Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Дина — світ" є головним предметом філософського усвідомлення, головною проблемою філософії.

Читайте также:
  1. Апологія релігійно-філософського лібералізму Миколою Бердяєвим
  2. Визначте специфіку філософського освоєння дійсності
  3. Для філософії.
  4. Завдання 10. Вихідні концепції буття в історії філософії.
  5. Завдання 14. Проблема свідомості у філософії.
  6. Завдання 34. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії.
  7. Завдання 35. Розвиток ідей в античній натурфілософії.
  8. Завдання 37. Загальні риси та провідні школи пізньої античної філософії.
  9. Завдання 41. Схоластика і містика як напрями середньовічної філософії.

Головне проблемне поле філософії видозмінювалося й уточнювалося відповідно до вимог часу та індивідуальних уподобань того чи того філософа, доки у Іммануїла Канта воно не набрало класичного вигляду. "Царину філософії, — зазначає Кант, —...можна підвести під наступні питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен зробити? 3. На що я можу сподіватися? 4. Що таке людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге — мораль, на третє — релігія й на четверте — антропологія. А по суті, все можна було б звести до антропології, бо три перших питання належать до останнього"1.

Отже, філософія, як вона усвідомлює себе в результаті свого тривалого історичного розвитку, звернена передусім до людини. Людина в багатоманітності її стосунків зі світом — то й є власний предмет філософії. Причому це не тільки предмет вивчення (як у науці), але й предмет задоволення фундаментальної потреби людського буття — потреби в осягненні всього сущого й у самоосягненні, у вияві й ствердженні універсальних смислів. У філософії й через філософію відбувається "обтяження буття в його засадах" (Хайдеггер). Усе, до чого звертається філософський інтерес, набуває вагомості, й водночас філософія, за слушним висловом Карла Ясперса (1883 — 1969), повертає людину до самої себе. Філософія покликана виправдати й обгрунтувати право людини на само-реалізацію, на гідну позицію в світі. Але й вона очікує від людини гідності й відповідальності в самоусвідомленні й самовизначенні.

Філософія є там, де є вільне самоусвідомлююче мислення. Найперше, це виявляється у вже згадуваній критично-рефлексивній здатності філософської думки, в її постійній спрямованості на послідовне прояснення дійсних засад наших суджень, наших вчинків, наших тривких вірувань і сподівань. У цьому постійному відшукуванні підґрунтя всього вона сягає "початків" і "кінців" — доглибних первинних і остаточних смислів. Саме прагнення до ствердження граничних смислів і становить власний позитивний зміст філософії. Звідси своєрідність філософського знання, що, як уже зазначалося, лише частково збігається за своїми ознаками із знанням науковим. Зокрема, філософські поняття є за своїм характером граничними абстракціями й лише у певних межах підлягають строгому логічному впорядкуванню типу "вид — рід". Ска-

жімо поняття "мислення" виступає в гранично можливому для нього значенні у співвідношенні з поняттям "буття". В пій опозиції воно означає все, що не є буття. Дещо інакшого значення набуває воно як смислова складова поняття "дух": філософське мислення, наукове мислення, повсякденне мислення тощо. Тут поняття "мислення" вказує на деяку універсальну ознаку культурного світу. Й ще інакше вибудовується його внутрішній зміст в смисловому просторі, що визначається поняттям "свідомість". Тут воно стоїть у такому шерегу: "мислення", "емоції", "воля", "уява", "неусвідом-люване". Згодом у розділі п'ятому ми з'ясуємо, наскільки істотні й навіть необхідні ці відмінності при вживанні поняття "мислення". Тільки беручи їх до уваги, ми зможемо усвідомити всю багатовимірність і складність людського мислення як граничної ознаки людини та її присутності в світі. Й таким самим є становище з іншими суто філософськими поняттями, тим паче філософськими принципами — ідеями граничного значення.

Як уже зазначалося, філософські знання набувають граничного змісту через те, що філософській думці притаманна здатність не спинятися на простих розв'язках тих чи тих питань, не задовольнятися частковим та умовним, а навпаки, викривати й долати будь-яку обмеженість, спростовувати різного штибу фікції та ілюзії. Філософія найбільшою мірою втілює в собі критичність людської думки, її здатність до самоконтролю — те, що можна було б назвати чесністю людського духу перед самим собою.

На певних етапах розвитку культури одвічна потреба людини в критичній рефлексії загострювалася. Філософія відповідала на це тим, що спеціально зосереджувалася на проблемах самоперевірки людського знання, а то й усіх духовних здатностей людини. Так, в античності цю роль перебрала на себе потужна філософська течія, яка дістала назву скептицизму. В новітній час критично-рефлексивна функція філософії найбільше пов'язана з іменем Канта. Вище вже наводилося висловлювання цього філософа, в якому містилися формулювання центральних філософських проблем. Тепер слід зазначити, що кожна з цих проблем була продумана ним до самого кінця, до вияву в ній найпростішого й, як виявилося, найважчого. Скажімо, питання "Що я можу знати?" в результаті критичного переосмислення постає у вигляді питання "Чи дійсно я знаю те, з чим поводжусь як із знанням?". Так само питання "Що я повинен робити?"

трансформується в питання "Чи дійсно я усвідомлюю як свій обов'язок перебрані на себе зобов'язання?". Нарешті, питання "На що я можу сподіватися?" постає як питання "Чи дійсно я вірую в мої вірування?".

XX сторіччя позначилося справжнім піднесенням критичної праці філософської думки. Зокрема, вихідним принципом такої філософської течії, як феноменологія, пов'язаної насамперед з іменем Едмунда Гуссерля, є спроба з'ясувати питання "Що ми в дійсності бачимо й вбачаємо?", "Яким є дійсний склад наших уявностей?". Психоаналіз має своїм смисловим стрижнем питання "Чи бажаємо ми в дійсності того, що здається нам бажаним?". Ортега-і-Гассет вважав, що наш порятунок полягає в тому, щоб з'ясувати, яким є наше щире ставлення до світу, до кожної речі й до самих себе.

Коли ж філософська думка звертається до соціальної реальності, тоді предметом її критичного розгляду стають передусім цілі, що їх переслідують ті чи ті соціальні сили, засоби досягнення цих цілей, а далі — нормативно-ціннісні системи, які слугують за підґрунтя формування й поширення уявлень про цілі й засоби соціальних дій. Тому соціально-політичні утворення, які не мають міцного культурно-смислового коріння й які не здатні покладатися на вільний вияв особистісного начала в людині, ставляться до філософії з пересторогою й навіть ворожістю. Вони ладні зовсім позбутися філософії, ніж допустити послідовний і неуперед-жений критичний розгляд своїх духовних засад, настанов і практичних дій, їх перевірки на осмисленість, раціональність і соціально-культурну перспективність. Демократична ж організація суспільства передбачає вільний вияв філософією її критично-рефлексивної функції як необхідну умову вияву й забезпечення духовної та соціальної багатоманітності. Демократія потребує розвиненої філософії й мусить культивувати філософську культуру, якщо прагне зберегти й посилити свою життєздатність.

Критично-рефлексивна функція філософії виявляє свої додаткові можливості, коли філософія звертається безпосередньо до осмислення людської діяльності, передусім діяльності пізнавальної. При цьому її цікавлять не конкретні предметні або мислительні дії, а загальні форми вчинення діяльності. Саме завдяки такому, власне філософському інтересу й удалося відкрити й обгрунтувати найзагальніші форми організації процесу пізнання та соціальної дії. Вони дістали

назву методів, а філософська діяльність щодо їх обгрунтування, розгортання й уточнення є здійсненням філософією її методологічної функції. Арістотелеві завдячує європейська наука осмисленням і розробкою методу логічної дедукції. Швидкому розвитку природничих наук у новітній час значно посприяла розробка Френсісом Беконом (1561 — 1626) індуктивного методу. Певним узагальненням практики повсякденного життєво-практичного мислення став широко вживаний Сковородою антитетичний метод. До суттєвих зрушень у духовному й соціальному житті людства привело обгрунтування, а головне — всебічне застосування у філософській діяльності діалектичного методу, що їх здійснили Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 — 1831) і Карл Маркс (1818 - 1883).

Та не слід думати, що філософія здійснює свою методологічну функцію тільки зусиллями небагатьох геніїв, рідкими проривами до освоєння нових пізнавальних і діяльних можливостей. Завдяки своїй здатності до внесення й перенесення смислу з одного культурного матеріалу до іншого (це її інтегративна функція, про яку вже йшлося) філософія може віднайти істотне, загальне в кожному акті людської діяльності. Через це вона нагромаджує й постійно вдосконалює знання про способи організації діяльності, найперше у царині пізнання. В ній знаходять свою критичну перевірку, виправдання й продовження ті знання методологічного характеру, що виробляються в межах самої науки. Філософські ідеї живлять наукову думку доглибними смислами, слугують за орієнтири у процесі наукового пошуку. Всесвітньо відомий вчений, фундатор наукової концепції ноосфери Володимир Іванович Вернадський зазначав: "Філософія завжди містить зародки, іноді навіть випереджає цілі галузі майбутнього розвитку науки... В історії розвитку наукової думки можна ясно й точно простежити таке значення філософії, як коріння життєвої атмосфери наукового пошуку".

Слід, проте, зазначити, що наведена думка Вернадського не є загальноприйнятою. Навпаки, успіхи науки в XIX — XX сторіччях, формування в межах самої науки методологічних знань породили у багатьох учених, насамперед природознавців, почуття зверхності щодо філософії. Час від часу поширювалися настрої, що "наука сама собі філософія". До певної міри така позиція мала своє виправдання. З одного боку, в філософії мали місце "запізнювання" з аналізом загальних проблемних ситуацій, що виникали в науці. Особливо помітним це було в 20 - 30-ті роки, коли остаточно

 

йшло формування квантової фізики й релятивістської механіки. Те, що окремі філософи — Башляр (18841962), Ортега-і-Гассет та інші — вчасно реагували на наукові відкриття й осмислювали їх у цілісному історичному контексті, не справляло вирішального впливу на ситуацію загалом. Головний контингент філософів ще не був готовий до осмислення наукового процесу, що значно ускладнився порівняно з класичною наукою XIX сторіччя. До того ж у межах самої філософії, починаючи з середини XIX сторіччя, склалася позиція, яка набула форми потужної й дуже впливової на межі сторіч філософської течії — позитивізму. Позитивісти вважали за головне орієнтацію на суто позитивне знання. Прагнучи якнайбільше наблизити філософію до науки, вони оголошували псевдонауковими одвічні філософські проблеми (проблема буття, сутності людини, сенсу життя тощо) й оголошували справжнім призначенням філософії упорядкування позитивного знання, набутого наукою. При цьому залишалися поза увагою внутрішні колізії наукового знання, сама проблемність наукового пошуку.

З іншого боку, впродовж тривалого часу давалася взнаки неготовність більшості науковців до сприйняття філософських ідей, відсутність у них потреби дружитися з філософським знанням. Це є негативний побічний результат загальної спеціалізації, що її зазнала наука. Не випадково ті вчені, котрі долають свою фахову обмеженість, виявляються найбільш продуктивними в науці, нерідко є фундаторами нових напрямків у науці й водночас виявляють здатність до філософського обгрунтування нових наукових методів. Саме такі вчені — Нільс Бор, Вернер Гейзенберг, Альберт Ейнштейн, брати Вавілови, Ілля Пригожин і чимало інших — свідомо зверталися до філософії, високо цінували методологічні можливості філософського знання.

Та найбільшою мірою філософія виконує свою методологічну функцію не в науці й не в практичній діяльності, а у' розв'язанні світоглядних проблем. Саме тут вона повною мірою виявляє свою здатність організовувати й спрямовувати людську діяльність. Бо тут вона діє на своєму власному фунті, має справу з матеріалом, відповідним до її власної сутності. Та чи та філософська ідея завжди виступає певною формою упорядкування світоглядних знань, позбавляючи тим самим внутрішній світ людини і від духовних порожнин, і від аморфності думок, вірувань, переживань. Філософія містить у собі в теоретичній формі різні світоглядні позиції й разом з тим різні способи їх послідовно-логічного обгрунтування. Цим

самим вона створює для людей можливість осмисленого свіоглядного вибору. Завдяки цьому позиція людини у світі набуває характеру єдності багатоманітного. Таким чином, Ф ілософія виступає як теоретична форма розвитку світоглядного знання й як загальна світоглядна методологія.

Та філософія, як уже зазначалося, не є тільки знання, нехай і знання специфічні, світоглядні. Узагальнюючи, підносячи до вищого ступеню й збагачуючи досягненнями культури життєво-практичний досвід людей, вона зберігає й відтворює в собі у нових формах притаманні кожній людині сповнені доглибними життєвими смислами переживання й поривання. Найперше це стосується поривання до свободи, що розглядається багатьма європейськими мислителями як смисловий стрижень самої людської сутності. Філософія завжди намагалася в той чи той спосіб служити справі визволення людини — чи з-під влади забобонів і невігластва, чи від хибної пихи й самовдоволення, чи від страху смерті, чи з рабства у власних інстинктів і тілесних потягів. Вільний і неупереджений розум, вільна добра воля, вільне в своїй невимушеності людське почуття, вільна від фанатизму й застиглості віра — ось що вічно відшукувала, звеличувала й стверджувала в людині філософія впродовж усієї своєї історії.

Відповідно до особливостей життєвої та історичної ситуації, до рівня розвитку самої людини поривання до свободи може залишатися безпредметним, а може й конкретизуватися. Тоді воно немовби зазнає смислового ущільнення, набуває рис прагнення до нової реальності. У філософській думці це відтворюється у концентрованій формі у вигляді того чи того "визвольного проекту". Платон і Арістотель, епікурейці і стоїки, Августин і Монтень, Гоббс і Бекон, Гольбах і Кант, Маркс і Ніцше, Конт і Бердяев і багато, багато інших — все це не тільки розгалужені філософські системи, оригінальні вчення, всі вони в той чи той спосіб пропонували свій варіант удосконалення людини й суспільства, часом розробляли детальні моделі ідеального соціального устрою. Не їхня провина, що такі проекти лишалися незреалізованими, а за наполегливих зусиль щодо їх реалізації часом навіть призводили до наслідків, протилежних очікуваним. Адже й найбільший "визвольний проект" — вчення Христа — ще й досі лишається нездійсненим, не віднайшовши свого втілення у масштабних соціальних реаліях. Але ж ніхто, певне, не буде сьогодні заперечувати величезну соціально-духовну роль, що її відіграли християнські ідеї в історії. Понад те, безперечним

фактом є піднесення їхнього соціально-духовного значення в сучасному світі. Отак і філософські ідеї. Розгорнені у вигляді докладних проектів, певних соціально-духовних "програм", вони не знаходять свого стикування з дійсністю. Але притаманна кожному такому проектові стрижнева ідея, являючи собою певну вершину деякої системи філософських знань, утілюючи в собі певний спосіб бачення людських проблем і шляхів до їх розв'язання, кожна така ідея закріплює в культурі певний смисл, закладає ту чи ту можливість спрямування людських думок і дій. За слушним висловом Хайдеггера, філософія немовби зорює буття, проводить у ньому борозни.

Навіть найвіддаленіші, здавалося б, від життя проекти вдосконалення людини й суспільства містять у собі раціональне зерно. Скажімо, вчення про ідеальну державу Платона, попри властивий йому пафос загальної регламентації всього і вся, орієнтує нас на ствердження раціонального начала в організації суспільного життя. Вчення Ніцше про надлюдину є для нас сьогодні цінним своєю ствердністю щодо відкритості людини у майбутнє, вірою в можливості людини щодо досягнення нею якісно нового рівня.

Таким чином, крім усього іншого, філософія є для людини також своєрідним способом подолання наявного. Вона відкриває в людському бутті вимір належного й бажаного і намагається "обжити" його для людини, обгрунтувати різні способи реалізації людини в ньому. Філософія, отже, виявляє свою здатність проектувати й до деякої міри прогнозувати життя людини й людства в їх перспективі. Це становить її проективно-прогностичну функцію.

Коротко підсумуємо те, що нам вдалося з'ясувати щодо сутності філософії та її призначення.

Філософія являє собою універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, свого місця в світі й свого призначення в ньому. Вона виступає як теоретична форма розвитку світоглядного знання й як загальна світоглядна методологія. У процесі свого соціально-культурного здійснення вона виконує такі функції: 1) інтегративно-смислову, або ж культурно-синтезуючу; 2) лю-динотвірну, або гуманізуючу; 3) критично-рефлексивну; 4) методологічну; 5) проективно-прогностичну.

Із попереднього викладу має бути зрозумілим, що сказане стосується всієї філософії загалом, як масштабного вияву культури, що здійснюється у просторі й часі буття людства.

Жодне філософське вчення не може втілити в собі всі ознаки, сі функції філософії повною мірою. Але в кожному з них у той чи той спосіб зберігається прилученість до суто філософського осягнення світу, до ствердження філософськими засобами доглибних людських смислів. Отож, щоб мати більш повне уявлення про філософію, треба усвідомити її як єдність багатоманітного, або ж як багатоманітне в його поєднанні.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

ПЕРЕДНЄ СЛОВО | Чи потрібна філософія? | Філософія під підозрою | Життєвий грунт і життєве призначення філософії | Як можлива філософія? | Способи й форми буття філософії | КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ | Ставлення до світу | Світогляд і його структура | Типи світогляду |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав