Читайте также:
|
Події середини 1980–х — початку 1990–х рр. призвели до значних змін у релігійному житті України.
1) Наявна чітка тенденція зростання питомої ваги віруючих серед дорослого населення (понад 18 років) України. Якщо у 1991 р. тих, хто називав себе віруючим, було трохи більше 40 %, то у 2002 р. — вже понад 60 %.
2) Помітно пожвавились інституційні прояви релігії. Загалом станом на 1 січня 2005 р. у країні діяли приблизно 30 тис. релігійних громад. Це — приблизно в п’ять разів більше, ніж у 1988 р.
В Україні налічується майже 28 тис.священнослужителів, 378 монастирів (6184 насельників), відкрито більше 160 духовних навчальних закладів з майже 20 тис. слухачів, 12 тис. недільних шкіл, виходить друком понад 350 часописів і газет. У розпорядженні релігійних організацій знаходиться понад 20 тис. культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), приблизно 2,5 тис. перебувають у процесі будівництва.
3) Розширився релігійний спектр. На сьогодні в Україні кількість відомих релігій сягнула 115, однак 99,5% всіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань чи напрямів.
2 3 5конституційно - правові гарантії свободи совісті в україні
Свобода совісті та релігії є похідними від загальної свободи, що поряд з правом на життя і власність вважаються підмурком сучасного західного суспільства з часів "батька" західного лібералізму, англійського філософа Дж. Л окка (1632— 1704).
Свобода совісті й свобода релігії — поняття пов’язані, але не тотожні. Якщо поняття свобода совісті означає свободу внутрішньої духовного вибору тих чи інших поглядів, то поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самоствердження індивіда лише в системі релігійних координат—віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.
Основоположні принципи релігійної свободи викладено у декількох міжнародних правових документах:
• Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948 p.;
• Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.;
• Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань 1981р.
Однак положення цих документів не є нормами п ря мої дії. Вони є лише рекомендаціями, що не мають сили для національного законодавства. Натомість Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950), заснована за вищезгаданих документах, є чинним законодавчим актом, обов’язковим для виконання. Положення про свободу релігії та її захист у тій чи іншій формі можна знайти у кожній конституції європейських країн, а також більшості інших держав світу. Важливо, що принцип релігійної свободи здобуває щораз більшу підтримку з боку самих релігійних орган і за ці й. Про це переконливо свідчать, наприклад, документи II Вати канеького собору.
Зміст релігійної свободи у правовому аспекті найповніше викладено уст. 18. Загальної Декларації прав людини: "Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає в себе свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно або приватним чином у вченні, богослужінні та здійсненні релігійних і ритуальних обрядів". У Європейській конвенції релігійна свобода розширена "свободою сповідування своєї релігії або переконання у навчанні". Згідно зі ст. 29.2. Загальної Декларації релігійна свобода може бути обмежена виключно законом і лише задля захисту громадянської безпеки, здоров’я або моралі, інших фундаментальних прав і свобод громадян.
Нормативно-правовою основою забезпечення релігійної свободи в Україні є статті 11,24 та 35 Конституції України, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991) із змінами і доповненнями (див. текст 9.8). Законодавство України повністю відповідає засадним им принципам релігійної свободи, викладеним у нормах міжнародного права і релігійному законодавстві інших країн. Специфічною особливістю українського релігійного законодавства є розширене трактування принципу релігійної свободи - одночасно як свободи сповідування будь-якої релігії, як права не сповідувати ніякої. На сьогодні це формулювання є не тільки небажаною спадщиною історичного минулого країни. Воно забезпечує правові гарантії свободи совісті для майже половини дорослого населення України, яке відносить себе до різних категорії невіруючих і за своєю питомою вагою є чи не найбільшою у світі.
елігійне законодавство України (як і законодавство інших пострадянських республік) встановлює такі базові принципи ставлення до релігії й Церкви:
1. Свобода совісті, релігії;
2. Гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігійних переконань, релігійних організацій, конфесій між собою;
3. Забезпечення прав релігійних меншин;
4. Відокремлення Церкви від держави.
Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:
По-перше, у царині політичної діяльності. Згідно зі ст. 5. Закону України релігійні організації не мають права брати участі у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. З другого боку, священнослужителі мають право нарівні з усіма громадянами на участь у політичному житті. На виборах 2002 р. було висунуто кандидатами у Ради всіх рівнів 345 священнослужителів.
По-друге, у сфері міжнародних зв ’язків. Згідно зі ст. 14 Закону України іноземці можуть займатися проповіддю релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише втих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули в країну і за погодженням з відповідними державними органами. Заданими цих органів, до речі, іноземні місіонери скоюють 1/3 всіх порушень релігійного законодавства України.
По-третє, у царині освіти. В останньому випадку діє принцип відокремлення релігії від освіти, встановлений ст. 35 Конституції Україні, ст. 6 Закону України "Про свободу совісті...", ст. 6,8,9 Закону України "Про освіту". Згідно з цим принципом освіта в Україні "носить науковий, світський характер". Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей, дорослих навчальні заклади і групи, а також провадити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування (ст. 6). Громадяни, які навчаються у середніх і вищих духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами, встановленими для учнів і студентів бюджетних навчальних закладів (ст. 11).
2 НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ
Дата добавления: 2015-09-10; просмотров: 81 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |