Читайте также:
|
Можна виділити наступні специфічні проблеми й «спокуси» у практичній діяльності психолога, у його взаєминах із клієнтами, колегами й адміністраторами:
1. Проблема (вона ж — «спокуса») влади над свідомістю клієнта, коли психолог входить у довіру до клієнта й буквально «в'є з нього мотузки», приймаючи за нього найважливіші життєві рішення, а те й «круто міняючи життя клієнта» своїми радами й рекомендація. На жаль, чимала частина клієнтів саме так і уявляє собі «допомогу» з боку психолога, як би перекладаючи на них всю відповідальність за свої дії.
2. Проблема самолюбування психолога на роботі (перед клієнтами й навіть перед колегами). З одного боку, психолог все-таки повинен уміти «робити враження» на клієнтів, інакше йому складно буде встановити з ними емоційно-довірчий контакт і сформувати стосовно себе повага як до фахівця. Але, з іншого боку, якщо доводити «зачарування» клієнтів до абсурду, то вся робота перетворюється в «театр одного актора». Багато клієнтів це навіть почувають і не завжди сприймають такого психолога як свого реального помічника.
3. «Спокуса» наслідування «методичним модам», коли психолог, здобуваючи й освоюючи чергову новомодну методику, як би самоутверджується серед своїх колег (або серед вразливих клієнтів), як би заявляючи, що «я на висоті», «я використовую самі-найкращі методи роботи»... Хоча відомо, що й новомодні методи не завжди виявляються дійсно кращими. З одного боку, зрозуміти такого психолога можна, оскільки він реально прагне поліпшити свою професійну діяльність, а іноді й підвищує цим свою професійну кваліфікацію... Але, з іншого боку, у погоні за черговою новомодною методикою або технологією психолог часто затрачає занадто багато сил, часу й грошей (відомо, як багато спритних «продавців» нових і не до кінця апробованих методик роблять собі на цьому цілі стани). А головне, у погоні за методичними «новинками» психолог не освоює по-справжньому одну методику, як на «ринку методик» з'являється наступна мода й т.д., і все це в підсумку нерідко приводить до поверховості в роботі.
4. Проблема платності психологічних послуг, проблема «грошей-подарунків». У самому загальному плані проблема полягає в тім, що, з одного боку, багато клієнтів не мислять собі психологічну «послугу» без оплати (з погляду таких клієнтів, «за все треба платити»), а з іншого боку, є невелика група клієнтів (звичайно це люди з розвиненим почуттям власного достоїнства й високим загальнокультурним рівнем), для яких проблеми особистісного розвитку, людського одкровення, співпереживання й справжньої емпатії, духовного росту й самовдосконалення якось не погоджуються з ідеєю «оплати». Для психолога етична складність полягає в тім, як відрізнити одних від інших і як при цьому нікого не скривдити, адже по-своєму кожний клієнт правий - і той, хто сприймає «тільки оплачену послугу», і той, кого ображає сам факт оплати сфери духовного розвитку особистості.
5. Проблема близьких відносин психолога із клієнтом. Найпростіше зробити вид, що ця проблема надумана й треба просто не допускати ніяких відносин за межами професійної діяльності. У деяких етичних кодексах і стандартах роботи психіатрів і психотерапевтів накладає категорична заборона на які-небудь близькі відносини психолога зі своїми клієнтами й пацієнтами, і порушення цієї заборони карається, аж до дискваліфікації. Але реально дорослий клієнт і дорослий психолог мають право на розвиток таких відносин, що вони іноді й роблять. Це видно хоча б по тематиці деяких закордонних фільмів: з'явився навіть особливий жанр, де, з одного боку, він або вона - пацієнт, а з іншого боку - він або вона - психоаналітик, психотерапевт або просто психолог. Якщо такі відносини все-таки виникають, то діє негласне правило: спочатку повинні бути вирішені психологічні проблеми клієнта, і лише потім можна дозволити собі переклад відносин «психолог-клієнт» у сферу неформальних відносин, або ж просто передати даного клієнта іншому фахівцеві-психологові. Але сполучати позиції «психолога» і «близької людини» звичайно не вдається, тому що між клієнтом і психологом все-таки повинна існувати певна ділова дистанція. Почасти у зв'язку із цим, до речі, психологові не рекомендується працювати професійно із близькими йому людьми.
Інша справа, коли психолог насильно змушує клієнта до таких відносин - це ніяк неприпустимо. Часто виникає інша проблема, коли клієнт сам закохується в психолога й буквально жадає від його близькості (іноді навіть шантажуючи його у випадку відмови). До гідного поводження в таких ситуаціях психолог (особливо молодий, початківець фахівець) повинен бути готів.
6. «Спокуса» працювати з повною віддачею, забуваючи про свої особисті інтереси й здоров'я («синдром емоційного згоряння»). Оскільки робота психолога реально не нормована й не сформульовані психогігієнічні норми й обмеження, психолог може легко втратити «міру», емоційно й морально виснажитися (так званий «ефект вигоряння»), вирішуючи складні конфлікти своїх клієнтів, і сам згодом перетворитися в пацієнта психіатричної клініки. На жаль, таких випадків відомо чимало.
7. Проблема «нецікавого» і «нудного» клієнта, на жаль, також зустрічається досить часто й до того ж недостатньо освітлена в психологічній літературі. У самому загальному плані проблема ця полягає в тім, що, з одного боку, люди (клієнти) не однакові,
хтось, наприклад, може й не мати високу інтелектуальну, емоційну або комунікативну культуру, бути просто примітивною людиною, з яким просто «нецікаво» спілкуватися. Але, з іншого боку, а яка людина все-таки звернулася до психолога по допомогу, і цілком може виявитися, що однієї із причин його особистісних проблем саме і є усвідомлення, що починається, своєї «нецікавості» для навколишніх. Тоді психолог просто зобов'язаний пересилити в собі первісну
ворожість (презирство, зарозумілість і т.п.) і хоча б по пробувати організувати з такою людиною діалог.
8. Проблема «раннього прозріння клієнта». Суть проблеми в тім, що побудова життєвого й професійного «успіху» часто буває пов'язане з певними життєвими компромісами й навіть із непорядними справами. На жаль, іноді людина домагається «успіху», 
когось вчасно зрадивши (або продавши), порушивши законодавство й т.п. Виходить, що для надання допомоги людині, що самовизначається, наприклад, допомагаючи йому планувати «успішну» кар'єру, психолог повинен (або може) давати йому відповідні «негарні» рекомендації (як кого обдурити, продати, як ефективніше «розібратися» зі своєю совістю й т.п.). Або ж молодий клієнт самостійно зробив для себе ці відкриття («прозрів») і тоді виходить, що психолог нібито зобов'язаний морально підтримати його в настільки «негарних» намірах. Природно, психолог повинен сам себе поважати й не перетворюватися у фактичного співучасника майбутніх негідників.
9. Проблема «пізнього прозріння» клієнта виражається в тім, що людина звертається по допомогу до психолога в надії усвідомити, наскільки вдало або невдало було прожито його життя (або частина життя). Якщо психолог, вислухавши клієнта, виявляє, що життя даної людини важко назвати вдалим, то далеко не завжди варто відкрито говорити про цьому даному клієнтові. Якщо клієнт — сильна особистість, здатна «пережити» правду про себе, то іноді можливо й ризикнути, розраховуючи на те, що він зможе зібрати свою волю й використовувати енергію внутрішньої кризи для того, щоб роки, що залишилися, прожити гідно й продуктивно. Якщо ж психолог почуває, що перед ним слабкий, «утомлений від життя людина», то краще не травмувати
його своєю думкою, а просто підіграти йому, сказавши, на приклад, що його «життя в цілому відбулася», а «окремі невдачі й нереалізовані плани є в кожного. А завжди говорити в очі тільки те, що думаєш, всім підряд - це й неетично, і непрофесійно. І отут немає ніякого протиріччя, тому що для кожної людини - своя правда.
10. «Прозріння» самого психолога, коли він «раптом» усвідомлює для себе, що його професія «дурна», що він займається «нікому не потрібними справами» і т.п. З одного боку, невдоволення собою й своєю роботою — це признак творчого, вимогливого, рефлексуючого суб'єкта праці. Але, з іншого боку, така «рефлексія» може привести до розвалу власної роботи, відбитися на благополуччі клієнтів і привести навіть до руйнування особистості самого психолога. Проблема в тім, як використовувати енергію цієї внутрішньої кризи не тільки для вдосконалювання своєї роботи, але й для особистісного розвитку у своїй праці. І якщо психолог відчує, що така криза для нього непереборний, то краще зізнатися собі в цьому й просто поміняти професію.
11. Невір'я в можливості клієнта самому розв'язати свою психологічну проблему. Це як би «виправдує» неприпустиму тенденцію психолога відверто маніпулювати свідомістю клієнта, перетворюючи його в «пасивний об'єкт» своїх впливів, і замість нього вирішувати його життєві психологічні проблеми.
12. Робота без належної теоретичної й методичної підготовки, коли психолог береться за рішення складних проблем, а сам не має для цього ні досвіду, ні кваліфікації. К. жалю, в умовах масової підготовки психологів, коли неможливо проконтролювати утворювальний процес, випускається досить багато фахівців, які не мають фактичну готовність до надання кваліфікованої допомоги клієнтам і «викручуються» в основному за допомогою свого життєвого «чарівності», «здорового глузду» або звичайної «нахабності» і «напористості».
13. Проблема критеріїв оцінки ефективності психологічної допомоги, коли складно оцінити, чи дійсно добре попрацював психолог. Звичайне посилання на те, що «клієнт залишився задоволений», часто буває непереконлива, оскільки клієнт не завжди розуміє суть надаваної допомоги (він адже не фахівець). Наприклад, у такому складному виді психологічного консультування, як надання допомоги в плануванні перспектив особистісного й професійного розвитку (у профконсультації), справжній ефект може бути оцінений лише після того, як людина зуміє прожити дійсно повноцінне трудове життя, так ще буде згаданий вдячними нащадками.
14. Проблема «саплжнік без сапог» полягає в тім, що в багатьох психологів є чимало й власних психологічних проблем. І тоді виникає питання: чи мають вони право допомагати іншим людям, самі не розібравшись до кінця зі своїми проблемами? З одного боку, якщо психолог постійно проектує свої проблеми на ситуації клієнтів, що звертаються до нього за допомогою (бачить у проблемах клієнтів тільки свої власні проблеми), те це, природно, мало сприяє ефективній допомозі клієнтам. Тому психолог повинен уміти абстрагуватися від своїх проблем хоча б на час роботи із клієнтом, відрізняти його проблеми від своїх - тобто психолог повинен знати себе настільки, щоб можна було говорити про його особистісну пропрацьованість. Якщо в психолога не буде власного досвіду переживання серйозних проблем (і навіть досвіду подолання внутрішніх криз), то йому складніше буде зрозуміти проблеми інших людей (клієнтів). Крім того, ми не раз відзначали вже, що сам розвиток психолога-професіонала припускає подолання певних кризових ситуацій.
16. Нарешті, можна позначити проблему неминучості професійних «секретів» психолога-практика від клієнтів, від адміністрації й навіть від своїх колег. Якщо клієнтові розповідати про всі нюанси своєї роботи, то однаково він багато чого не зрозуміє, та й прочитати йому коротко весь курс по психології навряд чи вийде. Крім того, повідомлення деяким вразливим клієнтам про результати дослідження, про свої оцінки реальної життєвої ситуації клієнта й т.п. може просто викликати прикрість, розчарування у своїх можливостях змінити.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 153 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |