Читайте также:
|
Історія друкарства в Україні розпочалась із відкриття першої Краківської кириличної друкарні в кінці XV ст. Вона обслуговувала не лише Україну, але й Білорусію і була пов’язана із українськими культурними центрами. Часто білоруські видання були розраховані і на українську аудиторію, яка мала змогу ознайомитись із працями першого білоруського друкаря Франциска Скорини, а також Симона Будного і Василя Тяпинського, з публікаціями друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських вельмож.
Перші друкарні на території України відкрились у Львові, що був центром політичної, економічної та культурної діяльності вищих шарів населення, а також у Острозі. Заснування друкарень у цих містах було пов’язано не лише із локальною ситуацією, але і з потребами культурного руху по всій території України.
Розвиток друкарства став однією із основних причин загального культурного піднесення протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст.
Відкриття перших друкарень у Львові й Острозі збіглося у часі з піднесенням суспільно-політичного руху. Потреба у забезпеченні стандартизації тексту літератури різної тематики і для різних груп населення стала очевидною освіченому духовенству і причетним до освіти громадянам. Цього не можна було досягнути, продовжуючи використовувати рукописний спосіб, потрібна була саме друкована книга.
Рішення відкрити першу друкарню в Україні саме в Львові, що в ту пору славився як велике торговельно-промислове і культурне місто, було для Івана Федорова невипадкове. Тут вже активно розвивалась політична й культурна-освітня діяльність вищих верств населення. Так, наприклад, поблизу району Підзамче діяли Благовіщенське та Миколаївське братства, тоді ж проходив процес реорганізації Львівського Успенського братства і відкриття під його патронатом школи. Великі книжкові збірки на збереженні у міщан ставало звичайним явищем. Зважаючи на це Іван Федоров мав вагомі підстави сподіватися на те, що саме у Львові він зможе розвинути видавничу діяльність.
Перша в Україні друкарня була відкрита у лютому 1573 року, у місті Львові. Вже через рік своєї діяльності були видані книги «Діянь і послань апостольських», або скорочено Апостол. Це перевидана література і перекладена з російської мови. При її написанні Іван Федоров намагався наблизити правопис книги до загальноприйнятого в Україні, змінюючи тим самим вступну частину і збільшивши орнаментику.
Після Апостола того ж року Іван Федоров випустив перший друкований підручник у Східній Європі — Буквар. В основу його написання ввійшов використовуваний раніше рукописний посібник для засвоєння граматики, також різні україно-білоруські статті рукописних збірників граматичної тематики. Буквар містив не лише літери, але й різні молитви, судження на моральну тематику, уривки з Книги притч Соломонових про необхідність навчання, а також звертання до самих батьків у вигляді досить логічних текстів на біблійну тематику.
Цей посібник призначався для учнів, які вивчали кирилицю. Більшість уроків і вправ на відмінювання подані церковнослов’янською мовою, що тоді вважалась вищою, ніж рідна мова, посібник також давав змогу учням читати й писати українською і білоруською. Буквар, написаний у Львові для потреб місцевих учнів, в основному українців, цілком заслуговує на визнання його першим друкованим українським посібником.
Хоч яких успіхів досяг Іван Федорович, та провадити самостійну друкарську діяльність йому було непросто. Кошти, були вкладені в друк, повертались повільно, і хоч друкареві не відмовляли у кредиті, грошей все рівно не вистачало. Тому у 1575 р. Іван Федоров подався на роботу до князя Костянтина Острозького.
Причиною запрошення друкаря на роботу до Острога стало бажання князя надрукувати Біблію церковнослов’янською. Отже, острозький друк став проявом певного компромісу між місцевими освітніми осередками та друкарем. Тому текст від укладача став ближчим до традиційних видів письма рукописної книги, що базувався на східнослов’янській і південнослов’янській кирилиці. Та все-таки у ці роки в Острозі відбулись зміни, що дали можливість вирізняти надруковану там книгу: окремий титульний аркуш, віршована присвята меценатові та ін..
18 червня 1578 р. в Острозі видано першу книгу – грецько-церковнослов'янську «Азбуку». Вона містила грецький алфавіт, молитви церковнослов’янською і грецькою мовами, передрук Львівського букваря, а також трактат Чорноризця Храбра «Про письмена».
У 1581 р. була закінчена Острозька Біблія, що стала видатним шедевром друкарської майстерності. Над написанням тексту до видання разом з друкарем Іваном Федоровим працювали українські книжники Герасим Смотрицький, Тимофій Михайлович та інші вчені – греки Діонісій Раллі-Палеолог, Євстафій Нафанаїл.
Спочатку видання книги запланували до 12 липня 1580 р., цю дату прописали і в післямові у частині накладу. Та на більшій частині примірників вказано дату 12 серпня 1581 р. Ця дата, очевидно, була визначена як крайній термін друку Біблії, але, ймовірно, ще певний час після тієї дати додруковувались ті частини, тираж яких був нижчим.
Із 29 відомих нині видань друкарні Острозької Академії (загальним обсягом 1528,5 аркуша) літературного типу можна вважати лише 8 (обсягом 575 аркушів). Для православного кириличного видання це було незвичне явище, адже частка літературних книг була значно нижчою, ніж в інших православних друкарнях України.
Місто Острог стало в Україні першим осередком видання публіцистики, так званої «полемічної літератури». Були надруковані такі видання, як: «Ключ царства небесного» Г. Смотрицького, складений збірник В. Суразьким-Малюшицьким, збірник «Книжиця», твір Клірика Острозького «Отпис на лист в Бозі велебного отца Іпатія Володимирського і Берестейського єпископа», видання Христофора Філалета «Апокрисиса». Друкарня Костянтина Острозького припинила свою видавничу діяльність після смерті свого головного мецената, не змігши знайти коштів для продовження роботи.
Більш витривалими були друкарні Києво-Печерської лаври і Львівського братства. Львівська друкарня спершу діяла як братська, у 1788 р., перейшла у підпорядкування до Ставропігійського інституту, пізніше реорганізувалась в освітню майстерню поліграфічної школи. Київська лаврська друкарня була відкрита у 1616 році і продовжувала свою діяльність три століття. До 1941 року, коли друкарню закрили, її приміщення і засоби праці були віддані у користування друкарні Академії наук України.
До 1648 р. Львівська братська друкарня випустила не менше 36 книг, а лаврська — не менш 72. Точну кількість вказати неможливо, адже багато книг, особливо невеликого формату й малого обсягу, не збереглися до наших днів. Першими виданнями Львівської братської друкарні стали видатна грецько-церковнослов’янська граматика «Аделфотис» і збірник віршів «Просфонима». Львівські видання у ХVII столітті продовжували вирізнялись своєю красою, багатством декорацій, великою кількістю гравюр і ін. Саме цим українські видання відрізняються від російських, у яких був лише текст. Давалася взнаки відкритість наших земель до впливу західної культури. З 1593 р. після видання суперечливого твору патріарха Мелетія Пігаса «О хрістіанском благочестіи к іудеом отвЂт» на грецькій і церковнослов’янській мовах друкарня перервала свою діяльність більше ніж на десять років. Хоча братство у ці роки активно допомагало іншим друкарням — Біленській братській, Острозькій та друкарням в селах Стрятин і Крилос.
Львівське братство знову розпочало свою самостійну друкарську діяльність з 1608 р. До 1616 року друкарня видала такі книги: збірник «О воспитанії чад», твір Іоанна Златоуста «Книгу о священстві» з доповненням — документальною публікацією «Собор... в градЂ Вилни бувший», Г. Желиборського «Плач албо лямент на смерть», збірка віршів П. Бериндою «На рожство... вЂршЂ». Видавались також корисні у навчанні книги церковної тематики – Часослов і Псалтир.
У 1617 р., під час перерви у діяльності Львівського братства, друкарня Києво-Печерської лаври активізувала свою діяльність, випустивши шкільний Часослов. Син диякона львівської братської церкви Хоми Єлисей Плетенецький став засновником друкарні.
Завдяки спільній діяльності видатних діячів братського руху і потужним фінансовим можливостям Лаври, друкарня змогла надрукувати ті видання, котрі українським видавництвам були не під силу. Найбільшим здобутком лаврської друкарні можна назвати видання «Бесід» Іоанна Златоуста на чотирнадцять послань апостола Павла.
В Україні, окрім друкарень з кириличним письмом видання, діяли і латино-польські. Перша така друкарня була відкрита у 1592 р. і діяла лише до 1602 р., ще одна друкарня магната Яна Потоцького здійснювала діяльність з 1608 до 1611 рр. в Панівцях на Поділлі, у 1611-1617 рр. — друкарня Яна Щасного в Добромилі.
На початку XVII ст. починається новий період друкарської діяльності в Україні. Лаврська друкарня і надалі зберігає статус провідного видавничого осередку на території України. Видавничий гурток від Києво-Могилянської академії, як Острозький до нього, не був тематично спрямований, а друкував різну літературу. Лаврська друкарня у 1633 р. придбала матриці латинського письма у Львівського братства і тоді ж за їх допомогою випустила польською мовою панегірик Петру Могилі «Мнемосине».
Поруч із Лаврською друкарнею у Києві функціонували ще два приватні видавництва. Вербицький Тимофій Олександрович тримав власну друкарню з 1624 до 1628 року, ним був надрукований Псалтир, два видання Часослова та Буквар. Спиридон Соболь у власній друкарні видав з 1627 по 1631 рр. Мінею общу, Октоїх, Апостол, Лимонар Іоанна Мосха.
Львівська братська друкарня поновила свою діяльність у 1630 р., з цього періоду великої уваги надавали грамотності тексту і більшість книг, які видані там, були церковної тематики.
У Львівській друкарні з 1630 до 1633 рр., а пізніше з 1641 до 1643 рр. Андрій Скольський провадив видавничу діяльність як майстер-професіонал, а в роках з 1634 до 1637 і 1644-1648 рр. цю посаду займав Михайло Сльозка. Обидва друкарі, окрім роботи в Львівській друкарні, намагались особисто займатись видавничою діяльністю. У цій галузі більш значні досягнення здобув А. Сльозка, проводивши політику видання не лише кириличної літератури, але й латинської та польської.
Цей період характеризувався написанням текстів у ренесансному стилі, на зміну йому постають типово барокові тексти. У такій ж послідовності і розвивалося оформлення книг: на кінці XVI-початку XVII ст. проявляються риси ренесансного образотворчого мистецтва, у пізніших друках простежуються риси бароко.
Завдяки обліку книг, виданих в Україні до 1648 року, ми можемо простежити таку градацію: 18,6% виданих книг надруковані церковнослов’янською мовою; 13,9% — церковнослов’янською і українською; 11,2% — українською. У загальному обсязі виданих книг кількість написаних церковнослов’янською мовою набагато вища – більше 75 %. Причина в тому, що церковнослов’янською друкувались в більшості видання великі за обсягом (літургічні книги). Як вже зазначалось вище, церковнослов’янська мова вважалась вищою формою рідної мови, тому, хоч і різнилась з простонародною українською, не вважалась чужою.
Від загальної кількості книжок, виданих друкарями України з 1586 до 1615 рр., видання книги українською книжною мовою складало 8,5%, а в 1616-1645 рр. кількість ця дещо збільшилась до 9,1 %. Через певні особливості української вимови видання друкованих книг спричинили деякі зміни у кириличному шрифті. Почали використовувати два нових види букви «г» (г для вирізнення фрикативного звуку і ґ для вибухового звуку).
До 1648 р. кількість виданих в Україні книг латинською і польською мовами становили відповідно 26,2% і 28,7 % від загальної кількості.
З кінця XVII ст. на території України також почали видавати книги, призначені лише для етнічних меншин (вірменські та єврейські видання) та для їхніх співвітчизників закордоном. В Україні, як і раніше, видавались книги латинською і польською мовами, та вони призначалися не лише для інших громадян, а також і для українців, що знали і користувались цими мовами.
Українське і білоруське друкарство було тісно пов’язане. Саме українське друкарство характеризувалось наявністю певних особливостей, притаманних лише йому, тому про українсько-білоруські видання можна говорити як про вияв одночасного розвитку обох культур. Тоді як латинські видання можна проаналізувати у двох напрямках: як вагому частину всього українського друкарства і як складову частину книгорозповсюдження Речі Посполитої.
З 1574 до 1648 р. на території України налічувалось 25 друкарень, 17 з яких друкували книги українською мовою або церковнослов’янською, адже були у власності українців, інші ж друкарні видавали латинською і польською мовами. Великі промислові міста, такі як Київ, Львів, Острог, були основними осередками видавничої діяльності. Великі друкарні не лише виготовляли продукцію, але і розповсюджували її у власних книгарнях. Поряд з іншими товарами крамарі і купці продавали також і книги. Один з основних документів, що зберігся до наших днів і засвідчує процес збуту книг, — це реєстр витрат і прибутків львівського купця Петра Кунащака, він також продавав полотна, дзвони та інші вироби.
Книгорозповсюдження літургічних та навчальних видань було організовано ефективно, тому тиражі продавались досить швидко, це можна проаналізувати з кількості перевидань однойменних книг: Анфологіон виданий у Львові з 1632 до 1651 р. не менше восьми разів; Катехізис, який був виданий у Києві 1645 р. чотирма виданнями (два польських і два українських), а у 1646 р. видання українською було передруковане у Львові. По всій Україні і Білорусі розходились книги лаврської друкарні у перші роки діяльності. Книги, надруковані у Львові, продавали не лише в Західній Україні, але і на території Наддніпрянщині. Українські друки були присутні в містах та селах Російської держави, також ними користувались і в інших країнах: Болгарії, Сербії, Молдавії, Волощині, Трансільванії та ін.
Розвитку друкарства та книго розповсюдження, звичайно ж, сприяв сам попит на книги. Та в умовах цензури цей процес був значно сповільнений. Сприятливі умови для діяльності мала хіба що друкарня Івана Федорова, але вже 1595 р. і вона не мала права друку без королівського дозволу. Навіть князь Костянтин Острозький, який був впливовим магнатом, волів не вказувати місце видання на багатьох суперечливих антикатолицьких книгах, створених у його друкарні.
Аналізуючи розвиток історії українського друкарства, слід зазначити, що найбільш плідним він був на своєму початковому етапі, тобто з кінця XVI і до першого десятиріччя XVII ст. Цей період характеризується освоєнням ренесансної культури, економічним піднесення і активізацією громадських рухів. Саме в цей час тогочасні друкарі змогли поєднати традиційні способи у видавничій діяльності із міжнародним досвідом. Друкарство України за характером своєї діяльності можна ототожнити з друкарством Західної і Центральної Європи. Книги почали використовувати не лише в справах церкви, а й для власного вжитку, для освіти й ін. Часто друковані книги перевидавались. Друкована продукція стала істотним чинником культурного розвитку та поширення культурних цінностей українського народу.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 104 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |