Читайте также:
|
Глобальні зміни, що відбуваються в світі, здійснюються, в першу чергу, в господарському житті багатьох країн світу. До числа проблем, що носять глобальний характер, відносяться не тільки екологічні, демографічні, соціальні але і економічні проблеми, що вимагають невідкладних рішень. Умови виробництва, що різко загострилися, у ряді країн світу поставили під загрозу існування самої людини. Тривалі енергетичні, сировинні, демографічні кризи свідчать про необхідність шукати нові форми ведення господарської діяльності, які менш згубно впливали б на людство і дозволили б знайти рішення соціальних проблем, що накопичилися в суспільстві.
В першу чергу, йдеться про відродження підприємництва, його традицій і цінностей, про створення широкого шару приватних власників, про розвиток малого бізнесу. Малий бізнес як форма, що відображає зміст економічної поведінки людини, не є чимось новим. Така форма ведення бізнесу відома давно. Світовою практикою накопичений великий досвід в питаннях організації і ведення малого бізнесу. Останніми роками в багатьох країнах світу спостерігається різке зростання числа малих підприємств, що свідчить про актуальність даної форми господарювання. Особливо велике значення малий бізнес набуває в науковій і виробничій діяльності промислово розвинених країн. Він відображає глибокі об'єктивні зрушення в організації виробничих процесів світових лідерів економіки.
Приватне підприємництво, що охопило економіку України, свідчить про те, що в основі даного процесу лежать об'єктивні чинники розвитку ринкової економіки. Так, швидке зростання числа малих фірм і збільшення їх питомої ваги в будь-якій державі трактується американським економістом П. Друкером, як ренесанс немонополістичної власності [131,с.35]. Використовуючи дані про розвиток малого бізнесу в США за два останні десятиліття, він зробив висновок про те, що в цій країні відбувається рух від "управлінської" економіки до "підприємницької", і це - небувалий стрибок в історії світової економіки.
Вивчаючи питання малого бізнесу слід погодитися з думкою Ічітовкіна Б., який стверджує, що теоретичне обгрунтування розвитку різних форм господарювання припускає два важливі методологічні критерії. Суть першого критерію полягає у тому, що та або інша форма господарювання повинна відповідати вимогам економічної практики. Господарська структура може ефективно функціонувати і розвиватися тільки в тому випадку, якщо вона заснована на певних традиціях системи економічних відносин, що склалися в окремій країні. Наприклад, якщо узяти найпрогресивнішу модель економіки, що склалася на Заході, але яка не має аналогів в Україні, то реалізувати її на практиці опиниться справою вельми скрутною.
Значущість другого критерію повинна виходити з відповідності форми господарювання прогресивному рівню і напрямам розвитку продуктивних сил і тих відносин власності, в рамках яких може бути реалізовано це прогресивне явище. Якщо та або інша форма господарювання не взаємозв'язана з цим процесом, то вона рано чи пізно виявиться неефективною і зникне [106,с.43].
Використовуючи відмічене, з'ясуємо об'єктивні умови відродження і розвитку малих форм господарювання. Останнє припускає, в першу чергу, аналіз розвитку процесів усуспільнення праці.
В умовах зростання масштабів суспільного виробництва, багато економістів, вважали що мале підприємство - це пережиток минулого, залишки старих, відживши себе виробничих відносин, які несуть в собі ознаки застарілих господарських форм і є перешкодою на шляху створення новітніх форм господарювання. Як показав час, така точка зору з'явилася багато в чому помилковою і тенденційною і не відповідає умовам сьогодення.
Суть у тому, що відбулося ототожнення двох найважливіших економічних категорій - "мале підприємство" і "дрібне виробництво". Як справедливо відзначали українські економісти [216;244], ця груба теоретична помилка фактично знімала питання про місце і роль малих підприємств в господарській сфері, про перспективи їх розвитку при переході до ринкової економіки. Існувала думка, що крупне виробництво, що базується в основному на суспільній власності на засоби виробництва, є основою продуктивних сил суспільства. Саме вона відкриває можливості ефективно використовувати високопродуктивну техніку і передову технологію на крупних об'єднаннях, реалізовуючи, в першу чергу, новітні методи управління і контролю за випуском продукції.
Проте, дане твердження безумовно не позбавлене логіки, не є остаточним. У значній кількості промислово розвинутих країн та країн СНД великі промислові підприємства були базисними в господарському комплексі. В даний час ситуація змінилася, так малі підприємства в економіці України стають такою організацією виробництва, яка у ряді випадків не поступається за результативністю виробництва великим господарським одиницям [88,с.54].
Сучасні малі підприємства мають добре технічне оснащення, більшість технологічних процесів автоматизовано, процеси праці багато в чому носять інтелектуальний характер, відсутні операції, властиві дрібному виробництву епохи зародження цивілізації. Тому актуальність вивчення категорій "мале підприємство" і "дрібне виробництво" в даний час досить висока.
Відомо, що процеси усуспільнення відображають певний рівень розвитку продуктивних сил будь-якої системи і обумовлюють існування відповідних їм організаційних форм ведення виробництва. Разом з тим рівень усуспільнення виробництва впливає на наявність тих або інших форм власності. Найприйнятнішою буде та форма власності, яка більшою мірою відповідає реальному усуспільненню виробництва, в рамках якої найтіснішим чином поєднуються інтереси виробника і споживача, покупця і продавця, внутрішнього і зовнішнього ринку.
В умовах переходу до ринку, процес усуспільнення виробництва можна розглядати як єдність його двох взаємовиключних сторін. З одного боку, це процес концентрації виробництва, що виражається перш за все в збільшенні масштабів виробництва. З другого боку, це процес деконцентрації, що виражається в зменшенні масштабів виробництва, розділення крупних структур економіки на дрібніші і роз'єднані. Дані процеси не суперечать законам діалектики і визначаються ефективністю суспільного виробництва. Розмірна структура виробництва визначається перш за все її ефективністю, тобто здатністю в максимально короткі терміни з максимально низькими витратами виробити максимальну величину продукту, що забезпечує за даних умов ринку максимальний прибуток.
Процеси усуспільнення виробництва, що характеризуються своєю суперечністю, виявляються у вертикальній і горизонтальній інтеграції, в рамках якої не тільки не усуваються дрібні господарські структури, але і породжуються, на якісно новому рівні. В рамках крупних господарських комплексів створюються малі підприємства, які перетворюються на своєрідні ділянки, складові ланки крупних структур, що значною мірою підвищують їх маневреність в умовах швидкої зміни кон'юнктури ринку. Дана умова створює міцну основу для розвитку малих господарських форм.
Об'єктивні тенденції реального усуспільнення виробництва багато в чому не були враховані економічною наукою, що привело на практиці до значних прорахунків: необгрунтованому укрупненню виробничих одиниць; зростанню гігантоманії; посиленню тенденцій монополізму; ускладненню структури управління економікою з неминучою її бюрократизацією на всіх рівнях; відособленням економічних інтересів. Як наслідок цього, спостерігалося різке зниження реальної ефективності виробництва.
Після руйнування адміністративно-командної системи, що існувала тривалий час і в нашій країні, результати штучного, і багато в чому, механічного усуспільнення виробництва сталі особливо помітні. Великі господарські об'єднання, створені без достатньої економічної основи, стали розвалюватися, перетворюючись на окремі самостійні господарські ланки, що власне і відображало реальний рівень усуспільнення виробництва.
Ігнорування об'єктивних економічних процесів усуспільнення виробництва, пов'язані з догматичним їх уявленням (коли вони практично зводилися до необґрунтованого зростання розмірів підприємств) завдали великого збитку економіці колишнього СРСР. В даний час наочно виявляються недоліки старих організаційних форм, які характеризуються бюрократизацією апарату управління і зростанням витрат по управлінню, нездатністю швидко перебудовуватися на випуск нової продукції, громіздкістю і складністю структур економіки, зниженням ролі людського чинника у виробництві. Все це є слідством необґрунтовано високої питомої ваги в економіці крупних господарських форм при монополії державної власності.
Усунути наслідки такої неефективної господарської політики можна за допомогою часткової заміни крупних економічних структур (які не завжди є рентабельними) на малі, здатні в найкоротший строк усунути наявні недоліки. При цьому важливо не руйнувати високоефективні крупні виробництва, а реорганізувати ті, які не можуть функціонувати в умовах становлення та розвитку ринкової економіки.
Науково-технічний прогрес робить безпосередній вплив на роль малих підприємств в економіці багатьох країн, про що широко діляться досвідом вітчизняні і зарубіжні економісти.
Сучасне виробництво характеризується високим ступенем спеціалізації, особливе повузлової, подетальної і операційної, що обумовлює необхідність існування безлічі дрібних виробничих одиниць. Значне збільшення асортименту продукції і швидка його зміна, зниження серійності виробів, що випускаються, робить високорентабельними невеликі за розміром господарські одиниці. Підприємства, які орієнтуються в своїй діяльності на невеликі за об'ємом ринки збуту продукції і джерела сировини, а також на потреби покупців, що постійно диференціюються, не можуть бути крупними і громіздкими. Це робить їх низькоефективними і може привести кінець кінцем до банкрутства. Тільки оперативна гнучкість малих господарських форм, самостійність, здатність швидко адаптуватися до умов, що змінюються, забезпечує виживання їх в ринковому середовищі.
Світовий господарський досвід показує, що вузька спеціалізація підприємств по виробництву вузлів, деталей, заготівок і проведенню технологічних операцій загальновиробничого характеру робить високоефективними малі форми економіки. До подібного типу можна віднести підприємства, що спеціалізуються на виробництві литва металевих заготівок, штампів, виробів порошкової металургії, підшипників, пружин, металопокриттів, виробів з пластмас, виробництві метизів, шестерень, дрібного оснащення і т.д., а це свідчить про те, що в багатьох випадках дрібні за розмірами підприємства, органічно включаються у процеси суспільного розподілу праці, його кооперації, в максимальному ступені орієнтовані на задоволення реальних потреб, тобто стають частинами великого національного виробництва [238,с.65].
В умовах науково-технічної революції різко посилилися потреби в продукції вузькоспеціалізованого виробництва, що випускається малими серіями. Ця потреба зростає у зв'язку зі складністю виробів, високою диверсифікованістю та технологічністю виробництва, постійною зміною асортименту продукції, яка вимагає постійного переналагодження устаткування. Так, в США 80% об'єму промислового виробництва складає продукція в кількості 50 - 300 виробів. Подібна ситуація спостерігається в Італії, Франції, Німеччині, Японії. Спеціалізоване виробництво виявляється не тільки рентабельним, але і високорентабельним. Як відзначають американські дослідники - прихильники малого бізнесу, що дрібному виробнику немає місця в сучасній складній економічній структурі, мислить категоріями першого промислового перевороту. Проте нова промислова революція, свідками якої ми є, виросла з таких епохальних технічних досягнень, як електронно-обчислювальна машина. Ці нові технічні досягнення зробили дрібного виробника не тільки доречним, але і важливим чинником будь-якого промислового комплексу. Якщо дрібний виробник не може забезпечити собі більшу, ніж зараз, частку ринку збуту, то це відбувається не унаслідок властивої йому нездатності, але тому, що на шляху його успіху стоїть централізована влада.
Необхідно відзначити також підвищений виробничий динамізм, господарську і географічну маневреність малого бізнесу, гнучкість в налагодженні і освоєнні виробничо-технологічних процесів, прагнення в максимальному ступені враховувати змінні запити споживачів.
Зміни, що відбулися, пов'язані з формуванням якісно новій ринковій ситуації на світовому ринку, яка відображає глибокі зрушення в суспільних потребах. Йде в минулий час панування стандартної масової продукції, різко зросли темпи зміни моделей товарів, відбувся рішучий поворот до виробництва продукції в малих серіях, розрахованої на споживачів зі специфічними споживчими вимогами.
Насичення споживацького ринку товарами, що задовольняють базовий попит, в основному завершено. Різко підвищується питома вага і значення селективного попиту, посилюється сегментація ринку, виділяється безліч груп споживачів зі своїми специфічними запитами - залежно від соціального і професійного статусу, рівня доходу, віку, полу, хобі, смаків, схильностей, психологічного складу. Збільшується "ціновий опір" покупця, що виражається у відмові придбати товар або користуватися послугою, якщо в його уявленні їхній корисний ефект не відповідає встановленій ціні.
У цих умовах малому підприємництву відводиться далеко не другорядна роль. Навпаки, малий бізнес виступає як важлива складова господарської структури, без якої неможливе ефективне функціонування економіки, що забезпечує її конкурентоспроможність. В процесі дроблення галузей і сегментації ринку, в умовах мінливості попиту, невеликі фірми забезпечують необхідну рухливість виробництва, не дають новим зонам попиту, що постійно з'являються, тобто зонам найвужчих груп споживачів - залишитися незакритими. Зокрема, саме малим фірмам належить провідна роль в задоволенні локального попиту, тобто задоволенні специфічних потреб тих або інших прошарків споживачів в певному місті, міському районі, сільській місцевості.
У яких же галузях економіки переважає малий бізнес? Виділити переважні галузі розповсюдження малих виробничих форм практично неможливо. Малі підприємства присутні як в традиційних, так і самих передових галузях. Малі фірми спеціалізуються на випуску товарів високого споживання, виплавляють високолеговану сталь на міні-заводах, виробляють продукцію для галузей машинобудування, сільського господарства, текстильної, харчової, радіотехнічної, деревообробної і інших галузей промисловості. Активно проводяться розробки в новітніх напрямах розвитку науки і техніки - генна інженерія, мікроелектроніка, сучасні засоби зв'язку, комп'ютерна техніка, робототехніка, біотехнологія.
Так, в США малі підприємства виробляють близько 43% валового національного продукту приватного сектора. Наприклад, в оброблювальній промисловості - 21%, у будівництві - 80%, в оптовій торгівлі - 86%, у роздрібній торгівлі - 55%, у сфері обслуговування - 81%, у фінансовій сфері - 60% валового продукту виробляється малими фірмами [245,с.21].
З невеликими динамічними компаніями в багатьох країнах зв'язуються чималі надії на прискорений розвиток найперспективніших видів виробництва. У зарубіжній пресі вже не раз наголошувалося, що малі науково-технічні фірми, за наслідками дослідницьких робіт, не поступаються найбільшим корпораціям світу, а іноді і перевищують їх. З 61-го значного відкриття XX століття, 48 були зроблені на малих підприємствах. На частку невеликих американських компаній доводиться 50% всіх крупних винаходів, зроблених в США в 50-80 роках. У ФРН, Японії цей показник дорівнює 20-30%.
Малі підприємства, не дивлячись на обмежені ресурси, добилися значних успіхів в розробці і реалізації багатьох напрямів науково-технічного прогресу. Такі, справді революційні нововведення, як антибіотики, інсулін, пестициди, автоматичні приводи, вертольоти, кондиціонери, кисневі конвертори, крекінг нафти, кінескопи, ксерокси, електронні лампи, целофан, кулькові ручки, фотокамери "Полароїд", мікрокомп'ютери розробили і вперше освоїли малі дрібні фірми. Малі американські фірми забезпечують створення і упровадження близько половини всіх нововведень, що відносяться до сфери науково-технічного прогресу.
Причиною такої високої наукової результативності невеликих фірм перш за все слід вважати масове залучення малих компаній в проведення наукових розробок. Зараз, тільки в США, діє близько 15 тисяч фірм, зайнятих інтенсивними науковими пошуками. Разом з тим, на відміну від крупних компаній, що виконують велику кількість різних проектів, малі фірми концентрують свої зусилля на розробці одного-двох винаходів. Така концентрація зусиль і засобів дозволяє малому бізнесу підвищити питомі витрати на НДДКР в сукупних розмірах продажів нерідко до 5-7%. По цьому показнику невеликі компанії не тільки не поступаються крупним промисловим гігантам, але часто перевершують їх.
Іншою відмітною здатністю малих підприємницьких структур є короткий часовий інтервал, протягом якого здійснюються наукові розробки (не більше року) і значна швидкість упровадження одержаних результатів дослідження у виробництво. Прискорене промислове освоєння винаходів дає малим підприємствам можливість одержувати відчутний комерційний ефект. В ході обстеження західними економістами було встановлено, що ефективність наукових пошуків малого бізнесу в цілому по національній промисловості розвинених країн на 43% вища, ніж у найбільших корпорацій.
Постійна готовність невеликих динамічних компаній у сфері НДДКР до ризику є важливим, але зовсім не єдиним напрямом їх науково-технічної діяльності. Досить часто малі фірми виходять на ринок з якіснішим товаром-аналогом, з яким вже знайомий споживач. Крім того, невеликі компанії проводять істотну доробку вживаної технології, вносять в освоєні виробничі процеси зміни і корективи. В цілому ж ступінь новаторства в наукових розробках залежить від виробничої орієнтації компаній, вирішуваних ними задач і поставлених цілей.
Успіхи малого бізнесу у сфері НДДКР нерозривно пов'язані з творчою атмосферою, яка характерна для роботи в невеликих компаніях. Свобода пошуків і заохочення ініціативи, відсутність бюрократизму в розгляді питань, готовність до ризику, швидка практична апробація висунутих оригінальних пропозицій - ось далеко не повний перелік відмінних рис науково-технічної діяльності малих підприємств.
Відзначивши характерні риси, властиві малому бізнесу, спробуємо дати визначення даної форми господарювання, відповісти на питання: що є малий бізнес?
У вітчизняній економічній літературі поки не вироблена єдина думка в питаннях його політико-економічного змісту, його статусу в структурі ринкової економіки, місця в умовах переходу до нового типу суспільного господарства. Разом з тим, наявні наукові праці як українських, так і зарубіжних економістів, а також результати наукових досліджень, одержаних авторами даної роботи при проведенні дослідження малого бізнесу, дозволяють стверджувати, що малий бізнес є специфічною системою відносин в ринковій економіці, яка базується в основному на приватній власності на засоби виробництва з обов'язковим з'єднанням функцій власника і учасника процесу виробництва з функціями розпорядника його результатів в одній особі, тобто єдність капіталу-функції і капіталу-власності. Малий бізнес виступає в певних організаційно-правових формах господарювання: малі підприємства, кооперативи і суб'єкти підприємницької діяльності. Ці форми мають свою організаційну структуру управління, займають найважливіше місце в структурі ринкової економіки, будучи чинником обмеження зростання цін і насичення ринку товарами і послугами, вони стають фактором протистояння монополізму на ринках.
У ринковій економіці капітал, в будь-якій його формі, шукає сфери свого найактивнішого застосування. На практиці це виявляється таким чином: у галузь, де вища норма прибутку, спрямовується безліч розрізнених капіталів. Приплив капіталу забезпечує збільшення випуску того або іншого продукту, що незабаром змінює ситуацію на ринку даного товару. Перевищення пропозиції товару над його попитом веде до падіння норми прибутку в галузі і відповідно, до відпливу капіталу, який переводиться в галузі з вищою нормою прибутку. Даний механізм міжгалузевого переливу капіталу досить детально описаний класиками економічної теорії. Разом з тим необхідно вказати, що такий перелив не є чисто механічним переміщенням фінансових, матеріальних, трудових ресурсів. Це складний економічний процес, в якому визначальну роль виконує малий бізнес. Саме завдяки малим виробничим формам, здійснюється міжгалузеве, а також і внутрішньогалузеве, переміщення капіталу. Цим процесом і пояснюється відносна нестійкість малих підприємств. Якщо приплив капіталу в галузь, виявляється в створенні малої господарської форми, яка стає ефективною і забезпечує подальше зростання виробництва, то таке мале підприємство, збільшуючи масштаб своєї діяльності, зростає до розмірної структури середнього підприємства, і далі – великого підприємства. Якщо такий приток капіталу не забезпечує ефективність виробництва, не призводить до зростання його розмірів, тоді здійснюється відплив капіталу, тобто банкрутство та ліквідація створеного в галузі підприємства.
Малі господарські форми служать тими зв'язуючими нитками для різних капіталів, завдяки яким вони здійснюють свій рух, створюючи тим самим механізм міжгалузевої і внутрігалузевої конкуренції. Виступаючи як елемент ринкової економіки, вони забезпечують її безперебійне функціонування і реалізацію закладених в ній можливостей.
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |