Читайте также:
|
Аналіз предмету дослідження припускає чітке визначення категорії, через які цей предмет розкривається, а також визначення форм, в яких виявляється суть досліджуваного об'єкту. Ми виділяємо перш за все таку категорію, як малий бізнес. Розробка методологічних і організаційно-економічних проблем становлення і розвитку малого бізнесу в регіоні припускає виявлення ряду наступних питань. Яка сутність, соціально-економічна природа малого бізнесу? Як здійснюється зв'язок малого бізнесу з різними сферами суспільного виробництва, підприємствами різної розмірної структури? У чому полягають особливості функціонування малого бізнесу, його організація, управління і планування? Які основні показники, що відображають структуру малого бізнесу і критерії, що характеризують його сутність?
Як свідчить досвід розвинених країн, малий бізнес - це не просто невелика господарська одиниця, а якісно новий тип виробництва, що має особливу організаційно-правову форму та свою унікальну структуру в організації та управлінні всього національного господарства. Малий бізнес виражає певну систему відносин, що складаються в ринковій економіці і зберігаються на всіх етапах її розвитку. Дані відносини визначаються перш за все приватною формою власності і охоплюють практично всі сфери суспільного виробництва, особливо пов'язані з НТР, і виражаються у вільній, самостійній поведінці суб'єктів, самостійної діяльності в питаннях вибору напрямів застосування своєї праці, визначення об'ємів і якості виробленої продукції і способів реалізації її споживачам.
Малий бізнес як сукупність економічних відносин є внутрішньою суттю такого багатогранного явища, яке зовні виявляється в наступних формах: малі підприємства, кооперативи, індивідуальна підприємницька діяльність.
Мале підприємство - це така форма організації і ведення малого бізнесу, яка якнайповніші відображає риси національних підприємств за принципами організаційної побудови своєї структури, ведення діловодства, здійснення постачальницько-збутових функцій і управління процесом виробництва. Разом з тим, вона докорінно відрізняється від них відносинами власності на засоби виробництва і відповідно типом поведінки господарських суб'єктів.
Малий кооператив - це також форма організації і ведення малого бізнесу, що припускає довільне об'єднання матеріальних, трудових і фінансових засобів, що належать його учасникам, в цілях подальшого їх збільшення і отримання прибутку. Така форма зараз менш розвинена, ніж інші і не є ще міцною і ефективною, оскільки, унаслідок історичних причин, що зумовили перериви в розвитку кооперації, відсутні необхідні навики в організації і управлінні кооперативами. Разом з тим, слід зазначити, що видатний український економіст Туган-Барановській М.І., вважав кооперацію основою створення високоефективної економіки, вбачаючи в ній альтернативу того шляху господарського будівництва, який пропонували комуністи, вважав її вищим типом соціально-економічної організації в порівнянні з «капіталізмом і державним соціалізмом". Учений вважав, що ". кооперація є вищим соціальним типом, ніж колективізм, тому що колективізм є організацією, заснованою на примусовій владі більшості над меншиною, тоді як кооперація є типом цілком вільного господарського і суспільного союзу" [216, с.258-260].
Туган-Барановській М.І. вважав, що державні підприємства страждатимуть від недоліку стимулів до вищої продуктивності, оскільки орієнтуються на середній рівень продуктивності і винахідливості, скуті шаблоном і бюрократизмом. З цього положення, може вивести трудова кооперація, яка дає вихід вільним творчим силам суспільства. Робочі групи, об'єднуючись в кооперативи, можуть виробити більшу кількість продуктів або продуктів кращого роду, ніж ті, які вироблялися б ними на засобах виробництва, що належать державі. Надмірна кількість продуктів, як і вигода від поліпшення їх якості, дістається самому кооперативу. Таким чином, члени кооперативу одержують мотив розвивати більш ніж середню енергію праці, більш ніж середню заповзятливість, винахідливість. В результаті в трудові кооперативи можуть об'єднуватися люди вище середнього рівня, тоді як для рядових робітників будуть відкриті державні і муніципальні підприємства.
Підприємницька діяльність - це форма малого бізнесу, заснована на дрібній приватній власності на засоби виробництва, яка припускає організацію і ведення індивідуальної або сімейної діяльності в традиційних сферах (послуги, ремонт товарів широкого вжитку), а також в сферах винахідництва, інженерно-консультаційної, науково-експертної, інформаційно-обчислювальної діяльності. Індивідуальна трудова діяльність перспективна і у сфері науки, як в дослідженні не тільки прикладних, але і теоретичних проблем суспільних і природних наук. Існує немало прикладів проведення досліджень, де плідною і результативною була праця окремих учених-новаторів.
Такі основні форми, в яких реалізується малий бізнес. Отже, виявивши суть явища і ті форми, в яких вона виявляється, розглянемо систему показників, що характеризують малий бізнес. Важливе місце тут займає принцип об'єктивності. Суть у тому, що у вітчизняній науці ще не вироблена єдина думка по даній проблемі, не вироблена ще єдина система показників, що визначають розмірну структуру малого бізнесу. Зв'язано це перш за все з тим, що різноманіття форм прояву даного явища в реальній дійсності не піддається якимсь жорстким міркам кількісного вимірювання. Разом з тим і сукупність існуючих якісних характеристик не дозволяє повною мірою виділити малий бізнес в структурі ринкової економіки.
Дослідження показали, що для характеристики малого бізнесу слід використовувати сукупність кількісних і якісних показників, які в сукупності оцінювали б різні його сторони.
Серед кількісних показників можна виділити перш за все наступні: норма прибутку, середня чисельність промислово-виробничого персоналу, величина основних виробничих фондів, об'єм валової продукції. Як відомо, підприємства підрозділяються на великі, середні і дрібні саме по зваженим величинах конкретних показників.
Найприйнятнішим показником, що використовується для кількісною визначення розміру підприємства є норма прибутку. Остання широко застосовується для оцінки малого бізнесу в Україні.
Норма прибутку, будучи вельми важливим показником, все ж таки не повною мірою характеризує малі підприємства з їх кількісної сторони, обумовлено це тим, що на величину норми прибутку в сучасних умовах суттєво впливають темпи інфляції. В міру посилення інфляційних процесів стає неможливо визначити величину норми прибутку об'єктивно, без урахування різних другорядних чинників, що знижує точність кількісного показника. Складним є визначення таких кількісних показників, як вартість основних виробничих фондів і об'єм валової продукції. Переоцінка вартості виробничих фондів останніми роками органами державних статистичних служб кілька разів коректувалася і дати чітку оцінку їх реального розміру і стану зараз не представляється можливим. До того ж на їх величину помітний вплив роблять темпи інфляції в країні.
Українським законодавством встановлений показник, який як визначальний кількісний показник характеризує в цілому малі підприємства, встановлюючи величину середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Даний показник має як достоїнства, так і недоліки. Як величина, що характеризує розмірну структуру підприємства, показник зайнятості схильний до впливу галузевих особливостей організації і ведення виробництва. Показник зайнятості працівників не може бути рівнозначним для всіх сфер і галузей народного господарства. Так, великим підприємством можна рахувати підприємство з кількістю працівників порядку 50 чоловік у сфері обслуговування і торгівлі, тоді як підприємство з такою ж кількістю зайнятих у важкій промисловості буде дрібним. Через галузеві особливості організації і ведення виробництва вітчизняне законодавство встановлює наступні кількісні показники для визначення розмірної структури малих підприємств:
¾ у промисловості і будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
¾ у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
¾ у інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
¾ у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
¾ у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
Підприємства, що здійснюють декілька видів господарської діяльності, відносяться до малих за показниками того виду діяльності, який займає найбільшу частку в об'ємі реалізації продукції і послуг.
Сам по собі показник рівня зайнятості не повною мірою відображає розмірну структуру малих підприємств з тієї причини, що з розвитком техніки, упровадженням новітніх технологій, підвищенням органічної будови капіталу, що виражаються перш за все у вивільненні робочої сили, значення даного показника значно знецінюється. Тому при визначенні в кількісному виразі розмірної структури малих підприємств слід використовувати в комплексі всі вартісні показники, коректуючи їх на величину зміни швидкості протікання інфляційних процесів в національній економіці, а також показник зайнятості трудових ресурсів.
Разом з системою кількісних показників слід виділити і сукупність якісних вимірників, що характеризують малий бізнес як особливий сектор ринкової економіки.
До найважливіших якісних показників оцінки роботи малих підприємств можна віднести направлену орієнтацію на ринок при виробництві товарів і послуг. В умовах дефіциту товарів в периферійних регіонах та районах, відсутність товарів першої необхідності даний вимірник набуває найважливішого значення. У міру насичення ринку товарами і послугами його значення не зміниться, а навпаки зросте, тому що малі підприємства, володіючи високою організаційно-функціональною гнучкістю і мобільністю, стануть важливим каналом швидкого переливу ресурсів з галузі в галузь, з одного регіону в іншій, з однієї сфери додатку капіталу в іншу, з одного сектора ринку в іншій. У ринковій економіці для малих підприємств повинні бути усунені всі заборони в переміщенні матеріальних, фінансових ресурсів і робочої сили. Сприятливі умови для залучення в оборот раніше не задіяних ресурсів забезпечать додаткову зайнятість працівників, підвищать рівень доходів населення.
Наступними якісними показниками є загальна доступність і простота організації виробництва. У такій структурі відсутній розподіл на цехи, відділи, ланки і підрозділи, що дозволяє уникати бюрократичних підходів при ухваленні рішень, значно прискорити процес передачі наказів від керівника до виконавця, завдяки лінійній структурі управління значно спрощується словесна комунікація (людина-людина), як у внутрішніх, так і в зовнішніх відносинах. Організація малих господарських одиниць усуває ієрархічні ланки управління - в одній особі, як правило, поєднуються функції бухгалтера, економіста, нормувальника і інших працівників управління. Характерною межею організації малих підприємств є рухливість, націленість на конкретний результат і можливість швидкої перебудови діяльності.
Спрощена організація структури управління малих форм припускає здійснення важливого якісного показника, що полягає в максимальній реалізації демократичного характеру управлінням підприємством. Виробники беруть реальну участь в управлінні, що сприяє прояву духу підприємництва, ініціативи і динамізму, дозволяє реалізувати творчі здібності особи, розвиває винахідливість і уміння ризикувати, привчає переносити невдачі і втрати, виробляє здатність самостійно ухвалювати рішення і нести за них відповідальність, тобто припускає всебічне використання людського чинника.
В процесі функціонування підприємства повинна застосовуватися щонайширша гласність і повсякденне доведення до кожного члена колективу даних про його економічний стан: рівень витрат, розміри прибутку, виконання договорів, кількість браку, заходи стягнення і заохочення. Це сприяє підвищенню відповідальності за результати праці у працівників і керівників, розвивається здатність аналізувати і критично оцінювати реальну ситуацію. У колективі малих господарських одиниць виробляється відчуття згуртованості і взаємозв'язку, оскільки члени колективу поєднують функції працівників з функціями організаторів і керівників виробництва. Поєднання різних функцій виховує відчуття власності, сприяє всебічному розвитку особи в процесі праці.
Якісним показником малих підприємств виступає переважне використовування нецентралізованих джерел фінансування для розвитку їх виробництва. У Україні практично досить обмежено використовуються державні засоби на розвиток малих підприємств. З місцевих бюджетів також не виділяються грошові кошти на відмічені цілі. Як головне джерело фінансування виступає тільки комерційний кредит, який останніми роками одержати практично неможливо унаслідок високої ставки банківського відсотка.
Для розвитку в регіонах малих підприємств необхідно ширше використовувати грошові кошти місцевого населення, особисті заощадження і накопичення трудящих. Слід також привертати засоби через пайові внески, акції і цінні папери. Дані форми використовуються ще недостатньо, але вони є найперспективнішими в умовах кризи ринкової економіки. Необхідно активніше привертати незадіяні матеріальні і фінансові кошти крупних державних підприємств на основі пайової участі при створенні малих структур господарювання, ширше практикувати оренду приміщень і устаткування.
Не менш важливим якісним показником оцінки малого бізнесу є їх вплив на місцеві ринки збуту продукції та джерела сировини, які формуються на місцевих територіях. Дана обставина відкриває великі потенційні можливості для малих підприємств в завоюванні місцевих ринків з їх невеликим, але постійним попитом. Для крупних підприємств робота на невеликі місцеві ринки, незначні за об'ємом попиту, вузьколокальні, просторово роз'єднані, є малорентабельною. Тоді як малі підприємства можуть бути максимально наближені до покупців, повніше враховувати запити і задовольняти їх повною мірою, при цьому значно скорочуючи витрати виробництва продукції і її реалізації, додатково залучаючи до обороту ресурси, використовувати які в масштабах великих господарських структур неможливо.
Слід зазначити, що позитивні якісні характеристики, властиві малим підприємствам, не реалізуються самі по собі, тільки внаслідок того, що вони закладені як потенційні внутрішні джерела руху і розвитку. Необхідно створити ряд сприятливих умов для їх реалізації, до яких відносяться: включення в систему суспільного розподілу праці, що склалася в регіоні, здійснення ефективної державної підтримки малого підприємництва, сприятлива інвестиційна і лояльна податкова політика.
Обстановка, яка проте реально склалася, в регіоні в даний час не сприяє розвитку малого бізнесу, у зв'язку з чим необхідно відзначити такий важливий якісний показник, як господарський ризик, пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності. Розробка і впровадження технічних новинок у сфері виробництва, повна орієнтація на удосконалення виробів, пошук і створення нових зразків виробів, новаторство, завжди були пов'язані з господарським ризиком, який властивий підприємствам малого бізнесу.
Слід виділити декілька зон ризику: по-перше - сфера інноваційної діяльності, що включає пошук об'єктів додаткового капіталу, розробка нових зразків виробів і технологічних операцій. По-друге - сфера виробництва і послуг, пов'язана з пошуком сектора ринку, де вигідніше здійснювати підприємницьку діяльність через відсутність конкурентів або їх незначну кількість. По-третє - діяльність в умовах великої кількості конкурентів, яка припускає орієнтацію на швидко змінний попит, постійну зміну асортименту продукції, що випускається, з метою збереження лідерства.
Не можна не погодитися з висловом Данилюк М., який відзначає, що «...чим більше об'єм продажів у фірми, тим менше масштаби винахідництва і нововведень в ній. Деякі фахівці висувають тезу про те, що механізм крупної корпорації, що орієнтується на масове виробництво, далеко не краща форма освоєння технічних новин, а об'єктивні процеси концентрації виробництва і капіталу є однією з серйозних перешкод на шляху НТР. Вважається, зокрема, що структури крупних корпорацій володіють недосконалим, багато в чому, механізмом пошуку нововведень, а нерідко і впровадження результатів НДДКР у виробництво, породжують вади монополізації і бюрократизації, які практично гальмують НТР» [64,с.14-17].
Тому важливим напрямом регіональної технічної політики стає використовування дрібних наукоємних підприємств, розширення масштабів дрібного підприємництва, в технічно передових напрямах. Виробничі і науково-технічні переваги дрібних форм господарювання визначається спрямованістю на пошук принципово нових технічних рішень, пробне освоєння і доробку новинок, які не вимагають великих матеріальних витрат. Дрібні інноваційні фірми з їх мобільністю в умовах постійного оновлення асортименту продукції займуть важливе місце в структурі регіонального господарства. Вони, встановивши тісні зв'язки з крупними підприємствами і науково-дослідними інститутами, вбудовуються в мережу промислових підприємств різної розмірної структури, узявши на себе виконання специфічних функцій. Займаючись початковими стадіями нововведень, малі підприємства передаватимуть крупним підприємствам капіталомісткі стадії промислового освоєння і розгортання нових виробництв. Великі промислові компанії і об'єднання, активно співробітничають з дрібними на взаємовигідних умовах, можуть забезпечувати часткове фінансування нових розробок, знімаючи тим самим найгострішу проблему малих підприємств. Крім фінансової допомоги можуть виявлятися різні консультативні послуги, надаватися конструкторсько-технологічна документація, програмне забезпечення для інформаційно-обчислювальної техніки і інші види допомоги. Така тісна співпраця крупних і малих підприємств дозволяє значно скоротити економічну втрату від спаду виробництва в регіоні, забезпечити взаємне виживання в складних умовах економічної кризи.
Такі основні показники, властиві малому бізнесу, що характеризують його з позицій якісного змісту та його якісних сторін. Разом з тим слід зазначити ряд слабких сторін малого бізнесу, які, проте, не заперечують можливість застосування малих форм підприємництва, припускають всебічний облік негативних чинників, які знижують ефективність функціонування малого бізнесу. До слабких сторін малого бізнесу можна віднести:
¾ проблеми, пов'язані з фінансуванням малих форм господарювання, особливості на ранніх етапах його становлення, відсутність прямого доступу до ринку капіталу;
¾ недостатня інформованість про стан регіонального ринку товарів і послуг, співвідношення попиту і пропозиції. Багато підприємств, приступаючи до господарської діяльності, орієнтуються перш за все на поточний попит, в більшості випадків недооцінюючи перспективні напрямки підприємницької діяльності;
¾ значна залежність від коливань ринкової кон'юнктури, змін економічної обстановки в регіоні, пов'язаних або з валютними потрясіннями, або із зміною цін на енергоносії, або політичною нестабільністю, відображаються в першу чергу на господарській діяльності малих підприємств які є менш стійкими структурами економіки;
¾ слабка захищеність від впливу крупних монополістичних об'єднань, особливо з питань технічної переозброєності, модернізації виробництва: посилення цінового тиску на малий бізнес з боку крупних монополістичних структур, часто є причиною розорення дрібних підприємств;
¾ низька соціальна захищеність колективів малих підприємств відсутність професійних союзів, здатних захищати інтереси працівників малих підприємств, виражати і одстоювати їх позицію в органах державної влади.
Усунення відмічених проблем сприятиме значному підйому малого бізнесу в регіоні, розширенню і зміцненню малих форм підприємництва і виразиться перш за все в поліпшенні положення із споживацькими товарами на ринку регіону.
Слід визнати, що вказані слабкі сторони не є внутрішньо властивими характеристиками змісту малих форм господарювання, швидше навпаки - це результат неефективної системи заходів, направленої на підтримку малого бізнесу, неефективної державної політики, про що буде сказано в завершальному розділі.
Розкривши властиві малим формам господарювання системи кількісних і якісних показників, виділимо тепер головну ознаку малого бізнесу, тобто визначимо критерій малих форм господарювання.
Ні учені, ні практики ще не дійшли угоди щодо того, який критерій повинен лежати в основі визначення малого бізнесу. З цього питання існує широка різноманітність думок. На думку українських економістів, малою є фірма, що знаходиться в одноосібному володінні, штат якої полягає крім власника ще, принаймні, з одного працівника, але число зайнятих не перевищує 100 чоловік [64,65,239,242]. Деякі економісти вважають ступінь відчуження працівників від безпосереднього розпорядження засобами виробництва і адміністрації від реального управління процесом виробництва найважливішим критерієм у визначенні малого бізнесу. У літературі зустрічається і таке визначення: "дрібна фірма є та фірма, у якої доступ до ринку капіталу украй обмежений, яка має вельми незначну частку на ринку свого товару".
Американські економісти з питань малого бізнесу дають визначення, що краще всього визначити "малий бізнес" у відносному значенні. Бізнес залишається малим до тих пір, поки підприємець і головний управляючий знаходяться в прямому контакті з іншими керівниками і значною частиною робочої сили, включаючи, зрозуміло, ключовий персонал фірми. Коли ж бізнес досягає такого розміру, що головний управляючий і вищий управлінський персонал не в змозі далі підтримувати прямий зв'язок з рештою працюючих менеджерів... бізнес стає "крупним".
Європейські експерти, характеризуючи малий бізнес, вважають, що, по-перше, малими формами можна назвати такі, які мають невелику частку на ринку. По-друге, істотною характеристикою малих фірм є те, що вони управляються персонально власниками повністю або частково, але не через посередництво найманих керівників. По-третє, малі фірми є незалежними в тому значенні, що вони не складають частини крупніших підприємств і що власники-керівники вільні від зовнішнього контролю в їх принципових рішеннях".
Українські економісти висувають як критерій оцінки малого бізнесу рівень норми прибутку і, як наслідок, низьку тривалість життя малого бізнесу, нестійкість, "високу смертність". Звичайно рівень монопольно високому прибутку недоступний для малих підприємств, але даний показник схильний до значних коливань залежно від кон'юнктури попиту, стану цін, економічного циклу і т.д. Тому необхідно виявити довготривалі тенденції динаміки норми прибутку, щоб використовувати цей показник як критерій малого бізнесу.
Приведені показники в тій або іншій мірі відображають якісні ознаки малого бізнесу, проте, на нашу думку, не виражають суть явища. Крім того, показники, що витікають з організаційних і техніко-економічних особливостей, затушовують соціально-економічні відмінності підприємств відмінної від інших розмірної структури.
У зв'язку з цим, ми дотримуємося думки, що як критерій малого бізнесу виділяє його найхарактернішу межу – об'єднання власності на засоби виробництва і функцій управління ними в одній особі, тобто єдність «капіталу-власності» і «капіталу-функції». Для всіх форм малого бізнесу головним є те, що вони є специфічними матеріальними носіями основи ринкових відносин. Ця властивість розкривається у тому, що дрібні підприємства найбільшою мірою, в порівнянні з крупними, регулюються законами ринку. Саме дрібний власник бере на себе ризик підприємництва, а у відносинах всередині даного сектора економіки, певною мірою, зберігається "вільна" конкуренція. Тому з'єднання власності і управління в одних руках додає певну єдність малому бізнесу, посилює його цілісність.
Кажучи про переваги малого бізнесу, слід зазначити, що висока ефективність його функціонування порівняно з підприємствами середнього і великого бізнесу обумовлена таким найважливішим чинником як час. Чинник часу вельми часто недооцінюється при порівнянні ефективності підприємств, так в різних галузях суспільного виробництва життєвий цикл підприємств і продукції, що випускається ними, істотно відрізняється. Зв'язано це з рядом специфічних особливостей, що складаються унаслідок професійних відмінностей в праці, особливого значення набуває швидкість зміни асортименту продукції, величина капіталовкладень, сприйнятливість до нововведень тощо. При цьому в галузях з короткими циклами відтворення (наприклад, галузях що випускають модні товари широкого вжитку і взагалі у дрібносерійному виробництві з широким асортиментом продукції) лише дрібні господарські одиниці здатні забезпечувати максимальний дохід [158].
На рисунку 3.1 представлена крива, описує життєвий цикл малого бізнесу, відображає послідовне проходження різних етапів його становлення.
1 2 3 4 5 6
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |