Читайте также:
|
6.4.1. Життєвий шлях та творчість Гоббса
Томас Гоббс народився в сім’ї священика й виховувався в дусі релігійно-ідеалістичного світогляду, хоча, як філософ, став матеріалістом і переконаним атеїстом. Він вважав духівництво головною причиною сварок в суспільстві та невігласності мас. Проте Гоббс не заперечував тоді позитивної ролі релігії в моральному вихованні, релігії – як ефективного знаряддя управління віруючими.
За своє довге, 92-літнє (1588 - 1679), життя Томас Гоббс написав багато наукових та філософських праці. Головні з них були присвячені проблемам людини («Про тіло» «Про людину», «Про громадянина») і суспільства («Бегемот», «Левіафан»).
6.4.2. Томас Гоббс про науки та філософію
Гоббс надавав великого значення науці, оскільки вона єдина дає нам можливість передбачувати, а отже – ефективно діяти. Вказуючи не безсумнівно позитивні в його час наслідки розвитку науки, що призвело до запровадження у виробництво техніки та покращання буденного життя людей, він писав: «Лише філософія сприяла впровадженню цих надбань».
6.4.3. Раціоналізм і монізм філософії Томаса Гоббса
Як і Френсіс Бекон, Томас Гоббс найважливішим завданням філософії вважав створення нового, відповідного вимогам його часу, методу осягнення істини. Але на відміну від Бекона Гоббс вважає, що таким методом може бути лише раціональне мислення. Він пише: «Логікою ми запалюємо Розум». Для нього філософське мислення співпадає з мисленням раціональним, логічним. «Філософія, - пише він, - це раціональне мислення».
Будучи раціоналістом, Томас Гоббс в той же час залишався послідовним матеріалістом. Матерія, за його вченням, є вищою та єдиною «Субстанцією», яка відображується в свідомості людини. Оскільки філософ визнавав буття єдиної, неподільної та домінуючої основи всього існуючого, то з цієї точки зору він, на противагу Декарту, був моністом. Розвиваючи своє вчення про матерію, він нещадно критикує Декарта за допущення останнім окрім субстанції матеріальної, ще й субстанцію духовної. Поряд з цим він піддає всебічній та переконливій критиці докази існування Бога, що їх викладав його великий французький сучасник.
6.4.4. Гоббс про людину і суспільство
Людина за своєю природою, доводить Гоббс, - недобра і зла істота. Своє розуміння людини він висловив афоризмом, що широко увійшов в загальнолюдську культуру: «Homo homini lupus est» (Людина людині – вовк). Лише завдяки суспільно-державному насильству людина може жити в спілкуванні з собі подібними, вести себе добропорядочно по відношенню до сородичів. Ось чому насильство держави над суспільством и людиною Гоббс називає великим благом для самої людини. А захист держави, яка є єдиним, що забезпечує людині справедливість, він оголошує найвищою доброчинністю. Лише з виникненням держави, пише філософ, виникає мораль, культура і цивілізація.. Без держави люди перетворюються на хижаків, на тварин. Гоббс в той же час вважав справедливим насильницьку зміну суспільного устрою, виправдовував революції.
6.4.5. Теорія пізнання в системі філософії Гоббса
Хоча у Гоббса немає широкого висвітлення розуміння ним теорії пізнання, він слідом за Беконом, з яким дружив і переписувався особисто; слідом за Декартом, з публікаціями та оточенням якого був близько знайомий, вважає щонайважливішим завданням своєї філософії утвердити новий спосіб мислення, нову Логіку. Без строгих правил мислення, говорив він, легко заблудитися в пошуках істини В створенні своєї теорії пізнання він враховує незаперечні досягнення своїх великих сучасників – сенсуаліста Бекона та раціоналіста Декарта., але прагне уникнути їх однобічності.
Гоббс заперечує існування вроджених ідей, визнавала які і оберталася навколо яких філософія картезіанців. Гоббс вважає, що пізнання оточуючої дійсності розпочинається з відчуття. Оточуючі нас тіла виявляють себе через свої акциденції (різноманітні, випадкові прояви): спокій, рух, колір, твердість і багато інших зовнішніх форм.
Акциденція, писав Гоббс, «є форма в якій оточуючі нас тіла показуються нам (діють на нас); …є здатність тіла, завдяки наявності яких вони (тіла) заявляють нам про себе… Ми визначаємо акциденцію як форму нашого сприйняття зовнішнього нам тіла». Дія зовнішнього до нас об’єкта, тіла, через наші нерви переноситься в наш організм до мозку і серця. Сприймаючи ці імпульси від зовнішніх предметів, людина складає собі уявлення про самі предмети. Гоббс при цьому застерігає від ототожнення наших відчуттів з зовнішніми предметами. Бачене нами Сонце, пише він, це не те Сонце, яким воно є насправді поза нашими відчуттями.
Знання природи лише через відчуття, допомагаючи людині орієнтуватись в оточуючому середовищі, не дає справжнього знання. «Знання» через відчуття властиве й тварині. Але людина має йти дальше сприйняття світу відчуттями. За Гоббсом, пізнавання, що засновані на відчутті та споминах (див. нижче), передує пізнанню самої сутності речей. Останнього ми досягаємо лише за допомогою розуму в філософії. «Метод у вивчені філософії, - писав він, - є найкоротший шлях до того, щоб на підставі причин прийти до пізнання дій и на підставі знання дій прийти до пізнання їх причини».
Далі філософ намагається прослідкувати шлях, в процесі якого людини приходить від відчуттів до пізнання справжнього стану речей. Шлях цей, за Гоббсом, послідовно пролягає через мітки, знаки, імена та силогізми (умовиводи).
Відчуття дають людині інформацію про послідовність подій, про причинні зв’язки між ними. Ланка цього усталеного зв'язку може служити МІТКОЮ, що викликатиме в пам’яті згадку про ланцюг подій і служитиме сигналом прийдешних подій. Так, хмари і початок спалаху блискавок може стати для людини ознакою, міткою, наступу дощу. Але мітки – це справа особисто моєї пам'яті і мого особистого передбачення.
Для того, щоб ці мітки можна було передати іншим, вони, мітки, обов'язково мають бути якого означені, мають набути форму ЗНАКІВ. Врахуйте, що знаками позначаються не явища природи, а наші мітки, наші спогади про ці явища. Різниця між мітками і знаками полягає в тому, що перші мають значення лише для мене, а другі – призначаються для інших, для всіх.
Знаками суб’єктивних міток стають ІМЕНА (назви). Гоббс зауважує, що імена, якщо іх брати самих по собі, - це майже мітки, але в словесній формі. Функцію знаків, що передають знання від однієї людини до іншої, імена виконують лише в тому випадку, якщо їх оголошують в певному порядку, тобто, якщо за їх допомогою, через них передають думку, розмірковують, мислять.
Але не всяка довільна думка може висловити уже осягнуту істину. Для цього одного судження чи навіть декількох, багато, логічно не пов’язаних між собою речень не досить. Лише філософське мислення може привести людину до осягнення істини. Філософська думка, зрозуміло, завжди розпочинається з судження, але вона обов'язково веде нас далі, - до силогізмів, до умовиводів. Судження, пише філософ, «це лише половина кроку, як-от рух одної ноги. Приступаючи тепер до силогізму, я добавляю до цього, як то годиться, рух другої ноги і завершаю перший крок та крокую далі».
Я бачимо, починаючи з обов'язкового для початку пізнання сенсуалізму, Гоббс приходить до раціоналізму. Цей філософський «похід» часто вводить в заблудження дослідників його творчості. Одні історики філософії зараховують Гоббса до сенсуалістів, інші – до раціоналістів. Але Гоббс був і тим і другим разом. Без відчуттєвого сприйняття не може розпочатися яке б то не було пізнання, але істина осягається лише розумом. Гоббсу належить відомий гносеологічний лозунг: «Істина – дочка розуму!» І в осягненні цієї істини Гоббс, на відміну від Бекона, безсумнівно, був раціоналістом. Він вважав, що індуктивним методом, як то учив Бекон, людина може пізнавати лише буденні речі, не осягаючи їх суті.
В галузі раціоналізму Гоббс, як і Декарт, дотримувався дедуктивного методу дослідження. Причому, взірцем такого і бездоганного мислення був для нього не метод механіки та математики, як у Декарта, а метод геометрії. На цей метод наштовхнуло його під час другої мандрівки по Європі випадкове знайомство з «Елементами» Евкліда. Гоббса вразив послідовний і логічно невідпорний метод доведення математичних теорем. Внаслідок, він прийшов до твердого переконання, що геометричний метод має стати взірцем будь-якого наукового, особливо – філософського мислення. «Все, що покращує життя людини приходить завдяки геометрії. Без геометрії неможливе спостереження зірок, вивчення географії земної кулі, визначенні пори року. Геометрія торує шляхи мореплавців, показує себе в красі архітектурних споруд, в побудові та укріпленні фортець. Без геометрії не можна створити машин, які допомагають людині в праці. Наш час відрізняється від стародавнього варварства. І всім цим ми, звичайно, зобов’язані фізиці, а фізика зобов’язана геометрії».
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 99 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |