Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристикою тексту є також змістовий зв'язок між реченнями та їх послідовність у викладі змісту.

45. СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ

Як слово повністю розкриває своє значення тільки у зв’яз­ку з іншими словами, тобто у словосполученні і реченні, так і речення повніше розкриває свій зміст і своє значення у контексті, у поєднанні з іншими реченнями.

У мовленні окремі речення звичайно не виступають ізо­льовано, а поєднуються між собою за змістом і за допомогою граматичних засобів, творячи своєрідні блоки речень, тісно пов’язаних між собою єдністю думки, теми, а також специ­фічними засобами зв’язку. Ці своєрідні блоки речень, пов’я­заних між собою як своєю семантикою, так і граматично, і є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, над­фразна єдність, складна синтаксична єдність, текст (контекст), прозова строфа.

Складне синтаксичне ціле — це група взаємопов’язаних своїм змістом і синтаксичними засобами речень, які вира­жають у порівнянні з окремими реченнями розвиток думки. Складне синтаксичне ціле — це сполучення ряду речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико- граматичними відношеннями.

Окремі речення у складному синтаксичному цілому ста­новлять структурно-семантичну єдність. Вони з погляду змісту настільки тісно взаємопов’язані між собою, що, взяті окремо, ізольовано, мають вигляд, як правило, неповних, не змістовим зв’язком компонентів, окремих речень, що входять до його складу. Із граматичного, синтаксичного погляду воно характеризується специфічними синтаксичними засобами зв’язку між реченнями, що входять до його складу, а також єдністю суб’єктивно-модального забарвлення і ритмомело­дійною єдністю.

Єдність суб’єктивно-модального забарвлення складного синтаксичного цілого проявляється в тому, що воно (склад­не синтаксичне ціле) — це внутрішньо єдине, цілісне син­таксичне утворення, в якому окремі речення тісно пов’язані між собою певним ставленням мовця (автора) до висловлю­ваного. Ритмомелодійне оформлення складного синтаксич­ного цілого проявляється в тому, що паузи між реченнями цього утворення звичайно коротші від пауз, що існують між окремими блоками, пов’язаних між собою у складне синтак­сичне ціле речень.

Отже, складне синтаксичне ціле — це поєднання в одне ціле ряду речень, що характеризуються відносною заверше­ністю теми (мікротеми), семантичним і синтаксичним зв’яз­ком компонентів. Воно характеризується й композиційно- тематичним членуванням, яке полягає в можливості виді­лити в ньому зачин (початок думки, теми), який зосере­джується в першому реченні, що може навіть виділятися в окремий абзац, середню частину (розвиток, вик­лад теми) і кінцівку, в якій робиться підсумок всього вислову (теми) з погляду як змісту, так і синтаксичної струк­тури.

Окремо слід зауважити, що складне синтаксичне ціле не можна ототожнювати з абзацем. Це зовсім різні категорії, які й ґрунтуються на різних засадах. Хоч абзац нерідко й збігається зі складним синтаксичним цілим, проте він є не синтаксичною, структурно-семантичною категорією, а засо­бом членування тексту на композиційно-стилістичній основі.

46. Засоби зв'язку між компонентами складного синтаксичного цілого

Речення, що входять до складу складного синтаксичного цілого, поєднані між собою насамперед змістом. Семантична пов’язаність речень, єдність їх змісту — це та основа, на якій побудовано складне синтаксичне ціле як окреме синтаксич­не утворення, найбільша синтаксична одиниця. Проте, крім змістового зв’язку, речення поєднуються у складне синтак­сичне ціле за допомогою різних структурних засобів, зокре­ма лексичних, морфологічних, синтаксичних, ритмомелодій­них, хоч одночасне використання їх у кожній окремо взятій конструкції складного синтаксичного цілого не є обов’язко­вим. Обов’язковим в усіх випадках є лише семантичний зв’язок між компонентами складного синтаксичного цілого. Що ж до інших структурних засобів зв’язку, то в одних конструкціях можуть використовуватися одні з них, а в ін­ших — інші.

У ролі лексичних засобів поєднання окремих речень у складне синтаксичне ціле може використовуватися повто­рення окремих слів з попереднього речення, вживання осо­бових і вказівних займенників, займенникових прислівників тощо: В перші дні після від’їзду дітей Чайчиха не зводи­ла погляду з невеличкого, на чотири крихітні шибки віконця, мовби воно приворожило її. До віконечка, при­сідаючи на полінце, тулилась молода вишня, занизана набухлими лапками бруньок. Стара не раз бачила, як вони затікали, запікались льодком або волохатились памороззю, а в полудень тримали кетяшини сліз, в яких голубіло небо і червонів одсвіт тужавої, багатої на цвіт брості (Ст.). У наведеній конструкції друге речення при­єднується до першого шляхом повторення іменника віконце (до віконечка), а третє поєднується також з першим за допо­могою займенника вони, вжитого замість іменника шибки.

Як морфологічний засіб зв’язку між реченнями, що вхо­дять до складного синтаксичного цілого, може виступати єдність, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків: Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. В склад­ках моєї оідежі приносив запах полів, мов старозавіт­ний Ісав. Спокійний, самотній, сідав десь на ґанку по­рожнього дому й дивився, як будувалася ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсува­ла й підносила вгору непевні тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось і темніло, склепляла над ними зоря­ну баню (Коц.). У цій конструкції присудки всіх речень виражені дієсловами минулого часу недоконаного виду, чим і досягається взаємопов’язаність цих речень. Крім того, п’я­те речення пов’язується з четвертим за допомогою займен­ника вона, що замінює іменник ніч попереднього речення.

Для пов’язання речень у складне синтаксичне ціле мо­жуть використовуватися і синтаксичні засоби, зокрема по рядок слів і речень, сполучники з приєднувальним значен­ням, паралелізм побудови речень, неповнота окремих речень тощо: Мене втомили люди. Мені докучило бути заїз­дом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, мету­шаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрити осе­лю! Викинуть разом із сміттям тих, що смітять. Не­хай увійдуть у хату чистота і спокій (Коц.). У наведе­ному прикладі як засіб зв’язку широко використовується паралелізм структури речень: однотипність речень, зокрема, з одного боку, першого — третього, що починаються з особо­вого займенника я, мене, мені, а з другого — четвертого — сьомого, що є спонукальними, четверте — шосте з яких ма­ють присудки, виражені формами інфінітива, а сьоме — при­судок, виражений у формі наказового способу.

В усному мовленні для поєднання компонентів складного синтаксичного цілого широко використовуються ритмо­мелодійні засоби, виявом яких є інтонація. Ритмомелодійна оформленість складного синтаксичного цілого, як уже відзна­чалося, проявляється, зокрема, в тому, що паузи між окреми­ми реченнями, з яких воно складається, відчутно коротші від пауз, що відокремлюють складні синтаксичні цілі одне від одного. Крім того, роль при цьому відіграє підвищення й пониження голосу. Так, у кінці складного синтаксичного ціло­го спостерігається значне пониження голосу, водночас як початок наступного складного синтаксичного цілого харак­теризується більшим підвищенням голосу.

47. Структурні типи складних синтаксичних цілих

Залежно від способу зв’язку між реченнями, що входять до складного синтаксичного цілого, серед останніх розрізня­ють два основні структурні типи: 1) складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком компонентів; 2) складні син­таксичні цілі з паралельним зв’язком компонентів.

Складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком ком­понентів відзначаються найбільшим поширенням у мовленні. Вони ґрунтуються- на послідовному зв’язку між реченнями, що входять до їхнього складу, причому засобами зв’язку між реченнями цього структурного різновиду складних синтак­сичних цілих звичайно виступають лексичні повтори, зай­менники, займенникові прислівники тощо. При ланцюжко­вому зв’язку речень, що входять до складного синтаксично­го цілого, найбільша самостійність, повнозначність характерні для першого речення, після якого розташовуються інші, які немовби чіпляються одне за одне, пов’язуючись певним чи­ном, і в такий спосіб здійснюється розгортання думки, відбу­вається її рух: Мова — наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і виховав. Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо ії, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови (Рил.). У наведеній конструкції шляхом неодноразового повторення слова мова досягнуто семантич­ної спаяності всього складного синтаксичного цілого, причо­му зв’язок четвертого речення, де слово мова відсутнє (воно заступається займенником- її), здійснюється за допомогою займенника, а зв’язок третього речення з другим посилює­ться ще й повторенням іменника думка. Отже, у цій кон­струкції кожне наступне речення в той чи інший спосіб розкриває, уточнює зміст попереднього, внаслідок чого дося­гається розгортання думки.

Складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком компо­нентів ґрунтуються на паралельному зв’язку між речення­ми, що складають їх, причому ці речення звичайно однорідного складу, однакової чи подібної будови, а зв’язки між ними дуже нагадують зв’язки між частинами складносурядних і без­сполучникових складних речень з однотипними частинами. Кожне із речень складних синтаксичних цілих цього типу характеризується відносною самостійністю; вони поєднані між собою переважно лише семантичними відношеннями, що випливають із семантичної структури тексту, а не грама­тично, хоч при цьому треба відзначити, що зв’язок між речен­нями у складних структурах цього типу здійснюється зви­чайно також за рахунок єдності видо-часових форм дієслів- присудків. Паралельні зв’язки між частинами цих складних утворень базуються на семантичних відношеннях переліку, зіставлення, протиставлення, що супроводжуються нерідко структурним паралелізмом частин.

Складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком компо­нентів використовуються переважно для опису послідовно змінюваних, незалежних одна від одної подій, станів, картин тощо чи таких явищ, дій, що відбуваються одночасно: Генерал іде мовчки, оглядаючи широкі лани. Полями, мов кораблі в морі, пливуть громади хлібозбиральних машин. Попереду синіє заплава Дніпра, а десь там, у далекім мареві, вже на другому березі, на ледве видимій горі, мов зграйка білих голубів, видніє село. Як легко диха ти! (Довж.). У наведеній конструкції, що складається з чо­тирьох речень, кожна з її частин виступає як самостійна, а разом узяті вони створюють єдину картину. Наведемо кон­струкцію, що складається з дев’яти речень: Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступнр за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила воро­ни. І від того — синіше небо, чорніші крила (Коц.).

Ланцюжковий і паралельний зв’язки компонентів можуть поєднуватися в межах одного складного синтаксичного ціло­го: Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих хмар і струшують на зем­лю бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хо­четься полетіти за лебедями, тому й піднімаю руки, наче крила, і радість, і смуток, і срібний передзвін огор­тають та й огортають мене своїм снуванням (Ст.). У наведеній конструкції, що складається з чотирьох речень, перше й друге речення поєднані ланцюжковим зв’язком, а третє й четверте — паралельним, хоч усі разом, об’єднані семантично, вони становлять одне складне синтаксичне ціле.

48. ПУНКТУАЦІЯ

п унктуація (від латинського punctuatio — pun­ctum, що означає крапка) — це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

Розділові знаки — це частина графічної системи мови — умовно прийняті значки (крапка, кома, тире і т. ін.), вживані на письмі для членування тексту за змістом та інтонацією. Наприклад, у тексті «Я знову був серед природи. Я скучив за нею... Адже за роки партизанської боротьби я звик до лісу, до лук, до небесного простору» (36.) логічно виді­ляються три речення, у кінці яких ставиться крапка. Після другого речення крапки недостатньо: автор тексту ставить багато крапок, щоб передати душевний стан людини, яка після довгого часу потрапляє знову на лоно природи, в ліс, і її охоплюють спогади про роки партизанської боротьби. У тре­тьому реченні коми відповідають інтонації переліку, яка властива однорідним чЛенам.

Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.

Принципи української пунктуації

Розділові знаки є насамперед показниками синтаксично­го членування писемного мовлення. Такі розділові знаки, які обумовлені структурою речення, є обов’язковими. До них належать знаки, якими відділяються у тексті одно від одного прості речення, або частини складного речення, або виділя­ються введені до речень, але граматично з ними не пов’язані вставні і вставлені слова, словосполучення і речення, звер­тання, вигуки. Отже, розділові знаки, які ґрунтуються на син­таксичному принципі, є структурно обумовленими. Тому цей принцип ще названо структурним. Саме цей принцип надає сучасній українській пунктуації стабільності, загальноприйнятості й обов’язковості.

Структурний принцип, на якому ґрунтується вживання розділових знаків, пов’язаний із смисловим, оскільки струк­турно значущі частини є одночасно й логічно значимими. Однак зустрічаються випадки, коли логічне членування підпо­рядковує собі структурне (синтаксичне). Наприклад, вислов­лення У кімнаті один задумався без розділового знака означає: у кімнаті знаходиться кілька осіб, один з них заду­мався. Висловлення становить структуру простого повного речення.

Якщо ж у цьому реченні поставити кому, то вона познача­тиме межу двох частин уже складного речення, у якому ви­словлена зовсім інша думка: у кімнаті лише одна особа, вона задумалася. Кожна з частин складного речення структурно неповна. Саме слово один у цих двох реченнях сприймає­ться по-різному: у першому — це числівник, у другому — займенник (прономіналізоване слово).

Іноді розділові знаки є виразниками мовленнєвої економії. Наприклад: — Хліб підвівсь — в долоню колос, Що суворо дивиться докором (Ус.).

У цьому реченні тире допомагає сприйняти ширшу інфор­мацію від тієї, яка виражена словесно: хліб підвівсь високо (а може, й більше: хліб добре вродив).

У безсполучникових реченнях розділові знаки «економ­лять» словесні засоби зв’язку частин складного речення: Гей, рідний Дунаю... Хвиль твоїх не вкриють байдаки ворожі; в мене рука бистра, в мене шабля гостра — тобі допоможу! (Ус.).

Українська пунктуація ґрунтується також на інтонаційно­му принципі, наприклад: Закінчили роботу, сіли відпочи­вати (інтонація переліку). Закінчили роботу — сіли відпо­чивати (інтонація обумовленості).

Усі три принципи пунктуації — структурний, смисловий та інтонаційний — в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип можна виділити тільки умовно.