Читайте также:
|
Тема 2. Корисність економічного блага. Економічний вибір.
1. Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності.
2. Закон спадної граничної корисності економічного блага.
3.Побудова кривих байдужості та їх властивості. Карта кривих байдужості.
4. Бюджетне обмеження споживача.
5. Рівновага споживача: економічна, алгебраїчна та графічна інтерпретація.
Поняття корисності. Сукупна та гранична корисність. Функція корисності.
В умовах ринкової економіки вважається, що споживач самостійно, незалежно від інших приймає рішення стосовно обсягу та структури своїх покупок; він суверенний, що означає наступне:
Ø результати дії виробника оцінює споживач і «голосує гаманцем»; виробник оцінює вибір своїх покупців через їхній індивідуальний попит;
Ø має місце свобода вибору товарів і послуг.
Хоча насправді свобода вибору споживача не абсолютна, існують обмеження, наприклад, форс-мажорні ситуації – війна, стихійні лиха тощо, коли встановлюються норми споживання, як правило, на товари першої необхідності (такі обмеження мають тимчасовий характер).
Як правило, споживача на ринку цікавить три питання:
Що купити?
Скільки коштує?
Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?
Відповіді на ці питання залежать від корисності і ціни товару, а також від доходу споживача. Дослідження цих категорій і складає зміст теорії вибору споживача.
Розрізняють три підходи до вивчення поведінки споживача:
Ø Кардиналістський, згідно якого суб'єктивна корисність вимірюється в абсолютних величинах – ютилях (utility);
Ø Ординалістський – суб'єктивна корисність вимірюється за допомогою відносної шкали, що показує переваги (вподобання) споживача або ранг споживаного блага;
Ø Аналіз поведінки споживача на основі «ефекта доходу» і «ефекта заміщення».
Кардиналістський підхід до аналізу поведінки споживача (70-ті роки 19 століття) ґрунтується на теорії граничної корисності. Прихильниками цього підходу є Карл Менгер, Ойген Бем-Баверк, Герман Генрих Госсен. Відповідно до цього підходу, корисність – головний критерій вибору споживача. Споживач уміє кількісно вимірювати корисність товарів і послуг в умовних одиницях –
ютилях і будує свої споживчі переваги. Щоб застосувати концепцію граничної корисності для дослідження попиту, зробимо важливе припущення про те, що кожен споживач – виключно раціональний і, купуючи товари, прагне підвищити загальну (сукупну) корисність споживаних благ. Цього можна досягнути лише при дотриманні правила максимізації загальної (інтегральної) корисності: споживач досягає максимального задоволення, якщо граничні корисності благ, які купує споживач (з розрахунку на одну грошову одиницю) виявляються однаковими.
Згідно кардиналістського підходу, корисність – це задоволення, яке людина отримує від споживання будь-якого блага. Вимірюється не в грошовому вимірі, а в умовних одиницях ютилях.
Розрізняють сукупну (загальну) і граничну корисність.
Загальна (сукупна) корисність (TU) – це сукупна корисність від усієї кількості спожитого блага (Q).
Гранична корисність (MU) – це приріст загальної корисності при збільшенні обсягу споживання даного блага на 1 одиницю:
MU = ΔTU/ΔQ (2.1.1)
Проаналізуємо взаємозв'язок між TU і MU (див. рис. 2.1.1):
1. Показник загальної корисності TU зростає, коли гранична корисність MU має додатне значення.
2. Коли MU = 0, загальна корисність TU припиняє зростання і досягає свого максимального значення.
3. Коли гранична корисність набуває від’ємних значень (MU < 0), то TU зменшується.
Зображена крива загальної корисності має важливу характерну деталь. Вона є випуклою вгору, що є відбиттям особливості функції загальної корисності – зменшення темпу її приросту, тобто кожна
додаткова одиниця збільшення аргументу спричиняє дедалі менше зростання функції. Сповільнене зростання загальної корисності є наслідком того, що зменшується додаткова (гранична) корисність.
Форма кривої TU показує, що чим більше блага отримує споживач, тим менше він буде зацікавлений тим, як би купити додаткову кількість даного блага, оскільки кожна додаткова одиниця
приноситиме йому дедалі менше додаткового задоволення. Зрештою, кількість додаткового задоволення знизиться до нуля і після цього матиме від’ємне значення.
Максимальне значення загальної корисності досягається у точці насичення, де гранична корисність дорівнює нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потребу. Якщо подальше споживання
приносить шкоду, то гранична корисність блага є від’ємною, а загальна корисність знижується.
Отже, чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага для споживача визначається не загальною, а граничною корисністю. З іншого боку, оскільки гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції тільки в тому разі, якщо знизить ціну.
Принцип спадної граничної корисності отримав назву закону Госсена – на ім'я німецького економіста, Германа Генріха Госсена який уперше сформулював його в 1854 р. Цікаво, що праця Госсена не викликала інтересу у його сучасників і йому навіть довелося вилучити книгу з продажу та знищити. Книга була перевидана у 1889 р. на основі випадково уцілілого примірника.
Дата добавления: 2015-04-12; просмотров: 228 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |