Читайте также:
|
Міжнародні економічні відносини реалізуються через їхсуб'єкти. До суб'єктів належать підприємства, фірми, держава,приватні особи, транснаціональні корпорації і транс-національні банки, а також міжнародні організації. Особ-ливістю міжнародних організацій як суб'єктів системи міжна-родних економічних відносин є те, що вони, поряд з державни-ми органами, є регуляторами цих відносин. Крім того, навідміну від державних органів, міжнародні організації викону-ють регулюючі функції на наднаціональному рівні. Як регуля-тори міжнародні організації мають великий вплив на розвитокі спрямованість міжнародних відносин, оскільки вони залуча-ють в упорядкований процес чимало держав. По суті, майженемає в світі держави, яка не буда б членом якоїсь організації;більшість країн залучена до декількох організацій.
Міжнародна організація - це об'єднання держав, установ,фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету напідставі певних правил та процедур і діяльність яких виходитьза національні кордони.
Утворення міжнародних організацій є об'єктивнимнаслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чин-ників, що ведуть до їх виникнення, головні: міжнароднийподіл праці, міжнародна економічна інтеграція, політичні сто-сунки між країнами, глобалізація міжнародних відносин.
Міжнародний поділ праці обумовлює спеціалізацію країнна виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, атакож неминуче призводить до міжнародного кооперування.Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинників ви-робництва, що особливо стало відчутним з середини ХІХ ст.,викликає потребу в регуляторах, які запобігли б тенденції пе-ретворення цього процесу на хаотичне явище і водночас підси-лили його темпи. В ХХ ст. процес міжнародного поділу працісуттєво поглиблюється, що пов'язано з науково-технічною ре-волюцією. Це поглиблення, зокрема, виявляється в пе-реміщенні наголосу від поділу праці загального типу до част-кового і поодиничного типів. Якщо раніше міжнародний поділпраці виявлявся переважно в формі міжнародної торгівлі, тотепер він дедалі більше охоплює сферу виробництва.Спеціалізація країн на технологічних операціях, деталях, вуз-лах, агрегатах сприяє встановленню стійких зв'язків міжпідприємствами різних країн, спонукаючи, таким чином, їх довиробничої кооперації.
Міжнародний поділ праці у своїй вищій фазі супровод-жується економічною інтеграцією, яка особливо прояв-ляється на регіональному рівні. Економічна інтеграція - цепроцес економічної взаємодії країн, що призводить до збли-ження господарських механізмів, набуває форми міжнароднихугод і регулюється міжнародними органами. Внутрішньоюсуттю інтеграції є процес формування спільного світогоспо-дарського простору, сфери підприємництва, що виходить занаціональні кордони, і в межах якої діють єдині економічні,технологічні, правові, соціально-культурні вимоги до суб'єктіввиробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процесиохоплюють, насамперед країни досить високого рівня розвит-ку, які мають розвинені взаємні економічні стосунки. Ком-пактна розміщеність країн в одному регіоні, спільні історичні,культурні умови розвитку надають додаткового імпульсу інте-грації їх в єдине економічне утворення. Міжнародна еко-номічна інтеграція набула швидких темпів у другій половиніХХ ст.; у новому столітті вона поширюється як територіально,охоплюючи нові країни й регіони, так і особливо вглибину,втягуючи практично всі галузі світової економіки - вироб-ництво товарів та послуг, торгівлю, валютно-кредитну сферу,а також інформаційне середовище, науку, культуру тощо.
Міжнародна економічна інтеграція розвивається від най-простіших форм і рівнів до більш складних і досконалих, пере-ходячи з нижчого щабеля до вищого. Але на кожній стадії роз-витку інтеграції настає момент, коли "природна течія" процесупочинає гальмуватись через недосконалість організаційнихформ інтеграції або навіть через їх відсутність. Відбуваєтьсяце з таких причин: чисельне зростання й ускладнення міжна-родних зв'язків, які не завжди узгоджуються в масштабі світо-вого господарства; неузгодженість зовнішньоекономічноїполітики держав, які піклуються про свої власні інтереси. Затаких обставин виявляється потреба в організаціях, які роз-робляли б "правила гри" для суб'єктів міжнародних відносин,відповідні для кожного ступеня розвитку інтеграції. Дотри-мання державами певних норм і принципів міжнародноїдіяльності, які встановлюються на рівні міжнародних ор-ганізацій, допомагає розв'язанню протиріч, що стають на пере-шкоді інтеграції, і надає нового імпульсу її розвитку. Кожномуступеню розвитку інтеграції відповідає своя форма міжнарод-ної організації. Так, на регіональному рівні найпростіша фор-ма організації - зона преференційної торгівлі; вона скла-дається на початковій стадії інтеграції. Найвищій стадії інтег-рації, яка є насьогодні, відповідає економічний союз.
Міжнародна економічна інтеграція стимулюється поши-ренням дії транснаціональних корпорацій і транснаціональ-них банків, які, в свою чергу, є наслідком поглиблення міжна-родного поділу праці. ТНК і ТНБ начебто "стягують у вузли"міжнародну економіку, перетворюючись на її своєрідні "нер-вові центри". Об'єктивно транснаціональні корпорації сприя-ють формуванню організаційної структури міжнародних еко-номічних відносин, оскільки зосереджують регулюючі функціїна транснаціональному рівні.
Неабияку роль у формуванні системи міжнародних ор-ганізацій відіграє політичний чинник. Вирішення багатьохполітичних проблем протягом історії людства державні діячінамагались здійснити утворенням союзів держав, блоків,пактів. Найчастіше такі міждержавні утворення мали пере-важно воєнну спрямованість і розпадалися зі зміною політич-ної ситуації в світі. І сьогодні є міжнародні організації оборон-ного характеру (НАТО) або такі, де політичні цілі є переважа-ючими (Рада Європи, Ліга арабських держав). Рада еко-номічної взаємодопомоги (РЕВ), яка проголошувала основ-ною метою економічну інтеграцію соціалістичних країн, все жтаки залишалася політичною організацією, оскільки інтег-раційні процеси гальмувалися неринковим характером еко-номічних відносин у рамках соціалістичної системи.
Водночас історія знає чимало прикладів, коли політичні йекономічні цілі збігалися. Так, у 1834 р. було утворено Митнийсоюз, що об'єднав дрібні держави Північної Німеччини; згодомцей союз став економічною основною для формування єдиноїнімецької держави. В наші часи йде перетворення суто еко-номічного об'єднання західних держав (Спільний ринок) в ор-ганізацію, де політичні функції набувають все більшого значен-ня, - Європейський Союз. Часто економічні й політичні цілі за-початковані в самій ідеї утворення організацій. Так, у 1948 р. бу-ла заснована Організація європейського економічногоспівробітництва з метою оптимального використання амери-канської допомоги західноєвропейським країнам за "планомМаршалла". Але не менш важливою метою при цьому булополітичне об'єднання цих країн зі США перед комуністичноюзагрозою в Європі. З 1961 р. це об'єднання здобуло назву Ор-ганізації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР),суттєво розширившись; але органічне сплетення політичних таекономічних цілей залишилось притаманним цій організації.
Є приклади, коли цілі заснування організації були пере-важно політичні, але згодом їх функціональна структура ди-версифікувалася. Так, ООН була утворена, насамперед, як до-бровільне об'єднання країн, що прагнули досягнення політич-них здобутків: знищення фашизму, мирне співіснування, не-дискримінація в міжнародних відносинах тощо. Проте посту-пово серед функцій ООН значної ваги стали набувати такі, якіспочатку вважались функціями другорядними: економічнеспівробітництво між країнами, співпраця в екологічній, гу-манітарній, науково-технічній, культурній сферах. Отож,політичне об'єднання перетворилося на багатофункціональну,універсальну організацію. В цьому випадку воля більшостікраїн до згуртування створила сприятливе політичне середо-вище для інтеграційних процесів глобального масштабу. Мож-на згадати попередника ООН, Лігу Націй, яка не змогла досяг-нути своїх цілей через недостачу політичної волі її учасниківдо співробітництва. З цього виходить, що політичний чиннику процесі формування інституційного середовища міжнарод-них економічних відносин не лише тісно пов'язаний з еко-номічними чинниками, але, за певних обставин, може їм пере-дувати.
Серед чинників формування й розвитку системи міжна-родних організацій останнім часом дедалі більшого значеннянабувають глобальні проблеми сучасності. Це такі проблеми,які охоплюють увесь світ або значну його частину і не можутьбути вирішені кожною країною поодинці. До них відносяться:проблема обмеженості природних ресурсів; екологічна про-блема; демографічна проблема; проблема роззброєння; продо-вольча проблема.
Природно-ресурсний потенціал нашої планети в ціломудосить потужний і далекий від вичерпання. Але в розрізі окре-мих видів ресурсів і галузей їх використання ситуація неодна-кова. Запаси деяких важливих для людства природних ре-сурсів обмежені і не відтворюються. Це стосується,насамперед паливно-енергетичних ресурсів, а точніше - ор-ганічного палива (нафти, газу, вугілля, торфу, сланців). Темпиїх видобування залишалися високими протягом усього ХХ ст.Нафта й газ можуть вичерпатися за декілька десятиліть. Посуті, вичерпані майже всі земельні ресурси, придатні длясільського господарства; більше того, площа придатних земельщороку скорочується внаслідок ерозії та засолення. Скоро-чується й площа лісів, незважаючи на деяке відтворення їх зарахунок штучного насадження в Європі і Північній Америцітощо.
Гострота природно-ресурсної проблеми полягає в тому,що основна маса корисних копалин, деревини і деяких іншихресурсів споживається не там, де вони видобуваються. Наіндустріально розвинуті країни припадає 85-90% сумарноїбільшості видів корисних копалин, хоча в їх надрах зосередже-но менше половини світових запасів мінеральної сировини.Отже, центральною проблемою у використанні природних ре-сурсів є їх справедливий розподіл, при цьому мається на увазіне лише оптимальне задоволення потреб у ресурсах, а й недис-кримінаційні ціни на них, усунення монополізації видобутку йпродажу найважливіших ресурсів. Розв'язати ці питання та-ким чином, щоб задовольнити власників і споживачів ресурсівсуто ринковими методами, дуже складно або навіть неможли-во. Ось тут і потрібна регулююча роль міжнародних ор-ганізацій, які встановлюють "правила гри" з максимальнимурахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін. Так, Євро-пейський суд установив особливі стосунки з групою асоційо-ваних країн, що розвиваються. Ці стосунки закріплені Ло-мейськими угодами і передбачають, зокрема, поставки вкраїни ЄС сировини за цінами, вигідними для обох сторін.
Проте не завжди вдається об'єднати інтереси власників іспоживачів, особливо коли йдеться про країни з різним рівнемрозвитку. В такому разі власники ресурсів (найчастіше -країни, що розвиваються) утворюють міждержавні організаціїкартельного типу, спрямовані на встановлення "справедли-вих" цін на той чи інший ресурс. Найяскравішим прикладомтакого типу організацій є Організація країн-експортерів наф-ти (ОПЕК).
Природноресурсна проблема тісно пов'язана з проблемоюекологічною. Темпи вичерпання компонентів природного се-редовища настільки зросли, що екологічні системи (екосисте-ми) не завжди можуть відновити свою динамічну рівновагу іце призводить до екологічних криз і навіть катастроф. Доситьзгадати забруднення Великих озер Північної Америки, Дунаю,вмирання Аралу, нарешті, Чорнобильську катастрофу. Поши-рюється забруднення Світового океану, насамперед нафтою танафтопродуктами. Швидко зменшуються площі під лісами ек-ваторіального і субекваторіального поясів, особливо Амазонії.
Викид шкідливих речовин у довкілля в ХХ ст. набув такихвеличезних обсягів, що спричинив екологічні зрушення гло-бального розміру, тобто такі, що охоплюють географічну обо-лонку в цілому. До них насамперед належать збільшення в ат-мосфері вуглекислого газу, що породжує парниковий ефект,та стоншення озонового шару. Ці явища можна подолатитільки спільними зусиллями багатьох країн. Є ще один проявекологічного негаразду глобального масштабу - це перенесен-ня вітрами забруднених повітряних мас на великі відстані. Ха-рактер напрямків повітряних потоків такий, що, наприклад,Канада отримує з території США значно більше забруднюю-чих речовин, ніж сама викидає в атмосферу. З ЦентральноїЄвропи тисячі тонн шкідливого бруду прямують з вітрами доСкандинавії. Можна також нагадати, що Дунай збирає відходипідприємств чи не з половини Європи і несе їх у Чорне море доберегів України.
Такі проблеми ніяка країна, навіть економічно потужна,вирішити поодинці не зможе. Тому заклики до спільних дій усправі охорони довкілля лунають усе гучніше, особливо з дру-гої половини ХХ ст. В ООН постійно діє Програма здослідження довкілля (ЮНЕП). Найбільш впливовою неуря-довою організацією, що активно вивчає екологічні проблеми, єРимський клуб. Крім того, завдання про охорону довкілляміститься в програмах діяльності багатьох регіональнихміждержавних організацій (ЄС, СНД та ін.).
Ще однією глобальною проблемою, що загострилася з се-редини ХХ ст., є швидке зростання кількості населення зем-ної кулі. Якщо на початку століття воно становило 1,5 млрдчол., у 1950 р. - 2,5 млрд, то на початок 2000 р. перевищило 6млрд чол. Тобто за першу половину століття воно збільшилосьна 1 млрд, а за другу - на 3,5 млрд. Зараз населення планетистановить уже понад 6,5 млрд жителів. Темпи зростання насе-лення високі в цілому, але дуже нерівномірні за регіонами.Так, у Західній Європі, Північній Америці, Японії, Австралії,Новій Зеландії (тобто в розвинутих країнах) за другу полови-ну ХХ ст. чисельність населення зросла в 1,5 разу, в СхіднійЄвропі і колишньому СРСР - в 1,6, а в Африці - в 3,3, Ла-тинській Америці - в 3 і в Азії - в 2,5 разу. Отже, частка країн,що розвиваються, в населенні планети зросла з 2/3 до 4/5. Ви-сокі темпи зростання населення країн, що розвиваються, зу-мовлюються високим рівнем народжуваності. Водночас у ба-гатьох країнах зберігається значна смертність і обмежена три-валість життя; в деяких країнах Африки вона становить лише35-45 років. У найбідніших країнах спостерігається низькийрівень письменності дорослого населення і кваліфікованостіробітників.
В останні десятиріччя темпи зростання населення Землідещо уповільнились, але це відбувається за рахунок розвину-тих країн і країн Східної Європи; в деяких країнах цих регіонівкількість населення навіть зменшується. Але в країнах, щорозвиваються, населення зростає все ще досить швидко, прицьому в багатьох з них темпи його приросту випереджаютьтемпи зростання ВНП. Це призводить до загострення соціаль-них проблем. Зокрема, в країнах, що розвиваються, рівень без-робіття вищий, ніж у розвинутих країнах. Крім суто еко-номічних причин, така ситуація зумовлюється високою част-кою молодого, працездатного населення саме в найбіднішихкраїнах.
Отже, країни, що розвиваються, відчувають демо-графічний тиск набагато вищий, ніж розвинуті країни. Цеоб'єктивно спонукає прагнення до міграції з бідних країн добагатих. Але на шляху міграційних потоків постає чимало пе-решкод, які встановлюють уряди розвинутих країн з метою за-побігти зайвій конкуренції для працівників своїх країн і уник-нути небажаних змін етнічної структури свого населення. Та-ким чином, глобальні демографічні процеси потребують ре-тельного, всебічного регулювання на міжурядовому рівні.Найбільше уваги демографічним проблемам приділяють орга-ни ООН. Тут утворена спеціальна функціональна комісія з на-родонаселення й розвитку. Крім того, при ООН існує рядфондів, центрів, агентств, що займаються різними аспектамидемографічних процесів: Фонд ООН у галузі народонаселен-ня (ЮНФПА), Центр ООН з населених пунктів (Хабітат),Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та ін. Демографічні пробле-ми також знаходяться в центрі уваги Всесвітньої організаціїохорони здоров'я (ВООЗ).
Для багатьох країн першочерговою проблемою зали-шається продовольча. Низький рівень продуктивності праці,нестача коштів, малоземелля, відносна перенаселеність при-зводять до хронічного недоїдання, а то й голоду мільйонів лю-дей у світі. Наприкінці ХХ ст. їх кількість становила 750 млнчол. Проте перспективи тут на найближчі роки не дуже об-надійливі. За останнє десятиріччя ХХ ст. споживання пшениціна душу населення в світі зменшилося на 10%. Починаючи з70-х років, виробництво продовольства на душу населення вАфриці щороку зменшується на 1%[1]. За останні 30 років мину-лого століття пересічнодушовий розмір ВВП в найменш роз-винутих країнах скоротився на 5%, а в таких країнах, як Гаїті,Мадагаскар, Нігер реальний ВВП впав до 40-50%[2]. Якщо пе-ресічнодушовий розмір ВВП на початку нового століття ста-новив 7900 доларів (за паритетом купівельної спроможностівалют - ПКС), то в Сомалі він дорівнював лише 600 дол.,Сьєрра-Леоне - 500, Афганістані - 700, Бурунді - 500 дол.
У цих умовах необхідне об'єднання зусиль народів світудля допомоги найслабкішим країнам. Можна беззаперечностверджувати, що без продовольчої допомоги світовогоспівтовариства країнам зони Сахелю (північна савана) таСхідної Африки в 70-80-х роках тут від голодної смерті заги-нули б мільйони людей. Найбільш ефективною є допомогапродовольством, що здійснюється спеціалізованими ор-ганізаціями системи ООН. Це - Продовольча і сільськогоспо-дарська організація (ФАО), Всесвітня продовольча програма(ВПП), Всесвітня продовольча рада (ВПР) та ін.
Означені вище фактори діють у сукупності, взаємодії,підсилюючи один одного, і спонукають світове співтоваристводо узгодженої співпраці. Найголовнішою, узагальнюючоюумовою утворення міжнародних організацій є інтер-націоналізація світової економіки і виникнення світовогогосподарства. Світове господарство можна визначити як су-купність національних економік країн світу, пов'язаних міжсобою мобільним фактором виробництва. На його основі фор-мується міжнародна економіка, поглиблюються міжнародніекономічні відносини.
Інтернаціоналізація світової економіки - це сукупністьміжнародних відносин, що грунтуються на інтернаціоналізаціївиробництва, яке утворюється внаслідок міжнародногоусуспільнення виробництва в процесі міжнародного поділупраці. З другої половини ХХ ст. інтернаціоналізація світовоїекономіки дедалі більше виявляється в міжнародній еко-номічній інтеграції. Але, як ми вже знаємо, інтеграція можетільки тоді ефективно поширюватись, коли вона зміцнюєтьсяколективною політичною волею учасників цього процесу. От-же, інтернаціоналізація світової економіки супроводжується іполітичними актами, серед яких утворення міжнародних ор-ганізацій посідає чільне місце
Дата добавления: 2015-09-09; просмотров: 97 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |