Читайте также:
|
Створення ефективної системи соціального захисту населення, що розрахована не тільки на ті категорії, які безпосередньо потребують захисту, а й на максимальне стимулювання розвитку економіки та трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства є актуальною проблемою сьогодення. Саме тому соціальна політика, на наше переконання, має бути насамперед спрямованою на створення належних умов для довготермінового збільшення доходів найманих працівників та підприємств-роботодавців, як вихідних джерел забезпечення всіх категорій громадян.
В цьому напрямку доцільним є її інтеграція у систему стратегічних економічних реформ та функціонування у повному узгодженні із заходами грошово-кредитної, фіскальної, промислової політики, заходами стимулювання економічного зростання.
Сучасний стан соціального захисту населення характеризується не до кінця врегульованою організаційно-правовою базою та недостатнім рівнем фінансового забезпечення. Зважаючи на це, нагальною є необхідність визначення основних напрямків поліпшення фінансування системи соціального захисту, підвищення ефективності роботи державних цільових фондів.
Визначальною характеристикою соціально-економічного устрою будь-якої держави є прагнення до так званої соціальної справедливості. Очевидним є той факт, що запропонований підхід щодо встановлення однакового рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорії отримувачів допомог - це лише намір дотримання принципу соціальної справедливості в умовах обмеженої кількості фінансових ресурсів у державі.
Необхідність вдосконалення цього принципу, крім всього іншого обумовлюється також тим, що при затвердженні бюджету для різних категорій населення, які потребують соціального захисту, встановлюється єдиний рівень забезпечення прожиткового мінімуму, і при цьому не враховується ніяким чином той факт, що різні групи населення, мають різний рівень житлово-побутових умов, стан здоров’я та інші особливі характеристики (специфіка галузі виробництва, рівень доходів різних верств населення), тому потребують диференційованого підходу при встановленні прожиткового мінімуму.
Поряд з означеним вище принципом соціальної справедливості, подальшого активного розвитку в сучасних умовах вимагають, насамперед такі базові принципи соціального страхування, як:
- досягнення необхідного соціального забезпечення на умовах обов'язкового страхування всіх працюючих громадян;
- використання всього комплексу форм і видів соціального забезпечення, застрахованих працівників при настанні страхових випадків;
- диференціація основ і норм соціального забезпечення в залежності від
характеру і тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників;
- фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових страхових внесків і недержавних фондів;
- забезпечення охорони і захисту законного права громадян на соціальне забезпечення.
Подальшого удосконалення потребує принцип забезпечення солідарності і субсидування, що вимагає від працюючих фінансового забезпечення тих, хто уже втратив працездатність. Таким чином, функціонує механізм перерозподілу фінансових ресурсів від працездатних непрацездатним.
Але цей зв'язок поколінь є лише частиною загального принципу солідарності. І тому пропонуємо розширити зміст даного принципу у напрямку залучення до його складу перерозподілу засобів між галузями економіки і регіонами, між переробними й іншими галузями, який за останні роки послабився і потребує вдосконалення особливо в напрямку посилення зв’язків між галузями народного господарства, що його обслуговують.
Вдосконалення принципу паритетності полягає в досягненні максимальної рівності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування (держави, застрахованих осіб і роботодавців) у керуванні соціальним страхуванням. При цьому важливим є забезпечення пропорційного наповнення бюджету цільових фондів за рахунок обов’язкових внесків із заробітної плати працюючих і внесків роботодавців.
Важливим є дотримання принципу цільового використання фінансових ресурсів загальнообов'язкового державного соціального страхування для кожного конкретного виду соціального страхування, що зараз порушується особливо по відношенню до працівників сільськогосподарських підприємств.
Досягнення максимального втілення в життя задекларованих принципів соціального страхування є лише одним із напрямків вирішення проблем со-ціального захисту населення. Одночасно залишається не до кінця вирішеною проблема фінансового забезпечення соціального захисту громадян від не-сприятливих соціально-економічних факторів, що є прерогативою системи державного соціального страхування. Адже, як свідчить досвід зарубіжних країн, у період трансформаційних процесів в економіці дієвого соціального захисту потребують насамперед найбільш уразливі в соціальному плані верстви населення. Завданням працездатного населення на першому етапі функціонування ринкової економіки є необхідність забезпечувати власний соціальний захист через свою працю і відповідну сплату страхових внесків.
Самоврядування у соціальному страхуванні означає, що всі учасники сис-
теми – як застраховані (працівники) так і роботодавці, несуть спільну відповідальність за управління страховою організацією (фондом). Тобто це означає, що управління фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. У відповідності до діючого законодавства в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, керування соціальними фондами здійснюють правління і виконавчі дирекції страхових фондів.
В цілому слід визначити, що система управління діяльністю фондами со-
ціального страхування є досить демократичною і продиктованою вимогами часу. Однак, негативним моментом є деяка перенасиченість управлінського апарату в організаційній структурі соціальних фондів на різних рівнях. Наслідком цього є відповідно завищені адміністративні витрати на утримання значного управлінського апарату. Зменшення таких витрат розширить ресурсний потенціал Фондів для фінансування соціальних заходів в системі соціального страхування.
Контрольні питання для обговорення
1. Сутність економічної категорії „соціальний ризик” та його основні ознаки.
2. Функції соціального страхування, їх зміст та форми реалізації.
3. Характеристика фінансових відносин та зв’язків в системі соціального страхування.
4. Зміст та трактування фінансово-економічних категорій системи соціального страхування.
5. Види страхових випадків, які обумовлюють реалізацію соціального страхування.
6. Джерела фінансування Фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
7. Порядок формування бази для обчислення страхових внесків.
8. Фінансовий механізм регулювання державного соціального страху-вання.
9. Перспективні напрями удосконалення державного регулювання соціального страхування.
10. Необхідність та роль актуарних розрахунків в розбудові системи управління соціальним страхуванням.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |