Читайте также:
|
підприємстві мають усі члени його трудового колективу - працюючі,
пенсіонери за віком, інваліди, незалежно від того, де вони
працюють (працювали) і які функції виконують (виконували):
працівники полів, ферм, переробних цехів, обслуговуючих
виробництв, керівники, спеціалісти, а також зайняті в об'єктах
соціально-побутової сфери.
Такого права можуть набути також колишні члени колективного
господарства у випадку їх повернення на роботу в ньому і
поновлення у членстві (для пенсіонерів - при поверненні їх на
постійне проживання в даному селі).
Правом на пай користуються також призвані для проходження
дійсної (строкової) військової служби, обрані на виборні державні
посади, направлені підприємством на навчання та на роботу в інші
підприємства і організації (за умови їх повернення для роботи в
господарстві і послідуючої роботи у ньому один-два роки). За
згодою членів трудового колективу майнові паї можуть бути
визначені також працівникам об'єктів соціальної і
комунально-побутової сфери, які не є власністю господарства, але
обслуговують безпосередньо дане господарство.
Майнові паї гарантуються їх власникам наявним на час
приватизації колективним надбанням даного господарства, а також
його щорічним приростом.
7. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства;
Паювання земель; передбачає визначення розміру земельної частки (паю) і у.колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості),
Установлено, що при паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.
Право на; земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу сільськогосподарського, акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Для здійснення паювання земель у підприємствах, кооперативах, товариствах утворюються комісії з числа їх працівників, які затверджуються загальними зборами уповноважених) членів підприємства. Рішення щодо затвердження обчислених комісією розмірів земельної частки (паю) приймається районною державною адміністрацією.
Паювання земель, проводиться за методикою, розробленою Інститутом аграрної економіки УААН разом з Держкомземом;України (с.355).
Методикою передбачається розрахунок вартості земельної.частки (паю) та визначення її розміру, в кадастрових гектарах. Для цього використовуються слідуючі показники:
- площа сільськогосподарських угідь, переданих підприємству у колективну власність;
- грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення;
- кількість пайовиків, які мають право на земельну частку (пай), у відповідності з списком громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до державного акта на право колективної..власності на землю. У разі потреби список, уточнюється і підписується головами відповідної Ради.і підприємства
В цілому розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах по підприємству Повинен відповідати кількості фізичних гектарів, які припадають, на одного пайовика.
Після затвердження результатів паювання земель відповідна районна державна адміністрація видає (з одночасною реєстрацією) кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства сертифікату право приватної власності на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка.
Паюванням земель колективної власності з видачею кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства сертифікату на право приватної власності на земельну частку(пай), без виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості), по суті завершується розв'язання основного завдання земельної реформи на селі. Цим самим відкривається широкий простір для радикальної організаційно-господарської реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств.
На основі приватної власності на землю громадянам надається можливість створювати спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, об'єднання, спілки, акціонерні товариства, інші; кооперативні підприємства і організації. Власники земельних часток (паїв) можуть передавати право на них в оренду спадщину, дарувати обмінювати,.передавати під заставу, продавати без зміни цільового призначення земель. Лише на такій основі можна сформувати істинного господаря на землі
Об'єктами паювання: майнової колективної власності підприємств є основні і обігові засоби виробництва кошти та цінні папери, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, доходи, інші активи і пасиви, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами власності підприємства є також частки (пайові внески) у майні та прибутках міжгосподарських підприємств, в які входить підприємство.
8. Приватизація переробних, агропромислових, будівельних та інших державних несільськогосподарських підприємств АПК починається із прийняття рішення про приватизацію і утворення комісії з приватизації, яка розробляє план приватизації відповідного об'єкта. Одночасно відбувається перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство із збереженням профільної спрямованості, технологічної єдності виробництва і цілісності майнових комплексів і технологій. В проекті плану приватизації визначаються квоти пільгового продажу акцій за їх номінальною вартістю працівникам підприємства, що приватизується, та прирівняним до них особам, до яких належать пенсіонери, особи, які звільнені у зв'язку із скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право повернутися на попереднє місце роботи відповідно до чинного законодавства, інваліди, звільнені з посади у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням, а також працівники соціальної сфери на селі. Одночасно визначаються квоти сільськогосподарським виробникам. Квотою пільгового продажу акцій є частка акцій підприємств (у вартісному вираженні та відсотках), у межах яких вони продаються на пільгових умовах членам трудового колективу підприємства, сільськогосподарським товаровиробникам та прирівняним до них особам.
Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств також має свої особливості. Вона починається з перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (або зборів уповноважених). Оскільки більшість радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств було створено на базі безоплатно переданого у державну власність майна колгоспів та заснованих ними міжгосподарських підприємств, то при їх приватизації працівникам як колишнім колгоспникам компенсується вартість зазначеного майна шляхом зменшення розмірів платежів за майно, що ними приватизується. Розмір цієї частки визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області, і кількості працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Розподіл цієї частки між працівниками здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів.
Приватизація частки майна, що залишилась після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікат и. Право на першочергове придбання цього майна за такі сертифікати мають працівники даного підприємства та прирівнені до них особи. Якщо після використання працівниками радгоспу чи іншого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на пільгове придбання акцій залишається невикупленою частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплату до 5 років (без відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент викупу майна)
9. до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах вартості належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
• відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;
• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.
Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
10. Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах вартості належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
• відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;
• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни
Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства відповідно до вимог Закону України «Про господарські товариства».
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства
11. Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їхніх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, які створюються для спільного виконання однорідних функцій та координації загальної діяльності. Асоціації належать до м'яких форм об'єднання, мінімально обмежуючи дії членів асоціації, які входять до них. Учасники асоціації володіють правом входити до будь-яких інших асоціацій.
Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки й дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків тощо
Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність декількох фірм для досягнення спільних цілей. Як юридична особа, корпорація несе відповідальність за боргами і податками за всі підприємства, які входять до її складу, і є самостійним суб'єктом підприємницької діяльності
Трест - форма об'єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об'єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління здійснюється централізовано
Концерн - багатогалузевий комплекс підприємств, в якому структурні одиниці зберігають свою виробничу і господарську самостійність, але підпорядковуються єдиному керівництву шляхом контролю.
Консорціум - форма тимчасового об'єднання підприємств з метою вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів. Підприємства, які входять до консорціуму, зберігають повну самостійність, підпорядковуючись спільному керівництву лише в частині діяльності, що стосується цілей консорціуму
Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції.
Фінансово-промислова група (ФПГ) - це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), які об'єднані спільністю економічних і фінансових інтересів і здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою збереження домінуючих позицій на ринку
Сільськогосподарські кооперативи слід класифікувати й систематизувати за окремими ознаками. В основі такої класифікації кооперативів лежить їх розподілення на дві великі групи (типи) -виробничі і споживчі.
До виробничих кооперативів належать усі види кооперативів незалежно від сфери діяльності, основна мета яких - отримання доходу (прибутку). У цих кооперативах об'єднується труд і майно їх членів, а всі види виробничо-господарської діяльності виконуються спільно, колективно. На відміну від них споживчі кооперативи створюються для задоволення споживчих інтересів своїх членів. Поряд з цими основними типами кооперативів (виробничими та споживчими) існують і кооперативи змішаного типу, їх називають по-різному — змішані, проміжні, універсальні, інтегральні, багатопрофільні тощо.
Що стосується сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, то це «кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.
Оскільки діяльність таких кооперативів спрямована на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації, на надання комплексу послуг, пов'язаних із виробництвом, переробкою та збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва й рибальства, то й їх членами передусім повинні бути виробники сільськогосподарської продукції.
Залежно від виду діяльності обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші, тобто цей приблизний перелік не є вичерпним: можливе існування й інших видів таких кооперативів.
13.особисте селянське господарство - це господарська діяльність,
яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою
індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних
відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих
потреб шляхом виробництва, переробки і споживання
сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та
надання послуг з використанням майна особистого селянського
господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють
діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового
господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів
України, інших нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського
господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Для ведення особистого селянського господарства
використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара,
передані фізичним особам у власність або оренду в порядку,
встановленому законом.
Процес формування фермерських господарств утверджує створення нового організацїйно-економічного устрою на селі. Його основою, є такі найважливіші принципи:
" передача землі селянину в приватну власність чи оренду;
" право власності на засоби виробництва, житло, техніку, худобу та інше майно для сільськогосподарської або іншої діяльності;
" добровільність створення, добору партнерів і пошук форм взаємодії з ними;
" юридична і господарська самостійність;
" повна економічна відповідальність за результати господарської діяльнос-ті;
" надійний політичний, економічний, соціальний та юридичний захист;
" економічна підтримка держави;
" визнання рівнозначності і рівноправності діяльності фермерських господарств колективними, державними та іншими формами сільськогосподарського виробництва.
Практична реалізація названих вище принципів по створенню фермерських господарств стає можливою при виконанні деяких вихідних умов. До основних з них слід відвести такі:
1) фермерське господарство створюється для однієї сім'ї чи групи осіб, які зв'язані родинними стосунками;
2) земельна ділянка господарства повинна бути розташована компактно і, по можливості, мати вихід на шлях з твердим покриттям, до водойми, лінії електромережі;
3) при визначенні спеціалізації і розмірів фермерських господарств треба виходити з місцевих природно-економічних умов, бажань фермерів, віддаленості від ринків реалізації сільськогосподарської продукції, а також враховувати наявність трудових ресурсів у даному регіоні;
4) технічне оснащення планується, виходячи із системи машин, розробленої на найближчу перспективу;
5) в разі необхідності, фермер може приймати на роботу найманих тимчасових працівників;
6) перелік вирощуваних фермером сільськогосподарських культур залежить від спеціалізації його господарства і кормових раціонів тварин, а їх площі - від урожайності культур, потреб у товарній продукції і забезпечення тварин кормами.
Знання принципів і виконання зазначених умов при формуванні фермерських господарств є вихідною базою для розробки основних підходів до їх організації, становлення і розвитку. В умовах переходу до ринкових відносин можливими шляхами становлення і розвитку фермерства в Україні вважаються:
- формування фермерських господарств за рахунок особистих збережень і банківських кредитів;
- поступове перетворення особистих підсобних господарств у фермерські товарні;
- створення фермерських господарств працівниками, які виходять із сільськогосподарських підприємств із земельним та майновим (грошовим) паєм;
- перетворення колгоспів і радгоспів в асоціації фермерських господарств;
- будівництво еталонних фермерських господарств державою і передача їх фермерам у кредит з правом подальшого викупу;
14. В умовах ринкової економіки вибрана модель господарювання повинна забезпечувати самоокупність виробничої діяльності, відповідати умовам господарського розрахунку, тобто, відповідати умовам ринку. Ключем до розв’язання цих складних завдань є колективний підряд.
Економічна суть колективного підряду поля гає в тому, що колектив працівників (підрядник) на основі договору, укладеного з замовником зобов’язується виконати певну роботу відповідно до завдання замовника (виробити певну кількість продукції на закріпленій за ним земельній площі), а замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконану роботу. Даний метод ведення робіт орієнтований на кіпцеві результати праці.
принципи формування і діяльності виробничих підрозділів, що працюють на колективному підряді:
оплата праці за кінцевими результатами з розподілом колективного заробітку між працівниками залежно від особистого вкладу в загальний результат;
виробничо-організаційна самостійність у розв’язанні оперативно-виробничих питань;
постійність трудового колективу підрядного підрозділу та забезпечення максимальної зайнятості протягом року на виробництві продукції;
встановлення оптимальних розмірів підрядного колективу;
добровільність об’єднання працівників у трудовий колектив підрядного підрозділу;
гарантування певного рівня оплати праці працівників підрозділу в неврожайні роки або в період стихійного лиха;
юридичне оформлення і регулювання двосторонніх відносин на основі договору
У сучасних ринкових умовах господарювання підрядні відносний можуть поширюватись не лише па трудові колективи підприємства а й на окремі сім’ї. Сі м’я, яка уклала договір з сільськогосподарським підприємством вступає з ним в договірні відносини. До складу сімейного колективу можуть залучатись інші родичі чи інші працівники. Сімейний підряд може охопити весь виробничий цикл або окремі його частини. Зазвичай, він застосовується там, де широко використовується ручна праця (в овочівництві, буряківництві, садівництві, вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби тощо).
На умовах, аналогічних колективному підряду, організовують індивідуальний підряд. Господарство при цьому укладає договір на виконання певної роботи чи виробництва продукції з окремим працівником, який може залучити для виконання взятих зобов’язань членів своєї сім’ї або інших виконавців.
Різновидом індивідуального підряду може бути укладання договору па виробництво продукції тваринництва у власних приміщеннях із залученням особистих матеріальних засобів. У такому випадку відшкодування матеріальних витрат підрядника, порядок матеріально-технічного постачання господарством та взаєморозрахунки обумовлюють договором. Дані підрядні відносини можуть складатись між господарством та його членами при різних організаційно-правових формах господарств.
Підрядні відносини можуть охоплювати всі сфери діяльності сільськогосподарського підприємства і Його виробничих підрозділів. Усі існуючі форми підрядних колективів не володіють правами юридичної особи, а рівень їх самостійності визначається договором, який розробляється відповідно до чинного законодавства і правових актів підприємства.
15. оренда – це спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, в тому числі із землею без скасування прав власності на них. Оренда з позицій орендаря – це тимчасове платне володіння і користування майном, земельною ділянкою, необхідною для здійснення своєї підприємницької діяльності. З погляду орендодавця – оренда означає зберігання на об’єкти оренди прав власності, але па певний строк втрачається право користування ними.
Найважливішими ознаками орендних відносин слід вважати:
рівність (рівноправність) сторін;
добровільність вступу в орендні відносини;
строковість договору оренди;
погодження умов оренди виключно даними суб’єктами орендних відносин;
відповідальність сторін за дотримання умов договору оренди;
можливість вступу у орендні відносини юридичних і фізичних осіб.
При повній (вільній) оренді орендарі володіють правами юридичної особи, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки в банку, його права прирівнюються до прав сільськогосподарського підприємства. Орендар має право власності на майно, вроблену продукцію, самостійно використовує і реалізовує її на свій розсуд, здійснює матеріально-технічне забезпечення в порядку і на умовах, як і для інших сільськогосподарських підприємств, користується усіма іншими рівними правами.
Орендарі здійснюють відрахування у державний фонд соціального страхування в установлених законом порядку і розмірах. Усі працівники орендного господарства підлягають соціальному захисту. За цього виду оренди, орендар виплачує орендодавцеві лише обумовлену договором орендну плату і його самостійність обмежується лише обумовленими договором оренди зобов’язаннями.\
При цільовій оренді орендодавець передає майно в оренду з певною метою, яка конкретно обумовлюється в договорі. В ньому зазначають також вид вироблюваної продукції, її обсяги (кількість) а також якість, умови реалізації продукції за наперед обумовленими цінами. Замовлення орендодавця па продукцію охоплює, зазвичай, всю потенційну виробничу потужність орендаря. Орендар має певну самостійність при вирішенні таких питань: організація праці та розпорядку робочого дня; впровадження технології виробництва та організації виробничих процесів; розподілу валового доходу. Соціальні і юридичні гарантії членам орендного колективу, як і працівникам сільськогосподарських підприємств, падає підприємство, в яке він входить. Тобто цільовий орендар є юридичною особою в межах підприємства, орендодавач юридичні свободи падає на свій розсуд у межах своєї компетенції.
Окремі вчені-економісти виділяють ще змішану оренду, хоча вона є різновидом цільової та вільної оренди. Відмінність між змішаною і цільовою орендами полягає переважно в тому, що орендодавець дає замовлення лише на частину виробленої продукції, а регата продукції залишається в розпорядженні орендаря. Після виконання замовлення орендар розпоряджається залишком продукції на свій розсуд, як і при повній оренді. Своїм замовленням орендодавець завантажує лише частину виробничого ресурсу орендного колективу, чим падає йому вищу господарську самостійність, можливість вільного маневрування при вирішенні організаційно-економічних питань, що в кінцевому підсумку підвищує рівень орендних відносин.
16. орендна плата у багатьох країнах визначається за домовленістю сторін, враховуючи базову орендну плату, визначену законодавством цієї країни. Орендна плата є основою економічних відносин орендаря та орендодавця, оскільки відбувається поєднання інтересів обох сторін.
Однією з важливих умов договору оренди, як в зарубіжних країнах, так і в Україні є строки її дії. Орендар зацікавлений в укладенні договору на тривалий термін, для того щоб планувати свою діяльність на перспективу. Так, згідно законодавства Бельгії передбачається укладання договору оренди па строк не менше 9 років.
орендна плата - це плата орендаря за користування земельною ділянкою, майном. Згідно із законом України “Про оренду землі”, розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Тому сторони, повинні, глибоко проаналізувати конкретні умови і фактори, що їх формують, визначати види, способи розрахунку і реальний розмір орендної плати.
Орендна плата може бути в грошовій і натуральній формі або у вигляді пайової участі у виробництві продукції (відробітковій формі). Орендна плата одночасно може бути комбінованою у всіх трьох або двох формах (частина виплачується грошима, частина продукцією, а частина – виконанням певних послуг).
Розмір орендної плати є важливою умовою орендної угоди. На сьогодні в Україні встановлено мінімальний розмір орендної плати на рівні 1% від грошової оцінки земель.
За видами орендні ставки можна поділити:
фіксована (обумовлений розмір платежів на весь термін
оренди);
процентна (сталий відсоток вартості чи доходу з орендованої земельної ділянки);
ступінчата (розмір платежів змінюється протягом строку оренди).
Незалежно від способу розрахунку орендної плати, одержуваний прибуток не повинен повністю вилучатись орендодавцем, частина його повинна залишатись орендареві для розширеного відтворення виробництва, без чого воно не можливе. Отже, розмір орендної плати дорівнює різниці між потенційно можливим за даних умов рівнем рентабельності і тим рівнем рентабельності, який забезпечує розширене відтворення (оптимальну рентабельність).
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |