Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Пояснювальна записка.

Смотреть 29 ответ

37. Документ. Загальні вимоги до мови документа.

Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Вимоги такі: об’єктивність, логічна послідовність, ясність викладу і точність опису, переконливість, лаконічність, етикет ділових паперів, типізація мовних засобів, стандартизація мови ділових паперів, нормативність мовних засобів.

Об’єктивність. Змісту док-ту проявляється у формах вираження в ньому громадських інтересів, які мають строго відповідати нормам адміністративного права. Службові папери оформлюються від імені юридичної особи.

Логічна послідовність викладу особливо виразна у тих докум-х, де зовсім виключається внесення у текст документу суб’єктивних чи емоційних елементів: проявів роздратування, незадоволення, привнесення особистого ставлення до справи.

Ознаки логічної послідовності: тісний логічний зв’язок компонентів док-ту, чіткі причинно-наслідкові зв’язки між фактами як всередині речення, так і в межах всього документу.

Повнота інформаціі полягає у тому, що всі необхідні для правильного розуміння докум-ту думки мають у тексті своє словесне вираження. Ніщо не повинно бути пропущено, нічого не треба домислювати, не повинно бути недомовок і двозначності. Зміст док-ту повинен вичерпувати всі обставини, пов’язані з висвітлюваним питанням.

Пояснювальна записка.

Пояснювальна записка — це документ, в якому:

- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);

- міститься додаток чи доповнення до основного до­кумента, в якому пояснюється зміст окремих йо­го положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).

Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особис­тими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

Службова пояснювальна записка містить такі рекві­зити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

39. Професійна термінологія.

Терміни та їх місце в діловому мовленні

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови.

Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

40. Ділове спілкування.

Ділове спілкування - це спілкування, яке просуває продукт, послугу або організацію; передає інформацію в межах бізнесу; або функціонує як офіційна заява компанії.

Ділове спілкування (або просто «комунікація», в бізнес-контексті) включає в себе такі наступні теми: маркетинг, бренд-менеджмент, відносини з клієнтами, поведінка споживачів, реклама, зв'язки з громадськістю, корпоративне спілкування, залучення населення, управління репутацією, міжособистісне спілкування, залучення співробітників, та керування подіями. Це тісно пов'язане зі сферою професійної комунікації та технічної комунікації.

Медіа-канали для бізнес-комунікацій включають: інтернет, друковані засоби масової інформації, радіо, телебачення, навколишнє середовище, і передача інформації "з уст в уста".

Є декілька методів ділового спілкування, в тому числі:

Веб-комунікація - для кращого і більш досконалого спілкування, в будь-який час та будь-де;

відеоконференція, яка дозволяє людям в різних місцях проводити інтерактивні наради;

електронні повідомлення, які забезпечують миттєве письмове спілкування по всьому світі;

Звіти - займають важливе місце в документуванні будь-якого відділу;

Презентації - дуже популярний спосіб спілкування для всіх типів організацій, як правило, за участю аудіовізуальних матеріалів, таких як копії доповідей або матеріалів, підготовлених в Microsoft PowerPoint або Adobe Flash;

телефонні наради, які дозволяють спілкування на відстані;

Форуми, які дозволяють людям миттєво розміщувати інформацію в централізованому місці;

Ділове спілкування дещо відрізняється і є унікальним у порівнянні з іншими видами комунікацій; мета якого - бізнес, аби заробити гроші. Таким чином, для розробки рентабельності, комунікатор повинен розвивати гарні навички спілкування.

41. Доповідна записка.

Доповідна записка - це документ, адресований керів­никові структурного підрозділу, установи, вищої організації, у якому викладається інформація про факти, події, ситуацію, що склалася, виконану роботу тощо, а також наводяться свої висновки й пропозиції.

Укладається з власної ініціативи або ж за вказівкою керівника.

Доповідна записка складається з таких реквізитів:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі зліва).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Деякі реквізити в доповідних записках як внутріш­ніх документах досить часто не пишуться (структурний підрозділ, звідки надійшов документ, номер, заголо­вок).

42. Основні вимоги до мовлення.

Мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

-правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

-змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

-послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

-точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найповніше відповідають висловлюваному змісту;

-виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошувати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

-доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздратування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами.

Неабияке значення має і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність та ввічливість - основні вимоги мовного етикету.

43.(67) Стилістичні особливості офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль існує для забезпечення потреб у спілкуванні або між громадянами, або між громадянами та установами, або між юридичним особами. Серед найважливіших мовностильових особливості цього стилю можна назвати: високий ступінь стандартизації, виразну логізацію викладу, цілковиту відсутність емоційності та образності, широке використання безособових та наказових форм. Тексти офіційно-ділового стилю та сесії усного ділового мовлення вирізняються вживанням усталених виразів, які називають канцеляризмами і мовними штампами. Такі вирази мають чітко встановлене і загальноприйняте значення, а тому сприймаються як певний стандарт. Чим більше мовець знає таких виразів, тим менше багатозначності у його повідомленні. Якщо перше речення за змістом поєднується з другим і третім, то такий спосіб викладу можна вважати логічним. Ознаками поєднання виступають мовні засоби, що розкривають думку. Коли ж зв’язок є позамовним, асоціативним, то такий спосіб викладу є алогічним. Безособові форми дієслова означають дію без відношення до будь-якої особи, відповідають на питання: що зроблено (прочитано, підготовлено, надано, опрацьовано, видобуто). Наказова форма дієслова виражає наказ, прохання, побажання, заклик, спонукання до дії. Наприклад, форма дієслова 1 особи однини: доручаю, наказую, залишаю, доповідаю; 2 особи множини: підготуйте, складіть, зателефонуйте, повідомте.

44. Текстове оформлення документів.

Документ — основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, повинен містити конкретні й реальні пропозиції та вказівки. Обов'язковими для документа є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, Приватні стосунки між людьми

За призначенням документи поділяють на: розпорядчі де подається інформація про організацію роботи установи' закладу, підприємства; статутні —з коротким викладом змісту статуту організації чи установи; виконавчі в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи; інформаційні, які містять конкретну інформацію' необхідну для діяльності даної організації чи підприємства.

Документи розрізняють ще й за структурними ознаками вони можуть бути стандартними й нестандартним и, що залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Типові та фірмові документи оформляються на бланках або стандартних аркушах.

Рекомендації, загальні правила і норми у текстовому викладі ділових паперів

Текст — головний елемент документа. Крім параграфів пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити щоб кожен абзац розпочинав нову думку чи мікротему.

Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми.

Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з трьох чи п'яти речень. Для сприйняття краще якщо ід речення будуть різні: найкоротші — на початку і в кінці. Абзаци теж вимагають чергування залежно від розмірів. Наприклад, у виробничих документах, де звертається увага на кожну операцію чи деталь, абзаци використовуються для виділення однорідних членів чи сурядних речень в окремі мікротексти. Тут доречні абзаци з одного-двох речень.

Найзручніші для сприйняття речення з трьох, п'яти, семи і найбільше — з дев'яти слів.

Щодо словосполучень, то слід пам'ятати, що в будь-якому діловому тексті варто використовувати звичні стандартизовані форми. Це прискорює складання і сприйняття документа.

Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.

45. Діалектна лексика української мови.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів. Прикладом яскравого використання діалектної лексики є творчість письменників і поетів ХІХ століття, що народилися в Західній Україні. До їх творів укладачі найчастіше додають словники вжитих діалектних слів.

46. Правила написання та оформлення автобіографії.

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2.Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім’ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

47. Види документів.

Докуме́нт — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Види документів:

-Документи щодо особового складу

-Довідково-інформаційні документи

-Обліково-фінансові документи

-Господарсько-договірні документи

Документи щодо особового складу:

-Автобіографія

-Резюме

-Заява

-Пропозиція

-Скарга

-Характеристика

-Трудова книжка

-Особовий листок з обліку кадрів

Довідково-інформаційні документи:

-Анотація

-Відгук

-Рецензія

-Висновок

-Довідка

-Звіт

-План

-Службові листи

-Оголошення

-Протокол, витяг з протоколу, резолюція

-Прес-реліз. Стаття

-Наукова робота (курсова, дипломна)

-Конспект

-Адреса

-Телефонограма, радіограма, факс

-Доповідна записка

-Пояснювальна записка

-Резолюція

-Повідомлення

Обліково-фінансові документи

-Акт

-Доручення

-Розписка

-Список

-Таблиця

-Накладна

Господарсько-договірні документи

-Договір

-Трудова угода

-Контракт