Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Рання схоластика

Рання схоластика (ІХ–ХІІ ст.) стоїть на грунті нерозчленовування, взаємопроникнення науки, філософії, теології. Будується на платонізмі і неоплатонізмі. Вивчає і систематизує філософські здобутки патристичної доби. Характеризується оформленням схоластичного методу («sic et non» –«так чи ні») у зв'язку з осмисленням специфічної цінності та специфічних результатів діяльності розсудку і у зв'язку з дискусією про універсалі'!. Ви­значними культурно–освітніми осередками у цей час стають філософські школи. Осередком «граматичних студій» вважалась Шартрська школа, одним з головних завдань якої було вирішення проблеми «слова» (імені) і «речі», через яку її представники намагались вирішувати всі інші питання. Отже, не випадково Іоанн Солсберійський – вихованець цієї школи – під­креслював, що «граматика є колискою усякої філософії». Видатними пред­ставниками цієї школи були брати Бернар і Т'єррі Шартрські, Гільйом де Конш. Інша відома філософська школа була сформована на базі гуртка при­хильників філософії, що цікавились схоластикою, вільними мистецтвами і навіть науками, хоча і вважали, що пізнавальні зусилля людини можуть бути реалізовані виключно у сфері містичного пізнання Бога. Цей гурток склався в абатстві Св. Віктора на околиці Парижа. Засновником гуртка був Гільйом із Шампо, а видатними представниками Гуго Сен–Вікторський та Рішар Сен–Вікторський. Взагалі витоки стилю мислення, що був характер­ним для ранньої схоластики ми знаходимо ще уАлкуїна – засновника Пала–тинської школи при дворі Карла Великого і у Іоанна Скота Еріуґени. Серед видатних постатей цього періоду також знаходимо Адельгарда з Бата, Рос­целіна, Петра Абеляра, Жильбера Поретанського, Бернара Клервоського, Петра Даміані, Ансельма Кентерберійського тощо.

Частина II. Середньовічна філософія та філософія доби Відродження

Середня схоластика (XIII ст.) характеризується остаточним розме­жуванням науки і філософії (особливо натурфілософії) від теології, а та­кож розповсюдженням і впливом вчення Арістотеля. Формується філосо­фія великих Орденів, особливо францисканського і домініканського. Це час завершених релігійно–філософських систем. Серед них системи Аль­берта Великого, Александра Гельського, Бонавентури, Фоми Аквінського, Дунса Скота, Роберта Гросетеста, Роджера Бекона, а також споруда містичного християнства Майстера Екгарта, Це час палких дискусій між послідовниками Августина, Арістотеля і Аверроеса; між томістами і ско–тистами. Середня схоластика розробила і внесла у філософську скарбни­цю докази буття Бога, Божественного творення; запропонувала шляхи вирішення проблеми універсалій, співвідношення віри і розуму. Це був час великих філософсько–теологічних енциклопедій.

Пізня схоластика (XIV–XV ст.) характеризується раціоналістичною систематизацією теологічного знання (внаслідок якої «схоластика» отри­мала негативний зміст), подальшим формуванням природознавчого та натурфілософського мислення, виробленням логіки та метафізики ірраці­оналістичного спрямування, остаточним відмежуванням містики від цер­ковної теології. У цей період зростає впливовість номіналізму. У зв'язку з тим, що з початку XIV ст. церква вже остаточно віддала перевагу томізму, то схоластика з релігійного боку перетворилась на історію томізму. Найв­ливовіші представники пізньої схоластики: Альберт Саксонський, Іоанн Бурідан, Ніколай Орезмський, Вільям Оккам тощо. У період Гуманізму, Відродження, Реформації схоластика перестала бути єдино можливою формою західної науки і філософії.