Как написать эссе по социологии

Прозаическое сочинение небольшого объема и свободной композиции,

трактующее частную тему и представляющее попытку передать

индивидуальные впечатления и соображения, так или иначе

с нею связанные.

(Краткая литературная энциклопедия)

Жанр философской, литературно-критической, историко-

биографической, публицистической прозы, сочетающий подчеркнуто

индивидуальную позицию автора с непринужденным, часто

парадоксальным изложением, ориентированным на разговорную речь.

(Большой энциклопедический словарь)

Есе — нетрадиційний метод розгляду соціальної дійсності, охоплює особистісно-психологічний бік соціальних явищ. Есе — особливий метод, що здатний викликати живу думку і непідроб­ну зацікавленість. Прийнято вважати, що цей метод започаткова­ний у філософії і засновником його є блискучий мислитель фран­цузького Відродження М. Монтень.

Безсмертні «Досліди» М. Монтеля залишили відбиток на всій наступній європейській традиції.

Закон жанру есе — простий. Він чесний з боку автора, так як взагалі з самого початку відмовляється від претензій на об'єк­тивність. Автор — це трибун, що звертається до людей, до їх жи­вої суперечливої природи, до постійно змінного настрою і складу душі, яка відкрита гармонії слова і готова сприйняти те, що зна­ходиться далеко за раціональними межами. Тому право есеїс­та — виходити за рамки існуючих форм, знаходячи різні шляхи до людського розуму і серця.

Есе практично використовували усі соціологи: Георг Зиммель, Карл Поппер, Роберт Мертон, Ральф Дорендорф та ін. Есе — це політ думки, сміливість ідеї і творча пристрасть.

Характер есе дарує відчуття прозріння у слухача, який зво­рушений стихією слова, водночас перебуваючи під емоційним впливом, коли йому відкривається інтуїтивна сторона осягнення дійсності.

Есеїст може свідомо провокувати конфлікт з читачем — «се­редньою людиною», «сірою масою», до яких читач з першої літе­ри категорично не хоче відносити себе, таким чином примушую­чи до глибоких роздумів на перетині розуму і совісті.

Читач повністю захоплений предметом обговорення. Його сприйняття напружене, його логічна думка загострена, а сам він себе відчуває повноправним учасником бесіди, до якого зверта­ються як до рівного і від його здатності мислити залежить пошук істини. І хоч висновки, до яких підштовхує мислитель, могли б ніколи не приходити в голову читача, у нього залишається від­чуття, що власне він сам до них дійшов.

Пропонуємо до Вашої уваги есе із книги Робіна Шарма «Кто заплачет, когда ты умрешь» / Пер. с англ.— М.: «София», 2005. — 256 с. (мовою перекладу).