Читайте также:
|
Виходячи з тривалості періоду і характеру вирішуваних завдань, фінансову політику поділяють на фінансову стратегію і фінансову тактику.
Фінансова стратегія - довготривалий курс фінансової політики, що розрахований на перспективу і припускає рішення великомасштабних завдань розвитку організації. Фінансові рішення і заходи, розраховані на період більше 12 місяців або на період, що перевищує операційний цикл, належать до довгострокової фінансової політики.
Стратегічними завдання фінансової політики підприємства є:
· максимізація прибутку;
· вироблення кредитної стратегії;
· управління основним капіталом, у т.ч. і амортизаційна політика;
· вибір дивідендної та інвестиційної стратегії.
· оптимізація структури капіталу і забезпечення фінансової стійкості організації;
· досягнення фінансової прозорості організації для власників (акціонерів, засновників), інвесторів і кредиторів;
· використання ринкових механізмів залучення капіталу за допомогою емісії корпоративних цінних паперів;
· розробка ефективного механізму управління фінансами (фінансового менеджменту) на основі діагностики фінансового стану, бюджетування і прогнозування руху капіталу, доходів і витрат з урахуванням постановки стратегічних цілей і пошуку шляхів їх досягнення.
Фінансова тактика спрямована на вирішення локальних завдань конкретного етапу розвитку організації шляхом своєчасної зміни фінансових зв' язків, перерозподілу грошових ресурсів між видами витрат і структурними підрозділами (філіалами).
Фінансові рішення і заходи, розраховані на період менший 12 місяців або на період тривалості операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, належать до короткострокової фінансової політики.
Тактичними завданнями, що забезпечують управління фінансами, є:
1) розробка цінової політики;
2) управління поточними витратами та забезпечення джерел фінансування виробництва;
3) управління оборотними активами і кредиторською заборгованістю;
4) управління фінансуванням поточної діяльності;
5) організація поточного фінансового планування та мінімізація фінансових ризиків.
Реалізація фінансової політики поєднує стратегічні і тактичні фінансові рішення, які можна розділити на дві групи:
1) інвестиційні рішення;
2) рішення фінансування.
Інвестиційні рішення пов'язані з освітою і використанням активів (майна) організації і дають відповідь на питання: "Куди вкласти?".
Рішення фінансування пов'язані з освітою і використанням пасивів і дають відповідь на питання: "Де узяти кошти?".
Два типи фінансових рішень взаємозв'язані і взаємопереплетені. Для організації пріоритетними є рішення інвестування, оскільки їх мета - отримання доходу від ефективного вкладення капіталу.
Організація фінансової політики будується на певних принципах:
1. Принцип самоокупності і самофінансування. Самоокупність припускає, що засоби, що забезпечують функціонування організації, повинні окупитися, тобто принести дохід, який відповідає мінімально можливому рівню рентабельності. Самофінансування означає повну окупність витрат на виробництво і реалізацію продукції, інвестування в розвиток виробництва за рахунок власних грошових коштів і, за необхідності, за рахунок банківських і комерційних кредитів.
2. Принцип самоврядування або господарської самостійності полягає в:
- самостійному визначенні перспектив розвитку організації (передусім, на основі попиту на вироблювану продукцію, виконувані роботи або послуги, що надаються);
- самостійному плануванні своєї діяльності;
- забезпеченні виробничого і соціального розвитку фірми.
3. Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної системи відповідальності організації за ведення і результати господарської діяльності. Фінансові методи реалізації цього принципу різні для окремих організацій, їх керівників і працівників залежно від організаційно-правової форми.
4. Принцип зацікавленості в результатах діяльності. Об'єктивна необхідність цього принципу визначається основною метою підприємницької діяльності - систематичним отриманням прибутку.
5. Принцип здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства. Як відомо, фінанси підприємства виконують контрольну функцію, оскільки вона об'єктивна, то на ній ґрунтується суб'єктивна діяльність - фінансовий контроль.
Розрізняють декілька видів контролю залежно від суб'єктів, що здійснюють його:
- загальнодержавний (позавідомчий) контроль здійснюють органи державної влади і управління;
- відомчий контроль здійснюють контрольно-ревізійні відділи міністерств, відомств;
- незалежний фінансовий контроль здійснюють аудиторські фірми.
6. Принцип формування фінансових резервів, пов'язаний з необхідністю забезпечення безперервності підприємницької діяльності з врахуванням високого рівня ризику внаслідок коливань ринкової кон'юнктури.
4. Стратегічне, поточне фінансове планування.
Горизонт фінансового планування – це часовий інтервал; у межах якого розробляється фінансовий план. За ознакою горизонту планування розрізняють такі фінансові плани.
· стратегічні (на період від 1 до 3 років),
· довгострокові
Горизонт довгострокового фінансового планування – це проміжок часу, в межах якого фірма здатна дати прийнятну оцінку інвестиційним рішенням за всіма доступними альтернативними інвестиціями з врахуванням фінансово-економічних умов розвитку, що змінюються.
· поточні (на 1 рік)
складаються з метою конкретизації, доповнення та коригування стратегічних планів з урахуванням конкретної ситуації, що склалася на початок планового періоду. Цей тип планів передбачає визначення проміжних цілей та завдань, а також заходів щодо їхнього досягнення, тобто є інструментом реалізації стратегічних настанов. На цій підставі можна стверджувати, що мають існувати ретельно опрацьовані поточні, оперативно-тактичні плани та бюджети, без яких неможливий розвиток підприємства.
Поточне фінансове планування полягає в розробці плану доходів і витрат, плану руху грошових коштів і планового балансу.
· оперативні (на квартал, місяць)
реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються звичайно терміном на один рік або на коротший термін по кожному окремому підрозділу, а потім вже об’єднуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми.
Бюджет і його формування — важливі елементи в циклі контролю й планування, який можна описати так: процес взаємодії, в ході якого на певний період встановлюються види діяльності та необхідні для них кошти в кількісному вираженні (найчастіше за допомогою фінансових показників), тобто їхній розмір фіксується в бюджетах, за допомогою цього визначається відповідальність менеджерів за виконання тих чи інших робіт, тобто контроль.
Високий динамізм цих потоків, їхня залежність від багатьох факторів визначає необхідність розробки планового фінансового документа, що забезпечує щоденне управління надходженням і витратами грошових коштів підприємства. Таким плановим документом є платіжний календар.
Стратегічне планування – процес вибору довготривалих цілей організації і найкращого способу їх досягнення. Стратегічне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення, це головна форма реалізації цілей підприємства.
Необхідність стратегічного планування будь-якого господарюючого суб'єкта полягає в такому виборі цілей організації, при якому досягається збільшення вартості підприємства, максимізується прибуток і оптимізується його фінансова структура.
За допомогою стратегічного фінансового планування можна досягти:
· оптимального розподілу і використання производствен ных, фінансових і трудових ресурсів;
· пануючого положення на ринку;
· адаптації до зовнішнього ринкового середовища за допомогою аналізу сильних і слабких сторін організації, використання її пре имуществ, оцінки потенційних ризиків.
Стратегічне планування включає:
· розробку фінансової стратегії підприємства
· прогнозування фінансової діяльності.
Розробка фінансової стратегії є особливою областю фінансового планування, оскільки будучи складовою частиною загальної стратегії економічного розвитку, вона має бути погоджена з цілями і напрямами, сформульованими загальною стратегією. Зміна ситуації на фінансовому ринку спричиняє за собою коригування фінансової, а потім і загальній стратегії розвитку господарюючого суб'єкта.
В ході стратегічного планування ведеться активний пошук альтернативних варіантів, здійснюється вибір кращого з них і побудова на цій основі стратегії розвитку підприємства.
При розробці фінансової стратегії важливо визначити період її реалізації, який залежить від ряду чинників:
· динаміки макроекономічних процесів;
· тенденції розвитку вітчизняного фінансового ринку (з урахуванням залежності від світових фінансових ринків);
· галузевій приналежності підприємства і специфіки його виробничої діяльності.
На основі фінансової стратегії визначається фінансова політика, яка служить загальним орієнтиром при ухваленні усіх фінансових рішень організації по конкретних напрямах діяльності: податковою, амортизаційною, дивідендною, емісійною і так далі. Прийнята фінансова політика визначає і усі управлінські рішення. Наприклад, політика фінансування створення нового продукту за рахунок використання власного капіталу повинна базуватися на реінвестуванні усього отриманого чистого прибутку тільки в цю розробку.
Важливе значення при формуванні фінансової стратегії має облік чинників ризику.
Політика у сфері управління ризиками представляє собою розроблення системи заходів з виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків, вибору найбільш конструктивних і оптимальних способів нейтралізації їх негативних наслідків у випадку виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.
Стратегічне фінансове планування включає розробки таких основних прогнозних фінансових документів:
· звіту про прибутки і збитки;
· рухи грошових коштів;
· бухгалтерського балансу.
Для складання прогнозних фінансових документів важливо правильно визначити об'єм майбутніх продажів (об'єм реалізованої продукції). Це необхідно для організації виробничого процесу, ефективного розподілу засобів, контролю над запасами. Прогноз об'ємів продажів дає уявлення про ту частку ринку, яку припускають завоювати своєю продукцією.
Як правило, прогнози об'ємів продажів складаються на три роки. Річні прогнози об'ємів продажів розбиті по кварталах і місяцях. Чим коротше прогнози продажів, тим точнішою і конкретнішою має бути інформація, що міститься в них. Це пов'язано з тим, що в перший рік виробництва вже відомі покупці продукції, розрахунки на другий і третій роки носять характер прогнозів, які складені на основі маркетингових досліджень.
На відміну від планування в завдання прогнозування не входить реалізація розроблених прогнозів на практиці, оскільки вони є лише передбаченням можливих змін.
Прогнозування включає розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання яких при тенденціях зміни ситуації, що намітилися (але заздалегідь спрогнозованих), на ринку, дозволяє визначити один з варіантів розвитку фінансового положення підприємства.
Круг показників прогнозу може значно відрізнятися від круга показників майбутнього плану. У чомусь прогноз може здаватися менш детальним, чим розрахунки планових завдань, а в чомусь він пропрацює детальніше.
Основу прогнозування складають узагальнення і аналіз наявної інформації з подальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників. Методи і способи прогнозування мають бути досить динамічними, щоб дозволити своєчасно врахувати ці зміни.
Відправним моментом прогнозування служить визнання факту стабільності змін основних показників діяльності суб'єкта господарювання від одного звітного періоду до іншого. Це положення тим вірніше, що інформаційну базу прогнозів дає бухгалтерська і статистична звітність підприємства.
Систему планів підприємства доповнюють одноразові, постійно діючі організаційні плани, технологічні схеми прийняття рішень.
Одноразові плани розробляються для здійснення певного заходу, дії або пункту (розділу) плану. Вони можуть існувати також у вигляді планових завдань програм або проектів для виконавців і співвиконавців. Для забезпечення їх виконання необхідно розробляти обґрунтовані одноразові плани, що є етапами на шляху досягнення цілей.
Постійно діючі плани розробляються для таких типів діяльності, які повторюються за певні відрізки часу. До таких типів планів можна віднести план проведення засідань правління, представлення звітної документації, поновлення інформаційної бази тощо.
Технологічні схеми прийняття та узгодження рішень — це постійно діючі плани, згідно з якими визначаються основні вимоги, етапи та процедури прийняття та виконання типових рішень для наявної організації.
Окреме місце займають так звані організаційні плани, які є зв’язуючою ланкою між процесом планування та виконанням планів.
Організаційні плани є постійно діючими. В них описано правила та процедури виконання окремих видів діяльності, що існують в організації. Вони пов’язані з іншими організаційними документами (наприклад, з положеннями про підрозділи, посадовими інструкціями тощо).
Варіанти розвитку подій та розподілу ресурсів між окремими напрямками, відображено в системі альтернативних планів.
У фінансовому плануванні дуже важливо дотримуватися принципу варіантності. Це дозволяє досліджувати вплив альтернативних варіантів фінансової політики плановому періоді, зокрема:
1) зміни прибутковості власних коштів у рамках існуючих активів і з врахуванням здійснення інвестиційних проектів;
2) збільшення активів з позицій впливу часового лагу в одержанні прибутку від нових інвестицій;
3) диверсифікації видів діяльності, якщо від нового напрямку діяльності очікується різке зростання віддачі.
Альтернативні плани — це заздалегідь спрогнозовані й кількісно визначені найбільш ймовірні варіанти розвитку подій, що втілені у відповідну систему заходів, розроблену для кожного з варіантів, які має здійснити підприємство щоб досягти своїх цілей у випадках, коли діючі плани виконати неможливо (в разі зміни параметрів макро- та мікросистем, в умовах кризи тощо) або вони втратили свою актуальність.
Альтернативні плани існують на кожному з рівнів: стратегічному, тактичному, поточному та операційному. Ознакою цих планів є те, що вони намагаються дати відповідь на запитання: «Що буде, якщо…?». Так, підприємство планує створити в наступному році 10 нових збутових точок, для чого розроблений основний план. Однак, зважаючи на різні обставини, треба розробити щонайменше ще два варіанти планів: для негативного (на основі песимістичного прогнозу) та сприятливого (на основі оптимістичного прогнозу) розвитку подій. У першому випадку (при зростанні інфляції, падінні життєвого рівня населення, а також збільшенні неплатежів між підприємствами тощо) підприємство може розраховувати на забезпечення ефективної діяльності не більш як 2—3 додаткові торговельні точки (можливо, і не треба орієнтуватися на збільшення обсягів продажу і відкриття нових точок). У другому випадку (при зниженні інфляції та зростанні виробництва, стабілізації або підвищенні життєвого рівня) підприємство може сподіватися на те, що навіть 15 нових торговельних точок зможуть ефективно функціонувати, підвищивши загальні характеристики діяльності підприємства за рахунок більш активної діяльності на ринку. Обидва випадки мають бути оформлені у вигляді альтернативних планів з усіма необхідними обґрунтуваннями та розрахунками.
Процес розробки альтернативного плану містить такі етапи:
1. Розробка (вибір) методики формування альтернативних планів.
2. Ідентифікація можливих подій (оцінка ймовірності їхнього настання), що впливають на зміст і часові характеристики плану.
3. Розрахунки техніко-економічних показників, які б характеризували параметри можливих подій для кожного з випадків, які мають високу ймовірність.
4. Оцінка результатів, отриманих після закінчення плану або перехід до альтернативного плану.
5. Моніторинг ситуації, контролінг діючих планів та, в разі потреби, введення альтернативного плану.
Особливість фінансових планів — вони складаються виключно в грошовій формі.
Принципи фінансового планування:
— наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників та ін.;
— безперервність, яка означає взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Діяльність, пов'язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповідних методів.
Методи фінансового планування
Методи економічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а також економіко-математичні методи. Що ж стосується інших методів, то суть їх полягає у наступному.
Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.
Використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін.
Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.
Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.
Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:
— вони мають бути науковообгрунтованими;
— прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);
— тривалої дії;
— стабільними.
Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.
Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.
Серед методів фінансового планування найбільш широко використовуються аналітичний метод та метод прямих розрахунків.
Суть аналітичного методу полягає у плануванні від досягнутого рівня у попередньому періоді, з врахуванням впливу на виробничу діяльність внутрішніх чинників та зовнішнього середовища. Підприємство проводить аналіз господарської діяльності, виділивши чинники, що впливатимуть на поліпшення (погіршення) кожного показника, визначає шляхи посилення дії перших та нейтралізації останніх і передбачає відповідні заходи. Складання річного фінансового плану є завданням усіх підрозділів при відповідальності керівника підприємства.
Один з найважливіших висновків, що випливають зі схеми взаємин між службами фірми, полягає в тому, що за умов ринкової економіки внутрішньогосподарські інтереси підкоряються твердим вимогам плану збуту.
Саме планами збуту визначаються плани постачання й виробництва, а фінансова служба фірми погоджує інтереси всіх цих служб у контексті пріоритету збуту. Цей пріоритет лежить і в основіфінансового планування, яким би методом воно не здійснювалося.
Порядок складення фінансового плану державними підприємствами (крім казенного), закріплений наказом Міністерства економіки України від 25.12.2000р. № 277 “Про затвердження Положення про порядок складення річного фінансового плану державними підприємствами” (далі – Положення). Для підприємств інших форм власності це Положення носить рекомендаційний характер, однак воно стане необхідним атрибутом при отриманні кредитів і розробці бізнес-планів.
Фінансовий план відображає обсяги надходжень та спрямування коштів у плановому році з метою забезпечення потреб діяльності, розвитку підприємства, виконання його зобов’язань, включаючи зобов’язання щодо сплати податків і обов’язкових платежів.
Включення окремих надходжень і витрат при розрахунку показників фінансового плану здійснюється з урахуванням національних стандартів бухгалтерського обліку (П(С)БО).
Ставки податків, зборів, обов’язкових платежів, вартість залучення кредитних ресурсів, ставки та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, інші показники, що впливають на розрахунок показників фінансового плану, визначаються відповідно до їх рівня на момент складання фінансового плану. У подальшому зміни цих показників та їх вплив на виконання фінансового плану відображаються у звітах підприємства про виконання фінансового плану. Фінансовий план складається із п’яти розділів:
1. Джерела формування і надходження коштів;
2. Приріст активів підприємства;
3. Повернення залучених коштів;
4. Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів;
Дата добавления: 2015-04-20; просмотров: 111 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |