Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Мораль і політика

Читайте также:
  1. ВЗГЛЯД НА МОРАЛЬ
  2. Влияние эмоционального стресса на клеточное, гуморальное и неспецифическое фагоцитарное звенья иммунитета на фоне тагансорбента
  3. Всегда ли нравственна мораль Христа?
  4. Глава вторая ОБРАЗОВАНИЕ И МОРАЛЬ
  5. Економічна діяльність і мораль
  6. Зовнішньоекономічна політика.
  7. Компенсацию причиненного мне морального вреда я оцениваю в 40000 рублей.
  8. Компенсацию причиненного мне морального вреда я оцениваю в 40000 рублей.
  9. Лирический отступ о моральности и этичности.
  10. Мазохизм - стремление к подчинению, моральное унижение.

Політика і мораль — вічні союзники і супротивники. Політика сприяє утворенню мережі соціальних зв'язків людини, групи, спільноти з державою. Мораль покликана здійснювати духовне єднання суспільства. Виникнувши як об'єктивно необхідні й споріднені регулятори суспільного життя, політика і мораль у процесі свого розвитку стали самостійними інститутами, почали діяти за власними законами. Мораль значно давніша, ніж політика. Літопис моральних угод помітно багатший порівняно з історією політичних договорів. Політика і мораль значно різняться за своїм суб'єктом.

Суб'єкт політики — великі соціальні спільноти і утворення (соціальна група, клас, партія, держава).

Суб'єкт моралі — вселюдська спільнота, рід людський (загальнолюдська мораль; соціальна або професійна мораль є модифікаціями загальнолюдської), окремий індивід (індивідуальна мораль).

Політика заземлена у практичні проблеми, мораль спрямована у сферу духовних цінностей, які сягають глибин людської душі. Політика навіть у боротьбі за права і свободу спирається на необхідні закони, її вимоги в силу цього є обов'язковими. Моральна людина, навіть зустрівшись з безумовною необхідністю вчинити щось проти власної совісті, демонструє свободу людського духу, право вибору. Політика віддає перевагу найбільш корисному (політика — мистецтво можливого). Мораль орієнтує особистість на найкраще. Різняться вони і способом трансляції своїх принципів, правил, нормативів, позаяк політика “розмовляє” із суспільством переважно мовою владних розпоряджень, вимог, державних законів та урядових указів, а мова моралі — це апеляція до совісті з метою розбудити в людях моральні чесноти, які б стали орієнтирами добровільно обраної поведінки.

Якщо політика вимагає, то мораль переконує; якщо політика здійснюється за допомогою спеціальних інститутів та організацій, то мораль існує як природна й необхідна атмосфера. Відсутність моральних чинників як у “верхів”, так і в “низів” спричинює суспільну катастрофу. Політика може бути різною; мораль або є, або її немає.Слово “політика” походить від грецького he polis, що означає “місто”, “громада”, “суспільство”, “населення”, “країна”. Отже, ta politika (дослівно: “суспільні справи”), це – діяльність, спрямована на зорганізування такої суспільної форми життя, її збереження та зміцнення, захист від зовнішніх ворогів та забезпечення прав і добробуту окремих індивідуумів, які творять дану спільноту. А оскільки люди, будучи істотами тілесними, займають певне місце в просторі, то невід’ємним правом кожного індивідуума, а отже – і їхньої спільноти, є територія, на якій вони могли би жити. Тому до “політики” належить також забезпечення та збереження території, необхідної для життя спільноти. Таким чином, політика, загально кажучи, є служіння окремим індивідам, зорганізованим в спільноту – інших цілей політика не має. Однак, це не означає, що осягнення вищезгаданих цілей повинно здійснюватися якоюсь сторонньою до самого суспільства силою.

37,роль науки в розвитку інформаційна техніка и наука

Имеется, по крайней мере, три вопроса, касающихся соотношения философии и науки:

Является ли философия наукой?

Как соотносятся между собой философия и частные (конкретные) науки?

Как соотносятся между собой философия и вненаучное знание?

При рассмотрении первого вопроса о научности философии видно, что на протяжении всей своей истории философия — один из источников развития человеческого знания. Рассматривая её исторически, можно обнаружить преемственность в развитии философского знания, его проблематики, общность категориального аппарата и логики исследования. Не случайно Гегель рассматривал философию прежде всего с точки зрения «науки логики».

В то же время в истории человеческой мысли существуют целые пласты ненаучной философии, например, религиозной. Плотная связь философии и науки присуща в основном европейскому способу осмысления процессов познания. Возврат европейской мысли к ненаучному (и даже антинаучному) философствованию нередко проявляется во время кризисов (примером может служить Лев Шестов).Отношения науки (частных наук) и философии являются предметом дискуссии. Философия нередко претендует на то, чтобы быть чем-то большим, чем наука, ее началом и итогом, методологией науки и её обобщением, теорией более высокого порядка, метанаукой (наукой о науке, наукой, обосновывающей науку). Наука существует как процесс выдвижения и опровержения гипотез, роль философии при этом заключается в исследовании критериев научности и рациональности. Вместе с тем, философия осмысливает научные открытия, включая их в контекст сформированного знания и тем самым определяя их значение. С этим связано древнее представление о философии как о царице наук или о науке наук. Ответ на вопрос о соотношении ненаучного знания и философии связан с вопросом о соотношении философии и «заблуждающегося разума». Этот момент необходим с исторической точки зрения в силу самого характера процесса познания. Он свойственен любой науке. Философия также не может быть гарантирована от заблуждений.

Многие приверженцы концепции постмодернизма и другие авторы призывают использовать любые учения вплоть до мистики, суеверий, магии, астрологии и т. д., лишь бы это оказывало терапевтическое действие на современное больное общество и индивидов. Однако подобная позиция абсолютной нейтральности научного мировоззрения к псевдонауке ведёт к интеллектуальному анархизму. Наиболее велико влияние паранауки становится именно в критические моменты развития общества.

 

38, наука і суспільство. Сцієнізм і антісцієнізм

Філософія і наука.

Будучи продуктом соціуму, наука одночасно має відносно самостійне соціальне явище і розвивається за власними закономірностями.

У XX ст. наука переживає бурхливий розвиток, зміцнення зв'язку з виробництвом стимулює розгортання науково-технічної революції, що викликала великі соціальні наслідки. І все ж у сучасній філософії, соціології, історії науки є різні оцінки науки і її ролі в суспільстві. Високо оцінювали соціальне значення науки українські мислителі Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Памфіл Юр-кевич, Іван Франко. Представники постмодернізму (сучасна філософська течія) ставлять під сумнів функцію науки - ядра культури, звинувачують науку в об'єктивізмі, відриві суб'єкта від пізнання, логоцентризмі та ін. Вихід бачать у пошуку нової парадигми (образу), що відображає постмодерністські переваги. Зростаюча роль науки в суспільстві, отже, має і своїх прихильників, і критиків. Така суперечлива оцінка науки породила в середині XX ст. дві позиції - сцієнтизм та антисцієнтизм. Прихильники сцієнтизму (від лат. scienta — знання) вважають еталоном усіх інших видів людської духовної діяльності науку, ставлять її вище інших форм суспільної свідомості, проголошують науку вищою культурною діяльністю, заперечують соціально-гуманітарну і світоглядну проблематику, що не має пізнавального значення. Для антисцієнтизму характерне визнання обмеженості науки у вирішенні корінних проблем буття людини. Неоднозначна оцінка науки як соціальної цінності, посилена критика науки з позицій гуманізму в умовах зростаючої екологічної кризи, загрози ядерної війни, наслідків Чорнобильської атомної катастрофи та ін. ініціювали у науці саморефлексію, активний перегляд цінностей. Традиційно науку пов'язували з істинним знанням, до якого прагне вчений

У сучасному суспільному розвитку помічається посилений зв'язок між наукою, технікою і виробництвом. Наука дедалі глибше перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства. У такому процесі наука не стежить за розвитком техніки, а випереджає її, визнає сучасний прогрес матеріального виробництва, наукове знання пронизує усі сфери суспільного життя, наука орієнтується, насамперед, на людину, розвиток її інтелекту, творчих здібностей, цілісний і всебічний розвиток. Посилюється взаємозв'язок між наукою, суспільством і культурою з багатьох напрямків, у тому числі у розрізнення прикладних фундаментальних досліджень.

Мотиви важливо мати на увазі, щоб правильно судити про природу науки і правильно діяти, організуючи науково-пізнавальну діяльність у масштабі держави

39,людина.індивід.індивідуальність.особа.

Унікальне творіння природи, суспільства і самої себе - ось що таке людина - найдивніше з дивних див -з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами. З давніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Ще філософ Сократ заклав основи філософії людини. Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина -істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності.

 

Поняття індивідуальності розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здібністю бути самим собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини. Такий недолік компенсується поняттям особистості, що характеризує, насамперед, суспільно-розвинуту людину.

 

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості.

 

Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

 

 

40, Ідеологія. Рольідеологї в суспільстві.

Ідеологія – це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.

Ідеологія - система політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів; суспільна свідомість. Вперше наукове з'ясування суті ідеології, її ролі в суспільному житті дав марксизм-ленінізм, який довів, що ідеологія - явище надбудовного характеру і являє собою відображення в свідомості людей їхнього суспільного буття.Ідеологія має класовий характер, а ідеологічна боротьба є однією з форм класової боротьби. Ідеологія відіграє величезну роль у житті суспільства, прискорюючи(передова ідеологія) або гальмуючи(реакційна ідеологія) його розвиток.

М.Амосов у своїй праці «Ідеологія для України»: «Ідеологія — це словесна модель, що передбачає оцінки і дії для громадянина і держави, і що отримала розповсюдження у суспільстві. Вона закликана розставити людей, визначити їх взаємовідносини і втокмачити, що все робиться правильно — для них і для майбутніх поколінь, а тепер ще і для природи».

Ідеологія не є принципом справедливості, вона дає відчуття справедливості, що далеко не одне і те ж саме. Ідеологія примирює громадян, об’єднує їх і незадоволення направляє на обраний об’єкт. На жаль, такої державотворчої ідеології в Україні немає і найближчим часом не буде. По- перше тому, що рівень експлуатації, а точніше, відчуття такого рівня, виходить за можливі рамки, тобто нормальна експлуатація в суспільстві майже відсутня, різні виробництва ледь жевріють, боротьбу за кваліфікованого робітника з супроводжуючою турботою про нього замінено на боротьбу робітників за будь-яке місце роботи. При правлінні КПРС всі знали про пільги і інші переваги у вищих ешелонах влади, але виховувалось відношення до цього як до необхідного і справедливого, а сама влада інколи карала тих, хто виходив за ці межі. І не було важливим, чи це дійсно карали винних, чи то була розправа за зовсім інші дії. В суспільстві блукав привід хоч якоїсь справедливості. І тих, хто жалкує сьогодні за цим часом, зрозуміти можна, бо людина мириться з багатьма негараздами при відчутті стабільності і справедливості.

Сьогодні ж такого відчуття справедливості в суспільстві немає, навпаки, все робиться для того, щоб розпалити протилежне. Для розумної людини дуже мало можливостей цей розум застосувати, людину активну стримують закони, податки, кримінал. Кримінал тому і стає таким, щоб відновити справедливий, на його думку, розподіл у державі. І нарешті, зробимо висновок.

Ідеології: Соціально-політичні: Анархізм \ Консерватизм \ Лібералізм

Класові:Соціалізм

Національні: Нацизм \ Націоналізм

Інші:Фемінізм \ Гуманізм

41, Російська релігійна філософія.

Философия Владимира Соловьёва

Основной идеей его религиозной философии была идея Софии — Душа Мира. Речь идёт о мистическом космическом существе, объединяющем Бога с земным миром. София представляет собой вечную женственность в Боге и, одновременно, замысел Бога о мире. Этот образ встречается в Библии, но Соловьёву он был открыт в мистическом видении. Реализация Софии возможна трояким способом: в теософии формируется представление о ней, в теургии она обретается, а в теократии она воплощается.

Теософия — дословно Божественная мудрость. Она представляет собой синтез научных открытий и откровений христианской религии в рамках цельного знания. Вера не противоречит разуму, а дополняет его. Теургия — дословно боготворчество. Соловьёв решительно выступал против моральной нейтральности науки. Теургия — это очистительная практика, без которой невозможно обретение истины. В её основе лежит культивирование христианской любви как отречение от самоутверждения ради единства с другими.

Теократия — дословно власть Бога, то, что Чаадаев называл совершенным строем. По мысли Соловьёва, первым шагом к теократии должно было послужить объединение русской монархии с католической церковью.

В 1880-е годы Владимир Соловьев написал и опубликовал ряд работ, в которых пропагандировал идею воссоединения Западной и Восточной Церквей под главенством Римского Папы, за что подвергся критике славянофилов и консерваторов

Бердяєв

У Бердяева ключевая роль принадлежала свободе и творчеству («Философия свободы» и «Смысл творчества»): единственный механизм творчества — свобода.

в любом случае внутренней основой бердяевской философии являются свобода и творчество. Свобода определяет царство духа. Дуализм в его метафизике — это Бог и свобода. Свобода угодна Богу, но в то же время она — не от Бога. Существует «первичная», «несотворённая» свобода, над которой Бог не властен. Эта же свобода, нарушая «божественную иерархию бытия», порождает зло. Тема свободы, по Бердяеву, важнейшая в христианстве — «религии свободы». Иррациональная, «темная» свобода преображается Божественной любовью, жертвой Христа «изнутри», «без насилия над ней», «не отвергая мира свободы». Богочеловеческие отношения неразрывно связаны с проблемой свободы: человеческая свобода имеет абсолютное значение, судьбы свободы в истории — это не только человеческая, но и божественная трагедия. Судьба «свободного человека» во времени и истории трагична.

42,Глобальні проблеми сучасності.

До найважливіших глобальних проблем сучасності належать: проблема війни і миру; демографічна; екологічна; енергетична; сировинна; продовольча; мирне освоєння Світового океану і Космосу; подолання еко-номічної відсталості країн, що розвиваються; ліквідація небезпечних хво-роб.

Принциповою особливістю глобальних проблем є їх комплексність, тобто складна взаємозалежність, взаємообумовленість і тісний зв'язок між собою.

Актуалізація чи навпаки вирішення однієї з них безпосередньо або побічно відбивається на всій системі глобальних проблем сучасності. Тому вирішення однієї з глобальних проблем передбачає врахування на неї впливу інших проблем.

Характерною рисою глобальних проблем є їхній динамізм, тобто можливість збільшення кількості проблем, які відносяться до глобальних, чи навпаки зменшення по мірі їх вирішення. Яскравим прикладом є проблема тероризму, яка переростає в глобальну на наших очах.

Значні зрушення в науці, техніці і технології сприяли якісному стрибку в усіх сферах людської діяльності, що відкрило перед людством нові можливості, а з другого боку НТР призвела до:

- різкого і не завжди виправдованого зростання витрат природних ресурсів, в тому числі і невідновлюваних;

- негативного антропогенного впливу на природне середовище;

- швидкого демографічного росту;

- посилення нерівномірності в рівнях господарського розвитку між багатими і бідними країнами;

- перевороту у військовій справі, створення ядерної та іншої зброї масового знищення в кількостях, що загрожують існуванню людської цивілізації. Спираючись на досягнення конкретних наук в цій галузі, філо-софське дослідження відволікається від окремого і розглядає глобальні проблеми лише тією мірою, в якій вони обумовлюють одна одну. Іншими словами, філософський підхід передбачає розгляд глобальних проблем в їх єдності, цілісності і взаємозв'язку з точки зору їх суспільної значимості і соціальної обумовленості. Таке дослідження передбачає перш за все виявлення сутності глобальних проблем, так як встановлення їх справжньої природи і генезису багато в чому визначає шляхи їх подальшого наукового і практичного вирішення.

Проблема війни і миру\ Глобальна екологічна проблема\ Ріст народонаселення і проблеми відсталості країн, що розвиваються\

Глобальна енергетично-сировинна проблема і проблема освоєння Світового океану та космічного простору\

43, Історична необхідність і свобода особи. Свобода і відповідальність.

З моменту появи людини суспільство постійно впливає на неї, визначаючи її особистісне становлення. Спочатку через сім'ю, школу, потім через всю сукупність соціальних інститутів. Визначальний вплив соціуму має певний позитивний зміст: саме в суспільстві лише й можливе становлення людини як особистості, в суспільстві ж і знаходяться всі необхідні умови дальшого розвитку особи. Але з іншого боку, особистість за своєю суттю є вільною, творчою індивідуальністю, яка прагне до самореалізації. Суспільство ж як єдине ціле більш статичне, консервативне, насамперед, захищає інтереси цілого, тобто особи, прагне визначально впливати, підпорядковуючи особистість. Соціальні норми не лише універсальні, а ще й безпосередньо впливають на особу, її свободу, тому що, на відміну від інших форм соціальних ідеалів, цінностей та ін., реально присутні і постійно діють у житті кожної людини. Через соціальні норми людина засвоює традиції, правила життя суспільства, в якому живе. Соціальні норми для особи та ЇЇ свободи - вагомі об'єктивні фактори, з одного боку, є суспільні явища, з іншого ж, суспільні явища сформульовані, звернені до особи як вимоги належної поведінки. Особа не може повністю усунутися від виконання соціальних норм, навіть якщо норми не відповідають її власним цінностям. Це зв'язано, насамперед, з тим, що суспільству, як певній цілісності (соціальній групі, нації, державі), належить функція контролю і підкріплення соціальних норм. Соціальні норми - це правила, вимоги суспільства до особи, в яких визначені об'єми, характер, а також кордони можливого і припустимого в її поведінці. Справа в тому, що вплив на особу з боку соціального (державного), соціальної групи, з присутніми їм уявленнями про належне, справедливе, обов'язково орієнтоване, насамперед, на внутрішньо особистісне проникнення. Прийнятий внутрішньо особистісно обов'язковий в своїй суті вплив соціальної системи через її норми, переживається людиною як своє власне переконання. Це трапляється, коли мотиви, що закладені в соціальній нормі і виражена в них воля, ототожнюються з власною суттю особи, з її індивідуальним Я. Це відбувається в декілька етапів. Спочатку під впливом широко розповсюджених цінностей, що пропагуються як загальнозначні і незаперечні, принципів та норм, що їх виражають, у свідомості особи поступово і ніби непомітно складається визначена для суспільства система настанов, тобто формується стан схильності до сприйняття світу і людини. Проте на запитання, чи є перспективи розвитку цивілізаційними, має відповісти майбутнє.Розповідають, що якось мандрівник зустрів на шляху групу людей, які наполегливо виглядали щось на обрії. «Чого чекаєте, люди добрі?», - запитав мандрівник. «Кажуть, - відповіли люди, - що десь тут має пройти Свобода. Так чекаємо саме на неї». «Дурненькі, - спокійним голосом сказав мандрівник. - Ніколи не зустрінете Свободи, якщо не підете назустріч їй».




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 19 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Філософія Стародавньої Індії. Ведійський і класичний період | Філософія Стародавнього Китаю | Антична філософія класичного періоду | Вчення Платона про ідеї та державу | Філософські ідеї і погляди Демокріта та Епікура | Натурфілософія Ренесансу і нове природознавство(Галілео Галілей | Філософські ідеї Т.Г.Шевченка | Предмет філософії і її функції | Марксизм | Неопозитивізм. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав