Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціологічний та економічний підходи в політології

Тривалий час, майже до початку 50-х років XX ст., в англійській політології домінували два напрями розуміння поведінки людини — соціологічний та економічний. Соціологи" вважали політичну поведінку особи результатом впливу культурної традиції. Система цін­ностей цієї традиції підпорядковує поведінку людей. "Еконо­місти" розглядали політику як сферу раціональної діяльності людей із незмінними цілями, суть яких полягає в тому, щоб діставати максимальну користь. Після другої світової війни соціологічний напрям став теоретичною основою консерватизму. Дальшому розвиткові економічного підходу сприяли успіхи формальних методів економічного аналізу.

Перевага емпіричного підходу в межах соціологічного та економічного напрямів політології була зумовлена, з одного боку, потребами політичної практики, а з іншого — впливом американського досвіду. Але емпіризм в Англії має противни­ків. Серед них професор Ліверпульського університету Ф. Рі-длі та його оксфордський колега Дж. Лайвлі. Так, Ф. Рідлі висловив думку, що природа існуючих інститутів, відображе­на в законодавстві, найбільшою мірою впливає на політичну поведінку, а не навпаки, як вважають біхевіористи. І сьогодні дискусії з тих чи інших питань ведуться переважно в межах двох основних напрямів — соціологічного та економічного.

Одна з найважливіших проблем англійської політології — проблема влади. Вона охоплює такі питання, як поняття вла­ди, природа влади, авторитет впливу. Дж. Лукас, наприклад, так атестує владу: "Хтось має владу, якщо після його слів "не­хай щось буде виконано" це обов'язково виконуватиметься. Якщо хтось має авторитет, то з цих його слів належить, що дію треба виконати, а якщо цей "хтось" може справляти вплив, то після його слів інші люди повторюватимуть "нехай щось буде виконано".

Прихильниками економічного напряму був запропонований інший шлях. Так, Б. Баррі виділяє економічний тип влади, який здійснюється шляхом погроз та обіцянок. Політолог П. Данліві кваліфікує владу (слідом за Р. Далем) як можливість А примусити Б зробити те, що Б не робив би без примусу.

Відомий політолог Б. Бране пише, що окрема чи колективно діюча особа має владу тією мірою, якою існуючі порядки підда­ються її керівництву. Соціальну владу мають ті, хто користуєть­ся правом управляти соціальною дійсністю на власний розсуд. Володіння владою — це володіння правом свободи дій; здобути владу — здобути таке право; втратити владу — втратити це пра­во. Підкреслюючи, що влада індивіда фактично залежить від здатності до дії інших осіб, Б. Бране порівнює такого індивіда з водієм автомобіля. Його влада полягає в самому автомобілі, за­лежить від того, як працює двигун і т. ін. Водій правує і, можна сказати, володіє автомобілем. Аналогічно індивід має владу ли­ше якоюсь мірою.

Традиційно питання про владу пов'язується з аналізом по­нять держави й суверенітету. Так, У. Різ виділяє три головних значення терміна "держава" в політологічній літературі: по-перше, це "політично організоване й територіально обмежене суспільство"; по-друге, це "суспільство, організоване політи чно відповідно до моральних ідеалів"; по-третє — "уряд як установа, інституція". Останнє значення, підкреслює дослід­ник, у наші дні використовується дедалі частіше. Політолог Дж. Філд виділяє таку ознаку держави, як володіння верхов­ною владою на даній території. У такий спосіб він пов'язує поняття держави з поняттям суверенітету.

Тривалий час в англійській політології домінувала теорія не­обмеженого суверенітету Т. Гоббса. Першим, хто почав її атаку­вати, був Г. Ласкі. Він вважав, що держава є лише однією з багатьох форм регулювання поведінки людини. Цю ідею під­тримали Є. Баркер, Дж. Лукас та деякі інші політологи. Напри­клад, Дж. Філд писав, що теорія необмеженого суверенітету в демократичних суспільствах нездійсненна, оскільки владу дер­жави обмежує влада інших громадських асоціацій — партій, профспілок, церкви, а також міжнародних організацій (ООН, ЄЕС). Необмеженість юридичного суверенітету можна розуміти таким чином, що орган, який його має, не контролюється ін­шими установами й може здійснювати зміни конституції.