Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Бути людиною в світі означає постійно дбати прозбереження й удосконалення буття, беручи до уваги його сполученість з небуттям і зверненість до трансцендентного.

Читайте также:
  1. V означає Вендета
  2. Архе» означає
  3. Вирішення завдань удосконалення методів виробництва на сучасному етапі розвитку
  4. Кожна окрема людина й людство загалом сумірні в обмеженості свого буття, в своїй конечності.
  5. Людина в світі культури. Моделі культури.
  6. ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ У СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ
  7. Поняття „мультимедія”, „мультимедійні технології”. Шляхи використання мультимедійних технологій в освіті.
  8. Ред.] Безробіття в світі
  9. Стаття постійно оновлюється.

Сучасний мексиканський філософ Луїс Алонсо Щоккель сформулював це дещо інакше, у вигляді припису, який він назвав одинадцятою заповіддю: "Шануй творіння, доручене тобі!".

Спробуємо й ми перевести набуті знання у форму імперативу.

Імператив буття:

"Хоч би що ми робили, робімо це в ім'я буття, а не проти буття!".

Простір і час

Коли людина повертається до свідомості із забуття й одразу не може збагнути, що з нею коїться, вона звертається по допомогу до тих, хто при цьому присутній. Що ж кажуть у подібних випадках? "Де я?", "Котра година?". Отже, справжня ствердність людини в бутті найперше передбачає визначеність щодо її місця знаходження та її положення в часі. Й щоб локалізувати у світі будь-яку подію, достатню мати відповідь тільки на два запитання: "Де?" та "Коли?".

Іншими словами, простір і час є найзагальнішими формами буття. Без них воно не має дійсної визначеності, не стає загальною умовою достотного існування.

Простірє найзагальнішою характеристикою буття як усталеного. Сама ж усталеність буття виявляється у співіснуванні й одношереговості всього, чому притаманне буття. Будь-які матеріальні об'єкти й навіть духовні утворення неможливі поза простором. Ми, наприклад, з достатніми підставами говоримо: "засилля авторитету не дає простору для розвитку творчої думки", "широкі погляди", "коротка пам'ять", "високі поривання" й таке інше. Отже, говорячи про просторові характеристики тих чи тих явищ, речей, процесів, слід завжди мати на увазі, що вони втілюють у собі якісь загальні властивості простору як форми буття й конкретні особливості якоїсь конкретної його "ділянки". Тому розрізняють фізичний простір, геологічний простір, простір живих систем, соціальний простір, духовний простір.Скажімо, фізичний простір, який ми звичайно й ототожнюємо з простором як таким (бо існуємо в ньому як фізичні тіла стосовно інших фізичних тіл, і це наша перша визначеність щодо них), визначається протяжністю, тривимірністю(довжина, ширина, висота), симетричністю.А в живих організмах симетрія доповнюється асиметрією. Всім живим організмам притаманна "правизна" та "лівизна", живі клітини не могли б функціювати без осмосу — однобічної проникності клітинних оболонок тощо. Й хоча організм побудовано згідно з властивостями тривимірного фізичного простору, саме його функціювання виходить за межі тривимірності. Процес травлення, наприклад, має набагато більше визначальних характеристик, які почас називають параметрами. Так само багатовимірним і далеким від простої симетричності є будь-яке соціальне явище. Кожен з нас є водночас сином (дочкою), товаришем, приятелем, спортсменом, просто доброю людиною, аматором в якійсь царині творчості, членом якоїсь громадської організації й таке інше. Всі ці ознаки — наші визначеності в межах соціального простору. Й їх, як бачимо, може бути значно більше трьох. Але в усіх конкретних виявах простору залишається як необхідна його ознака — його метричність,тобто те, що він піддається вимірюванню, те, що він виступає умовою певного розгортання буття в його усталеності. Загальною характеристикою простору є також єдність перервностіта неперервності,або, як ще кажуть, дискретностіта континуальность

На відміну від простору, який виражає усталеність буття і його структурність, час характеризує буття як плинне, здатне

до зміни своїх станів. Виступаючи формою упорядкування моментів загального процесу плину буття, їх співвідносності один щодо одного, час виражає тим самим структуру буття як процесу. Загальними ознаками часу є тривалість, необоротність, одновимірність (плин від минулого до майбутнього), ритм, єдність континуальності й дискретності. Щоправда, й тут, як і з простором, усі ці ознаки повною мірою справджуються лиіііе стосовно фізичного часу. Людина, наприклад, ладна перенестися в історичне минуле. Достатньо лише поїхати туди, де люди ведуть ще архаїчний спосіб життя. За допомоги наших духовних здатностей ми можемо повернути на дійсність минуле або майбутнє. Своєю практичною діяльністю людина здатна прискорювати або уповільнювати плин часу,»ущільнювати його, згортати або розгортати. З цього приводу Гете зазначив у розмові із своїм секретарем Еккерманом: "Найбільший дарунок, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю й розмаїттям думок'я можу розколоти один-єдиний ясний день на мільйони часток і утворити з нього маленьку вічність"7.

Хоч би як конкретно являло себе буття, час завжди є істотним для нього. Навіть одвічність буття ми можемо висловити тільки так: "Буття було, є й буде". Отже, одвічність буття стверджується як одночасне його перебування одразу в трьох модусах часу — в минулому, теперішньому й майбутньому.

За словами Хайдеггера, істина буття полягає в тому, що воно відбувається; воно завжди подія. Прислухаємося: від-був-а-ється. Отже, буття здійснюється '"тепер" завдяки тому, що немовби відштовхується від того, яким воно вже було. Подія = по-дія, тобто вона викликана якоюсь попередньою дією. В події буття й час взаємоприлучені одне до одного. Завдяки цьому буття дістає стійкість у постійній борні з небуттям. Його тривання й послідовування, тобто здійснення буття в часі, є першою й головною подією світу. З іншого боку, будь-яка минула подія, незважаючи на те, що час її вже "пройшов", все ж зберігає свою приналежність до буття. Минуле не є обернення буття в небуття — воно є коріння буття, підґрунтя його теперішнього стану. А часом (коли настає відповідний час) воно навіть набуває значення буття більш достотного, ніж сучасне. Так відбувається, зокрема, в ситуації відродження, коли в минулому шукають джерело смислів, здатних запліднити сучасність.

Так само не є формою небуття й майбутнє. Воно міститься в бутті вже "тепер", але в особливій, потенційній формі — у

вигляді можливостей. З часом вони здійсняться, а там і спливуть у минуле, щоб потім за певних обставин і в новому смисловому контексті знову з'явитися у формах реального буття.

Присутність майбутнього в бутті надає останньому певної здатності. "Наше призначення розпоряджається нами, навіть коли ми не знаємо про нього, — стверджував Фрщріх Η піше. — Майбутнє керує нашим сьогоденням"8. Але буття стало б на шлях саморуйнації, переходу в небуття, якби майбутнє жорстко скеровувало всі його процеси. Насправді ж не всі можливості здійснюються, а кожна здійснена можливість породжує цілий спектр нових. Через це буття зберігає відкритість у майбутнє, живе й живиться подихом нездійсненого й нездійсненного, що підтримує в ньому зверненість до трансцендентного, а в людині — здатність до самотранс-цендування. Але про це докладніше згодом, у розділі четвертому.

Буття неодмінно здійснюється у просторі й у часі. Наша мова не здатна висловити буття, не висловлюючи разом з тим і його просторово-часових характеристик. Ми говоримо: щось має місце, щось відбувається. Причому мова чітко вказує на тісну поєднаність просторових і часових ознак буття: "Mat місце", "мало місце", "матиме місце". Отже, деяка сталість буття якоїсь речі або події зазнає певних змін унаслідок перебування у часі. Й хоча у нашому повсякденному житті ми схильні відокремлювати простір і час, а наука дійшла висновку про їх нерозривність тільки у XX сторіччі, наші пращури ще за сивої давнини вибудовували цілісну картину світу шляхом поєднання просторових і часових його характеристик. Щоправда, здійснювалося це поєднання на грунті суттєвого смислового переважання простору.

Картина світу праслов'ян мала сім координат: чотири сторони світу (схід, захід, південь і північ), а також координати вертикального сходження — низ, середина і верх (або підземний світ, світ земний і світ небесний). При цьому координати вертикалі поєднувалися символічним образом світового дерева, яке сягає корінням підземного світу, а вершиною — світу небесного. Втілюючи собою ріст, зростання, воно являло собою у символічній формі єдність початку, середини й завершення життєвого процесу, а отже, плинність буття у часі, неможливість для нього бути поза трьома модусами часу — минулим, теперішнім та майбутнім.

Усі народи світу мали міфи про світове дерево. Відгомоном цього є й біблійна оповідь про дерево пізнання добра

й зла, плодами якого спокусились Адам і Єва. Чи не криється тут той сенс, що здатність розрізняти добро та зло набу-вається людьми у процесі розвитку, з часом, на грунті здобутого ними життєвого досвіду?

В суспільствах доіндустріального типу, що дістали назву традиційних, узагалі переважає орієнтація на просторові характеристики світу. Час тут не є чимось особливо цінним. Саме тому немає й потреби в точному його вимірюванні. Сонячний або пісочний годинник — цього виявляється достатньо. Перший механічний годинник з'являється в Європі лишень у XIII сторіччі. Повинні були відбутися суттєві зрушення в самому бутті людей, щоб гаслом, життєвим принципом, а там і внутрішнім самовідчуттям стали слова Бенджа-міна Франкліна: "Час — це гроші". А для людини доби середньовіччя такі слова видалися б дуже дивними. Адже тоді незрозумілим і навіть гріховним вважалося брати за позику проценти. Проценти розглядали як плату за час користування грошима, а час розуміли як такий, що не належить людині, а є Божим, так само як і увесь світ, що його Бог створив разом з часом.

Якщо взяти за критерій ставлення людини до простору й часу, то можна сказати, що вся історія поділяється на дві частини. Перша — це доіндустріальна фаза, яка охоплює собою всі традиційні суспільства. Друга — це індустріальна та постіндустріальна фази розвитку людської цивілізації. Сенсом і призначенням першої історичної фази було освоєння й оволодіння простором, другої — освоєння й оволодіння часом.

З давніх давен освоєння простору йшло шляхом включення його в контекст людської діяльності. Навіть одиницями вимірювання простору впродовж тривалого часу були частини людського тіла й практичні дії людини. Казали, наприклад: "полотно завширшки чотири долоні", або: "завдовжки шість локтів". Або: "відстань у чотири польоти стріли", "поле в три гони", "відстань у сім днів дороги" тощо. Остаточне ж оволодіння людиною простором безпосередньо пов'язане з широким впровадженням знань при організації просторово-опановуючої діяльності. Це відбувається у XIV — XV сторіччях, коли застосування компаса, секстанта, хронометра, а головне — астрономічних таблиць дозволяє перевести мореплавство з рівня індивідуального мистецтва на рівень професійної діяльності. Отож, першою ластівкою, яка сповістила про наближення техногенної ери через започаткування океан-

ського мореплавства й великі географічні відкриття, — цією першою ластівкою було повсякденне застосування здобутих наукою знань і деяких приладів до організації практичної діяльності щодо опанування географічного простору. Докладніше про це можна дізнатися, ознайомившися з "Нарисами з історії сучасного наукового світогляду" Володимира Вер-надського.

Знаменно, що однією з умов, які вможливили подолання океанів і відкриття нових земель, було започаткування точного вимірювання часу. Мабуть, у тому, що остаточне опанування простору землі збігається з початком оволодіння часом, немає випадковості. Тут усталеність буття немовби передає естафету історичності буття. Не випадково ж у цей самий час у країнах Західної та Центральної Європи буяє Відродження. Європейська культура живе й зростає своїм щойно зробленим відкриттям: виявляється, буття людей протяжне у часі, має свою історію й своє майбуття. В минулому віднаходять джерела оновлюючого смислотворення. Для гуманістів це культура еллінізму, для шукачів релігійного оновлення — це інтенсивність духовного життя й строгість раннього християнства. Надзвичайно багата ця доба європейської історії й на утопічні проекти, есхатологічні віщування, різноманітні моделі прийдешнього.

Починаючи з доби Відродження, час виходить на поверхню людського буття. Дедалі наполегливіше виявляється економічна, соціальна й особистісна значущість часу. Виявляється й те, що людині ще тільки доведеться оволодіти часом у цих трьох його вимірах. Однією з умов для цього є правильне усвідомлення співвідносності людини й часу: чи ми несемо в собі час як щось невід'ємне від нас, чи він плине крізь нас як щось окреме, зовсім самостійне? З певною додатковою загостреністю Шекспір це висловив так:

Якими ми зустрінем час? Якими нас той час застане?

Карл Маркс свого часу здійснив надзвичайну спробу знайти єдиний спосіб для опанування часу в його і економічному, і соціальному, і особистісному вимірах. Перетворити робочий час із засобу визиску й гноблення на засіб досягнення загального добробуту, зробити історичний процес свідомо регульованим, а життя особистості сповненим сенсу — для цього, на думку Маркса, достатньо скасування

приватної власності як коріння всіх форм відчуження людини від людини та людини від світу.

Відомо, що соціальний проект Маркса не справдився. Щодо того було багато причин. Для нашої ж теми важлива одна, яку можна було б назвати революційним нетерпінням, або ж прагненням нав'язати історії штучний, прискорений ритм. Пригадайте Маяковського: "Клячу-историю загоним!". Історія ж має свій ритм і свою логіку розвитку. Коли її підганяють, вона реагує на це страшними вибриками. Так само непередбачувано може вона повестися й тоді, коли намагаються загальмувати її ходу. Чимало свідчень цього ми маємо перед очима.

Спроба Маркса дати людям єдиний і універсальний спосіб опанування часу в усіх його виявах і вимірах виявилася невдалою. Невдалою, незважаючи на те, що була здійснена у формі соціально-політичної програми, яка спиралася на ґрунтовне наукове дослідження тодішньої суспільної системи. Й то не було просто ретельним вивченням фактів. Соціально-економічна теорія Маркса стала певним підсумком класичної європейської науки й відкрила нові обрії в кількох галузях соціально-гуманітарного знання. Але сама ідея знайти єдиний універсальний засіб розв'язання всіх проблем — ідея, успадкована Марксом від європейського Просвітництва, — виявилася неспроможною. Історичний досвід і сучасна наука вчать нас тому, що умовою повноти й широти розвитку є багатоманітність; що багатофункціональність є запорукою ефективності засобу; й що багатоплановість і смислове багатство діяльності певною мірою гарантують від абсолютної невдачі.

Отож, у сучасному світі прагнуть відшукувати різні й несуперечливі один одному засоби опанування часу. Особливий інтерес становить вільний час. Його ефективне використання дедалі більше розглядають як важливий ресурс опанування економічного й соціального часу. Сучасне виробництво й сучасне демократичне життя вимагають від людини постійного культурного зростання, набуття й розвитку нових здібностей і вдосконалення набутих раніше. Й тут доречно згадати ідею Маркса про те, що вільний час має стати простором для вільного розвитку людської особистості. Здійснення цієї ідеї — а це певною мірою до снаги кожному (бо в наш час кожен має хоч якийсь вільний час) — означає сполучення в межах безпосередньої людської життєдіяльності часу й простору.

Отже: не будемо марнувати час — і це розширить наші матеріальні й духовні можливості, зробить наше буття дросторнішим і відкритішим!

Так, простір людського буття може бути більш або менш просторим. Залежно від наявності різних меж та обмежень ми почуваємося в своєму житті просторо або утіснено. Не випадково в українській народній творчості степ оспівується як дивний, майже нереальний простір, як зона здійснення свободи, як символ волі й щастя взагалі. А небо здебільшого подається у нас як простір, призначений для польоту. Й головне прагнення пісенного героя — чи не є то прагнення "полинути"?

Ще більшою мірою пов'язаний із свободою час. Від того, наскільки запліднений він свободою, залежить те, чи сприймається час як ознака достотного людського буття. Повна зарегульованість життя, відсутність можливостей для самовияву, для змін перебігу подій — такий стан буття сприймається нами як неприродний, немовби виключений із плину часу. В російській мові для цього є навіть окреме слово: "безвременье". Такий позбавлений подій, збіднілий смислами час спричиняє "ерозію буття". Він вириває яруги, через які до нашого життя просичується небуття. Плин спустошеного або напівзаповненого смислами часу змінює у напрямку до небуття наші життєві орієнтири, дрібнішають інтереси, "висихають" позбавлені живлення особистим здійснюванням наші цінності. Наближається той стан людського існування, який називають смертю за життя. Згадаймо "Людину в футлярі" Чехова або деяких героїв Миколи Хвильового.

Але до такого самого стану речей може призвести й вільний час, невдало поєднаний із свободою. Кожен з нас хоча б раз відчув на собі тягар того вільного часу, який ніяк уже не регулюється ззовні й який не знаєш на що витратити, чим його заповнити. Ще нещодавно такий бажаний та омріяний вільний час (наприклад, вакації) несподівано стає гальмом життя. Він загрожує нам нудотою, тугою, вчинками знічев'я, яких ми, можливо, за інших обставин ніколи б не вчинили. Колись Максим Горький, узагальнюючи свої враження від поневірянь по дореволюційній Росії, висловив думку, що здебільшого люди бувають порочними саме від нудьги.

Й справді, коли людина не вміє наповнити подіями й сенсом свій вільний час, вони стають ворогами. Сучасна людина дедалі більше турбується про те, аби "провести час",

винаходить для цього дедалі нові й нові способи, з яких далеко не всі збагачують її буття. У німців є вираз "прогнати час". Ми ж нерідко дбаємо про те, аби якось "вбити час". І на ці наші ворожі дії час відповідає належним чином. Спустошений, безподієвий час налягає^на нас тягарем марноти, позбавляє наше буття вертикалі, тобто власне людського виміру. Він не тільки позбавляє нас можливостей зростання, а й узагалі ладен розчавити нас, наше людське єство, зрівняти з поверхнею, вичавити з буття в суще.

Отже, й зовсім не поєднаний із свободою час, і час, поєднаний з нею безладно, мають результатом одне й те саме: руйнацію людського буття, певну форму знелюднення людини. Те, що споріднює їх, — це безподієвість. Подія, як це ми вже знаємо, означає взаємоприлученість буття й часу. В події вони здійснюються одне через одного. Коли ж події немає, тоді час стає доступним небуттю. Тому час людського буття — саме як загальна форма буття — стверджується заподіюванням, тобто внесенням в буття з часом і перенесенням у часі значущих для людини смислів. А це вимагає від людини здатності орієнтуватися в часі, але й надає можливості для цього.

Орієнтація у часі, так само й у просторі, уможливлюється такою їхньою спільною властивістю, як структурність. І час, і простір не є якимось цілком однорідними протилежностями. Вони певним чином зорганізовані, структуровані. Звичайно під структурою розуміють певний спосіб поєднання елементів цілого. Але є й більш широке значення поняття "структура". Тоді воно означає будь-яке упорядкування, узгодженість ознак будь-якої багатоманітності. Відтак і саме буття є структурним, бо саме упорядкованість покладає межу між буттям та хаосом. І цієї структурності буття набуває через структурність простору й часу.

Найзагальнішою формою вияву структурованості простору й часу є ритм. Це стійке, повторюване чергування якихось ознак багатоманітності, елементів будь-якої структури. Всім знайомий ритм у музиці чи танці. Але й у живопису або архітектурі також маємо справу з ритмом. Тут він виявляється як певне чергування кольорів, ліній, інших форм організації просторових відношень. Наше мовлення природним чином підлягає ритму: звуки чергуються з паузами, голосні з приголосними. У випадках небуденного мовлення, коли люди намагаються за допомоги слова сягнути глибин буття, вони одверто вдаються до використання ритму: закли-

нання, обрядова пісня, поетичне слово. Відомо ж, що література виникла й упродовж тривалого часу існувала саме як співана поезія. Згадаємо, наприклад, наші думи.

Формою вияву ритму в часі є періодичність останнього. Це немовби повернення відрізків часу, що сплинули. Завдяки періодичності приборкується зажерлива необоротність часу, яка ладна все існуюче обернути на минуще. Періодичність (тобто закономірна повторюваність) процесів буття є грунтом для відтворення будь-яких тіл, організмів, духовних утворень. Завдяки цьому в буття ввіходить сталість.

Саме періодичність, або, як ще кажуть, циклічність часу й дає нам змогу орієнтуватися в часі, з певною точністю вимірювати його. При цьому за точку відліку беруть періодичність якогось об'єктивного процесу — обертання Землі, обертання стрілки годинника й таке інше. Можна орієнтуватися в часі, визначати міру його перебігу й за допомоги нашого власного "біологічного годинника" — спираючися на відчуття ритмів життєдіяльності нашого організму. Та для загального орієнтування в самому нашому існуванні всього цього замало. Щоб розрізняти різні інтервали нашого життєвого часу за їхньою якістю (інтенсивністю, смисловою сповненістю тощо), ми повинні мати "при собі" внутрішнє відчуття смислового ритму. Це відчуття нам дає праця з її універсальним ритмом: задум — здійснення — результат. Саме тому діти, а також і дорослі, не звиклі до тривалої напруженої праці, погано орієнтуються в часі, неточно визначають для себе величину часу, що сплинув. А головну розмірність нашого життєвого часу визначає чергування праці та відпочинку. Де воно порушується — де життя вщент заповнюється виключно працею або виключно відпочинком, — час стає загрозливим дня нас, а простір життя деформується. Отож, цінуємо й свідомо упорядковуємо наш час — і він стане дійсним простором нашого розвитку!

Перший християнський мислитель світового масштабу Аврелій Августин (354430), котрий здійснив справжню революцію в осмисленні часу, виявивши його властивості саме як форми людського буття, закінчував свої розмірковування щодо природи часу звертанням до Бога: "Покаюсь тобі, Господи, що я все ж не знаю, що таке час". Відтоді люди багато що збагнули стосовно простору й часу, їхньої природи та їхніх властивостей. Дещо з того ми з вами розглянули. Але й у подальшому викладі ми будемо змушені раз по раз повертатися до просторово-часових характеристик буття, бо

на те вони й є його загальні форми, щоб позначатися на всіх його виявах. Ще й досі з простором і часом пов'язані чи не найважчі й чи не найтривожніші питання, які постають перед людиною, коли вона звертається думкою до глибин буття. Чи має час початок і кінець? Якщо час і простір перебувають в єдності, то чи не можна практично зміною просторових структур змінювати структури часу, й навпаки? Чи не можна шляхом суб'єктивних змін часу (уповільнюючи або прискорюючи плин часу в собі) викликати зміни у світі? Що таке вічність? Чи це спин плину часу, ачи ж набуття часом нових якостей? Яким має бути простір і стан буття взагалі за умов вічності? Яку роль відіграють простір і час на рівні фундаментальних взаємодій у Всесвіті? Чи не є просторово-часова структура Всесвіту такою, що перевищує межі дії відомих нам фізичних законів?

Будемо пам'ятати про ці інші, споріднені з ними питання. Будемо повертатися думкою до них. Але матимемо на увазі й те, що чимало мислителів вважають, ніби подібні питання взагалі не мають свого остаточного розв"язання.




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Життєвий грунт і життєве призначення філософії | Як можлива філософія? | Чи є філософія наукою? Чи повинна філософія бути наукою? | Дина — світ" є головним предметом філософського усвідомлення, головною проблемою філософії. | Виникнення філософії | Способи й форми буття філософії | КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ | Ставлення до світу | Світогляд і його структура | Типи світогляду |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.01 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав