Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі України.

Кримінально-процесуальні докази — це фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК).

Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей кожної з таких груп.

Найбільш поширеною є така класифікація доказів:
1. Залежно від відношення до обставини, що підлягає доказуванню:
а) прямі;

Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.

б) непрямі.

Непрямі (побічні) докази також мають важливе значення, але користуватись ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга.
2. Залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність:
а) обвинувальні;

Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність.
б) виправдувальні.

Виправдувальні докази свідчать, що самої події злочину не було, або що дана особа до неї не причетна. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.
3. За джерелом відомостей (за цією обставиною класифікуються як докази, так і їх джерела):
а) первинні;

Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа.

б) похідні.

Якщо ж свідок дав показання з чужих слів — це похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інших осіб, ці особи повинні бути допитані.

Джерела доказів:

1. Показання свідків. 2. Показання потерпілого. 3. Показання підозрюваного. 4. Показання обвинуваченого. 5. Висновок експерта. 6. Речові докази. 7. Протоколи слідчих і судових дій. 8. Інші документи.

12. Процес доказування у кримінальній справі: поняття, зміст, проблемні питання.

Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об'єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1. Збирання і закріплення доказів. Збираються докази підчас розслідування справи. Закріплення доказів оформляється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2. Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3. Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК).При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отриманні доказів і достатність їх для вирішення справи.

13. Показання обвинуваченого: їх предмет, значення, оцінка.

Показання обвинуваченого. Особливістю показань обвинуваченого є те, що він найбільш зацікавлений і найбільшезнає про події злочину (якщо він його вчинив). Як і підозрюваний, не несе відповідальності за відмову від показань або дачу неправдивих показань. Показання обвинуваченого ретельно перевіряються, навіть якщо він зізнався у вчинені злочину.

Причини зізнання обвинуваченого: 1) зізнається в одному злочині, аби приховати інший; 2) оговорює себе під впливом психічного стану; 3) розраховує на зменшення покарання; 4) як наслідок незаконних методів розслідування; 5) та інші.

Обмова – це показання обвинуваченого, у яких він повідомляє про участь у вчиненні злочину інших осіб. Мотивами обмови можуть бути: помста, приписування собі другорядної ролі у вчинені злочину.

14. Місце криміналістики в системі правових наук.

За своєю природою криміналістика пов’язана з природничими, технічними, а також із різними правовими науками. Найбільш тісний зв’язок криміналістики простежується з юридичними науками кримінального циклу (кримiнальним правом, кримінальним процесом, кримінологією, кримінальною соціологією, юридичною психологією та ін.). Криміналістика посідає важливе місце в системі юридичних наук, її положення зумовлене природою та предметом криміналістичної науки, залежностями в системі наук.

Криміналістика пов’язана з наукою кримінального права. На підставі ознак складів злочинів, які містяться в кримінальному праві, розробляються окремі криміналістичні методики. Щоб вирішити питання про те, як розслідувати злочин, необхідно знати, що він собою являє, які ознаки йому притаманні. Положення кримінального права про види злочину, його мотиви, способи тощо враховується криміналістикою при розробці криміналістичних характеристик злочинів, формуванні типових версій, запропонуванні найбільш оптимальних рекомендацій в розкритті й розслідувані певних видів злочинів. Кримінальний закон встановлює відповідальність за вчинення різних діянь, викриття яких можливе лише за допомогою прийомів, засобів і методів криміналістики.

Також існує суттєвий зв’язок криміналістики з наукою кримінального процесу. Історично криміналістика зародилась у надрах кримінального процесу. Кримінально-процесуальна наука для криміналістики є материнською наукою. Процесуальні приписи і криміналістичні рекомендації взаємозумовлені. Прийоми і методи криміналістики повинні ґрунтуватись на загальних положеннях кримінального процесу і особливо теорії судових доказів (про сутність доказів, предмет і межі доказування, відносність і допустимість доказів та ін.). Кримінально-процесуальна наука визначає межі застосування тактичних прийомів, науково-технічних засобів, методичних рекомендацій, розглядає порядок проведення слідчих і судових дій, компетенцію учасників кримінального процесу.

Криміналістика враховує положення процесуальної теорії і водночас сприяє її розвитку, вдосконаленню. Криміналістичні рекомендації сприяють оптимізації розслідування та судового розгляду і у певних випадках можуть здійснювати відповідний вплив на закон, його змiнення. Саме криміналістичні рекомендації сприяли виникненню нових слідчих дій (наприклад, перевірки показань на місці, слідчого експерименту, зняття інформації з каналів зв’язку тощо), визначенню їх оптимальної процесуальної процедури. У цьому випадку криміналістичні рекомендації набували нового «статусу» — як норма закону. Завдяки криміналістиці нові науково-технічні засоби й методи виявлення, фіксації та дослідження доказів знайшли відображення в кримінально-процесуальному законодавстві (наприклад, використання відеозйомки, звукозапису тощо).

Взаємопов’язані певним чином криміналістика і кримiнологія, їх співвідношення визначається завданнями щодо попередження злочинів. Проте предметом криміналістики є тільки спеціальні (технічні) заходи попередження злочинів. Доволі інтенсивно в криміналістиці використовуються дані кримінології про особу злочинців, про віктимологію жертви, причини й умови, що сприяють учиненню злочинів, при розробці криміналістичних характеристик і методичних рекомендацій окремих видів злочинів.

На криміналістику здійснює вплив юридична (судова) психологія. Цей вплив особливо чітко виявляється в криміналістичній тактиці. Розробка і застосування тактичних прийомів і комбінацій неможлива без урахування психічних процесів, властивостей і станів особи. Дані психології сприяють формуванню науково обґрунтованих рекомендацій криміналістики.

Криміналістика пов’язана також і з такими правовими науками, як цивільне і цивільно-процесуальне право, адміністративне й адміністративно-процесуальне право, кримiнально-виконавче право та ін. Криміналістика вже вийшла за межі циклу кримінальних наук. Рекомендації криміналістики є суттєвими не тільки для розслідування злочинів. Це особливо стосується можливості використання спеціальних знань у цивільному або адміністративному процесі, проведення різних судових дій, повної фіксації судового процесу технічними засобами та ін.

15. Тактичні прийоми як засіб розв’язання завдань у сфері судочинства: поняття та види.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

Тактичний прийом — це спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її конкретної мети, заснований на психологічному механізмі його реалізації, і найбільш раціональний і ефективний у певних ситуаціях.

Тактичний прийом виконуватиме свої функції тільки в тому разі, якщо він відповідатиме низці вимог, до числа яких відносяться законність, етичність, науковість, вибірковість, пізнавальна цінність.

Класифікація тактичних прийомів:

1) за видом процесуальної дії

тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулась; зіставлення модельованої події та реальної картини місця події; аналіз ознак знищення слідів; зіставлення інформації місця події з типовими аналогами та ін.);

тактичні прийоми допиту (постановка різних видів запитань; пред'явлення речових та письмових доказів; оголошення показань окремих осіб; допит на місці події; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

тактичні прийоми обшуку (залучення обшукуваного до діяльності слідчого; словесна розвідка; зіставлення виявленого з ознаками того, що шукається; аналіз ознак предмета пошуків; постановка обшукуваному уточнюючих запитань; використання можливостей типових аналогів тощо);

тактичні прийоми інших процесуальних дій;

2) за діапазоном використання

тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо);

тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань; використання типових аналогів; аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

3) за об'єктом спрямованості (або сферою реалізації)

тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості правдивих показань; постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань; демонстрація фотознімків; оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.);

тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення; використання уявної реконструкції окремих елементів події — моделювання з метою відтворення події, що відбулась; зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

4) за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії).

Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

5) за характером інформації

тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему; роз'яснення значення щиросердого розкаяння; постановка тих чи інших запитань тощо);

тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.);

тактичні прийоми, що засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів (предметів);

моделювання події, що відбулась, зіставлення інформації місця події з традиційним, природним плином події тощо.

16. Особливості методики розслідування вбивств за наявності трупа.

Первісною невідкладною слідчою дією є огляд місця події і трупа. Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судово-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції фахівця. При огляді трупа в протоколі зазначаються: а) загальні дані (зріст, вік, стать, поза, положення); б) одяг (його стан, ознаки, наявність слідів впливу знаряддя вбивства); в) будова тіла, колір шкіри, особливі прикмети; г) ушкодження, що є на тілі (розмір, форма, місце розташування). Велике значення має огляд ложа трупа (тобто місця його виявлення). Тут можуть бути виявлені документи, предмети, загублені злочинцем, знаряддя вбивства та інші сліди.

До первісних слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін. До невідкладних слідчих дій належить пред'явлення трупа для впізнання. Необхідність у цьому виникає тоді, коли іншим шляхом особу постраждалого встановити неможливо.

Висунення загальних версій. Залежно від одержаних матеріалів можуть бути висунуті такі слідчі версії: а) смерть є наслідком вбивства; б) смерть є наслідком самогубства; в) смерть є наслідком нещасного випадку; г) природна смерть.

17. Притягнення особи як обвинуваченого: поняття, значення, підстави та порядок притягнення.

Винесення постанови про притягнення як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого виноситься тоді, коли зібрано достатньо доказів, що викривають певну особу у вчинені злочину. Притягнення особи як обвинуваченого складається з трьох дій: 1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого; 2) пред'явлення обвинувачення; 3) допиту обвинуваченого.

Справа буде розглядатися у суді тільки за тим обвинуваченням, яке пред'явлено особі.

Притягнення особи як обвинуваченого не є закінченням слідства і не є остаточним висновком у справі. Це обвинувачення має бути перевірено слідчим і в подальшому в суді.

Структура постанови про притягнення як обвинуваченого:

1. місце і час складання;

2. прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала постанову,

3. прізвище, ім'я, по батькові особи, що притягується як обвинувачений.

4. злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа.

У постанові фактичні обставини мають бути викладені чітко і ясно. Копія постанови негайно направляється прокурору. З моменту винесення такої постанови до обвинуваченого можна вживати заходи процесуального примусу. Якщо є кілька обвинувачених у справі, тоді щодо кожного обвинуваченого має бути складена окрема постанова.

Пред'явлення обвинувачення. Особа вважається обвинуваченою з моменту винесення постанови при притягнення її як обвинуваченої, однак цю постанову одразу ж необхідно пред'явити цій особі. Для цього особу викликають за допомогою надіслання повістки або по телефону. Особи, яким не виповнилось 16 років, викликаються через своїх батьків або опікунів. Постанова має бути пред'явлена особі протягом двох днів після її винесення.

Упевнившись в особі обвинуваченого, слідчий оголошує постанову, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення, це засвідчується підписом обвинуваченого на постанові. Якщо він відмовляється підписати постанову, то про це робиться відмітка і сповіщається прокурор.

Обвинувачений має такі права:

1) знати, у чому його обвинувачують: це право гарантується тим, що слідчий зобов'язаний пред'явити обвинуваченому постанову про притягнення до кримінальної відповідальності не пізніше 48 годин із моменту її затвердження (ст. 133 КПК); 2) давати пояснення з пред'явленого обвинувачення; 3) при складанні протоколу має право вносити поправки і доповнення; 4) знайомитися з матеріалами справи після розслідування; 5) мати захисника; 6) заявляти відводи; 7) подавити скарги на рішення судді, прокурора, слідчого.

У справах, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи або особи з фізичними (сліпі, глухі, німі) чи з психічними вадами, участь адвоката обов'язкова на всіх стадіях процесу. Тому при пред'явленні такій особі обвинувачення обов'язково має бути присутній адвокат. При допитах цих осіб можуть бути присутні і їх батьки, опікуни, піклувальники, які мають такі права: 1) бути присутніми на допитах; 2)подавати зауваження; 3) задавати питання обвинуваченому (з дозволу слідчого).

18. Порушення кримінальної справи: поняття, підстави, проблемні аспекти.

Порушення кримінальної справи – це перша стадія процесу. їїсуть полягає в тому, що правоохоронні органи, встановивши,що в події, яка стала їм відомою, наявні ознаки злочину, приймають рішення розпочати кримінальну справу.

Значення цієї стадії полягає в тому, що своєчасно порушена кримінальна справа сприяє зміцненню правопорядку, виховує у громадян повагу до закону.

Органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу:1) слідчі; 2) прокурори; 3) начальники слідчихвідділів і управлінь; 4) органи дізнання; 5) судді.

(ст. 94 КПК).Приводи – це встановлені законом джерела, з яких правоохоронним органам стає відомо про злочин. Такими приводами є:

1. заяви або повідомлення фізичних і юридичних осіб. Вони можуть бути як усними, так і письмовими. У випадку подачіусної заяви складається протокол усної заяви. Протокол підписується особами, яка подала заяву і яка оформила протокол;

2.повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місцівчинення злочину або з поличним;

3.явка з повинною – це особисте, добровільне письмовечи усне повідомлення заявником правоохоронним органампро злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушенняпроти нього кримінальної справи;

4.повідомлення, опубліковані в пресі;

5.безпосереднє виявлення правоохоронними органамиознак злочину.

Підстави – це достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

При наявності приводів і підстав, зазначених вище, і після їх перевірки слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи. Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справа має бути порушено стосовно цієї особи.

Після порушення справи:

1. прокурор направляє справу для провадження досудо-вого слідства або дізнання;

2. слідчий починає досудове слідство, а орган дізнанняпочинає дізнання;

3. суд справу про злочин, зазначений у частині першій ст.27 КПК, призначає до розгляду.

При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації (ст.ст. 98, 99 КПК).

19. Закриття кримінальної справи слідчим: підстави та процесуальний порядок.

Справа закривається в таких випадках:

1. за наявності підстав, зазначених у ст. 6 КПК;

12) стосовно злочину, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу.

2. при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ст. 213 КПК).

Закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності та в зв'язку з помилуванням не допускається, якщо особа не визнає себе винною або заперечує проти закриття справи.

Закриття справи за мотивами недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину допускається тоді, коли встановлено подію злочину, певній особі пред'явлено обвинувачення, але зібрані матеріали не дають підстав для висновку про доведеність цього обвинувачення. Всі можливості для подальшого збирання доказів вичерпані.

Справа закривається за мотивованою постановою слідчого, в якій зазначається: 1) відомості про особу обвинуваченого; 2) суть справи; 3) рішення про застосування запобіжного заходу; 4) підстави для закриття справи; 5) скасування заходів щодо забезпечення цивільного позову; 6) рішення щодо речових доказів.

Якщо є дані про вчинення службового проступку, аморального вчинку, то в цій постанові вказується про можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності або про застосування заходів громадського впливу.

Копія постанови направляється прокурору і обвинуваченому. Потерпілому і позивачеві повідомляється про закриття справи.

У разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі з метою реабілітації особи можуть просити про направлення справи до суду і її розгляду.

Постанова про закриття справи може бути оскаржена прокурором у семиденний термін до суду. Слідство в закритій справі може бути відновлено прокурором в межах встановлених строків давності.

20. Поняття тактичної операції та її роль в розкритті злочинів.

Тактична операція - це сукупність слідчих, оперативних та інших дій, котрі плануються слідчим для вирішення слідчої ситуації у ході розслідування злочину. Тому слідчі дії, оперативні та організаційні заходи є складовими елементами тактичної операції.

Процес розслідування - це пізнавальна діяльність слідчого щодо події злочину. Будь-яка ситуація, що виникає на конкретний момент розслідування, ставить перед слідчим пізнавальне завдання, для вирішення якого слідчому необхідно прийняти тактичне рішення, яке практично реалізується в тактичній операції.

Тактична операція є засобом розслідування, вона завершує процес ситу­аційного розслідування, який включає ситуацію, тактичне рішення та тактичну операцію.

Проведена тактична операція генерує нову ситуацію, для вирішення якої слідчому також необхідно приймати тактичне рішення, яке реалізується у під час тактичної операції і так доти, доки не буде закінчено останню кінцеву ситуацію (завершено розслідування). Тактичні операції проводяться з метою: виявлення злочину; встановлення будь-якої обставини злочину, викриття винного, виявлення викраденого, знарядь злочину, що були використані злочинцем під час вчинення злочину.

Отже, тактичну операцію можна визначити як систему погоджених і взаємозалежних за цільовим призначенням слідчих, оперативно-розшукових і інших дій, що розробляються з урахуванням сформованої слідчої ситуації, проводяться у порівняно стислий строк, характеризуються планомірністю їх реалізації під керівництвом слідчого, з метою виконання певних тактичних завдань виявлення, розкриття та розслідування злочинів.

Тактична операція передбачає вирішення тактичного (проміжного) завдання шляхом поєднання однойменних і різнойменних слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів. Деякі тактичні операції проводяться шляхом виробництва лише слідчих дій. В одних випадках вони проводяться силами працівників органу дізнання, комісіями фахівців, окремими фахівцями, що діють в рамках єдиного погодженого плану, за ініціативою і під контролем керівника операції. У інших випадках дії фахівців, працівників органу дізнання входять як елементи у зміст слідчих дій. За необхідністю до участі в тактичній операції притягуються потерпілий, інші учасники кримінального процесу.

21. Слідчі ситуації: поняття та криміналістичне значення.

Слідча ситуація - це пізнана слідчим сукупність умов, в яких на даний момент здійснюється розслідування; слідча ситуація - це інформаційна модель, яка склалася у суб'єкта доказування на основі пізнання реальних умов, за яких здійснюється розслідування.

При побудові слідчої ситуації слідчий враховує фактори:

1) інформаційного характеру стосовно події злочину;

2) процесуального і тактичного характеру;

3) психологічного характеру;

4) організаційного характеру.

Для вирішення слідчої ситуації слідчий приймає тактичне рішення; вибирає засоби й методи виявлення, фіксації, дослідження та використання джерел доказової інформації у розслідуванні. Спочатку - це уявна діяльність з оцінки ситуації, яка склалася, а в подальшому - це формування уявної інформаційної моделі, побудова слідчих версій, планування, вирішення слідчої ситуації і, врешті-решт, практична діяльність, тобто реалізація тактичного рішення.

В одних випадках слідчі ситуації, обумовлюють розшук вже встановленого злочинця, в інших – збирання додаткових фактичних даних, необхідних для затримання вже розшуканого злочинця або для пред’явлення обвинувачення. На завершальному етапі розслідування вони мають своїм головним призначенням доведення вини обвинуваченого у всіх викритих злочинах чи епізодах злочинної діяльності за допомогою якісно і повно зібраних даних доказового характеру.

22. Зупинення досудового слідства: поняття, підстави та порядок прийняття рішень.

Зупинення досудового слідства – тимчасова перерва в проваджені слідчих дій. Воно провадиться на підставі спеціально винесеної постанови. Слідство зупиняється у таких випадках:

а) коли місцезнаходження обвинуваченого не встановлено;

б) коли психічне або інше тяжке захворювання перешкоджає закінченню провадження у справі;

в) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Зупинення в першому і в третьому випадках допускається лише після закінчення строків слідства.

Коли особа захворіла, то зупинити слідство можна і раніше, про що виноситься мотивована постанова.

Якщо у справі двоє чи більше підсудних, а підстави зупинення стосуються не всіх, тоді потрібно виділити справу і зупинити її відносно окремих обвинувачених. Якщо виділення справи неможливе, то зупиняється слідство в усій справі (ст. 206 КПК).

Коли місцезнаходження особи, що вчинила злочин, невідоме, то оголошується державний чи міждержавний розшук. Про це виноситься постанова і направляється до міліції, крім цього виноситься постанова про взяття під варту особи, що вчинила злочин. У ч. 5 ст. 120 КПК зазначено, що коли невідома особа, що вчинила злочин, то перебіг строків слідства не починається.

При зупиненні слідства у зв'язку з хворобою обвинуваченого необхідним документом є висновок експерта. Після цього справа відновлюється і направляється в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Зупинені справи підлягають закриттю в таких випадках:

1) по закінченню строків давності (ст.49 і ст.106 КК);

2) внаслідок зміни обстановки, коли вчинене діяння втратило суспільно небезпечний характер (ст. 7 КПК);

3) у випадках, передбачених ст.6 КПК.

23. Презумпція невинуватості у кримінальному процесі України у працях проф. Михеєнка М.М. (див. Михеєнко М.М. Проблеми кримінального процесу України. Вибрані твори.-К.: Юрінком Інтер, 1999).

Принцип презумпції невинуватості має таке загальновизнане формулювання: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав чинності. Таке формулювання принципу презумпції невинуватості дає підстави стверджувати, що орган дізнання, слідчий, прокурор та суд мають вважати особу, яка є підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, невинуватою у вчиненні діяння, яке їй інкримінується. Однак навіть при допиті підозрюваного існують об’єктивні обставини, які вказують слідчому на можливість вчинення злочину допитуваною особою, дають підстави підозрювати у вчиненні розслідуваного злочину цю особу. Тому стає зрозумілим, що особа скоріше не вважається винуватою, що допускає можливість вчинення нею певного злочину, ніж вважається невинуватою, що виключає можливість вчинення нею злочинного діяння.

Однак М. М. Михеєнко вважав, що його слід формулювати так: “Обвинувачений вважається невинним, доки його винність у вчиненні злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, що набрав законної сили”.

Ми не можемо погодитись із позицією М. М. Михеєнка, адже коли особі пред’явлено обвинувачення у вчиненні певного злочину (а це відбувається на підставі зібраних доказів, у достовірності яких слідчий не має сумнівів), тоді слідчий, найімовірніше, не вважає таку особу винуватою, аніж вважає невинуватою, що допускає можливість вчинення цією особою інкримінованого їй діяння.

Виходячи з положень юридичного змісту принципа презумпції невинуватості, запропонованих М.М.Михеєнко, вважаємо що при розслідуванні злочинів на стадіях досудового слідства він складається з таких правил:

а) обов'язок доказувати винність підозрюваного у вчиненні злочину лежить на співробітниках оперативних служб (як органу дізнання) та слідчих податкової міліції;

б) обвинувачений не повинен доводити свою невиність або менш, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність;

в) обвинувачення у вчиненні злочину не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;

г) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

д) притягнення особи до участі в справі у якості підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини у вчиненні злочину, як покарання винного;

є) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину, з обвинуваченим не можна поводитися як з винним, а також публічно, у засобах масової інформації й у якихось офіційних документах твердити, що він є злочинцем.

24. Законність та проблеми її забезпечення у монографії О.Р. Михайленка «Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан».-К.: Юрінком Інтер, 1999.

В науке и на практике традиционно считается, что законность при расследовании преступлений обеспечивают прокуроры, руководители следственных подразделений и оперативные начальники следователей и органов дознания, и в определенной мере суды, роль которых в контроле за досудебным следствием возрастает. Это казалось бы на первый взгляд бесспорное положение мы не разделяем. Ибо при существующем положении идеализируется командно-приказной, суть государственных методов обеспечения законности, прав и законных интересов граждан, приоритет отдается как бы внешним "силам". Роль же самого следователя, участников следствия и дознания в обеспечении законности, защите прав личности сводится к нулю. Следователи и лица, ведущие дознание объективно попадают в число потенциальных нарушителей требований закона, а их деятельность становится объектом всяких проверок, контроля. Лицам же привлеченным к расследованиям преступлений (подозреваемый, обвиняемый, потерпевший, защитник и другие) отводится роль "потребителей" законности, жалобщиков или ходатаев.

Такого не должно быть. Ибо в первую очередь при проведении досудебного следствия законность, ее режим обеспечивает следователь, непосредственный исполнитель расследования преступления. От него в частности зависит, будут нарушены требования Закона или нет. А гражданам, специалистам, привлеченным в сферу расследования преступлений (обвиненный, потерпевший, гражданский истец, ответчик, защитник, специалист, педагог, эксперт, понятые)3. Не должна отводится пассивная роль в обеспечения соблюдения, надлежащего исполнения норм права.

Нарушение законности, ее режима - это не только неисполнение законов, а и результат ослабления деятельности по ее обеспечению, не создания условий и возможностей для надлежащего соблюдения требований закона.

25. Відтворення обстановки і обставин події.

Відтворення обстановки та обставин події складаєтьсяз двох дій:

1) слідчого експерименту; 2) перевірки показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється, чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то це свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обстановки і обставин події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

26. Принцип вільної оцінки доказів у кримінальному процесі України: поняття, значення, зміст, проблемні питання.

Принцип вільної оцінки доказів – ст. 67 КПК.

Цей принцип заключається в тому, що суддя, слідчий, прокурор оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням і ніякі докази для них не мають наперед установленої сили. Оцінка доказів контрольована: 1) нормами КПК; 2) апеляційними і касаційними інстанціями.

Внутрішнє переконання судді, слідчого, прокурора має ґрунтуватися на об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Всі рішення мають бути вмотивовані. Важливою передумовою оцінки доказів є їх перевірка.

Способи перевірки:

♦ аналіз кожного доказу окремо;

· зіставлення з іншим доказами;

· провадження повторних, додаткових слідчих дій;.

· провадження оперативно-розшукових заходів.

До змісту оцінки доказів входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості, достатності.

Достовірність доказів – означає, що вони правильно, адекватно відображають сліди злочину.

Належність доказів – означає їх придатність для встановлення обставин справи.

Допустимість доказів – визначається законністю джерела, умов і способів їх, одержання.

Достатність доказів – це така сукупність доказів, яка дає можливість для прийняття правильного рішення у справі.

При оцінці доказів необхідно переконатися:

♦ чи передбачений доказ КПК;

♦ чи не було порушення при одержані доказів, а якщо були, то чи суттєві.

Недопустимість використання доказів:

♦ не можуть бути доказами повідомлені свідком чи потерпілим дані, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК);

· забороняється допитувати як свідків, захисників, родичів, священиків, нотаріусів тощо (ст. 69 КПК);

· учасники судових дебатів можуть посилатися лише наті докази, які досліджені у суді (ст. 318 КПК).

Оцінка доказів є обов'язковою для слідчого, прокурора, судді на всіх стадіях процесу.

27. Особливості огляду місця події при розслідуванні шляхово-транспортних пригод.

Огляд місця події - дозволяє встановити такі дані: а) умови і точне місце злочинного порушення правил безпеки дорожнього руху; б) час його вчинення; в) вид дорожньо-транспортної події; г) механізм події, що включає в себе послідовність і направленість дій його учасників; ґ) предмети і сліди, що залишилися на місці події; д) орієнтовну швидкість руху транспорту і пішохода; е) учасників події; є) заходи, вжиті водієм транспорту і пішоходом для запобігання події; ж) технічний стан транспортних засобів; з) причини дорожньо-транспортної події; й) ознаки, що вказують на напрямок руху транспорту, що зник; і) відомості про очевидців і свідків.

28. Криміналістична техніка як розділ криміналістики: поняття, структура, завдання.

Криміналістична техніка - це розділ науки криміналістики, що являє систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів запобігання злочинам.

Криміналістична техніка як галузь науки криміналістики має свою систему. На думку вітчизняних вчених, сучасна система криміналістичної техніки складається з таких частин:

- загальні положення криміналістичної техніки;

- криміналістична фотографія;

- криміналістичний відеозапис;

- криміналістичні засоби і методи збирання доказової інформації;

- інформаційне довідкове забезпечення криміналістичної діяльності;

- криміналістична техніка для запобігання злочинам (В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко, 2001).

Завдання криміналістичної техніки:

- розроблення технічних засобів і методів, що забезпечують введення в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації;

- виявлення, фіксація, вилучення, збереження і попереднє дослідження матеріальних слідів злочину;

- встановлення механізму утворення слідів і причин їх взаємодії;

- обробка і використання криміналістичної інформації для розслідування злочинів і їх запобіганню;

- розробка прийомів і технічних засобів оцінки і подання криміналістичної інформації в правоохоронній діяльності.

29. Поняття та види підробки документів.

Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:1) письмові (тексти, цифри та інші записи);2) графічні (креслення, малюнки, схеми);3) фотодокументи;4) кіно- та відеодокументи;5) фонодокументи. За своєю процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить за-відомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів. Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, наз. реквізитами.

Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу промінів світла, вологості, хімічних речовин).

30. Криміналістичне слідознавство: поняття та зміст.

У криміналістиці сліди, що залишаються після вчинення злочину, вивчаються з метою швидшого його розкриття, виявлення злочинців, встановлення істини по справі. Дослідження слідів має також важливе криміналістичне значення, оскільки допомагає встановити знаряддя злочину, отримати відомості про злочинця, визначити механізм злочинної події. Вивчення матеріально-фіксованих слідів (слідів-відображень) здійснює трасологія — криміналістичне вчення про сліди.Трасологія — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження.Трасологія базується на таких наукових положеннях:1) об'єкти матеріального світу індивідуальні.

Кожний об'єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об'єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак;2) за певних умов зовнішня будова одного об'єкта може відбитися на іншому.Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприйма-ючого об'єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об'єкта, який їх залишив;3) відносна стійкість об'єктів. Об'єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення.Криміналістичне значення слідів визначається існуванням причинного зв'язку з подією злочину.

У трасології за слідами можна встановити:1) індивідуальну тотожність об'єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об'єкт);2) групову належність об'єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об'єктів тощо);4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіоло-гічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовно час вчинення злочину та ін.).Трасологічні дослідження дозволяють вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.

31. Мета і способи застосування криміналістичної техніки.

Криміналістична техніка - це розділ науки криміналістики, що являє систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів запобігання злочинам.

Використання криміналістичної техніки в межах процесуальної діяльності сприяє всебічному та більш повному встановленню фактичних даних у справі, їх належне процесуальне закріплення, об’єктивне дослідження. Це значно полегшує діяльність щодо виявлення, фіксації, дослідження та оцінки речових доказів з позиції їхньої достовірності, покращує їхню індивідуалізацію, попереджуючи при цьому підміну одних предметів іншими.

Завдання криміналістичної техніки:

- розроблення технічних засобів і методів, що забезпечують введення в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації;

- виявлення, фіксація, вилучення, збереження і попереднє дослідження матеріальних слідів злочину;

- встановлення механізму утворення слідів і причин їх взаємодії;

- обробка і використання криміналістичної інформації для розслідування злочинів і їх запобіганню;

- розробка прийомів і технічних засобів оцінки і подання криміналістичної інформації в правоохоронній діяльності.

Основними формами застосування криміналістичної техніки є:

· використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшукових заходів;

· застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій;

· використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень;

· застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.

Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов'язано із суб'єктом, що її застосовує.

32. Призначення експертиз при розслідуванні пожеж.

Найчастіше у справах про пожежі призначається пожежно-технічна експертиза.

За допомогою пожежно-технічної експертизи з'ясовуються: а) джерело виникнення вогню і шляхи його поширення; б) технічні причини пожежі; в) несправність протипожежної техніки і причиниїї виникнення; г) можливість загоряння певної речовини з тих чи інших причин (від іскри, недопалка); ґ) можливість самозаймання певної речовини залежно від конкретних умов; д) можливість виникнення короткого замикання; е) чи правильно змонтовані та експлуатувались опалювальні та освітлювальні прилади; є) чи можливе спалахування певного матеріалу від вказаного джерела з відомої відстані; ж) які пожежонебезпечні властивості має та чи інша речовина; з) чи всі заходи пожежної безпеки були дотримані під час виконання певних робіт; й) причини, що сприяли виникненню і поширенню пожежі, та заходи щодо їх запобігання.

Якщо на місці події виявлено труп, призначається судово-медична експертиза, яка вирішує такі питання: а) причина смерті; б) час настання смерті; в) характер і походження ушкоджень на трупі; г) чи викликані ушкодження обвалом частин будівлі, що горіла; ґ) прижиттєві чи посмертно спричинені вогнем ушкодження та ін.

Широко використовуються також висновки дактилоскопічної, трасологічної, судово-балістичної, судово-почеркознавчої експертиз. Криміналістичні експертизи, що призначаються у справах про пожежі, вирішують такі питання: а) встановлення особи за слідами пальців рук і босих ніг; б) ідентифікації взуття за слідами, зброї — за стріляними кулями і гільзами, особи — за почерком (записки, залишені на місці події); відновлення змісту документів, що згоріли, тощо.

33. Тактичні прийоми огляду приміщення.

Фактично те ж саме, що:

Учасниками огляду місця події є: слідчий, співробітники карного розшуку, ДАІ, ДСБЕЗ, експерти, дільничні інспектори, відповідні спеціалісти, обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідки. Огляд проводиться в присутності понятих. Таким чином, в огляді беруть участь безпосередні виконавці та особи, які повинні бути присутніми. Функціональні обов'язки їх різні.

Огляд місця подп складається з кількох етапів: а) підготовчий; б) робочий - безпосередній огляд; в) заключний. Підготовчий етап включає діяльність слідчого: 1) до, виїзду на місце події; 2) на місці події. До виїзду на місце події слідчий зобов'язаний здійснити такі підготовчі дії:- одержати вичерпну інформацію щодо події, визначити, чи організована охорона місця події, чи надано невідкладну медичну допомогу потерпілому, чи вжито заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків;- якщо цього не зроблено, дати вказівки про вжиття зазначених заходів;- визначити склад та викликати членів СОГ;- підготувати необхідні технічні засоби для забезпечення виїзду на місце пригоди та проведення огляду (зв'язок, транспорт, технічні комплекти);-запросити та забезпечити участь необхідних учасників у проведенні огляду: понятих, громадських помічників, потерпілих, свідків та інших. Прибувши на місце події, слідчий зобов'язаний:- переконатися, що заходів з охорони місця події, надання допомоги потерпілим, ліквідації наслідків події вжито;-якщо необхідно, вжити додаткових заходів з охорони місця події та ліквідації шкідливих наслідків злочину.

У разі необхідності, на цьому етапі слідчий проводить коротке опитування свідків та потерпілих, дає завдання оперативним працівникам щодо встановлення можливих потерпілих та свідків події, усуває сторонніх з місця події, визначає функції кожного з учасників огляду і роз'яснює їм їхні права та обов'язки. Робочий етап - безпосередній огляд місця події - починається з орієнтовного або загального огляду, в ході якого слідчий знайомиться з обстановкою місця події, визначає межі огляду, висуває версії стосовно події.

На базі отриманих відомостей слідчий формує завдання оперативним працівникам (застосування службово-розшукового собаки, організація пошуку злочинця «по свіжих слідах», збирання інформації, виявлення свідків), складає план детального огляду, вибирає методи й засоби дослідження обстановки місця пригоди, проводить орієнтовну та оглядову зйомки місця події. Детальний огляд передбачає глибоке й всебічне дослідження місця події, об'єктів з метою виявлення слідів злочину. Під час загального огляду слідчий досліджує об'єкти в статичному стані, а при детальному - може переміщувати предмети з метою дослідження, насамперед зафіксувавши їх на місці виявлення. Під час детального огляду здійснюється вилучення матеріальних джерел (слідів), їх пакування, фіксація.Заключний етап - фіксація результатів огляду місця події - полягає в узагальненні й аналізі зібраної інформації, вирішенні повністю або частково завдання та мети огляду.

Визначається, які об'єкти обстановки доцільно оглянути додатково, які об'єкти необхідно ще вилучити. Слідчий може вважати огляд закінченим, якщо на всі питання, що випливають з події злочину, одержана повна інформація (встановлено механізм, спосіб вчинення, виявлені ознаки злочинця тощо). У ході загальної та детальної стадій огляду слідчий робить робочі нотатки, а після закінчення огляду складає протокол огляду. Якщо огляд складний, протокол готується під час робочої стадії. Нерідко слідчий доручає писати протокол одному з членів СОГ, а сам диктує результати дослідження обстановки місця події. Така процедура є більш економною та доцільною. Паралельно результати дослідження місця події можна записати на магнітофон. На заключному етапі складаються плани місця події (орієнтовні, оглядові, детальні), схеми та інші додатки до протоколу огляду місця події (фотознімки, відеозаписи, голограми тощо).

34. Обставини, що підлягають встановленню при розслідуванні вбивств.

У процесі розслідування вбивств необхідно з'ясувати низку обставин, що сприяють встановленню істини. До них належать:1) безпосередня причина смерті;2) що мало місце — насильницьке заподіяння смерті чи смерть сталася з інших причин (нещасний випадок, хвороба);3) яким способом, за допомогою яких знарядь вчинено вбивство;4) час настання смерті (має важливе значення для встановлення багатьох обставин, зокрема часу вчинення злочину, визначення кола можливих свідків, організації оперативно-розшукових заходів, пов'язаних з пошуком злочинця, та ін.);5) місце вчинення вбивства;6) обставини, за яких вчинено вбивство;7) особа жертви (може бути встановлена у разі виявлення документів, які посвідчують особу, а також пред'явлення для впізнання особам, котрі першими виявили потерпілого, або тим, які проживають поруч з місцем події; особа жертви може бути встановлена шляхом звернення до криміналістичних обліків, зокрема, до дактилоскопічного і обліку осіб, що безвісти зникли);8) співучасники вбивства і роль кожного з них у вчиненні злочину;9) особа вбивці (може бути встановлена шляхом опитування свідків, складання суб'єктивного портрета, його показу по телебаченню);10) мотиви вбивства (помста, користь, ревнощі, бажання усунути конкурента, «розборки» мафіозних груп);11) обставини, що сприяли вбивству (умисному чи необережному), заходи, яких треба вжити для попередження таких злочинів.

35. Особливості пред’явлення для впізнання за функціональними ознаками.

Пред'явлення для впізнання - самостійна слідча дія,що полягає у встановленні потерпілим, свідком, підозрюваним або обвинуваченим тотожності або групової приналежності раніше сприймала об'єкта за його уявного образу.

З огляду на те, що в певних випадках люди можуть бути пізнані не лише за зовнішніми даними, але і за функціональними ознаками, пред'явлення для впізнання проводиться за особливостями голосу, мови, ходи і т.п.
Відомо, що дані ознаки досить індивідуальні і відносно стійкі.

Пред'явлення особи для впізнання за функціональними ознаками здійснюється в основному для наведеного вище порядку. Однак увага при проведенні впізнання в цьому випадку звертається на ознаки голосу, мови, ходи і т.п. Критерії для впізнання особи за пропозицією слідчого почергово вимовляють певні слова, фрази або проходять передбачену відстань. При цьому слідчий може запропонувати кожному упізнаваному підвищити або знизити голос, сказати конкретну фразу або пройти в певному напрямку. Впізнаючий уважно спостерігає за особливостями ходи або вслухається в звучання голосу і заявляє про те, дізнається він кого-небудь чи ні.

У тих випадках, коли пред'явлення голосу та мовлення особи неможливо, об'єктом пізнання може бути фонограма голосу упізнаваного.

При підготовці до слідчого дії в таких випадках слід відтворити зміст звукозапису з голосом, що підлягає пред'явленню для впізнання, на папері. Потім підбираються двоє (або більше) осіб, за можливості з подібними особливостями голосу, які виголошують текст перед мікрофоном записуючого пристрою. Отримані фонограми не повинні різко відрізнятися за якістю звучання. Кожна з них слідчим в присутності понятих пронумеровується.

У ході слідчої дії впізнаючий прослуховує три (або більше) фонограми. На його прохання прослуховування може бути повторено. Потім впізнаючий повинен повідомити про те, чи впізнав він голос або мова, з приводу яких був допитаний, і по яким конкретним ознаками.

При фіксації ходу та результатів слідчої дії особливо наголошується, що дані фонограми додаються до протоколу.

36. Особливості розслідування зґвалтувань.

Під час розслідування зґвалтувань підлягають встановленню такі обставини:

1) чи мав місце факт зґвалтування або в наявності інсценування злочину чи обмова;

2) де, коли (місце і час вчинення злочину), яким способом і за яких обставин вчинено зґвалтування, у яких конкретно злочинних діях спосіб виражається, чи мало місце психічне, фізичне насильство або застосовувався безпорадний стан потерпілої особи; що робив злочинець для приведення жертви в безпорадний стан — поїв спиртним, застосовував наркотики тощо, чи мали місце погрози й наскільки вони були реальними; чи був ґвалтівник озброєним (холодна зброя, вогнепальна зброя) або мав при собі інші предмети (залізний прут, ціпок, камінь) та ін.; чи мав місце опір ґвалтівникові, якщо так, то в чому він виражався; якщо опір не чинився, то чому;

3)хто потерпілий (потерпіла), її вік (чи повнолітня вона), стан здоров'я (чи не страждає психічним або соматичним захворюванням), розумовий розвиток, досягнення статевої зрілості; спосіб життя й поведінки; як опинилася потерпіла особа на місці події й чи відомий їй ґвалтівник, якщо відомий, то в яких стосунках вони перебували до злочину; які сліди могли залишитися на тілі й одязі ґвалтівника; кому відомо про те, що трапилося; поведінка до, під час і після зґвалтування;

4) хто конкретно вчинив цей злочин (особа злочинця), вік, ставлення до жертви, стан здоров'я, психіки, спосіб життя, наявність судимостей; якими особливостями поведінки злочинця й жертви супроводжувався акт насильства; яким чином ґвалтівник реагував на опір потерпілої особи; неповнолітній, група неповнолітніх, група ґвалтівників; чи притягувалася раніше ця особа до кримінальної (адміністративної) відповідальності за аналогічні діяння, коли; наявність обставин, що обтяжують провину;

5) за яких обставин і коли виник намір винного на статеві зносини або дію сексуального характеру проти волі потерпілої (потерпілого); чи усвідомлював він, що вчинив протиправне діяння, застосував насильство або погрози (слова, дія), які зломили опір жінки (потерпілого) та ін.;

6) злочин вчинений однією особою чи групою осіб, який склад групи, які дії вчинив кожний із співучасників і яка роль кожного, обставина виникнення наміру, підготовки й приховання слідів злочину, мети й мотиви зґвалтування (задоволення сексуальних потреб, хуліганство, помста та ін.); хто організатор злочину; як поводилася потерпіла до злочину, що пропонували їй ґвалтівники; чи зробили вони раніше аналогічні або інші злочини;

7) хто є свідком або пособником зґвалтування, їх характеристики;

8) наслідки зґвалтування: заподіяння тілесних ушкоджень, вагітність, зараження венеричною хворобою, розлад психіки, самогубство потерпілої особи;

9) який матеріальний (моральний збиток заподіяно потерпілій особі; якими цінностями заволодів злочинець, які відмітні ознаки вони мають;

10) чи не супроводжувалися зґвалтування вчиненням інших злочинів, якщо так, то якими саме;

11) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.Наведений перелік має орієнтовний, приблизний характер і конкретизується залежно від типових слідчих ситуацій, обставин злочину і його учасників.

37. Поняття доказів та їх джерела у кримінальному процесі України.

Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання 'підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

38. Предмет доказування у кримінальному процесі України: поняття, зміст.

Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об'єкт злочину, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. У ст. 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1. подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2. винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4. характер і розмір шкоди, завданої злочином.

39. Функції та повноваження прокурора в кримінальному процесі України: поняття, види, зміст.

Прокурор – це єдиний учасник всіх стадій процесу.

Форми діяльності прокурора: 1. Порушення кримінальної справи. 2. Притягнення до відповідальності осіб, що вчинили злочин. 3. Здійснення нагляду за органами розслідування. 4. Обов'язкова участь прокурора у попередньому розгляді справи суддею. 5. Виконання функції державного обвинувачення, заявлення клопотань, відводів. 6. Участь у розгляді справи в апеляційному і касаційному суді. 7. Здійснення нагляду за виконанням вироку.

У стадії порушення кримінальної справи прокурор здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістю та відмови у порушенні кримінальної справи. Він має право сам порушити кримінальну справу (ст. 100 КПК України).

У стадії досудового розслідування прокурор здійснює нагляд за законністю діяльності посадових осіб органів дізнання та досудового слідства незалежно від їхньої відомчої належності. Здійснюючи нагляд, він використовує широке коло повноважень, зокрема: він може вимагати для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих і осіб, які провадять дізнання; давати письмові вказівки про розслідування злочинів; вирішувати питання про допущення захисника до участі у справі; продовжувати строк розслідування у випадках і порядку, встановлених КПК тощо (ст. 227 КПК України). Після закінчення розслідування прокурор вирішує питання про затвердження обвинувального висновку та про направлення справи до суду (ст. 229 КПК України).

При провадженні досудового слідства санкція прокурора необхідна у наступних випадках:

1) відсторонення обвинуваченого від посади /ст. 147 КПК/;

2) провадження обшуку, за винятком житла чи іншого володіння особи /ч. 3 ст. 177 КПК/;

3) тимчасове залишення засудженого в СІЗО чи в тюрмі і переведення з ВТК в СІЗО чи в тюрму (ч. 1 ст. 410-1 КПК);

4) відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. 3 ст. 139 КПК).

Згода прокурора потрібна /всі матеріали направляються до суду/:

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки /ст. 7 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям /ст. 7-2 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим /ст. 8 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру /ст.ст. 9, 232-1 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею на поруки /ст. 10 КПК/;

при вирішенні питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності /ст. 11-1 КПК/;

поміщення обвинуваченого в медичний заклад для тривалого спостереження за ним при проведенні судово-медичної або судово- психіатричної експертизи /ч. 1 ст. 205 КПК/;

поміщення особи, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно- небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років до приймальника розподільника до 30 діб /ч. 3 ст. 7-3КПК/;

провадження обшуку житла чи іншого володіння особи /ч.5 ст.177 КПК/;

обрання запобіжного заходу - тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-2 КПК/;

продовження строків тримання під вартою /ч. 2 ст. 165-3 КПК/;

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку /ч. 4 ст. 187 КПК/.

Прокурор затверджує:

1) постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи слідчому /ч. 1 ст. 104 КПК/;

2) постанову про направлення справи для провадження досудового слідства /ч.1 ст. 109 КПК/;

3) постанову слідчого про ексгумацію трупа /ч. 2 ст. 192 КПК/;