водно-сольовий склад рідин тіла (крові, лімфи, міжклітинної рідини).
72. Будова і функції нирок.
Нирки — це парні органи, які містяться в черевній порожнині по обох боках хребта, приблизно нарівні 11-го грудного до 3-го поперекового хребців.
Нирка вкрита щільною фіброзною капсулою. Ззовні нирки знаходиться ще шар жирової тканини — жирова капсула, яка міцно тримає нирки у певному анатомічному положенні.
Зовнішній шар називається корковим, а внутрішній — мозковим. У нирках є велика кількість дрібних трубочок, по яких у чашечки стікає сеча. З чашечок сеча потрапляє у порожнину — ниркову миску, яка переходить у сечовід. Сечоводи — це вузькі м'язові трубки довжиною 30 см, які за допомогою перистальтичних хвиль виводять сечу в сечовий міху. - резервуар сечі, що з нього виводиться назовні через сечівник.
Основною структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. Починається нефрон у корковому шарі нирковим тільцем, яке складається з капсули Шумлянського-Боумена і клубочка кровоносних капілярів.
Капсула Шумлянського-Боумена — це мікроскопічної величини чашечка, стінки якої складаються з двох шарів епітеліальних клітин. Між цими шарами лежить щілиноподібний простір, від якого починається нирковий каналець, що має стінку з одного шару циліндричного епітелію.
У дітей нирки відносно більші, ніж у дорослого. Нирка новонародженої дитини важить 11 -12 г, у однорічної дитини — 36 г, в 12-річної— 100 г, а у дорослої людини — 150 г. До трирічного віку нирки швидко ростуть, з 3 до 5 років формується кіркова речовина, в 9-10-річних дітей за будовою кіркова речовина нирки не відрізняється від нирки дорослої людини. Найінтенсивніше росте мозкова речовина до 3років, у 5-6 років та в 9-12 років.
73Склад сечі та механізм її утворення.
74Значення особистої гігієни.
Основою здорового способу життя, ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворювань є особиста гігієна – комплекс заходів спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному житті й діяльності людини.
У сферу особистої гігієни входять: гігієна тіла і порожнини рота, гігієна фізичного виховання та загартування, запобігання шкідливих звичкам, гігієна статевого життя, гігієна одягу, гігієна відпочинку, сну, гігієна індивідуального харчування, гігієна розумової праці, психогігієна та інші. Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є давніми елементами особистої гігієни.
75Будова шкіри.
Епідерміс - це шар шкіри, утворений багатошаровим плоским епітелієм. Він, у свою чергу, поділяється на два шари: поверхневий - роговий і глибший - ростковий. Роговий шар утворений з мертвих зроговілих клітин, що щільно прилягають одна до одної. Щодня з поверхні шкіри злущуються тисячі мертвих клітин, проте вона не тоншає, бо постійно відновлюється. Ростковий шар складається з клітин, які постійно діляться і забезпечують регенерацію (від лат. регенераціо - відродження) - відновлення клітин шкіри. В епідермісі містяться клітини, які виробляють темний пігмент - меланін. Він захищає шкіру від надмірного ультрафіолетового випромінювання.
Під епідермісом у людини розташована власне шкіра, або дерма (від грец. дерма - шкіра). Це шар щільної сполучної тканини, що складається з еластичних і колагенових волокон. Волокна надають шкірі еластичності, завдяки чому людина може вільно робити різноманітні рухи.
У дермі містяться різні рецептори (наприклад, термо-, механо- та больові завдяки яким людина відчуває тепло, холод, дотик, біль), сальні й потові залози, волосяні сумки, кровоносні та лімфатичні судини.
Сальні залози виділяють секрет - шкірне сало. Розташовані вони переважно на голові, обличчі та верхній частині спини. Шкірне сало змащує шкіру і волосся, пом'якшуючи їх, не пропускає всередину тіла воду та шкідливі речовини.
Потові залози мають вигляд трубочок, що починаються щільно закрученим клубочком. Випростана частина такої трубочки - вивідна протока потової залози - відкривається на поверхні шкіри отвором. Клубочки обплетені капілярами, крізь стінки яких з крові в потові залози потрапляє вода з розчиненими в ній мінеральними солями, сечовиною та деякими іншими речовинами. Так утворюється піт, який виділяється на поверхню шкіри через отвори вивідних проток. Піт за своїм складом подібний до сечі, але значно меншої концентрації. За добу в дорослої людини за відносного спокою виділяється 500 мл поту.
У дермі містяться волосяні мішки, або фолікули. Кожний з них з'єднаний з м'язом, який піднімає волосину. Коли нам холодно чи страшно, ці м'язи скорочуються, внаслідок чого піднімається волосина і шкіра довкола неї. Виникає так звана гусяча шкіра. Це одна із захисних реакцій організму, яка зменшує віддачу тепла через шкіру.
Підшкірна жирова клітковина міститься під дермою. Це найглибший шар шкіри, який складається зі щільних сполучнотканинних пучків, між якими містяться жирові клітини. У деяких ділянках тіла (наприклад, на животі) її товщина досягає кількох сантиметрів. Клітини підшкірної жирової клітковини нагромаджують частинки жиру, які можуть повністю заповнювати їх. Жир підшкірної клітковини - це своєрідний запас поживних речовин, які використовуються під час голодування; він захищає організм від охолодження, пом'якшує удари.
76Значення похідних шкіри.
Похідні шкіри – це нігті та волосся. Нігті є похідними рогового шару епідермісу. Зверніть увагу на свої нігті. Це щільні зроговілі пластинки, що вкривають тильну поверхню кінцевих фаланг пальців, які називають нігтьовими пластинками. Нігтьова пластинка міститься на нігтьовому ложі й оточена шкірною складкою - нігтьовим валиком. У нігтя розрізняють передній вільний край, тіло і корінь. Ділянка нігтьового ложа, на якій міститься корінь нігтя, є місцем його росту. Тут клітини інтенсивно розмножуються, поступово роговіють і просуваються нігтьовим ложем. Швидкість росту нігтя становить 0,1-0,2 мм за добу. На руках нігті повністю замінюються за 3-4 місяці. На ногах - за 6-8 місяців.
Волосся є похідним дерми і утворює волосяний покрив певних ділянок шкіри. Кожна волосина складається з кореня тастрижня (мал.1).
Корінь розташований у волосяному мішку, або фолікулі, і закінчується волосяною цибулиною. Кожний фолікул з'єднаний з м'язом, який тримає волосину. Знизу у волосяну цибулину входить волосяний сосочок, до якого підходять кровоносні судини і нерви, які забезпечують живлення і чутливість волосся. Стрижень волосини виступає над поверхнею шкіри. Він утворений кірковою речовиною та кутикулою. Росте волосся так само, як і нігті, за рахунок поділу клітин росткових сосочків волосяної цибулини.
(Додатковими утвореннями шкіри є нігті та волосся. Нігті розташовані з зовнішньої сторони кінцевих фаланг всіх пальців і представляють собою тоненькі прозорі пластинки, що розвиваються з епідермісу, позбавлені кровоносних судин і нервів та ороговіли. Тіло нігтя закінчується вільним краєм, а протилежна, найбільш тонка сторона, має назву кореня і глибоко вростає у складку шкіри. Між коренем та тілом розташована більш світла частина нігтя півколової форми де знаходиться точка росту. У людини нігті ростуть із швидкістю до 4 мм за місяць в продовж всього життя. На пальцях нігті закріплюються шкіряними валиками, пошкодження яких часто буває місцем проникнення інфекції. Гігієна нігтів потребує їх періодичного обрізання, так як під нігтями може накопичуватись грязь то збудники хвороб. Волосся є ниткоподібним утворенням, що вкриває май же все тіло, крім долонь, підошов, сосків грудей, губ та певних частин статевих органів. Всі волоски поділяються на три типи: довгі (волосся голови, бороди, вусів, статевих органів та лобка), короткі (волосся брів, війок, носових та слухових проходів) і тонкі волосся тулуба, кінцівок та лиця). Кожний волосок росте під кутом до шкіри і має корінь (у формі волосяного мішечка у товщі шкіри, у якому виділяють волосяну цибулину та сосочок) і вільну частину волоска — стержень. В порожнину волосяного мішечка кожною волоска відкривається сальна залоза, що щедро вмощує його та прилеглу шкіру жиром. До кожного волоска приєднується також випрямний м'яз та закінчення чутливих нервів. Стержень волосків має мозкову (м'я-кітну) та коркову частини, що вкриті кутікулою волоска. У корковій частині волосків розташовується пігмент, що визначає колір волосся. При втраті пігменту та від попадання повітря між клітинами коркового шару волосся стає сивим. Волосся росте непреривно із швидкістю до 10 мм за місяць, але термін життя окремих волосків обмежений: наприклад, в області голови кожен волосок живе 2-4 роки; на війках 4-5 місяців. Догляд за волоссям голови є найбільш відповідальним моментом у гігієні людини і полягає в періодичній його стрижці. Мити голову треба не менше ніж 1-2 рази на тиждень.)
77Особливості будови шкіри дітей та підлітків.
Шкіра дитини по своїй будові та функціям багато в чому відрізняється від шкіри дорослого. Вона має менш розвинений роговий шар і більш багатша кровоносними судинами, ніж шкіра дорослої людини. В силу цього всілякий зовнішній, в т.ч. водні процедури, повітряні ванни, променева енергія сонця та штучних джерел, відображаються на функціях шкіри більше, ніж у дорослого.
У дітей ясельного та дошкільного віку шкіра відрізняється особливою ніжністю, тонкістю та легкою ранимістю. Ця обставина, а також недостатній опір шкіри до проникаючих в ранки мікробів зумовлюють особливості перебігу шкірних захворювань.
Створення вітаміну Д із ергостерину під впливом ультрафіолетових променів проходить в шкірі; в ній також створюються імунні тіла.
Бактерицидна функція шкіри відкритих та закритих поверхонь тіла у дітей, особливо у школярів 6 –18 років, добре виражена. Індекс бактерицидності (кількість убитих мікробів Соlі, штам 675 або F2, в розведенні 1: (5 х 10 –4) за 6 хвилин експозиції) осінню та весною відповідно дорівнює 85 – 81 %. В зимовий час індекс понижується до 58%.
Бактерицидна функція шкіри відображає стан імунної системи реактивності організму. У дітей та підлітків, відстаючих по фізичному розвитку від вікових стандартів, частіше ніж у однолітків нормального та доброго розвитку, в усі сезони року спостерігається більш низька бактерицидна функція.
Важливу роль грає шкіра в регуляції теплового стану організму, так як через неї людина втрачає 85 –90% виробленого тепла.
Механізми, регулюючі створення та віддачу тепла, у дітей недостатньо вдосконалені, що в значній мірі пояснює схильність малих дітей до переохолодження або перегрівання. З віком функції шкіри постійно вдосконалюються та наближаються до функцій, притаманних дорослій людині.
78Функції шкіри. Функції шкіри:
1. Являється бар’єром між зовнішнім середовищем і внутрішнім середовищем організму.
2. Захищає організм від інфекції, механічних і фізичних ушкоджень і втрати рідини. Крім того в шкірі ще є потові і сальні залози, які виділяють піт і жир, у яких містяться кислоти, що служать хімічними засобами захисту від грибів і бактерій.
3. Відіграє важливу роль у регуляції температури тіла (звуження і розширення кровоносних судин, виділення поту, на шкірі росте волосся, яке створює захист від холоду).
4. Один з органів почуттів (знаходяться фізичні рецептори, що сприймають тиск, біль, холод, тепло).
5. Один з органів виділення (з потом видаляються продукти розщеплення білків, вода, солі).
6. Місце депонування енергетичного матеріалу – жирів, а при певних умовах – води, мінеральних солей, вітамінів (особливо вітаміну D3, який тут і утворюється).
7. Виконує дихальну функцію (шкірне дихання становить 1% загального газообміну).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 110 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |