Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фрідріх-Вільгельм-Йосип ШЕЛЛІНГ.

 

[Передмова: Філософія Ф. В. І. ШЕЛЛІНГА незаслужено виключена із Програм курсу філософії для всіх нефілософських вузів. Крім усього іншого це пояснюється марксистською традицією зневажливого відношення до творчості філософа молодого Ф. Енгельса, що написав розгромний відклик про лекції Шеллінга в Берлінському Університеті в 1841 році. Щоб компенсувати цю історичну несправедливість, ми докладніше припустимого зупинимося на особистості й творчості класика німецької філософії.]

Шеллінг – один з деяких, якщо не єдиних, філософів у світі, який у продовження своєї творчої роботи міняв не тільки теми, але й зміст своїх філософських поглядів. При цьому слід помітити, що всі його роботи, незважаючи на їхню несумісність, були, насправді, вирішенням важливих філософських проблем, вплинули на історію розвитку світової філософської думки. Дотепер існує й плідно творить філософська школа шеллінгіанства – послідовників великого Шеллінга.

Філософ усе життя залишався творчою особистістю. Він не поглиблював свої попередні думки, не приводив їх у закінчену систему, а після свіжого міркування над тією або іншою філософською проблемою переходив до нової теми, до нового стилю мислення, до нових змістовних філософських умовиводів. Він міняв теми свого дослідження й у той же час як би завершував філософські починання своїх попередників. Так, у первісний період своєї творчості він, вчитавшись у філософію Фіхте й Канта, продовжив їхні міркування й у результаті розійшовся з ними, створивши свою Філософію Тотожності. Цей твір, дійсно, розвинув думки Канта й Фіхте й у такий спосіб підсунув німецьку класичну філософію на новий, вищий щабель. Саме ця філософія, створена 25-літнім німецьким філософським генієм, послужила відправною крапкою становлення філософії Гегеля. Саме ця частина філософської спадщини Шеллінга ввійшла в курси історії розвитку німецької класичної й світової історії розвитку філософської думки, саме ця частина зазнає найбільшого аналізу/критики у всіх курсах лекцій по філософії Шеллінга.

Можна припустити зі значною часткою правдоподібності, що Шеллінг при написанні своїх усе нових і нових філософських творів не читав/забував деталі змісту своїх попередніх творів, зміст своїх попередніх філософських думок… Читаєш черговий твір філософа й створюється враження, що це пише хоча й Шеллінг, але вже не Шеллінг. І особисте життя Шеллінга як би виткане з окремих, мало залежних друг від друга шматочків. А прожив класик німецької філософії довге, і на кожній його ділянці, змістовне життя. ]

 

1. Життєвий шлях і творчість філософа.

 

Фрідріх-Вільгельм-Йосип Шеллінг народився 23 січня 1775 у Леонберге землі Баден-В'ютенберг (Leonberg, Baden-Wurtenberg) у сім'ї лютеранського пастора. Він був обдарованою від природи дитиною й, що найголовніше, не втратив цієї обдарованості протягом усього свого життя. Він блискуче закінчив Вищу підготовчу школу (Abitur) і в 1790 році (в 15 років!) поступив у Тюбингенський Університет на теологічний факультет.

Зараз усі теологічні факультети у світі замкнені на своєму віросповідному богослов'ї. У Тюбингенському університеті з кінця XVIII-го до другої половини XIX-го сторіччя панував науковий і релігійно-ліберальний підхід до релігії взагалі й християнства зокрема. Тут була піддана теперішній науковій критиці Біблія, церковна історія, християнська догматика. Тут гриміла слава ученого богослова (не треба боятися такої комбінації: «учений богослов») К.Г.Шторра, Ричля (ричліанська школа) і Неандера. Тюбингенський університет (тюбингенці, тюбингенська школа) сприяла появі таких найбільших філософів в історії людства, як Шеллінг і Гегель; вона поклала початок історичній критиці міфу про Ісуса Христа й творчості Давида Штрауса й Бруно Бауера. Без опосередкованого й непрямого впливу Тюбингенської школи не було б ні Фейєрбаха, ні Маркса, ні Енгельса. Більше того, без Тюбингенського Університету не було б того християнського богослов'я, яке є зараз, не було б і науково-атеїстичної критики християнства, яка існує зараз. Про тюбингенську школу справедливо писав Фрідріх Енгельс, сам, що випробував на собі її сприятливий вплив: «У критичному дослідженні вона заходить настільки далеко, наскільки це можливо для теологічної школи. Вона визнає, що всі чотири Євангелія є не оповіданнями очевидців, а пізнішими переробками загублених писань, і що з послань апостола Павла справжніми є не більше чотирьох і так далі. Вона викреслює з історичного оповідання як неприйнятне всі чудеса й усі протиріччя, але з решти вона намагається врятувати те, що ще можна врятувати, і в цьому дуже ясно проявляється її характер як школи теологів. …Але у всякому разі, усе те, що Тюбингенська школа відкидає в Новому завіті як неісторичне або підроблене, можна вважати для науки остаточно усунутим» (К. Маркс і Ф. Енгельс. Твори. Видання друге, том 22, стор.473).

У Тюбингенському університеті за Шеллінгом відразу міцно закріпився ранг процвітаючого й дивно самостійно мислячого студента. Він уважався першим серед рівних (Primus inter pares) у колі своїх найближчих, на цілих 5 років старших, товаришів - у майбутньому найвизначніших діячів німецької освіти й культури: Гегеля, Гольдерліна (Holderlin) і подібних ім. Під час навчання в університеті Шеллінг написав ряд творів на богословську тему, що залишилися в рукописах, найбільш значним з яких було написане по-латинськи: «Про походження першого людського зла» (De prima malorum humanorum originе. 1792) і по-німецьки: «Про міфи» (Der Mythen. 1793). Зверніть увагу, майбутньому класику німецької й світової філософії той час ледь здійснилося 17 років! По ступеню зрілості зазначених творів в 1792 році 17-літньому Шеллінгу був присуджений учений ступінь доктора філософії. В 1795 році він завершив своє навчання в Тюбингенському університеті, одержавши на закінчення також знання доктора богослов'я й доктора класичної філології. Ці знання Шеллінг продуктивно використовував протягом усієї своєї творчої діяльності.

В 1795 році Шеллінг переїжджає в Лейпциг і вступає у місцевий Університет, у якому три роки вивчає математику й природничі науки. Одночасно із цим він наймається вихователем дітей багатих батьків. У цей же час він періодично їздить в Ієну слухати лекції вже відомого нам класика німецької й світової філософії Готліба Фіхте. В 1796-1797 році Шеллінг - наставник двох дорослих синів барона Эйдесель. Під час навчання в Лейпцігському університеті Шеллінг завершує написання богословсько-аналітичної праці на тему: «Листи про догматику й критику» (Briefe der Dogmatismus und Kritizismus -1797).

Свої філософські думки Шеллінг почав записувати ще під час перебування студентом Тюбингенського університету, серед яких слід зазначити «Про науковченні Фіхте» (On Fichte's Wissenschaftslehre - 1793) і «Про можливість однієї з форм філософії» (Uber die Mоglichkeit einer Form der Philosophie.1794), «Про Я як принцип філософії» (Vom Ich als Prinzip der Philosophie - 1795).

У Лейпцизі він написав і в 1797 році – на 22-му року свого життя - опублікував одну з основних для своєї філософії праць: «Ідеї до філософії Природи» (Ideen zu einer Philosophie der Natur). Публікація принесла її автору широку популярність і величезну популярність, відкрила двері у кола передової й просвіченої інтелігенції Німеччини. Шеллінг прийнятий за свого в колах Гетте, Шиллера, Фіхте, Шлегеля (класик німецької поезії, романтична школа), Новалиса з якими дуже близько зійшовся.

В Ієні, крім підготовки й читання курсу лекцій по філософії, Шеллінг інтенсивно продовжує розробляти принципи й зміст своїх власних філософських поглядів. В 1799 році він публікує «Перший начерк системи натурфілософії» і «Введення до начерку системи натурфілософії»; в 1800 - «Система трансцендентального ідеалізму» (System des transzendentalen Idealismus) і «Загальна дедукція динамічного процесу або категорій фізики»; в 1802 - «Виклад загальної ідеї філософії взагалі й філософії природи зокрема» і «Бруно. Діалог» (Bruno, Ein Gesprach); в 1803 – «Лекції про методику академічного навчання» (Vorlesungen der die Methode des akademischen Studiums).

В 1801 році до Шеллінгу в Ієну перебрався Гегель і повністю потрапив під філософську чарівність свого геніального молодшого друга. Вони вдвох почали видавати протягом 1802-1806 років «Критичний філософський журнал» (Kritische Journal der Philosophie). Дослідники потім установили, що в журналі всі статті, що пропагують філософію Шеллінга, були, в основному, написані Гегелем.

В Ієні Шеллінг здружився із дружиною найвизначнішого класика німецького романтизму й поета Шлегеля - найрозумнішою для того часу Кароліною, душею місцевого інтелектуального салону. Кароліна, яка була на 12 років старше Фрідріха Йосипа Шеллінга, відразу оцінила геніальність молодого друга й боготворила його. Дружба між Кароліною й Фрідріхом Йосипом незабаром не обмежилася тільки взаємним духовним замилуванням і взаємоспілкуванням… Розгорівся скандал, через який розпався шлюб поета й романтика Шлегеля зі своєю дружиною. Сам Шеллінг змушений був залишити Ієну разом з Кароліною й, одружившись на ній, виїхати у Вюрцбург (Wurzburg). Там Шеллінг протягом 1803-1806 року читав лекції по філософії в місцевому університеті. В Ієнському університеті курс лекцій по філософії замість Шеллінга почав читати Гегель.

З 1803 по 1806 рік Шеллінг із дружиною Кароліною проживає у Вюрцбурзі й у своїх лекціях для студентів місцевого, Вюрцбурзького, університету викладає «Філософію Тотожності», що обезсмертила його ім'я, яка, по суті, є підсумком і вершиною його філософської творчості.

В 1806 році молодий, 32-х-річний Шеллінг обирається членом Академії наук (академіком) і переїжджає на довгих 24 років, до 1830 року, на проживання в Мюнхен. Поряд з виконанням покладених по штату робіт у системі академії Наук Шеллінг читає лекції в Мюнхенському й Ерландському університеті. І пише, пише, і пише. Але ієнський скандал про інтимні зв'язки із дружиною Шлегеля й одруження з Кароліною в певній мері позначилися на особистім житті філософа. Він почуває й непохитно переносить деяке відчуження від нього його колишніх друзів.

Не дивлячись на одержання звання академіка й ту ж невгамовну активність, слава Шеллінг на філософській ниві як би відходить у тінь, філософський розпал його нових творів як би потьмянів. Цьому «потьмянінню» значною мірою сприяла бурхлива діяльність Гегеля, який у цей час став власником дум усієї культурної Європи. Шеллінг трагічно переживає успіхи колись свого близького й «підручного» друга й послідовника. Завзятий і сухий учень явно переріс колись свого вчителя. До всього до цього в 1809 році вмирає дружина Кароліна. Шеллінг удруге одружився тільки в 1812 році на якійсь Поліні Готтер. Але й у цей важкий для нього час Шеллінг пише, пише й пише, переходячи від однієї філософської теми до іншої. Тільки по деяких філософських темах Шеллінгу вдається сказати щось нове. У цьому плані заслуговують на увагу висловлені їм ідеї по естетиці й натурфілософії.

Усе своє життя Шеллінг не залишав проблем релігій. В 1804 році він написав велику роботу за назвою: «Філософія й релігія» (Philosophie und Religion), в 1815 – «Про божеств Самофракії. Додаток до Світобудови» (Der die Gottheiten von Samothrake - eine Beilage zur den «Weltaltern»). До кінця життя він зайнявся проблемами Одкровення й Сатанології. Деякі вважають, що в Шеллінга були досягнення в області релігієзнавства, із чим ніяк не можна погодиться.

За зміну інтересів свого дослідження й за мінливість змісту своїх же філософських поглядів сучасники й шанувальники його таланта дають Шеллінгу прізвисько «Протея» (Згідно з міфами Прадавньої Греції бог або дух Протей відрізнявся тим, що постійно міняв свій вигляд і забарвлення). Практично, ще сповнений енергії й філософського натхнення Шеллінг залишається в забутті. В умовах розквіту гегельянства Шеллінга практично не читають, практично забувають про його існування.

В 1830 році вмирає Гегель - головний винуватець забуття Шеллінга. Після смерті найбільшого німецького філософа його учні й послідовники з філософії свого вчителя роблять атеїстичні, антимонархічні і революційні висновки. Гегельянство стає соціально небезпечним для влади пануючих. В 1841 році прусський король Фрідріх IV запрошує 66-літнього Шеллінга читати лекції по філософії в Берлінському університеті. Малося на увазі, і Шеллінгу про це було сказано попередньо, підірвати пануючий вплив гегельянства на суспільну думку Європи.

Слід сказати, що початок читання Шеллінгом курсу лекцій у Берлінському університеті було широко розрекламоване у всій Європі. Вступний курс лекцій Шеллінга був повністю присвячений критиці філософії Гегеля. У великих німецький виданнях дотепер 1841 рік відзначається як окремий і специфічний етап розвитку філософської думки в Німеччині. У своїй вступній лекції Шеллінг зарозуміло називав Гегеля своїм нетямущим учнем: «Тільки один з моїх учнів, - говорив він, маючи на увазі Гегеля, - мене зрозумів, так і той, на жаль, зрозумів мене невірно».

На відкриття лекцій з'їхався весь культурний світ Європи. На ній були присутні й майбутні видатні діячі культури молоді: К'єркегор, Енгельс, Бакунін, Анненков, Огюст Конт і інші. Кожний з них потім писав про цей цикл лекцій Шеллінга. Прочитаємо один з найбільш точних і відомих у світі відгуків:

 

Двоє старих друзів юності, товариші по кімнаті в Тюбингенській духовній семінарії, знову зустрічаються віч-на-віч через сорок років як супротивники. Один, Гегель, що вмер уже десять років тому, але живий більш ніж будь-коли у своїх учнях; інший, Шеллінг, за твердженням останніх, духовно мертвий уже протягом трьох десятиліть, нині зовсім зненацька претендує на повноту життєвої сили й вимагає визнання. …Значна, строката аудиторія зібралася, щоб бути свідком цієї боротьби. На чолі – університетська знать, корифеї науки, чоловіки, кожний з яких створив свій особливий напрямок; їм відведені найближчі місця близько кафедри, а за ними в строкатім безладді, як потрапить, сидять представники всіх суспільних становищ, націй і віросповідань. Серед задерикуватої молоді навколо бачиш сивобородого штабного офіцера, а поруч із ним у зовсім невимушеній позі вільновизначаючогося, який в іншім суспільстві через повагу до високого начальства не знав би, куди подітися. Старі доктори й особи духовного звання, чиї матрикули могли б незабаром святкувати свій ювілей, почувають, як усередині них починає бродити старий студентський дух, і вони знову йдуть на лекції. Євреї й мусульмани прагнуть побачити, що це за річ – християнське одкровення. Чутний змішаний гул німецького, французького, англійського, угорського, польського, російського, новогрецького й турецького мовлення, - але от лунає дзвінок, що призиває до тиші, і Шеллінг входить на кафедру. Чоловічок середнього росту, із сивим волоссям й світло-блакитними веселими очами, у вираженні яких більше жвавості, чим чого-небудь імпонуючого, разом з деяким уродженим аристократизмом робить враження скоріше добросердого батька сімейства, чим геніального мислителя; неблагозвучний, але сильний голос, швабо-баварський діалект із постійним «eppes» замість «etwass», - такий зовнішній вигляд Шеллінга. …Ніхто не довідається в старій негідній мізерії колишнього корабля який колись із прапорами, що розвіваються, вийшов у море на всіх вітрилах. Вітрила вже давно зотліли, щогли надломилися, хвилі кинулися в зяючі проломи й з кожним днем усе більш затягають піском кіль корабля. К. Маркс і Ф. Енгельс. З ранніх творів. М. 1956, стор. 386-387; 442.

 

Після курсу лекцій про Гегеля Шеллінг три роки безуспішно читав лекції на тему: «Міфологія й Одкровення». Лекції Шеллінга в Берлінському Університеті всупереч волі їх автора були видані й, замість звичайної в минулому слави, принеси автору непоправну втрату. В 1843 році філософа звільнили від читання лекцій.

У різноманітній і мінливій творчості Шеллінга дослідники умовно виділяють п'ять таких періодів: 1. Натурфілософський (до середини 1790-х років); 2. Трансцендентального, або естетичного, ідеалізму (до 1801 року); 3. Створення концепції філософії тотожності, - основне досягнення філософа (до 1804 року); 4. Публікації із проблем волі (до 1813 року) і останній 5 період присвячений розробці «Позитивної філософії, або «Філософії одкровення».

Умер Шеллінг 20 серпня, 1854, у віці 79 років, у швейцарськім містечку Рагарц.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 22 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Ідеологічні (духовні) фактори епохи Відродження. | Особливості філософської думки діячів періоду Відродження. | І. “Новий час” як історична епоха | Френсіса Бекона як засновник нового методу науковго дослідження | Емпіризм та методи пізнання в філософії Френсіса Бекона | Філософія Рене Декарта | Філософія Томаса Гоббса | Філософія Бенедикта (Баруха) СПІНОЗИ | Філософія Готфріда Лейбніця. | НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав