Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття і значення стадії попереднього розгляду справи суддею.

Попередній розгляд справи суддею – третя стадія кримінального процесу України, в якій суддя, не вирішуючи наперед питання про винність, перевіряє наявність всіх необхідних даних для розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Починається ця стадія з моменту надходження справи до суду і триває від 10 днів до 1 місяця (ст. 241 КПК). Суддя перевіряє повноту, всебічність і об'єктивність дослідження обставин справи і дотримання всіх інших вимог закону при провадженні розслідування.

Перевірка є необхідною передумовою для успішного розгляду справи. Підготовку до основного судового розгляду не можна відносити до формальностей, так як вона має суттєве значення до подальшого розгляду справи. Необхідно звертати увагу і виправляти порушення закону органами слідства, прокуратури, а інколи і закривати справу. Значення цієї стадії:

· в охороні прав особи, щодо якої порушена справа;

· у підвищеній якості досудового розслідування;

· у сприянні успішному виконанню завдань правосуддя. Саме в цій стадії обвинувачений стає іменуватися підсудним.

У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

1. чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2. чи немає підстав для її закриття або зупинення;

3. чи правильно складений обвинувальний висновок;

4. чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5. чи не було допущено під час порушення справи, провадження розслідування вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явилися інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, зазначених в ст. 237 КПК, та заявлених ними клопотань.

Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті, в разі необхідності може вестися протокол. Про строки вже згадувалось – до 10 днів (якщо справа невелика) і у разі складності справи – не більше 30 днів з дня надходження її до суду. Які можуть бути рішення суду:

♦ про призначення справи до судового розгляду;

♦ про зупинення провадження у справі;

♦ про повернення справи прокуророві;

♦ про направлення справи за підсудністю;

♦ про закриття справи;

♦ про повернення справи на додаткове розслідування.

Щодо першого пункту, то він найпоширеніший в суді. За наявності достатніх підстав суддя виносить постанову про призначення справи до судового розгляду, в якій зазначається:

а) місце й дата її винесення;

б) посада й прізвище судді;

в) прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого;

г) підстави призначення справи до розгляду;

д) стаття кримінального кодексу, за якою пред'явлено обвинувачення;

є) рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

41. Методика розслідування окремих видів злочинів: поняття, структура, види.

Методика розслідування окремих видів злочинів являє собою систему оптимальних прийомів й засобів діяльності слідчого в специфічних умовах розслідування різних видів злочинів, розроблену для найкращого вирішення завдань слідства на певній теоретичній й методичній основі із урахуванням кримінально-процесуальних вимог кримінально-правової й криміналістичної характеристик злочинів.

Зміст методики розслідування окремих видів злочинів складається із двох груп питань. Одна група складається із загальних вихідних теоретичних й методичних положень, котрі стосуються криміналістичної характеристики злочинів, принципів підходу до розробки засобів розслідування, структури розслідування й змісту його частин. Інша група являє собою методичні запитання розслідування конкретних видів злочинів, що реалізують загальнотеоретичні, методичні положення й рекомендації криміналістичної техніки й слідчої тактики в специфічних умовах розслідування різноманітних злочинів.

Кожний злочин за своїми обставинами й деталями є індивідуальним й неповторним. Тому не може бути і цілком однакового процесу їхнього розслідування. Однак кожний злочин, поряд із індивідуальними особливостями, містить в собі й деякі загальні риси, що повторюються. Останні найчастіше виявляються в способі, механізмі й обстановці скоєння злочинів, особі суб " єкта злочину й т.д.

Крім криміналістичної характеристики, в методику розслідування входять наступні елементи:

особливості порушення кримінальної справи і типові слідчі ситуації, що виникають на різних етапах розслідування;

версії та планування;

тактичні та методичні особливості окремих слідчих дій;

особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні;

особливості попередження цього злочину.

42. Відтворення обстановки і обставин події: поняття, завдання, особливості організації проведення.

Відтворення обстановки та обставин події складаєтьсяз двох дій:

1) слідчого експерименту; 2) перевірки показань на місці.

При експерименті відтворюються обставини, як вони були описанні у показаннях свідків. Шляхом досліду перевіряється, чи міг в дійсності бути такий факт. При проведені цієї дії запрошуються поняті, при необхідності фахівці. Виконання цих дій допускається при умові, що вони не принижують гідність особи і не є небезпечними для її життя.

Якщо наслідки експерименту негативні, то це свідчить, що такої події не було. А якщо позитивні, то всі обставини мають бути ще ретельно перевірені.

Про відтворення обстановки і обставин події складається протокол, який підписують всі особи, що брали участь у цих діях.

43. Принцип з’ясування істини у кримінальному процесі України: поняття, значення, зміст.

Установлення об'єктивної істини – ст.ст. 2, 23, 64, 433КПК.

Істина – це повна і точна відповідність об'єктивної дійсності висновкам судді, слідчого, прокурора в конкретній справі.

Принцип встановлення об'єктивної істини – це вимога закону, яка зобов'язує суддю, слідчого, прокурора дослідити обставини справи, встановити всі факти для правильного вирішення справи.

Ніяких винятків з цього принципу закон не передбачає.

Деякі рішення приймаються на основі імовірних знань (порушення справи, застосування запобіжних заходів). Істина не встановлюється у випадку помилування, при повернені справи на дослідування.

44. Огляд місця події: поняття, завдання, процесуальні і тактичні особливості організації та проведення.

Огляд місця події - один із видів слідчого огляду. Ця слідча дія проводиться з метою виявлення слідів злочину, з'ясування механізму вчинення злочину, обстановки його здійснення, інших обставин, які мають значення в справі, що розслідується.

Місце події- це широке поняття, яким можуть охоплюватися: місце приготування до злочину, місце безпосереднього вчинення злочину, місце виявлення слідів і знарядь злочину та місце їх приховання.

Метою оглядує:

- виявлення слідів злочину і речових доказів;

- з'ясування обставин події;

- висунення версій про подію злочину і його учасників;

- отримання даних про осіб, які могли бути свідком вчинення злочину, з метою організації оперативно-розшукових заходів і подальших слідчих дій.

Огляд місця події може бути:

Первинний огляд здійснюється безпосередньо після отримання інформації про вчинений злочин і у обстановці місця події наявні незмінені сліди злочину та злочинця. Результати такого огляду є найбільш ефективними.

Повторний огляд здійснюється у випадках, якщо виникає сумнів у повноті та достовірності первинного огляду внаслідок різноманітних причин (несприятливі природні умови, недостатня кваліфікація або ретельність слідчого тощо). При проведенні повторного огляду досліджується вся територія місця події. У ряді випадків проведення повторного огляду дозволяє заповнити прогалини у результатах первинного огляду. Але необхідно мати на увазі, що на момент проведення повторного огляду, обстановка місця події може зазнати суттєвих змін, внаслідок чого окремі докази можуть бути втраченими.

Додатковий огляд здійснюється у випадках, коли у ході розслідування виникає необхідність оглянути певний об'єкт або ділянку місця події, які або взагалі не були оглянуті під час первинного огляду, або були оглянуті недостатньо ретельно і поверхово. В таких випадках огляду підлягає не все місце події, а тільки окремі його об'єкти або ділянки.

45. Вирок суду: поняття, значення, види. Законність і обґрунтованість вироку.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення винної особи.

46. Касаційне провадження у кримінальному процесі України: поняття, завдання, значення.

Касаційне провадження – це стадія кримінального процесу, в якій судвищого рівня перевіряє за касаційними скаргами і поданнямисудові рішення апеляційних судів, а також вироки місцевихсудів і ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків.

Касаційний суд не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Тут діє принцип reformation in pejus (недопустимість повороту до гіршого). Попереднє судове рішення може бути скасоване у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш тяжке покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор, подав скаргу потерпілий чи його представник.

Значення цієї стадії в тому, що вона є гарантією забезпечення законності і охорони прав особи; виправлення судових помилок; забезпечення однакового і правильного застосування законів; сприяння досягненню мети правосуддя.

47. Судове слідство: поняття, значення, зміст, проблемні питання.

Осн. частина суд. розгляду справи, сутність якої полягає у дослідженні судом за участю сторін усіх обставин справи. Відбувається на засадах усності й безпосередності, процес, рівності й змагальності сторін при забезпеченні свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Під час здійснення С. с. ведеться протокол, який може виконуватися тех. засобами з обов'язковим дотриманням вимог гласності й забезпеченням процесуальних гарантій учасникам суд. розгляду. Серед поширених нині у світі форм С. с. виділяються дві: французька і англійська. За франц. моделлю С. с. починається з оголошення обвинувачення, після чого за активної участі суду (головуючого у справі) разом досліджуються і обвинувальні, й захисні докази; С. с. відділене від дебатів судових та останнього слова підсудного. у Великобританії історично сформувався ін. порядок С. с: суддя стежить виключно за дотриманням процедури, а основну роль у дослідженні доказів виконують сторони. Так, С. с. починається з виступу обвинувача, в якому проголошується обвинувачення та пропонується послідовність його доказування, після чого досліджуються тільки обвинувальні докази. Наст, частину С. с. становить виступ захисника з посиланням на захисні докази і наданням їх суду. Право ост. виступу належить обвинувачеві. Отже, здійснюється роздільне дослідження обвинувальних та захисних доказів без відокремлення процедури дебатів. Франц. форма в різних модифікаціях набула поширення у країнах Європи, а англійська — у США, Австралії, Новій Зеландії та ін.

С. с. є однією з форм слідства у кримінальній справі. Від досудового слідства відрізняється насамперед тим, що має встановити повну достовірність вини підсудного, тоді як досуд. слідство спрямоване тільки на встановлення ймовірної вини тією мірою, якої достатньо для віддання обвинуваченого до суду. Відповідно до КПК України С. с. починається з читання обвинувального висновку прокурором або скарги потерпілим (чи його представником), якщо досуд. слідство чи дізнання у справі не проводилося (ст. 297). Після цього обов'язковими є роз'яснення підсудному суті обвинувачення та визначення обсягу і порядку дослідження доказів. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються постановою судді чи ухвалою суду з урахуванням думки учасників процесу. Судом може бути визнана недоцільність дослідження тих факт, обставин, які ніким не оспорюються. У такому разі згода учасників суд. розгляду щодо обмеження обсягу дослідження доказів означає втрату ними права на апеляцію у цій частині (ст. 299).

Обов'язковим для С. с. є допит підсудного, якщо тільки останній не відмовиться від дачі показань (ст. 299, 300). Закон передбачає низку особливостей проведення цієї слідчої дії, у т. ч. можливість завершення С. с. та безпосереднього переходу до суд. дебатів, якщо підсудний під час допиту визнає свою вину і погодиться з ін. учасниками суд. розгляду щодо недоцільності дослідження факт, обставин справи (ст. ЗОЇ1)-У ході С. с. головуючий, судді, обвинувач, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні представники, захисник допитують підсудних і свідків, суд заслуховує висновок експерта, оглядає речові докази, оголошує протоколи та ін. док-ти у встановленому процес, законом порядку. Кожна слідча дія має самост. регламентацію, зокрема: свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних; потерпілий допитується перед свідками; якщо призначається експертиза в суді, питання експертові формулюються учасниками процесу письмово тощо.

За заг. правилом С. с. відбувається безперервно, крім часу на відпочинок, але в разі наявності закон, підстав суд може відкласти або зупинити провадження. Зокрема, відкладення засідання можливе, якщо органу розслідування надається суд. доручення стосовно виконання певних слідчих дій з метою перевірки і уточнення дослідження доказів у ході С. с. (ст. 315і).

С. с. проводиться тільки у межах пред'явленого підсудному обвинувачення, але закон передбачає можливість зміни обвинувачення і під час С. с, обумовлюючи дані дії відповід. процес, гарантіями (ст. 275—277). С. с. має визначальне значення для формування внутр. переконання суддів з усіх питань, які підлягають вирішенню у справі. Учасники суд. дебатів мають право посилатися тільки на мат-ли С. с. Суд може обґрунтовувати вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. С. с. закінчується після розгляду всіх доказів та виконання всіх необхід. слідчих дій. С. с. може бути відновлене, якщо під час суд. дебатів виникне потреба подати нові докази або в ост. слові підсудний повідомить про нові обставини, котрі мають істотне значення для справи, або коли під час обговорення у нарадчій кімнаті питань, які підлягають вирішенню до постановлення вироку, суд визначить за необхідне з'ясувати певні обставини, що мають значення у справі.

48. Обвинувачений: поняття, права та обов’язки.

Обвинувачений – це особа, щодо якої винесена постанова про притягнення до кримінальної відповідальності (ст.43 КПК).

Права обвинуваченого: 1. Знати, у чому його обвинувачують. Це право гарантується тим, що слідчий зобов'язаний пред'явити обвинуваченому постанову про притягнення до кримінальної відповідальності не пізніше 48 годин із моменту її винесення (ст. 133 КПК). 2. Давати пояснення щодо пред'явленого обвинувачення. 3. При складанні протоколу має право вносити поправки і доповнення. 4. Знайомитися з матеріалами справи після розслідування. 5. Мати захисника. 6. Заявляти відводи, подавати докази. 7. Подавити скарги на дії та рішення судді, прокурора, слідчого. 8. За наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.

Обов'язки обвинуваченого: 1. З'являтися за викликом слідчого, прокурора. 2. Не ухилятися від розслідування і суду. 3. Дотримуватися порядку судового засідання. 4. Виконувати вимоги судді, прокурора, слідчого при освідуванні та пред'явленні зразків для порівняльного дослідження. 5. Та інші.

49. Змагальність сторін у кримінальному процесі України: поняття, зміст, проблемні питання.

Принцип змагальності – ст.ст. 16', 261, 264, 296 КПК,ст. 129 Конституції України.

Принцип змагальності передбачає таку побудову процесу, при якій функції обвинувачення і захисту відокремленні від функції вирішення справи, а обвинувачу і захиснику надані рівні можливості для відстоювання своїх позицій.

Проблеми:

1. суд виконує функцію обвинувачення, зокрема він порушує справи (ст. 27 КПК).

2. при відмові прокурора від обвинувачення суд продовжує розгляд справи (ст. 264).

3. при розгляді багатьох справ прокурор не з'являється на засідання.

4. на стадії досудового слідства цей принцип майже не діє.

50. Тактика огляду місця події.

Учасниками огляду місця події є: слідчий, співробітники карного розшуку, ДАІ, ДСБЕЗ, експерти, дільничні інспектори, відповідні спеціалісти, обвинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідки. Огляд проводиться в присутності понятих. Таким чином, в огляді беруть участь безпосередні виконавці та особи, які повинні бути присутніми. Функціональні обов'язки їх різні.

Огляд місця подп складається з кількох етапів: а) підготовчий; б) робочий - безпосередній огляд; в) заключний. Підготовчий етап включає діяльність слідчого: 1) до, виїзду на місце події; 2) на місці події. До виїзду на місце події слідчий зобов'язаний здійснити такі підготовчі дії:- одержати вичерпну інформацію щодо події, визначити, чи організована охорона місця події, чи надано невідкладну медичну допомогу потерпілому, чи вжито заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків;- якщо цього не зроблено, дати вказівки про вжиття зазначених заходів;- визначити склад та викликати членів СОГ;- підготувати необхідні технічні засоби для забезпечення виїзду на місце пригоди та проведення огляду (зв'язок, транспорт, технічні комплекти);-запросити та забезпечити участь необхідних учасників у проведенні огляду: понятих, громадських помічників, потерпілих, свідків та інших. Прибувши на місце події, слідчий зобов'язаний:- переконатися, що заходів з охорони місця події, надання допомоги потерпілим, ліквідації наслідків події вжито;-якщо необхідно, вжити додаткових заходів з охорони місця події та ліквідації шкідливих наслідків злочину.

У разі необхідності, на цьому етапі слідчий проводить коротке опитування свідків та потерпілих, дає завдання оперативним працівникам щодо встановлення можливих потерпілих та свідків події, усуває сторонніх з місця події, визначає функції кожного з учасників огляду і роз'яснює їм їхні права та обов'язки. Робочий етап - безпосередній огляд місця події - починається з орієнтовного або загального огляду, в ході якого слідчий знайомиться з обстановкою місця події, визначає межі огляду, висуває версії стосовно події.

На базі отриманих відомостей слідчий формує завдання оперативним працівникам (застосування службово-розшукового собаки, організація пошуку злочинця «по свіжих слідах», збирання інформації, виявлення свідків), складає план детального огляду, вибирає методи й засоби дослідження обстановки місця пригоди, проводить орієнтовну та оглядову зйомки місця події. Детальний огляд передбачає глибоке й всебічне дослідження місця події, об'єктів з метою виявлення слідів злочину. Під час загального огляду слідчий досліджує об'єкти в статичному стані, а при детальному - може переміщувати предмети з метою дослідження, насамперед зафіксувавши їх на місці виявлення. Під час детального огляду здійснюється вилучення матеріальних джерел (слідів), їх пакування, фіксація.Заключний етап - фіксація результатів огляду місця події - полягає в узагальненні й аналізі зібраної інформації, вирішенні повністю або частково завдання та мети огляду.

Визначається, які об'єкти обстановки доцільно оглянути додатково, які об'єкти необхідно ще вилучити. Слідчий може вважати огляд закінченим, якщо на всі питання, що випливають з події злочину, одержана повна інформація (встановлено механізм, спосіб вчинення, виявлені ознаки злочинця тощо). У ході загальної та детальної стадій огляду слідчий робить робочі нотатки, а після закінчення огляду складає протокол огляду. Якщо огляд складний, протокол готується під час робочої стадії. Нерідко слідчий доручає писати протокол одному з членів СОГ, а сам диктує результати дослідження обстановки місця події. Така процедура є більш економною та доцільною. Паралельно результати дослідження місця події можна записати на магнітофон. На заключному етапі складаються плани місця події (орієнтовні, оглядові, детальні), схеми та інші додатки до протоколу огляду місця події (фотознімки, відеозаписи, голограми тощо).

51. Апеляційне провадження у кримінальному процесі України: поняття, завдання, значення, проблемні питання.

Забезпечуючи виконання завдань кримінального судочинства, суди вищого рівня перевіряють законність і обґрунтованість винесених судом першої інстанції вироків, постанов, ухвал.

Наше законодавство передбачає три види перегляду вироків: апеляційне провадження, касаційне провадження і виключне провадження. Всі три види перегляду вироків є складовою частиною кримінального процесу, при цьому кожен з них являє собою самостійну стадію.

Апеляційне провадження – це п'ята стадія кримінального процесу, в якій суд вищого рівня розглядає за апеляціями судові рішення, які не набрали законної сили.

Учасники процесу можуть скористатися своїм правом подачі апеляції, а можуть і не скористатися ним. Це так зване диспозитивне право не стосується прокурора, який у силу принципу публічності зобов'язаний реагувати на кожний необгрунтований і незаконний, на його думку, вирок. Новизна цієї стадії для українського процесу в тому, що апеляційний суд може провести судове слідство і винести новий вирок, постанову чи ухвалу, скасувавши повністю або частково судове рішення суду першої інстанції.

Значення цієї стадії в тому, що вона призначена для забезпечення охорони прав і законних інтересів учасників процесу, а також і в тому, що в ній здійснюється процесуальне керівництво за діяльністю судів нижчого рівня.

Апеляція подається через суд який постановив вирок, постанову чи ухвалу. До апеляції прокурора і захисника додається стільки її копій, щоб можна було вручити всім учасникам, яких стосується апеляція. Якщо апеляція подана в апеляційний суд, то він пересилає її до суду першої інстанції, так як там знаходиться справа і необхідно виконати вимоги ст.ст. 350–351 КПК щодо змісту та повідомлень про апеляцію.

Апеляція на судове рішення, винесене в порядку ст. 52⁵ (оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування), ст. 165² (порядок обрання запобіжного заходу), 165³ (порядок продовження строків тримання під вартою), ст. 177 (підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його проведення) та ст. 205 (направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу) подається безпосередньо до апеляційного суду.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а засудженим, які перебувають під вартою, в той же строк з моменту вручення їм копії вироку.

52. Підстави для скасування чи зміни вироку або ухвали (постанови) суду в апеляційному і касаційному провадженні: поняття, види.

Апеляція. Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в апеляційному суді є: однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Цей суд не вправі скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої ставилось питання про застосування цих засобів.

Касація. Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:

1. істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2. неправильне застосування кримінального закону;

3. невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

53. Допит: поняття, підстави, тактичні прийоми.

Допит - це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого (суду) з допитуваним для одержання відомостей (інформації), які є необхідними для встановлення обставин справи, що розслідується.

Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту (статті 143,145,146,166-173 КПК України).

Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомогою якої отримується доказова інформація. Важливість допиту визначається не тільки тим, що він є способом отримання та перевірки інформації, а й тим, що він є способом захисту обвинуваченого (підозрюваного) від обвинувачення. Допит є однією із найбільш складних та трудомістких слідчих дій, так як допитувана особа внаслідок різних причин може неповно або неправильно сприймати певну подію, і відповідно неправильно її викладати слідчому під час допиту. Крім цього, підозрюваний, обвинувачений та їхні рідні, як правило, не заінтересовані у повному та всебічному розкритті злочину, що не може не впливати на правдивість їх свідчень. Для успішного проведення допиту та отримання очікуваних результатів, особі, яка проводить допит, необхідні знання законів мислення, логічних методів та прийомів, даних психології та тактичних прийомів допиту, що розроблені криміналістикою.

Знання процесу формування показань та чинників, що впливають на їх повноту та об'єктивність, дозволяють слідчому правильно обрати тактичні прийоми для отримання у ході допиту повної та об'єктивної інформації про подію, що мала місце.

Завданням допиту є одержання достовірної інформації стосовно обставин злочину, що розслідується. Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту, залежить від психологічної позиції обвинуваченого - бажання давати правдиві свідчення або навпаки, приховувати правду. Навіть, якщо допитуваний дає правдиві (на його думку) свідчення, то і в цьому випадку слідчий обирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на допомогу допитуваному згадати минуле, відділити реально сприйняте від фантазії або уяви.

54. Криміналістичне дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів їх застосування.

Судова балістика — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів їх застосування, розробляє засоби і методи збирання й дослідження таких слідів для встановлення певних обставин розслідуваних злочинів, а також рекомендації щодо запобігання злочинам, пов’язаним із вогнепальною зброєю.

Судова балістика пов’язана з іншими галузями знань. Найбільш близький зв’язок судової балістики з судовою медициною та судовою хімією, методи яких використовуються при дослідженні зброї та слідів пострілу. Судова балістика пов’язана також з іншими галузями криміналістичної техніки — трасологією, судовою фотографією та ін.

Речовими доказами при використанні вогнепальної зброї можуть бути зброя та її частини, патрони, гільзи, кулі, дріб, картеч, пробоїни, пижі, незгорілі порошинки, пристрої, прилади і матеріали, що застосовувалися при кустарному виготовленні зброї та боєприпасів.

Завдання судової балістики:

1) визначення властивостей вогнепальної зброї та боєприпасів (наприклад, чи є вилучений у затриманого предмет вогнепальною зброєю; чи придатна зброя до стрільби; чи можливий мимовільний постріл із вказаної зброї та ін.);

2) визначення групової належності зброї та боєприпасів або їх частин (наприклад, до якого виду чи зразку належать патрон, куля, гільза; зі зброї якої моделі (системи) відстрілено дану кулю, гільзу тощо);

3) ідентифікація зброї та боєприпасів (наприклад, чи з даної зброї відстрілена куля, гільза; з одного чи різних екземплярів зброї відстрілені дві кулі або гільзи, які виявлені в різних місцях; чи були куля і гільза до пострілу частинами одного патрона та ін.);

4) встановлення окремих обставин застосування вогнепальної зброї (наприклад, відстань, з якої стріляли; напрямок пострілу; взаємне розташування зброї та перешкоди; кількість пострілів та ін.).

Об’єктами судово-балістичного дослідження є:

1) ручна вогнепальна зброя;

2) окремі частини зброї;

3) боєприпаси;

4) сліди пострілу (сліди застосування зброї);

5) засоби та інструменти, що застосовувалися для спорядження патронів або виготовлення снарядів.

55. Кримінально-процесуальні функції: поняття, види, суб’єкти.

Функції кримінального процесу – це напрямки діяльності учасників процесу. Розрізняють чотири основні функції кримінального процесу:

· Функція обвинувачення, її можуть виконувати державний обвинувач (прокурор), потерпілий (приватний обвинувач), позивач, представник позивача чи потерпілого.

· Функція захисту, її можуть виконувати захисник, обвинувачений (підсудний), законний представник,відповідач, представник відповідача.

· Функція розгляду і вирішення справи, яку виконує суддя чи суд.

· Функція розслідування справи, яку виконують слідчі, дізнавачі, прокурори.

56. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі України: поняття, предмет, оцінка.

Показання свідків – це найбільш розповсюджене джерело доказів. Показання свідків – це повідомлення певної особи про обставини справи. Особа, що є свідком, не може виконувати інші процесуальні функції, за винятком законних представників.

Не можуть бути свідками: захисники обвинуваченого, представники позивача, відповідача, потерпілого, психічно хворі особи. Відмовитися давати показання як свідки мають право: члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Права свідка:

1. давати показання рідною мовою або іншою мовою,якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;

2. знати, у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;

3. власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;

4. одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань;

5. подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;

6. має право вносити зміни і доповнення до протоколу допиту.

Свідками можуть бути особи будь-якого віку. Однак особи менше 14 років допитуються з врахуванням таких особливостей: допит проводиться в присутності батьків, вчителя, або лікаря, неповнолітні не несуть відповідальності за відмову від дачі показань.

57. Пред’явлення для впізнання: поняття, підстави, процесуальні і тактичні особливості проведення.

Пред'явлення для впізнання – це ефективний спосіб викриття злочинців. Метою впізнання є встановлення, чи є дана особа або предмет саме тією особою чи предметом, на які вказав свідок, обвинувачений, потерпілий. Порядок проведення:

1. спочатку складається протокол, куди заносяться показання про зовнішній вигляд, ознаки особи чи предмета, обставини, при яких особа їх спостерігала;

2. далі пред'являється особа для впізнання. Особапред'являється не сама, а у кількості не менше трьох осіб (особи, що пред'являються для впізнання, мають бути тієї ж статі,віку і не мати різких відмінностей в одязі чи зовнішності). Перед тим, як пред'явити особу, їй пропонується зайняти будь-яке місце;

3. той хто впізнає, запрошується до кімнати, він має чітковказати на особу, що вчинила злочин;

4. можливе впізнання за фотознімками.

Про наслідки впізнання складається протокол, який підписують всі учасники впізнання (слідчий, особа, що впізнає, три особи, що пред'являються для впізнання, двоє понятих).

58. Обшук: поняття, мета, підстави та порядок проведення.

Обшук і виїмка — це невідкладні слідчі дії. Обшук — це примусове відшукання і вилучення слідчим у будь-якому приміщені, на будь-якій території знарядь злочину, цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають доказове значення.

Слідчий має скласти постанову про проведення обшуку або виїмки. Для проведення обшуку у житлі громадян необхідно отримати вмотивовану постанову судді. Як що документ, який підлягає виїмці, містить державну таємницю, необхідно отримати санкцію прокурора.

У невідкладних випадках обшук можна провести без санкції судді. Однак протягом доби має бути повідомлений прокурор. Обшук і виїмка, як правило, проводяться вдень. Для проведення обшуку і виїмки запрошуються двоє понятих.

Якщо обшук чи виїмка проводяться у дипломатичних представництвах, необхідно отримати згоду самих представництв і дозвіл з міністерства закордонних справ. При проведенні обшуку і виїмки у цих приміщеннях має бути при сутній слідчий, прокурор і уповноважена особа дипломатичного представництва.

Після проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, в якому описуються речі, що були вилучені, вказується час, місце проведення обшуку.

59. Поняття та структурні елементи криміналістичної характеристики злочинів.

Криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв’язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв’язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

60. Цивільний позивач і цивільний відповідач у кримінальному процесі України: поняття, особливості їхнього правового статусу.

Позивач і його представник. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право пред'явити обвинуваченому і особам, що несуть матеріальну відповідальність за обвинуваченням, позов, який розглядається разом з кримінальною справою (ст.ст. 50, 52 КПК).

Права позивача:

1. Подавати докази, скарги. 2. Заявляти клопотання, відводи. 3. Брати участь у судовому розгляді. 4. Просити суддю, слідчого, прокурора вжити заходів для забезпечення позову: накласти арешт на майно, банківські рахунки. 5. Знайомитися з матеріалами справи. 6. Та інші.

Обов'язки позивача:

1. Подавати необхідні документи, пов'язані з позовом. 2. Мотивувати клопотання. 3. Дотримуватися правил судового засідання.

Позов, як правило, подається до обвинуваченого, але може пред'являтися і до батьків, опікунів, піклувальників або підприємств, установ, організацій.

Відповідач і його представник. Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого (ст.ст. 51, 52 КПК).

Цивільний відповідач або його представник має такі права: 1. Заперечувати проти пред'явленого позову. 2. Давати пояснення. 3. Подавати докази. 4. Заявляти клопотання. 5. Ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося, – після призначення справи до судового розгляду. 6. Брати участь у судовому розгляді. 7. Заявляти відводи. 8. Та інші.

Обов'язки відповідача: 1. Не розголошувати даних розслідування. 2. Мотивувати клопотання. 3. Дотримуватися порядку судового розслідування. 4. Та інші.

(до початку судового слідства)

61. Експертизи у справах про дорожньо-транспортні пригоди.