Читайте также:
|
Розглядаючи тему щодо населення у міжнародному праві, необхідно розуміти, що мова йде в першу чергу про визначення міжнародно-правового статусу окремих груп населення. Як відомо, наявність населення є основною ознакою держави, а отже, й визначення його статусу, гарантування певного об’єму прав та встановлення обов’язків є прерогативою відповідних держав. Однак базуючись на принципі загальної поваги до прав та основних свобод людини, міжнародна спільнота прагне встановити базисні засади статусу окремих категорій населення й особливо тих із них, які є найменш захищеними, як-то: апатриди, біженці. Наявність таких засад робить необхідним їхнє дотримання окремими державами. Таким чином, вивчення правового статусу громадян, осіб без громадянства, іноземців, біженців не може бути повним як без вивчення норм міжнародного права, так і без урахування норм національного законодавства держав. У межах семінарського заняття особливу увагу слід приділити відповідному законодавству України.
Основною категорією населення будь-якої держави є громадяни. Інститут громадянства є суміжним для внутрішньодержавного та міжнародного права. Розглядаючи його у праві України необхідно зосередитись на положеннях Закону України «Про громадянство» 2001 р. Окрему увагу слід приділити способам отримання та припинення громадянства. З-поміж способів отримання громадянства основними виступають отримання громадянства за народженням та натуралізація. При отриманні громадянства за народженням, як відомо, застосовуються принцип «права крові» та принцип «права ґрунту», однак, поширеним є і їхнє поєднання, яке ми можемо бачити, аналізуючи норми Закону України «Про громадянство». Розглядаючи натуралізацію, слід зосередитися на вимогах, які висуваються до претендентів за законодавством різних держав та, зокрема, України.
Серед способів припинення громадянства найбільш питань викликає розрізнення втрати та позбавлення громадянства. Позбавлення громадянства заборонене як у міжнародному праві, так і у більшості національних законодавств. Воно розглядається як свавільне карне порушення прав людини з боку держави. Втрата ж допускається у певних, чітко визначених нормами внутрішньодержавного права, випадках, коли мова йде про порушення відповідних вимог законодавства самою людиною.
Окрему увагу слід приділити розгляду статусу біпатридів чи осіб з множинним громадянством. Важливо пам’ятати, що наявність такого статусу не тільки надає ряд переваг людині, а й породжує низку проблем, пов’язаних перш за все із наявністю для неї подвійних обов’язків. Необхідно визначитись із способами вирішення зазначених проблем. У цьому аспекті варто розглянути принцип «ефективного громадянства».
Значну групу населення будь-якої країни складають іноземні громадяни. Перебуваючи на території іноземної держави, вони підпадають під її юрисдикцію, однак не втрачають правового зв’язку із своєю державою. Остання зацікавлена у тому, щоб її громадяни за кордоном користувалися найбільш широким об’ємом прав та свобод. Звісно, що країна перебування не може надати іноземцям усього об’єму прав та свобод, яким користуються її власні громадяни, адже є категорії прав, якими можуть користуватися тільки громадяни країни, як-то: політичні права, право власності на певні види майна тощо. Однак держава перебування може забезпечити іноземним громадянам об’єм прав та свобод, близький із тим, що його мають власні громадяни. У цьому випадку мова йде про національний режим перебування іноземних громадян.
Існують і більш вузькі за об’ємом прав та свобод режими, що стосуються іноземних громадян. З-поміж них варто зупинитися на режимі найбільшого сприяння та спеціальному режимі. Якщо при національному режимі, іноземні громадяни майже урівнюються у правах та свободах із громадянами держави перебування, то при режимі найбільшого сприяння у своєму правовому статусі вони фактично урівнюються між собою. Як наслідок, цей правовий режим носить також назву недискримінаційного. При спеціальному режимі, на відміну від попереднього, можливе звуження або ж розширення прав та свобод громадян однієї іноземної держави у порівнянні з усіма іншими. Розглядаючи різні аспекти перебування іноземних громадян на території держави, важливо зупинитись також на питанні екстрадиції та визначитись із випадками, коли вона стає обов’язковою і коли у неї може бути відмовлено.
Поряд із громадянами та іноземними громадянами на території держав перебувають також особи без громадянства. З точки зору правової захищеності це найбільш вразлива група населення, адже щодо них відсутня держава, із якою вони поєднані зв’язком громадянства і яка, відповідно, має своїм обов’язком захищати їх. Отже, на відміну від попередніх груп населення, їхній правовий статус у більшій мірі врегульований саме нормами міжнародного, а не національного права. При розгляді питання щодо апатридів, цікаво визначитись із випадками, які породжують ситуацію безгромадянства, та із тими засобами, які мають сприяти скороченню цього явища.
Групою населення із не менш проблемним статусом, ніж статус апатрида, є також біженці. Враховуючи особливий режим їхнього перебування на території приймаючої держави, який може навіть мати переваги порівняно із режимом перебування іноземців та осіб без громадянства, необхідно чітко визначитись із ознаками, які дозволяють особі претендувати на отримання статусу біженця. Необхідно також прослідити різницю між поняттями «надання притулку» та «надання статусу біженця». Якщо з точки зору міжнародного права, вони є синонімічними, то у національному законодавстві вони можуть розрізнюватися. Якщо притулок фактично надається особі у момент перетину державного кордону, то статус біженця, особа, як правило, отримує після проходження певної процедуру. У цьому аспекті цікаво звернутися до норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» 2011 р.
Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 83 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |